Доблесть на продаж. Навіть не дуже рідкісний орден часів СРСР, але з номером меншим, ніж 1000, коштує як добра іномарка

Ордени та медалі в усі часи, окрім невловимої моральної цінності, мали також «грубу й вагому» цінність матеріальну. І не тільки тому, що їх було мало, а рідкісні речі завжди привертають увагу колекціонерів і злодіїв, а ще й тому, що нагороди нерідко робили із золота й срібла і прикрашали коштовним камінням. А отже, крадений орден можна вигідно продати — якщо не як виріб, то переплавивши його в зливок. Втім, у наш час так ніхто не чинить, навпаки — з коштовних металів роблять ордени та медалі, яких, на перший погляд, не відрізнити від справжніх, і продають любителям раритетів. При цьому зазвичай попереджають, що це — копія, тому й коштує на одиндва порядки дешевше від оригіналу. Автор не помиляється: навіть не дуже рідкісний орден часів СРСР, наприклад орден Леніна або Червоного Прапора, але з номером меншим, ніж 1000, коштує як добра іномарка, а його копія — всього 450—600 грн. Зроблено копію, як правило, зі срібла, грам якого коштує всього 2,5 грн., і у відповідних місцях позолочено або покрито емаллю. Втім, фахівці не радять вкладати гроші в копії нагород — вони навряд чи дорожчатимуть.

Медалі міняли на хліб

Торгівля нагородами розквітнула після розвалу СРСР. За Союзу регаліями теж торгували, але рідко і з-під поли, бо за це «світила» в’язниця. Та й статус орденів і медалей був тоді значно вищим, ніж тепер: ними пишалися, не соромилися носити, особливо якщо це були бойові нагороди, заслужені на фронтах Великої Вітчизняної. Про те, щоб їх продати, не було й мови. Розлучалися з «залізячками», як правило, алкаші, що міняли їх на пляшку горілки, і недалекі родичі померлих ветеранів.

А ось коли СРСР розвалився, блошині ринки виявилися переповненими радянськими нагородами. В основному їх продавали зубожілі ветерани, намагаючись в умовах галопуючої інфляції вторгувати грошей на кусень хліба. У результаті ринок обвалився. Ювілейні медалі, які масово вручалися до чергового десятиріччя Радянської Армії, а також медалі за вислугу можна було купити за одну-дві гривні. Не набагато більше (10—15 грн.) коштували медалі часів Вітчизняної війни за оборону наших міст і взяття або визволення столиць європейських країн. Виняток — медаль «За визволення Белграда». Їх майже не залишилося після того, як Сталін посварився з керівником Югославії Йосифом Броз Тіто і наказав: усім нагородженим здати медалі за визволення югославської столиці. Натомість їм видавали значно ціннішу медаль «За відвагу». Тому вже 15 років тому «Белград» коштував у фалеристів близько 50 дол. Тепер — удесятеро більше.

Недорого йшли й ордени: Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», яких було вручено по кілька мільйонів штук. За таку нагороду просили 50—70 грн., віддавали за 35—40. А ордени Вітчизняної війни II ступеня, так звані «черненківки», названі так на честь престарілого генсека ЦК КПРС Костянтина Черненка, який 1984 року вирішив до грядущого 40-річчя перемоги нагородити цим орденом усіх (!) ветеранів ВВВ, взагалі продавали на початку 1990-х за 15—20 грн. А ось бойові медалі (отримані в Афгані до уваги не беремо, тільки — у війні з Німеччиною або Японією), наприклад «За відвагу», «За бойові заслуги», коштують значно дорожче — від 100 грн. до 100 дол.

У Росії за це садять

Втім, у Росії торгівлю нагородами, у тому числі й радянськими, швидко припинили, ввівши у Кримінальний кодекс відповідну статтю. Тим більше що багатьма орденами та медалями, які існували в СРСР, наприклад медаллю «За відвагу», нагороджують у Росії й досі, лише підкоригувавши їхній зовнішній вигляд. Заборонено торгувати регаліями і в Білорусі. У державах Кавказу та Середньої Азії це питання зовсім не стоїть: там усі, особливо старі ветерани, просто «поведені» на цих цяцьках, любовно їх доглядають і носять ледь не повсякденно.

А ось в Україні — торгувати нагородами можна, причому безкарно. Принаймні орденами та медалями іноземних держав і колишнього СРСР. І торгують. Щось цінне й за нормальну ціну можна придбати лише на так званих «зльотах» колекціонерів, найбільший із яких відбувається в Києві останньої суботи кожного місяця. А нічого не варті ювілейні «залізячки» пропонують на будь-якій тандиті, але вже не по одній-дві, як у 90-ті роки, а по 15—20 грн. Що стосується українських орденів і медалей, то ними торгувати заборонено. Однак тим, хто продає свої нагороди, загрожує, якщо впіймають, громадський осуд, а у торговця чужими регаліями їх теоретично можуть конфіскувати працівники міліції — навіть штрафу немає. Але на практиці ніхто цього не боїться, більше того — відкрито продають навіть міліцейські відомчі медалі. І нічого.

Орден за ціною іномарки

На зльотах можна купити дуже багато речей, були б гроші. В основному там торгують радянськими нагородами, це зрозуміло — їх досі залишилося дуже багато. Але ціни за півтора десятиріччя істотно зросли, приблизно на порядок, порівняно з дев’яностими роками. Наприклад, за поширені в часи СРСР нагороди — ордени Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Червоної Зірки, Слави, Трудової Слави, Вітчизняної війни (не «черненківку», а вручену в роки ВВВ, що можна визначити за номером на зворотному боці ордена) просять 30—100 дол. Чим менший номер нагороди, тим вона дорожче. Якщо до неї додається орденська книжка, в якій вказано прізвище нагородженого, — ціна ордена може сягати 500 дол. і вище. Але й це не рекорд. Наприклад, за орден Вітчизняної війни I ступеня з номером меншим, ніж 1000, на ринку хочуть до 1500 дол. Дорого коштують і справжні ордени Леніна, Жовтневої Революції, Червоного Прапора — від 500 до 2—3 тис. дол. і більше, залежно від номера (чим він менший, тим дорожча нагорода) і наявності документів на нагороду. Окремо стоять рідкісні ордени, так звані полководницькі: Суворова, Кутузова, Ушакова, Нахімова. Цими нагородами в цілому нагороджено близько 22 тис. осіб. Авторці цих рядків одного разу пропонували орден Богдана Хмельницького III ступеня з документами — радянський, було всього 5738 нагороджень, — за 3 тис. дол. Схоже, справжній. Що стосується решти вище перелічених полководницьких орденів — там рахунок іде на десятки тисяч доларів за штуку, і продають їх не на ринках, а лише на спецзамовлення через своїх людей, адже ймовірність купити підробку дуже велика.

Українські — дешево

Що стосується українських орденів, а особливо медалей, то коштують вони до прикрого дешево — від 10 до 100 гривень. Так, за ювілейні медалі «Захиснику Батьківщини», «60 років визволення України», «60 років Перемоги» просять 1—15 грн., орден «За мужність» III ступеня оцінили в 50—60 грн., Богдана Хмельницького III ступеня — у 70—80, II ступеня — у 100—120 грн. Причому ще кілька років тому ордени ці коштували приблизно вдвічі дорожче, а медалі — удвічі дешевше. Ситуація пояснюється просто: приблизно десять років тому президент України Леонід Кучма вирішив вручити по новозаснованому українському ордену кожному ветеранові війни, яких налічувалося близько півмільйона. Офіцерам давали «Богдана», солдатам і сержантам — «Мужність». Відзначені нагородою мали надбавку до пенсії. На жаль, оформивши надбавку, чимало старих, а згодом — їхні спадкоємці, почали позбуватися непотрібних «залізячок», продаючи їх задешево перекупникам. Така ж сама доля спіткала і ювілейні медалі: за них взагалі нічого не можна було отримати, окрім «великої шани». Тому багато людей навіть не приходили отримувати ці нагороди, і вони десятками тисяч опинилися на базарах, причому разом із незаповненими бланками посвідчень, які пахли друкарською фарбою.

Що стосується інших українських орденів і медалей, заснованих із 1996 по 2003 рік, — це ордени Ярослава Мудрого, «За заслуги», княгині Ольги, Данила Галицького, медалі «За військову службу», «За бездоганну службу», «За працю та доблесть», не кажучи вже про Золоті Зірки Героя України, то, з огляду на загальну малу кількість нагороджених (близько 40 тис. осіб.), ніхто з них своїх нагород не продає.

Втім, самі колекціонери не вбачають у торгівлі регаліями нічого ганебного, посилаючись на те, що в багатьох державах давно існує практика продажу держнагород на замовлення. Однак, можливо, є одне «але»: такі замовлені за каталогом ордени та медалі фактично не є знаками військової чи трудової доблесті, адже ними нікого не нагороджували. А коли людина несе на базар вручену їй державою відзнаку, так і хочеться вигукнути вслід за відомим кіногероєм: «За державу прикро!»

Дилетантам вхід заборонено

Постає запитання: чи варто купувати нагороди з метою вигідного вкладення грошей? Відповімо: і так, і ні.

Так — бо регалії, передусім радянського періоду, дешевшати точно не будуть, адже їх залишається дедалі менше. Що стосується сучасних українських, російських та інших орденів і медалей — то вони також із часом, років через 40—50, наберуть цінності.

Ні — тому що заробити на цьому серйозні гроші можна, лише вклавши в купівлю нагород не менш серйозні гроші — десятки й сотні тисяч. І при цьому бажано розбиратися, що варто купувати, а що ні, бо продати їх потім буде непросто. Дилетантові на цьому ринку робити нічого. Тим, хто все ж таки ризикне, радимо працювати з радянськими нагородами, причому в середньому ціновому сегменті: купуючи ордени та медалі СРСР не дорожче, ніж 1000 доларів за штуку, а ще краще — від 100 до 500 доларів. Через два-три роки вартість регалій, як мінімум, подвоїться. Головне — зуміти потім знайти охочого все це купити за новою ціною.