«ЕЛЕКТРОННА РЕВОЛЮЦІЯ» І ВЛАДА: ХТО КОГО? - Економіка - dt.ua

«ЕЛЕКТРОННА РЕВОЛЮЦІЯ» І ВЛАДА: ХТО КОГО?

30 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 30 серпня-6 вересня

Одинадцять років незалежності і новий суспільно-політичний лад, здавалося б, змінили країну до невпізнанності...

Одинадцять років незалежності і новий суспільно-політичний лад, здавалося б, змінили країну до невпізнанності. Однак враження це багато в чому оманливе. Влада, як і раніше, залишається «акціонерним товариством закритого типу», особливо в частині, що стосується інформації. Звідси корупція, розкрадання бюджетних коштів, свавілля місцевих чиновників й інші негативні чинники зростаючої економіки. Багато в чому змінити ситуацію міг би перехід до нових інформаційних технологій. По суті, його можна назвати своєрідною інтелектуальною революцією, за якої змінюється не сама влада, а її функція в суспільстві: від свавільного управління до надання послуг платникам податків, у тому числі і з управління державою.

Недавно й у вітчизняних урядових колах почали говорити про впровадження в країні системи «електронного уряду» — e-government. На практиці це означає перенесення діяльності уряду в Інтернет, тобто організації управління державою і взаємодії з громадянами через Інтернет й інші інформаційні мережі. Мета — збільшення ефективності роботи держорганів. Приміром, уже прийнято Національну програму інформатизації, видано указ Президента «Про заходи для розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», розроблено проект «Електронний уряд України», видано постанову Кабміну «Про порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», формується й обкатується єдиний веб-портал Кабінету міністрів, який у майбутньому має стати своєрідною пошуковою системою в морі інформації, народжуваної в надрах законодавчої та виконавчої влади.

Кожній сім’ї — своя лобістська фракція

— Поява ідеї електронного уряду в лексиконі українських чиновників, — коментує спеціаліст в галузі інформатизації, генеральний директор компанії IT-Consalting Олександр Бернатович, — спочатку була сприйнята IT-компаніями як новий виток кабінетної інформатизації, як чергова імітація. Але, на відміну від попередніх, ці нові ідеї не лише засновані на практичному досвіді розвинених країн, а й пов’язані з обслуговуванням широких верств населення. Вони гармонійно об’єднують інтереси простих громадян, підприємницьких структур і держапарату. Кожен із них розуміє електронний уряд по-своєму: чиновник — як можливість показати своє відомство в Інтернеті і спростити виконання управлінських функцій, підприємець — як можливість створення системи інформаційного обслуговування бізнесу, а громадяни мріють позбутися необхідності значну частину життя стояти в черзі по довідки і давати хабарі. До речі, щороку населення України здійснює близько 100 млн. транзакцій із органами державної влади. Враховуючи, що ці органи не вважають обслуговування громадян своїм першочерговим завданням, то подібні звернення до чиновників ведуть до масових негативних явищ. А тепер уявімо собі, що будь-яка фізична чи юридична особа через інтернет-портал може звернутися із запитом в інстанцію, що цікавить її, і після ідентифікації одержати або передати необхідний офіційний документ. Безпосередній контакт із чиновником при цьому відсутній, а отже, витрачається мінімум часу і коштів. Система e-government стане ефективним знаряддям у боротьбі з корупцією, створить умови для нормального розвитку бізнесу, «потепління» інвестиційного клімату, потужним поштовхом для зростання всієї економіки. Ще одна важлива перевага e-government — можливість участі населення в обговоренні законопроектів і урядових рішень. Сьогодні більшості законотворчість абсолютно недоступна, а за наявності «електронного уряду» свої інтереси зможуть відстоювати не лише групи лобістів, а й пересічні громадяни. Приміром, йде обговорення якогось важливого законопроекту чи постанови уряду. Кожен бажаючий зможе через Інтернет висловити свою думку із обговорюваного питання. Спеціальна аналітична система опрацьовуватиме отриману інформацію і видаватиме результат, скажімо, у вигляді графіка. Щойно відсоток невдоволених нововведенням почне «зашкалювати», питання знімається з обговорення.

