Донбас від Донбасу різниться - Економіка - dt.ua

Донбас від Донбасу різниться

28 січня, 2011, 14:52 Роздрукувати Випуск №3, 29 січня-4 лютого

У Донецьку закрили останню шахту, припинивши видобуток коксівного вугілля. Майже півтори тисячі шахтарів змушені шукати нове місце роботи.

© phl.ua

У Донецьку закрили останню шахту, припинивши видобуток коксівного вугілля. Майже півтори тисячі шахтарів змушені шукати нове місце роботи. Те, що в цьому виявилися «винуватими» Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, нікого не здивувало. Правда, серед «винуватих» згадали й Ріната Ахметова.

Усе це відбувалося 2009 року в Росії. Шахта «Западная», яку закривали, знаходилася в м. Донецьку Ростовської області (місто засноване 1955 року). А це — Східний Донбас Російської Федерації. Про його існування багато хто вже став забувати. У радянські роки він по факту був молодшим братом «великого» Донбасу, ну а потім у кожного почалися свої проблеми.

Проте якщо в незалежній Україні словосполучення «вугільне лобі» звучить гордо, то в Москві тон задають не вуглярі, а нафтогазовий сектор. Ця обставина мала чимало наслідків, серед яких масштабна реструктуризація галузі в період із 1993 року. В результаті її вивели на беззбиткову роботу. Але ціна такої реформи висока: кількість працюючих у вугільній галузі скоротилася з 860 до 230 тис. чоловік.

Тільки за перші п’ятнадцять років реформування закрили 188 шахт і 15 розрізів. Зміни торкнулися 67 шахтарських міст і селищ.

Основний удар було завдано по підземному видобутку — з 220 шахт залишилося тільки 91, включаючи побудовані за період реформ. Видобуток перейшов у відкриті розрізи (півтори сотні яких дають дві третини видобутку російського вугілля).

Вуглевидобувні регіони чітко поділилися на перспективні (насамперед Кузбас і розрізи сибірського Кансько-Ачинського басейну) й... не дуже. По старих районах начебто пройшлися катком. Підмосковний вугільний басейн (де колись розпочинав свою діяльність молодий геолог Микола Азаров) «зачистили під нуль». На початок реформи там залишалося 25 шахт і 4 вугільні розрізи. 2009 року в зазначеному районі затопили останню шахту, залишивши від об’єднання крихітний кар’єр «Львовский». Спроба зберегти видобуток, увівши в експлуатацію нову шахту, закінчилася невеселим анекдотом. Її будували майже чверть століття, а затопили... через п’ять тижнів після урочистого пуску.

На цьому тлі в ростовчан ситуація ще не така погана. Із 64 «передреформних» шахт уціліла приблизно дюжина. Правда, торік реально працювали всього вісім. Видобуток вугілля впав із 28 млн. тонн у 1990 році до 7,1 млн. тонн — у передкризовому 2008-му. Потім він узагалі «провалився» нижче 5 мільйонів і за підсумками минулого року цей рівень перевищив не набагато.

Кількість очисних забоїв (де вугілля й добувається) скоротилася з 114 у 1995 році до 18 — у передкризовому. У розпал кризи працювало всього вісім забоїв.

Із людьми теж не дуже церемонилися: з 117,3 тис. чоловік, які працювали у вуглевидобутку на початку 90-х (зокрема приблизно 15 тис. приїжджали з Луганщини), торік залишилося приблизно 9,4 тис.

Із семи шахтарських міст тільки в одному роль вуглевидобутку хоч трохи істотна. Справедливості заради варто зазначити, що гроші держпідтримки розкрали дещо скромніше, ніж в Україні, тож стан цих міст трохи кращий, ніж аналогічних українських.

Правда, є й плюси. За роки реформ продуктивність праці підземних працівників виросла більш як удвічі, навантаження на забій — майже втричі. І потім, жахливий кінець іноді бажаніший, ніж жахіття без кінця...

А в поточному десятиріччі з’явилися проекти відкриття нових шахт. І перспективи приходу нових інвесторів. Власне, саме питання останніх і є ключовим для регіону.

На відміну від України, де акціонування шахт, за невеличкими винятками, не проводилося і приватизація вуглевидобутку відбувалася (зважаючи на все, і відбуватиметься) напівтіньовим методом оренди спочатку окремих забоїв, а тепер і шахт з об’єднаннями, в Росії акціонування провели ще в 1990-х — на початку 2000-х років.

У Східному Донбасі процес протікав теж бурхливо, в ньому брали участь найрізноманітніші компанії — як місцеві, так і московські групи. Пакети акцій кочували з рук у руки... Втім, кадровою чехардою нас точно не здивуєш.

Оскільки все це відбувалося буквально за кілька кілометрів від українсько-російського кордону, то напряму зачіпало й українців. Починаючи з того, що кілька ростовських шахт закрили саме з тієї причини, що їхні пласти йшли до нас. Власники тієї ж шахти «Западная», що закрилася в російському Донецьку, кілька років вели переговори про прирізку до неї 5 млн. тонн запасів пласта «Суходольський», який перебуває на території України.

За офіційною версією, причина зриву переговорів — прихід до влади «помаранчевих» і наступне погіршення російсько-українських відносин, яке «перекреслило плани подовжити життя підприємства, що могло б іще успішно працювати після того, як нормалізується ситуація на ринку збуту коксівного вугілля».

Правда, тут є ще один невеличкий нюанс. Річ у тім, що одночасно «не вдалося знайти спільну мову з власниками «Краснодонвугілля» (тобто «Донбаської паливно-енергетичної компанії», ДПЕК, Ріната Ахметова). За даними Ростовської адміністрації, Р.Ахметову навіть пропонували стати інвестором суміжної російської шахти, та не склалося. До слова, за російською версією, шахта 2007 року заплатила до 1,5 млн. дол. «власникам сусідньої української шахти» (читай — тому ж таки «Краснодонвугіллю»), щоб вони відклали затоплення виведених з експлуатації виробіток, що, своєю чергою, призвело б до затоплення і російських розробок. Загалом на момент закриття, за версією адміністрації російської шахти, у ній залишалося близько 800 тис. тонн доступного вугілля, половина з якого знаходилася... на території України.

Власне, шахту пропонували продати будь-кому охочому за долар (правда, як «презент» додавалося до 15 млн. дол. кредиторської заборгованості).

А основною причиною термінового закриття стали низькі ціни на кокс, який везли знову- таки в Україну. Хоча, крім водно-вугільної історії, ДПЕК «засвітилася» у ростовчан проектом купівлі розташованої неподалік антрацитової шахти ім. Михайла Чиха із запасами 50 млн. тонн вугілля і збагачувальної фабрики «Октябрьская-Южная». Передбачалося, що видобуте вугілля піде на Луганську ТЕС. Українцям запропонували купити ще й ліцензію на будівництво нової шахти, але ДПЕК чемно відмовилася. Потім грянула криза і купівлю «відклали»...

А от в акціонерів «Запоріжсталі» проекти просунулися до стадії реалізації. Спочатку вони купили центральну збагачувальну фабрику «Шолоховская», де збагачували кузбаське коксівне вугілля. А з 2006 року почали добудовувати вугільну шахту «Быстрянская 1-2» (її пробували будувати ще при РРФСР). Передбачається, що її перша черга становитиме 750 тис. тонн вугілля.

Повністю потреби «Запоріжсталі» це не закриє, підприємству потрібно приблизно мільйон тонн уже готового коксу. Але майже половину потреб шахта може забезпечити. А з урахуванням впроваджуваної технології пиловугільного вдмухування — і тим більше. Самих запасів вугілля там років на шістдесят. Спочатку планувалося, що шахта почне видавати продукцію наприкінці 2010-го, але через кризу плани перенесли на рік.

Наскільки цей проект є сьогодні українською інвестицією в Росії — питання досить цікаве. За цей час невідомі інвестори, зважаючи на все, з московською пропискою (хоча й імпортною реєстрацією компаній), придбали контрольний пакет самої «Запоріжсталі». Та й будівництво тепер ведеться в основному за рахунок семирічного кредиту державного «Сбербанка России».

Інших наших металургів у Східному Донбасі поки що не бачили та навряд чи побачать. Група «Донецьксталь» Віктора Нусенкіса працює на кузбаській шахті «Заречная». ArcelorMittal теж намагається освоюватися там же, на шахті «Первомайская». В.Нусенкіс навіть пропонував їм організувати в Кузбасі спільний видобуток коксівного вугілля.

Та на російському Донбасі можуть з’явитися й менші гравці. Українські компанії все ж помітно менш розпещені, ніж росіяни, які звикли до дуже товстих пластів вугілля. Тому можуть братися за більш складне вугілля. Тим більше що за всі «хороші» запаси в Україні точиться жорстока боротьба. А в Росії з цим легше, і запаси коксівного чи енергетичного вугілля хорошої якості в прикордонній зоні теж можуть виявитися привабливими. Та ж таки ДПЕК проекти по східній частині басейну не закрила, а відклала «до ліпших часів».

Мерам же наших міст варто проїхатися по російських шахтарських селищах і поцікавитися, як їм «життя без вугілля». Оскільки Україна із запізненням на десять років приступає до вугільних реформ, а отже, неминуча «оптимізація» (читай — закриття низки шахт).

У принципі, і свого досвіду у цій царині не бракує. Але, буває, й сусідський не зашкодить. Навіть якщо це — біг по граблях.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво