Дохід з одного квадратного метра. Будка плюс дві-три людини і ювелірна фірма готова

Виробництво ювелірних виробів — бізнес, який, з огляду на низку причин, досі окутаний певною таємничістю (у «тіні» перебуває, за різними оцінками, від 60 до 80% ринку). Хоча насправді це такий же виробничий процес, як, наприклад, випікання тортів чи виробництво ігристих вин, іменованих у нас за давньою звичкою шампанським. Донедавна у цьому бізнесі панували великі виробники — ювелірні фабрики, однак в останні роки серйозну конкуренцію їм становлять невеликі приватні фірми, що складаються найчастіше з двох-трьох чоловік.

У пошуках золотої жили

Як і всяка виробнича діяльність, виготовлення ювелірних виробів тримається на трьох «китах»: сировина, засоби виробництва і робочі руки. Для українських ювелірів проблеми криються й у першому, і в другому, і в третьому. Але особливо гостро стоять питання одержання сировини, якою у переважній більшості випадків є золото.

Після лібералізації торгівлі дорогоцінними металами ювеліру-приватнику придбати золото для виконання ремонтних робіт чи виготовлення ювелірних виробів стало трохи простіше. Зараз легально купити золото і срібло для виготовлення, у тому числі в ювелірних виробах, можна в банку. Ціна, за яку банки пропонують золоті зливки, перебуває на рівні 10,5 дол./г, і то за умови, що придбано зливок вагою в кілограм. При купівлі 50-грамового зливка ціна становить 11—12 дол./г (для довідки: на місяць у одного ювеліра витрата золота становить, як правило, 30—50 г). Оскільки за такими цінами у магазинах продається вже готовий золотий виріб, то це робить роботу ювеліра однозначно збитковою.

Частково виручає нелегальний ринок, де ціна грама золота становить у середньому 8,4—8,6 дол. Джерелом золота є підпільні скупки, радіоринки (дорогоцінні метали вилучають із радіодеталей). Одним із каналів поставки сировини є і «чорний» імпорт. Найчастіше це російське золото у вигляді піску та самородків.

Ювеліри стверджують, що золотий виріб без каменю подібний до людини без одягу. Дійсно, без каменю чимало виробів виглядають не більш ніж як напівфабрикат чи заготовка. Але якщо штучні діаманти (цирконій, амазоніт та ін.) будь-якого кольору й форми, а також напівкоштовні камені (цитрини, хризоліти, опали, топази, аквамарини, аметисти й ін.) можна придбати на спеціалізованих виставках чи магазинах, то український ринок дорогоцінних каменів (сапфіри, діаманти, смарагди) на 99% складається з контрабандної продукції, завезеної з Якутії, країн Африки й ін. Легальна торгівля, як правило, пропонує досить убогий асортимент, та й вартість каменів суттєво вища (на чорному ринку найдешевший діамант вагою 0,01 карата (1 карат = 200 мг) коштує приблизно 30 грн., у магазині — разів удвічі дорожче). Виняток становить фірма «Вінницькі діаманти», котра пропонує гарний асортимент якісних каменів, але вона не має представництв в інших містах України.

Особливістю українського ювелірного ринку є практично повне «ігнорування» нашими майстрами виробів із платини. На думку виконавчого директора Асоціації ювелірів України Григорія Мажаровського, пов’язано це з тим, що з платиною працювати складніше, аніж із золотом чи сріблом.

Не потрібен нам перстень турецький

Основну конкуренцію вітчизняним ювелірам складають турки. Фахівці стверджують, що турецькі виробники золотих виробів орієнтовані саме на ринок СНД із його небагатими покупцями. А оскільки Туреччина є ще й одним із найбільших скупників нелегального золота з Росії та ПАР, то у них грам обійдеться майстру-ювеліру в 4—5 дол. Придбавши сировину, турецький майстер, не мудруючи лукаво, робить простий, без технічних викрутасів, але дуже дешевий виріб. Особливо сильні турецькі майстри у виготовленні ланцюгів: переважна більшість запропонованих у роздрібній торгівлі ланцюгів вироблена у Туреччині, причому асортимент налічує близько сотні видів. З огляду на цю обставину, в Україні навіть почав розвиватися такий вид нелегального бізнесу, як увезення турецьких ланцюжків і встановлення на них вітчизняних проб. (Ще чотири-п’ять років тому турецькі вироби привозили до нас як сировину. Її переплавляли, очищали, доводили до необхідного стану і використовували для виробництва. У Туреччині немає пробірної палати, тому проба золота там поняття досить розпливчасте. Під виглядом 585-ї проби там можуть продати 500-ту і навіть 400-ту.)

Вітчизняні ювеліри стверджують, що суттєвим недоліком турецьких ланцюжків вважається їхня недовговічність, тож передавати з покоління в покоління прикраси та сімейні реліквії made in Turkey навряд чи вдасться. Як правило, він рветься після двох-трьох сезонів носіння, у той час як ланцюжки українських виробників вирізняються більшою надійністю, і їх носять 10—20 років і довше. Низькою якістю вирізняються і турецькі вироби з каменями. Фахівці вважають, що камені там часто тримаються на слові честі.

Істинно європейська продукція — від грандів ювелірної моди (зокрема, Cartier, Longines, Omega, Tiffany та ін.) — представлена у нас у невеликій кількості крамниць. При цьому ціни там настільки високі, що знаючі люди стверджують: значно дешевше злітати до Цюріха чи Парижа, купити прикрасу, там же її «обмити» і повернутися. Різниця між цінами в Західній Європі й у нас сягає 25—30%, що за «стартової» ціни в 10—15 тис. євро дуже відчутно.

Високе мистецтво
за низькими цінами

Ювеліри стверджують, що український ринок розрахований на малозабезпечених людей, котрі за ювелірну прикрасу на рік можуть викласти не більш як 500—700 грн., тому вироби вагою 8—10 г, на яких ювелір може показати свою роботу, є рідкістю. Водночас, за мірками Західної Європи, за таку ціну (80—100 євро) можна придбати або сувенір для друзів, або так звану дитячу біжутерію (вироби без каменів, вагою найчастіше 0,5—1 г, рідше до 2 г, що вирізняються низькою художньою цінністю і низькою ціною), яка у нас узагалі не представлена, хоча сенс у ній є. Наприклад, у Західній Європі успішно функціонують цілі магазини дитячої біжутерії, водночас у нас на цей напрям узагалі ніхто не звертає уваги. Воно й зрозуміло — коли дорослі без золота ходять, дітям воно тим більше ні до чого. Ті, хто може собі дозволити купити прикраси з дорогоцінного металу, купують для дітей «дорослі» вироби, розміром меншим, ціною нижчою. Однак те, що може носити доросла людина, не завжди підійде дитині. Наприклад, дитячий ланцюжок має бути досить міцним, щоб не порвати (діти рухливі, слабкі ланцюжки вони рвуть дуже швидко), але не настільки міцним, щоб задушити чи серйозно травмувати дитину.

Останнім часом із розвитком середнього класу в Україні почав з’являтися попит на більш вишукані прикраси, аніж той ширвжиток, яким завалені прилавки ювелірних крамниць і відділів. Однак цей інтерес має свої національні особливості. Оскільки придбати гарні золоті речі відомих європейських марок людина середнього статку поки ще не в змозі, вона вдається до послуг приватних майстрів, пропонуючи їм виготовити вироби з каталогу метрів ювелірної справи. У результаті така імітація може коштувати від 300—500 до 3—5 тисяч дол., що удвічі-тричі дешевше від оригіналу.

В ювеліри б я пішов...

Вітчизняні ювеліри-приватники, котрі задовольняють левову частку потреб наших співвітчизників у ювелірних прикрасах (приблизно дві третини ринку), заробляють собі на хліб з маслом (а дехто і з ікрою) різними способами. Одні, котрих природа наділила здібностями художника, займаються виготовленням нових виробів, утім, не гребуючи і дрібним ремонтом. Ремонтні операції у цієї категорії майстрів у середньому становлять до 90% часових витрат, у той час як виробництво дає 70% фінансового обороту. Але тут важливо врахувати, що всяке приватне виготовлення ювелірних прикрас (нехай навіть у рамках маленької майстерні) є напівлегальним, тож добір клієнтури — це певний ризик.

Інші ж ювеліри, котрі залишилися на рівні майстрових, спеціалізуються, як правило, на ремонті зношених ланцюжків, браслетів тощо. Фахівці стверджують, що тільки на ремонті в сезон можна заробити до 1000 доларів на місяць. Особливо активізується ремонтний бізнес навесні, коли зі шкатулок дістаються всі прикраси, у тому числі й ті, які необхідно терміново обновити чи полагодити. Другий пік ремонтної активності — наприкінці серпня — початку вересня. Повернувшись із моря на початку осені, люди приходять лагодити все те, що вони порвали чи зіпсували за час відпустки. Тому якщо ремонтна майстерня розташована на жвавому місці, то цей вид послуг приносить непоганий прибуток — до 40—50 дол. на день з одного робочого місця.

Останнім часом навіть почав формуватися такий вид бізнесу, як імпорт-ремонт. Оскільки на Заході носять більш якісні речі, то й ремонт їх дуже дорогий. Наприклад, у Великобританії усунення найменшої несправності обійдеться приблизно в 10 фунтів стерлінгів. Наші заповзятливі співвітчизники, котрі перебувають на острові (переважно студенти), беруться допомогти тамтешнім жителям. Приїжджаючи на канікули в Україну, вони привозить із собою для ремонту цілі в’язки поламаних ланцюжків і каблучок, аби окупити таким чином собі дорогу.

Для ювелірного бізнесу характерні великі витрати на сировину й видаткові матеріали — фрези, пилочки й ін. Як правило, тільки на придбання каменів ювеліри, котрі спеціалізуються на виготовленні прикрас, витрачають на місяць приблизно 100 дол., ще стільки ж витрачається на закупівлю видаткових матеріалів.

Дуже суттєва й оренда приміщення. Як правило, ювеліри розташовують свої будочки розміром 1х1 м2 у магазинах або на речових ринках, однак, попри розмір, плата за «квадрат» значна — від 100 до 300 у.о.

Ще одна стаття витрат, які не відбивають у бухгалтерських документах, — хабарі. Бажаючих їх одержати чимало. Контролюють ювелірів багато інстанцій — податкова, пробірна палата, Управління із захисту прав споживачів і ін. Наприклад, якщо наскочить перевірка і не виявить у будці елементарного плаката чи стенда з написом «Куточок споживача», ювеліра можуть оштрафувати, причому суми будуть вагомі. Щоб цього не сталося, ювелір «відкуповується». Якість наданих послуг контролює Державна пробірна служба, інспекторам якої ювелір «відстібає» 100—200 у.о. Працівники податкової свою «турботу» оцінюють значно дешевше — 300—400 грн., але при цьому кількість перевірок протягом року не обмежена. Не зовсім зрозуміло, за що кожного місяця бере 50 грн. пожежний інспектор, але з’являється він регулярно.