— Так, але для репрезентативності електронного голосування потрібно, щоб хоча б половина населення країни мала вільний доступ до Інтернету.

— Дійсно, вільний вихід в Інтернет через домашні комп’ютери у нас має менше 1% громадян. Найреальніший шлях подолання «цифрової нерівності» — створення електронних приймалень. Тут є кілька варіантів. Можна розробити спеціальну програму, відповідно до якої держава виділятиме кошти для створення мережі електронних приймалень, установлюючи комп’ютери в громадських місцях — бібліотеках, пошті, школах. Але електронна приймальня — це не лише комп’ютер, підключений до Інтернету. Необхідний ще технічний спеціаліст для обслуговування, службова особа для консультування громадян, охорона. А це вже геть інші витрати. На Заході проблема «цифрової нерівності» ефективно вирішується за допомогою вже існуючої мережі інтернет-кафе і комп’ютерних клубів. По всьому світі їхня кількість постійно зростає. Навіть у США, попри наявність домашніх комп’ютерів у населення, за останні два роки число таких клубів зросло в 10 разів. Уряди Великобританії, Швеції й інших розвинених країн Європи здійснюють спеціальні програми з розвитку інтернет-кафе для забезпечення масового доступу населення до Інтернету. Існуюча в Україні мережа комп’ютерних клубів — а це близько 3 тисяч «точок» — може стати реальною основою системи електронних приймалень.

Вийти заміж в Інтернеті

Однак українським громадянам, попри активний розвиток мережі інтернет-кафе і клубів, до участі в обговоренні урядових законопроектів ще дуже далеко. Як, утім, і громадянам більшості розвинених країн. Що не дивно, адже саме поняття «електронний уряд» з’явився недавно — на початку 90-х років минулого століття, а реалізовуватися на практиці почало лише наприкінці десятиліття. Причому першим у світі ідею урядового порталу реалізував Сінгапур. А недавно компанія Accenture підбила підсумки щорічного «огляду електронних урядів». У ході дослідження було вивчено державні он-лайнові служби 23 країн, оцінювалася інформативність, інтерактивність і можливість здійснення транзакцій. Перше місце було присуджено державному порталу Канади. Вже до 2004 року громадяни цієї країни отримають доступ до всіх федеральних служб і програм. Друге місце дісталося електронному уряду Сінгапуру, що надає громадянам такі можливості, як реєстрація народження дитини, шлюбу, пошук житла, відправлення повідомлень у поліцію. На третьому місці e-government США. Далі зі значним відривом ідуть Австралія, Данія, Великобританія, Фінляндія, Гонконг, Німеччина, Ірландія, Нідерланди, Франція та Норвегія. Загальні висновки дослідників такі: електронні уряди, побудовані за принципом управління взаємодією з клієнтами, розвиваються прискореними темпами. Держпортали стають дедалі популярнішими, однак розкриття їхнього потенціалу стримується через недостатню координацію між відомствами.

Якщо подивитися на сайти українських держорганів, то з точки зору інформативності, інтерактивності і можливості здійснювати транзакції, вони представляють собою швидше виставковий варіант. Увійшовши на сайт, приміром, однієї з місцевих райадміністрацій, пересічний громадянин зможе не стільки витягти для себе реальну користь, скільки задовольнити цікавість — побачити, приміром, фотографію глави адміністрації або дізнатися номер його робочого телефону (за яким можна зв’язатися хіба що із секретарем). Більше того, оскільки відновлення даних на таких сайтах не є справою обов’язковою, більшість із них містять інформацію двох-тримісячної, а то й річної давнини. Це при тому, що законодавство регламентує мінімум корисної інформації, що має постійно бути присутньою на такій інтернет-сторінці: показники розрахунків за електроенергію, виконання бюджету, правила сплати держмита та інше. Виконується регламент лише частково. У цьому досить переконатися, зайшовши на прообраз майбутнього центрального веб-порталу — сайт Кабінету міністрів України (www.kmu.gov.ua), де можна знайти не лише стандартну інформацію про Кабмін, а й електронні адреси адміністрації Президента, міністерств і відомств, місцевих органів влади.

Вигідно виділяється серед решти лише сайт Президента країни. Він містить не лише загальну інформацію і телефони, а й тексти президентських указів, виступів Леоніда Кучми в пресі і на телебаченні, оперативну новинарну стрічку. На сайті існує й архів: навівши стрілочку на якусь дату календаря, можна дізнатися всі новини цього дня.

Проте, і це підтверджує досвід Заходу, найбільший інтерес для населення представляють усе ж електронні сторінки місцевих органів влади: 55% громадян необхідна інформація місцевого рівня, 20% звернень можна вирішити на рівні району чи області і 25% торкаються питань діяльності міністерств і відомств. На початку серпня громадська організація «Інтерньюз» (Global Internet Policy Initiative) провела черговий моніторинг інтернет-сторінок українських державних органів влади.

— Загальне враження, — розповів аналітик проекту Олена Китайгородська, — в основному, позитивне. Підтримується досить багато інформації загального характеру, розділи нормативної бази, відповіді на найчастіше поставлені запитання, представлено графіки прийому громадян чиновниками і так далі. Що стосується зворотного зв’язку, то хоча практично всі сторінки вже підтримують такий розділ, про реальну інтерактивність поки мова не йде: не гарантується ні можливість відповіді, ні терміни, не кажучи вже про те, що найчастіше адреса для зворотного зв’язку є адресою веб-майстра даної сторінки, а не якогось чиновника. Є, звісно, і цікаві приклади. Так, митниця підтримує на своєму сайті «лінію довіри», а дніпропетровський УБОЗ навіть гарантує своєчасне вживання заходів за зверненнями по такій лінії довіри в Інтернет. Втім, необхідно наголосити, що закон «Про звернення громадян» не передбачає електронну форму звернення як таку, що спричиняє за собою юридичні наслідки: тобто чиновники геть не зобов’язані реагувати на звернення громадян по Інтернету. Для надання таким зверненням і відповідям держорганів юридичної чинності необхідно або вносити правки в названий вище закон, або приймати спеціальне законодавство про публічну інформацію (за аналогією, приміром, із подібними законами, що діють у країнах Євросоюзу), котра зобов’язує державні органи реагувати на будь-які запити громадян, у тому числі й електронні.

Навіщо чиновнику комп’ютер?

Та не лише недосконалість закону «Про звернення громадян» заважає втіленню в життя ідеї «електронного уряду». Потрібно прийняти ще цілий ряд документів, серед яких закон про електронний цифровий підпис (уже котрий місяць він припадає пилом у Верховній Раді), гарантії нерозповсюдження персональної інформації, легалізацію документообігу. Без них неминучі казуси на кшталт існуючого в спілкуванні ДПАУ з платниками податків, коли в результаті впровадження електронної системи подача звітності не лише не полегшилася, а й ускладнилася вдвічі: тепер разом з обов’язковими «паперовими» звітами в податкову потрібно посилати і їхній електронний варіант. А головне, потрібно розробити чіткі механізми контролю, визначити шкалу відповідальності за невиконання прийнятих законодавчих актів. У противному разі їм загрожує доля винятково декларативних документів: у нас, на жаль, уже досить законів, які не мають реальної сили.

Окрім законодавчих, існують й інші серйозні проблеми: наприклад, із фінансуванням процесу інформатизації, складностями в подоланні консерватизму чиновників. Попри те що сьогодні стіл практично кожного службовця оснащений комп’ютером (усього в держструктурах їх близько ста тисяч), працювати з ним уміють далеко не всі. Причини ясні: побоювання комп’ютера, небажання освоювати нові інформаційні технології і страх втратити владу над інформацією (нерідко це означає і серйозні втрати доходів) істотно гальмують процес. Дивно, але подібна зашкарублість поглядів панує й у найвищих кабінетах. Для чого ж, у такому разі, чиновнику комп’ютер? Як пояснив мені один із сановників — для солідності. «У всіх, — каже, — уже є, чим я гірший? Хоча для роботи він мені не потрібен: документи секретарка набирає, а збиранням інформації займаються підлеглі». Тобто, з одного боку, необхідно реальне бажання центральної влади провести реформування, а з іншого — самі чиновники повинні зрозуміти, наскільки «електронний уряд» полегшить тяжке чиновницьке життя, сповнене нав’язливих відвідувачів і цілого моря заповнених вручну папірців.

Щоб не вийшов лише пустий звук

Там, де це усвідомили, упровадження системи «електронного уряду» йде повним ходом. Ряд відомств, таких, як ДПА, Казначейство, Нацбанк, Державна митна служба, Пенсійний фонд і навіть окремі структури різноманітних органів влади створюють власні корпоративні мережі, електронні системи управлінської та фінансової діяльності. Розвиваються і комп’ютерні мережі місцевих органів влади. Приміром, у Солом’янському районі столиці. Розповісти про напрацювання ми попросили Сергія Якубова, директора комунального підприємства, котре займається інформатизацією району.

— Кажуть, незабаром у Солом’янському районі з’являться перші інтернет-приймальні?

— Не думаю, що це справа найближчого часу. І, чесно кажучи, був би засмучений, якби такі приймальні з’явилися вже зараз. Адже простіше від простого поставити в якомусь громадському місці комп’ютер і назвати це електронною приймальнею. Перш ніж у громадянина з’явиться доступ до інформації, має в доступному вигляді існувати сама інформація. На мій погляд, реалізація проекту «електронний уряд» мусить бути дещо іншою, ніж про це розповідається у пресі. Передусім інформаційні технології мають стати невід’ємною частиною роботи, у даному випадку, адміністрації району. Так, у нашому районі ми ввели систему внутрішнього документообігу. З її допомогою здійснюється реєстрація вхідних і вихідних документів, а також контроль за їхнім проходженням — від резолюції «до виконання» до підпису «в архів». Проходження документа видне кожному, зрозуміло, із різним ступенем доступності. У загальному відділі документ реєструють, направляють на розгляд керівництву, а після накладення резолюції — тому, на кого покладене його виконання. Таким чином не губиться жоден документ, його легко знайти і простежити за виконанням. Приміром, у мене всі документи розташовані в трьох розділах — «на виконання», «не виконаний» і «закритий», — і я в будь-який момент готовий доповісти керівництву, як просувається робота з того чи іншого документа. Водночас у керівництва є реальна можливість контролю за виконанням.

Далі (і цим ми зараз займаємося) необхідно створити геоінформативну систему району (ГІС) — мультипрофільну базу даних, що сполучається з картою району, котра дозволяє надсилати запит від карти до бази даних і навпаки. Приміром, можна послати такий запит: «аварійні ділянки системи водопостачання району» — і на карті відразу висвітяться проблемні ділянки, можна і конкретизувати запитання, виділивши певну ділянку й отримавши більш докладну інформацію про характер аварійності, коли проводилися попередні ремонтні роботи, ким, із якого матеріалу і так далі. Так само можна буде оперативно отримувати інформацію, скажімо, по об’єктах, виставлених на продаж, інвесторах, орендарях, пільговиках, екологічній ситуації і так далі. Подібна система підвищує якість, оперативність прийняття рішень і прозорість їхнього виконання. Для цього необхідно створити належні бази даних (які потім повинні підтримуватися відповідними підрозділами) — з питань комунального комплексу, економічної діяльності району, соціального захисту населення, екологічної обстановки й інших. На сьогодні точна інформація або розпорошена по сотнях папірців, або відсутня зовсім. Окрім того, висвітлення діяльності влади в Інтернеті має стати частиною бізнес-процесу, а не виробленими час від часу діями. Сайт мусить постійно обновлятися, містити актуальну інформацію (списки пільговиків, приміщень на оренду, умови надання житлових субсидій та інше), громадяни повинні мати можливість поставити запитання й отримати офіційну відповідь компетентного чиновника (а не малознаючого в справах диспетчера). Тому, на мій погляд, реальне інтерактивне спілкування з громадянами і здійснення транзакцій стане можливим лише після того, як буде введена в дію ГІС й інформатизовано саму адміністрацію — без цього вийде лише пустопорожній звук.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво