Електричний стілець. Для енергетичної безпеки України? - Економіка - dt.ua

Електричний стілець. Для енергетичної безпеки України?

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

Електроенергетичний комплекс України посідав провідне становище в електроенергетиці колишнього...

Електроенергетичний комплекс України посідав провідне становище в електроенергетиці колишнього СРСР за надійністю й організацією роботи енергосистеми, освоєнням нового обладнання і впровадженням нових технологій, кваліфікацією персоналу. У важкі роки становлення незалежної України саме завдяки запасу його міцності, коли енергопостачання країни не припинялося навіть при неплатежах на рівні 40%, вдалося утримати вітчизняну економіку на плаву, а потім і вивести на стабільний рівень.

Ці роки не могли не позначитися на надійності роботи устаткування електростанцій, електричних і теплових мереж, які не ремонтувалися в необхідних обсягах. Не кажучи вже про заміну обладнання, що відпрацювало свій ресурс, а також реконструкцію та модернізацію, які проводилися хіба що в одиничних випадках.

На цей час понад 50% устаткування теплових електростанцій і мереж відпрацювало свій ресурс. Електроенергетика гостро потребує інвестицій. З цією метою на початку 90-х років енергетики України, першими серед республік колишнього СРСР, розробили програму реформування галузі, яка передбачала здійснення реструктуризації підприємств, упровадження ринкових механізмів і правил за допомогою створення оптового ринку електричної енергії, створення незалежного регуляторного органу і механізмів державного регулювання суб’єктів електроенергетики.

Кінцевою метою реформування було створення прозорих правил роботи на ринку електричної енергії й умов для залучення на об’єкти інвестицій, у тому числі й недержавних. При цьому приватизацію підприємств розглядали як основний елемент створення сприятливого інвестиційного клімату, необхідного для залучення значних капіталів у відродження електроенергетичного комплексу.

У результаті організаційні та структурні перетворення в електроенергетиці досягли безпрецедентного для України рівня, особливо помітного на тлі слабоконтрольованих монополій у нафтогазовому комплексі, на транспорті й у зв’язку.

Втім, починаючи з 2001 року, коли Віктор Ющенко залишив посаду прем’єр-міністра, перетворення загальмувалися. Домінуючим чинником цього гальмування було небажання чиновників різного рангу втратити можливість «ручного» впливу на суб’єктів галузі і контролю фінансових потоків. Наслідком цього стала поява цілої низки нових проблем і загострення старих:

— НКРЕ не змогла створити єдині прозорі правила і методики формування тарифів, що призвело до цілком незрозумілих перекосів в умовах роботи генеруючих компаній та обленерго;

— у результаті непродуманого введення в експлуатацію двох нових атомних блоків у західних регіонах країни за відсутності там адекватного споживання збільшилися дисбаланси у завантаженні потужностей генерації;

— більшість державних підприємств галузі, включаючи НАЕК «Енергоатом», перейшли в стан перманентного фінансового банкрутства;

— через фізичний і моральний знос устаткування продовжувала знижуватися надійність роботи енергосистеми.

Після обрання Віктора Ющенка президентом України спочатку з’явилася надія, що ринкові перетворення в енергетиці триватимуть. Втім, дійсність виявилася дещо іншою.

З невідомих причин (імовірно, через недостатню інформованість президента країни) оновлення керівних кадрів електроенергетики відбулося таким чином, що усі функції управління де-факто було сконцентровано в руках однієї корпоративної групи. «Електроенергетичне крило» діючого уряду представлене винятково вихідцями з АК «Київенерго» (державний пакет — 50% плюс 1 акція) — компанії, що має безпрецедентні преференції як з боку держави, так і з боку київської влади.

Іван Плачков повторно став міністром палива й енергетики, Юрій Продан — його першим заступником і за сумісництвом президентом «Енергетичної компанії України» (НАК «ЕКУ»), Валерій Кальченко обійняв посаду голови НКРЕ. Хоча кожен із трьох згаданих чиновників при старій владі досить тривалий час обіймав ключові посади в енергетиці (що видно з таблиці) і повною мірою відповідає за проблеми галузі.

Після цього виявилося справою техніки встановити цілковитий контроль над радою Оптового ринку електроенергії. Цей орган самоврядування повинен погоджувати інтереси всіх учасників ОРЕ. Як він виконує це завдання сьогодні, здогадатися нескладно, з огляду на те, що з десяти голосуючих директорів ради вісім адміністративно підпорядковані президенту НАК «ЕКУ».

Варто додати, що добродії Плачков і Продан є прибічниками жорсткого адміністративного стилю управління, що грунтується на недовірі до «чужих» і переконаності в тому, що саме вони знають, як слід організовувати роботу галузі і що саме потрібно для світлого майбутнього.

Чим відзначені перші півроку роботи «нової» команди в уряді?

1. Фактично ліквідовано ринкові принципи формування ціни на електроенергію в ОРЕ, які стимулюють зниження витрат виробників. Штучно створені обмеження призвели до того, що низку «чужих» генеруючих компаній з кращими техніко-економічними показниками було завантажено менше, ніж витратні, але «свої» ТЕС.

2. Припинено постачання в Росію електроенергії, виробленої на атомних електростанціях. Відповідне зниження доходів НАЕК «Енергоатом» одразу було компенсоване шляхом підвищення ціни на електроенергію, яка відпускається АЕС в Оптовий ринок.

3. Через Кабінет міністрів у буквальному сенсі «протиснуто» ідею впровадження адміністративно встановлюваних «єдиних» тарифів на електроенергію, проти якої висловлювалася переважна більшість експертів. Результатом запровадження таких тарифів будуть ще один ціновий удар по основних бюджетоутворюючих галузях промисловості і непрогнозований дисбаланс у розрахунках на Оптовому ринку. «Єдині» тарифи фактично ставлять хрест на десятирічному шляху, пройденому енергетикою від затвердженого Держпланом прейскуранту до ринкових тарифів.

4. Послідовно реалізується ідея змусити нинішніх власників енергетичних підприємств до продажу свого бізнесу з метою створення якихось «привселюдних» акціонерних компаній, які контролюватимуться не акціонерами, а чиновниками. При цьому як прикре непорозуміння замовчується той факт, що за всіма показниками приватизовані компанії працюють незрівнянно ефективніше, ніж державні енергетичні підприємства.

5. Активно пропагується концепція розвитку енергетики, основний наголос у якій зроблено на подальшому зростанні енергоємності виробництва. Таке дуже суперечливе бачення пріоритетів національної економіки дозволяє освоювати багатомільярдні бюджетні інвестиції, джерелом яких є інвестиційна складова в оптовій ринковій ціні на електроенергію (питома вага цієї надбавки в ціні вже зараз перевищує 10%).

6. Почастішали випадки кулуарного прийняття рішень. Такий підхід грубо суперечить задекларованій урядом відкритості в діяльності органів державної влади і позбавляє суспільство інформації, об’єктивно необхідної для стабільного функціонування економіки, створення здорового соціального клімату, особливо якщо йдеться про кардинальні зміни «правил гри».

Результати вищезазначених «новацій» не змусили себе довго чекати. Особливо показовим є значне зростання оптової ринкової ціни на електроенергію (15% за останні шість місяців) і відповідне збільшення роздрібних тарифів для споживачів. Різко знизилися техніко-економічні показники генеруючих компаній. Досить сказати, що витрати умовного палива на виробництво електроенергії (один із основних показників ефективності роботи ТЕС) підвищилися до найгіршого за всю історію енергетики України рівня. Збільшилися показники аварійності. Енергоблоки ТЕС за сім місяців 2005 року виходили з ладу 1258 разів — проти 1078 разів за аналогічний період минулого року.

Зазначені проблеми здебільшогоу є наслідком непродуманої кадрової політики, коли кваліфікованих кадрів середньої ланки витісняють, а на їхнє місце призначають зручних для маніпулювання людей. Красномовною ілюстрацією цього стало нещодавне звільнення Володимира Редіна, головного диспетчера об’єднаної енергосистеми України і безперечного авторитета в цій сфері, і призначення на його місце політично лояльного працівника. Оскільки новий головний диспетчер усього три роки (із 2002-го по 2005-й) керував диспетчерською службою «Київенерго», імовірно, причиною такої заміни став не видатний професіоналізм, а належність до категорії «своїх» стосовно міністра людей.

У зв’язку з цим доречно пригадати масові відключення електроенергії у США та Італії, а також нещодавні інциденти в Москві та Криму, коли наслідки перерв в електропостачанні відчули на собі мільйони людей. Значною мірою провина за системні аварії лежить на диспетчерських службах. Тому нам слід було б пам’ятати, що призначення на ключові технічні посади виходячи з політичних міркувань створює реальну загрозу сталому електропостачанню споживачів, а отже, й безпеці держави.

Для кращого розуміння того, до чого призводить така політика, доречно звернутися до досвіду АК «Київенерго» — альма-матер нинішнього керівництва енергетики. Навіть поверховий аналіз показників роботи цієї компанії викликає серйозні питання до її керівництва і насамперед до Івана Плачкова — незмінного голови правління упродовж останнього десятиріччя (із нетривалою перервою 1999 року). Незважаючи на величезний валовий дохід майже в 2 млрд. грн. на рік, прибуток «Київенерго» завжди становив кілька мільйонів гривень. При цьому не забезпечена поточними активами кредиторська заборгованість перед постачальниками і банками вже перевищила 600 млн. грн. У «Київенерго» безпрецедентно високі для енергопередавальних компаній такого рівня складності мереж втрати електроенергії, які сягають 1 млрд. кВт.год. на рік. Безнадійна заборгованість споживачів компанії, за словами голови спостережної ради «Київенерго» Івана Фоменка, перевищила астрономічну межу в 1 млрд. грн. і є порівнянною з вартістю державного і комунального майна, безоплатно переданого в управління компанії.

Інформація про зрив виконання інвестиційної програми, яку кредитує Світовий банк під гарантії держави, загроза зимового відключення електричної і теплової енергії в Києві (унаслідок системних неплатежів компанії за газ) створюють зовсім не райдужні перспективи для «флагмана української енергетики». Очевидно, усі фінансові проблеми «Київенерго», де є дуже сильними позиції бізнесменів і столичних чиновників, вирішуватимуться шляхом істотного підвищення тарифів на електричну і теплову енергію для київських споживачів.

Наведений вище аналіз свідчить, що здійснювана в електроенергетиці політика базується на адміністративно-командному підході керівництва ПЕК, цілковитому неприйнятті інакомислення і на слухняності середньої управлінської ланки, абсолютно не готової відповідати за можливі наслідки.

Створено умови, за яких крісла, що їх займають нинішні чиновники від енергетики, можуть перетворитися на електричний стілець для всієї країни, про що ми всі дізнаємося у той момент, коли вже буде пізно щось виправляти. Очевидно, керівництву країни варто про це замислитися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво