Економіка ЄС-10: два роки після вступу до Союзу - Економіка - dt.ua

Економіка ЄС-10: два роки після вступу до Союзу

8 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 8 вересня-15 вересня

П’яте розширення Європейського Союзу 1 травня 2004 року було найбільш амбітним за всю історію Союзу...

П’яте розширення Європейського Союзу 1 травня 2004 року було найбільш амбітним за всю історію Союзу як за кількістю країн, що приєдналися, так і за складністю, оскільки новими членами стали країни з різною та часто відмінною соціальною та економічною історією. Відтоді минуло вже більше двох років, і цей термін є достатнім, аби проаналізувати коротко- та середньострокові наслідки розширення для економічного розвитку країн—нових членів.

Сам процес останнього розширення ЄС з економічної точки зору мав кілька характерних рис. По-перше, це було приєднання 10 країн з істотно нижчими соціально-економічними показниками порівняно з ЄС-15, що доводить принципову можливість об’єднання різних за рівнем розвитку груп країн не лише на засадах вільної торгівлі або митного союзу, а й економічного союзу. По-друге, розширення Союзу стало важливим етапом достатньо м’якої, без економічних шоків, адаптації економік ЄС-10 до нових умов конкурентного середовища Єдиного внутрішнього ринку ЄС. По-третє, очевидні позитивні наслідки розширення відчули як нові країни-члени (насамперед), так і меншою мірою старі на всіх рівнях реалізації економічних ефектів цього процесу: споживачі, виробники, національні економіки, інтеграційне об’єднання в цілому. Процес розширення був взаємовигідний як для ЄС-10, так і для ЄС-15. Нарешті, він був добре спланований, ефективно керувався, його ризики та витрати були інтернаціоналізовані та мінімізовані в межах Союзу та країн, що приєднувалися.

Реальне втілення позитивних економічних очікувань — такий основний висновок з аналізу наслідків розширення ЄС для нових країн-членів. Країни ЄС-10 мають стабільні та достатньо високі темпи економічного зростання, посилюється макроекономічна стабільність їхнього розвитку, зростає зайнятість та зменшується безробіття, швидкими темпами відбувається соціальне зближення з найрозвиненішими країнами ЄС, зростає конкурентоспроможність національних виробників як на ринках Союзу, так і третіх країн.

Фактично підготовка до вступу цих країн до ЄС тривала понад десять років, більш інтенсивно — з 1997-го, коли було прийнято рішення про перспективи розширення. З урахуванням перехідних положень у певних галузях та сферах цей процес для ЄС-10 повністю завершиться у 2009 році. За час підготовки до вступу країни-новачки успішно трансформували свої економіки з планових до ефективно функціонуючих ринкових (не стосується, ясна річ, центральноєвропейських країн, тобто ЄС-10 без Мальти та Кіпру). На відміну від інших держав Східної Європи, кризові явища в економіках цих країн на початку 90-х років були нетривалими, і з 1993—1994 років вони вже мали позитивні темпи економічного зростання, передусім внаслідок ефективних ринкових реформ, кардинальної переорієнтації зовнішньоекономічних зв’язків, інтеграції до Єдиного внутрішнього ринку ЄС.

За час безпосередньої підготовки до вступу та після нього темпи економічного зростання ЄС-10 були в 1,7 разу вищими за відповідні економічні показники ЄС-15. За умов збереження цього співвідношення країни ЄС-10 за 35 років досягнуть рівнів економічного розвитку ЄС-15 (див. табл. 1). Уже в 1997—2005 роках ВВП на душу населення в ЄС-10 зріс із 44,3 до 52,1% від рівня ЄС-15. Темпи щорічного зростання реальної заробітної плати за останні десять років в ЄС-10 були у 3,5 разу вищими, ніж в ЄС-15. За цей період країни ЄС-10 істотно поліпшили індекси розвитку людського потенціалу за оцінками ПРООН, особливо це стосується Латвії, Литви, Естонії, Словаччини та Угорщини.

Країни—нові члени ЄС досягли та підтримують високий рівень макроекономічної стабільності (табл. 2). За роки підготовки до вступу рівень інфляції тут скоротився утричі, наблизившись до середніх показників ЄС-15. Водночас у 2005 році зберігалася істотна різниця в її темпах по окремих нових членах — від 1,6% у Чехії до 6,9 — у Латвії. Інфляційний тиск усе ж таки залишився значним, він зумовлений процесами цінової конвергенції, зростанням заробітної плати, адаптацією непрямих податків до вимог ЄС, помітними коливаннями цін на товари по окремих країнах як складових Єдиного ринку ЄС.

Показником макроекономічної стабілізації та конвергенції з ЄС-15 стало істотне зниження відсоткової ставки — у середньому по ЄС-10 за 2001—2005 роки з 8,1 до 4,4%. Це було наслідком позитивних очікувань щодо рівнів інфляції, зменшення премії за ризик, появи реальної перспективи входження нових членів ЄС до валютного союзу.

Відчутно поліпшилися також показники дефіциту державного бюджету країн — у середньому з -3,2 до -2,9% від ВВП за цей же період, що відповідає маастрихтському критерію (-3%). Найкращі показники тут мають Естонія та Латвія, найгірші — Угорщина та Мальта. За цей час погіршили свої показники лише дві країни — Угорщина та Польща. Державний борг у середньому по нових членах Союзу зріс із 37,4 до 41,1% від ВВП, однак залишається істотно нижчим за маастрихтський критерій (60%) і показник ЄС-15 (64,6%). При цьому в п’яти країнах він зріс, а в інших п’яти — зменшився.

Непостійну тенденцію мала зміна рівнів безробіття. Його рівень зростав у 1998—2002 роках, а з 2002-го почав зменшуватися, особливо у 2005 році, коли зайнятість зросла на 1,5%. За 2004—2005 роки рівень безробіття в ЄС-10 зменшився з 14,3 до 13,4%, що, втім, істотно перевищує відповідний показник в ЄС-15 — 7,9%. Незважаючи на позитивні тенденції до й після вступу до ЄС, характерними для ринку робочої сили в ЄС-10 залишається високий рівень безробіття, особливо серед молоді; значна незайнятість низькокваліфікованої робочої сили; значні регіональні розбіжності у рівнях безробіття.

До розширення вельми невизначеними були можливі наслідки масової міграції робочої сили з країн ЄС-10 до ЄС-15. Довгострокові прогнози (до 15 років) оцінювали загальний обсяг міграції робочої сили до 3 млн. чол., тобто всього в 1,2% працездатного населення ЄС-15 2020 року. Короткострокові прогнози визначили цей обсяг на рівні 300—350 тис. чол. у перші роки розширення. Однак перші два роки показали, що відсоток робочої сили з країн—нових членів на ринках ЄС-15 є достатньо стабільним до і після вступу, з невеликим збільшенням у Великобританії, Австрії та Ірландії. Її обсяг просто недостатній, аби істотно вплинути на структуру та рівні заробітної плати на ринках робочої сили ЄС-15. Міграція з третіх країн викликає значно більшу стурбованість у європейських країнах-реципієнтах.

Саме після розширення відчутні зрушення відбулися і в галузі сільського господарства ЄС-10. По-перше, після зняття обмежень торгівля сільськогосподарською продукцією з країнами ЄС-15 та між самими новими членами у 2004 році зросла на 30%. По-друге, вступ до ЄС привів до значного збільшення середніх доходів сільськогосподарських господарств в ЄС-10: за 2004—2005 роки — на 70% порівняно з періодом 1999—2003 років (особливо в Естонії + 132%, Латвії + 106%, Польщі + 95%, Литві + 92%). Передусім це стало наслідком прямих виплат виробникам у межах Спільної сільськогосподарської політики ЄС, хоча їх вплив на підвищення продуктивності, рівень конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва, розвиток інших галузей національних економік нових членів оцінюється неоднозначно.

Вступ до ЄС нових країн став підтвердженням істотних структурних зрушень в їхніх національних економіках. По-перше, національні економіки нових країн—членів ЄС стають органічною складовою Єдиного внутрішнього ринку Союзу. На частку ЄС-15 після розширення припадають 62% зовнішньої торгівлі ЄС-10 (в експорті до 67%) за високої відкритості їхніх економік: зовнішньоторговельний оборот становить 93% від ВНП. Якщо врахувати також зростання частки взаємної торгівлі в межах ЄС-10 (до 14% у 2005 році), можна зробити висновок про високу самодостатність і значущість саме ринку ЄС-25 для розвитку малих економік нових членів.

По-друге, використовуючи існуючі конкурентні переваги, виробники ЄС-10 формують нові — як ланцюжки європейських (і не тільки) інтегрованих виробничих систем, що об’єднують підприємства різних країн Союзу з метою організації досліджень, розробки, виробництва, збуту, обслуговування відповідної продукції. На внутрішньогалузеву торгівлю ЄС-10 з ЄС-15 припадає зараз до 60% взаємного товарообороту. Обсяг обміну проміжною продукцією становив у 1998—2003 роках до 7% ВНП нових членів ЄС.

По-третє, орієнтація на попит Єдиного внутрішнього ринку ЄС сприяє дифузії передових технологій в їх економіках, активно формує виробництва третього та четвертого технологічних укладів. Так, у 1995—2001 роках практично всі країни—кандидати на вступ до ЄС — значно підвищили свій індекс технологічного розвитку за оцінками ЮНКТАД та увійшли до групи країн із найвищою інноваційною активністю. При цьому питома вага філій іноземних компаній у прикладних науково-дослідних розробках у 2003 році становила, наприклад, в Угорщині 62,5, Чехії — 46,6%. Водночас відмінність у рівнях технологічного розвитку між старими та новими членами Євросоюзу залишається значною, нові члени спеціалізуються переважно на середньотехнологічних та трудоінтенсивних виробництвах у рамках ЄС-25.

Орієнтація на місткий та високотехнологічний ринок ЄС, успішна адаптація до його вимог істотно поліпшили позиції ЄС-10 на світових ринках загалом. Ця група країн почала активно використовувати комунітарні механізми ЄС для захисту своїх позицій на Єдиному внутрішньому ринку Союзу, а також для економічної експансії на ринки третіх країн. Так, зростання експорту десяти країн у 2004 році становило 20%, їх питома вага у світовому експорті збільшилася з 1% у 1992-му, до 2,8% — у 2003-му. При цьому значно зменшився й відносний обсяг дефіциту торговельного балансу — з 7,8 % ВНП у 1996—2000 роках до 3% у 2005-му.

Позитивний характер економічних наслідків розширення ЄС для нових членів зумовлений системою факторів. Передусім ідеться про виникнення та реалізацію коротко- та середньострокових ефектів відповідних форм міжнародної інтеграції на етапах до і після вступу до Союзу: вільної торгівлі, митного союзу, спільного та єдиного ринків, економічного союзу. Усунення бар’єрів входу та виходу на Єдиний внутрішній ринок ЄС, відносно швидка та ефективна ринкова адаптація національних виробників до змін у національних і зовнішніх конкурентних середовищах привели до кількісних та якісних зрушень в економічному розвитку нових членів Союзу.

Успішно діяли парламенти й уряди країн-членів, впроваджуючи директиви Європейської Комісії у національні правові системи: станом на 8 березня 2006 року країни повідомили про імплементацію 2654 директив з 2683 обов’язкових (тобто приблизно 99%). У прийнятих восени 2005 року Національних програмах реформ у країнах ЄС-10 акцент зроблено на подальшому розвитку стабільності фінансової системи, сприянні інноваціям, поліпшенні бізнес-середовища, інфраструктури, підвищенні продуктивності праці, підготовці висококваліфікованої робочої сили.

Особливо треба наголосити на значній цільовій допомозі у цьому процесі ЄС: за останні 15 років десять країн отримали 28 млрд. євро, лише у 2005-му обсяг допомоги становив 2,1% ВНП ЄС-15 порівняно з 1,1% ВНП США за планом Маршалла у 1948—1952 роках.

Нарешті, за обмеженості внутрішніх ресурсів структурні зрушення та підвищення технологічного рівня національних економік ЄС-10 були б неможливі в існуючі строки та досягнутих обсягах без значних іноземних інвестицій. У 2004-му накопичений обсяг прямих іноземних інвестицій досягнув 191 млрд. євро, або 40% відповідного сумарного показника ВНП країн—нових членів Союзу. Питома вага філій іноземних компаній у прикладних науково-дослідних розробках у Чехії, Угорщині, Польщі, Словаччині зросла з 9,3 до 41,3% у 1993—2003 роках.

Однак не слід думати, що вступ до ЄС розв’язав усі соціально-економічні проблеми нових членів. Це далеко не так. Сам Євросоюз має певні проблеми економічного розвитку, тому після його розширення вони тією або іншою мірою та в різних формах проектуються на нові країни-члени. Вступ до ЄС дає можливість використовувати комунітарні механізми розв’язання економічних проблем розвитку, але це не відбувається автоматично. Тому в нових країнах ЄС залишаються проблеми безробіття, відставання від рівня соціально-економічного розвитку ЄС-15, не подолано технологічний розрив між цими групами країн, далеко не повністю вирішено питання соціальної конвергенції.

Перспектива розширення ЄС та безпосередньо вступ нових країн до Союзу стали важливим каталізатором ефективних ринкових трансформацій і позитивних структурних зрушень у національних економіках цих країн. Орієнтація на Єдиний внутрішній ринок ЄС сприяла модернізації технологічних основ їх національних економік, додала їм динамічності, підвищила конкурентоспроможність. Саме таким чином — як органічні складові економічної системи ЄС — нові країни-члени зустрічають виклики глобалізації, ефективно адаптуються до нових, більш жорстких, умов міжнародної конкуренції у ХХІ столітті. Їх досвід свідчить, що шлях входження малих економік до висококонкурентних міжнародних економічних угруповань повністю себе виправдовує.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво