Донецька світлова війна: для кого працюють енергетичні компанії

23 квітня в Донецьку мали відбутися збори акціонерів скандально відомого енергопостачального підприємства ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» (ПЕМ — підприємство електромереж), котрі, можливо, поставлять крапку в півторарічному протистоянні О.Криволапова, засновника і незмінного керівника компанії от уже протягом 14 років, і власників контрольного пакета акцій в особі глави спостережної ради Н.Пашкевича.

Про донецький енергетичний конфуз (інакше складно назвати добровільний, схвалений авторитетним керівником продаж акцій робітниками підприємства в кількості, що дозволила майбутнім противникам сформувати більш ніж контрольний пакет) писали багато. Сьогодні ж, напередодні важливої й відповідальної події (адже відповідальності керівників підприємства — правління та спостережної ради — перед колективом, споживачами і, нарешті, акціонерами поки що ніхто не відміняв) хотілося б підбити деякі підсумки.

Починаючи з жовтня 2003 року, життя «ПЕМ-Енерговугілля» радше нагадує хроніку воєнних дій: пікети, погрози зриву роботи вугільних підприємств області, висловлення недовіри судовим органам, звернення до глав старого й нового урядів, спроби захоплення території. Однак поневіряння як «ініціативної групи» працівників компанії — прибічників О.Криволапова, так і представників спостережної ради — противників О.Криволапова, не принесли жодній зі сторін очікуваних результатів, у всякому разі, тих, що були б зрозумілі громадськості регіону і рядовим енергетикам.

Стартом відкритого протистояння слугували збори акціонерів компанії 24 жовтня 2003 року, у ході яких прозвучала вимога звільнити голову правління — генерального директора товариства О.Криволапова, визнавши його роботу незадовільною. Разом із головою було відправлено у відставку й членів правління. У документі за підписом голови ревізійної комісії ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» Н.Жук стверджувалося, що підприємство «фінансово нестабільне», має місце «незадовільна структура балансу» й існує «реальна загроза банкрутства».

А колись, 1989-го, все починалося дуже романтично: за часів страйкового руху в Донбасі, ставши членом страйкового комітету і, як кажуть, маючи авторитет серед шахтарів, Олександр Криволапов ініціював створення на базі електричних мереж шахт і вугільних підприємств області виробничої одиниці в складі ВО «Донецьквугілля». У структурі холдингу підприємство й перебувало до 1995 року, коли першим серед підприємств регіону було акціоновано й відповідно перейменовано у ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля».

«Підприємства, що утворилися в період народження незалежності української держави й успішно працюють сьогодні, мимоволі викликають щиру повагу та захоплення... До суб’єктів господарської діяльності, котрі знайшли своє місце в ринковій економіці й успішно працюють на зміцнення держави, належить ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля», — констатують журналісти обласної газети «Вечерний Донецк». До речі, у підшивці видання за 2002 рік можна зустріти багато матеріалів, присвячених, щоправда, не стільки результатам діяльності підприємства, скільки професіоналізму, мудрості та чуйності його керівництва. І підстави для цього є: у середньому десять робітників підприємства щороку забезпечуються квартирами, більше трьохсот оздоровлюються в санаторіях і на курортах за профспілковими путівками, на балансі підприємства перебувають дитячий садок і школа «Сучасник», якими «воістину по-батьківськи опікується керівник і депутат міськради Олександр Криволапов». Крім того, ПЕМ оплачує не менш як 50% вартості навчання працівників і їхніх дітей у вищих навчальних закладах.

Важливою віхою в житті акціонерного товариства стає 2001 рік, коли підприємство, зумівши уникнути розрізненого складу акціонерів по всій Україні та за кордоном, натомість отримало «співробітництво і взаємопорозуміння нового акціонера — ЗАТ «АРС» в особі генерального директора І.Гуменюка. Завдяки таким партнерським зв’язкам підприємство електромереж має можливість брати участь у розробці та здійсненні програм розвитку паливно-енергетичного комплексу регіону. А в зв’язку з 10-річчям створення ЗАТ «АРС» енергетики ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» щиро вітають своїх партнерів із ювілеєм і бажають багато років процвітання на благо нашого регіону й України», — читаємо в №187 газети «Вечерний Донецк» від грудня 2002 року.

Взаємопорозуміння, котре панувало у взаєминах у той період, ніхто не заперечує навіть сьогодні — у період протистояння та взаємних образ. «...О.Криволапов, використовуючи свій авторитет, переконав працівників підприємства віддати свої акції фірмі «АРС», керівництво якої на той період часу було зацікавлене в нашому підприємстві як постачальнику електроенергії на шахти та заводи, що співпрацювали з «АРС». Купівлю-продаж сформованого пакета акцій було оформлено відповідно до чинного законодавства», — говориться в датованому липнем 2004 року відкритому листі прем’єр-міністру України В.Януковичу за п’ятьма тисячами підписів працівників «ПЕМ-Енерговугілля» і членів їхніх сімей.

Можна по-різному ставитися до аргументів сторін, цифр, якими вони оперують, однак очевидно, що більш ніж річне протистояння між правлінням і спостережною радою енергопостачального підприємства не могло позитивно позначитися на його фінансовому стані, а отже, добробуті його працівників. Крім того, збільшення до 71 млн. грн. боргу «ПЕМ-Енерговугілля» перед ДП «Енергоринок» досить красномовно свідчить про політику керівництва компанії. Якщо підприємство отримує прибуток, нехай навіть ефективно вкладаючи його в «здійснення комерційних угод, не пов’язаних із основною діяльністю» (спостережна рада та ревізійна комісія обвинувачують О.Криволапова саме в збитковості неліцензійної діяльності, здійснюваної підприємством), то чому зростає заборгованість перед головним кредитором будь-якої енергопостачальної компанії, монополістом — ДП «Енергоринок»?

Сьогодні сторони взяли тайм-аут, а обіцянки «ініціативної групи» у разі невідновлення на посаді О.Криволапова знеструмити шахти, що мало б плачевні наслідки для регіону, трохи вщухли. Якою буде подальша доля підприємства і яким чином всі ці події позначаться на пересічних працівниках «ПЕМ-Енерговугілля» та їхніх споживачах, згодом стане видно.

Однак виникла ситуація показова в одному. Розв’язання ситуативних протиріч у кулуарах, там, де, власне, вони й зароджуються, не дозволяє усувати глобальні протиріччя: проблеми не співвіднесення власних амбіцій зі сподіваннями тих, хто лише один раз на чотири роки стає електоратом, в інший же час залишається споживачами життєво важливого ресурсу — електроенергії — простими енергетиками, шахтарями, вчителями та лікарями.