ДО ЄВРОПИ — З РЕГІОНАМИ-АФРИКАМИ? - Економіка - dt.ua

ДО ЄВРОПИ — З РЕГІОНАМИ-АФРИКАМИ?

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Приходити на Тернопільщину інвестор — як зовнішній, так і внутрішній — явно не поспішає. Не квапл...

Приходити на Тернопільщину інвестор — як зовнішній, так і внутрішній — явно не поспішає. Не квапляться подавати заявки на участь у приватизації місцевих заводів відомі західні та східні компанії з великими грішми, перспективними ноу-хау і досвідом роботи у відповідних галузях. Натомість вони ставлять незвичні, як для нас, запитання: «А що можете запропонувати ви? Де ваші завершені, найбільш перспективні для інвестування проекти?» Замість відповіді — здебільшого мовчання. Чи ж дивуватися, що місцеві бюджети наповнюються, як мокре горить, а значна частина жителів області не має роботи? Прірва в розвитку Тернопільщини та індустріальних областей України дедалі поглиблюється...

Наприкінці 90-х років на Тернопіллі за участю іноземних партнерів починав впроваджуватися доволі перспективний проект глибокої переробки шкіри і виготовлення виробів з неї — взуття, одягу, галантереї. Його успішний старт дав би змогу завантажити взуттєві і галантерейні фабрики області, які тепер простоюють або випускають неконкурентоспроможну продукцію, забезпечити роботою кількасот місцевих жителів. Але тернопільська фірма «Інтелтех», не маючи достатньої застави, не змогла отримати інноваційний кредит. З доброї ідеї вийшов пшик... Приблизно в той же час в області готувався до злету інший важливий проект: тверді побутові відходи мали переробляти шляхом піролізу, аби отримувати з них дешеві енергоресурси. Та знову невдача. Як і в першому випадку, слабким виявився український партнер, який не мав значних коштів (а для бізнесу звичайних — від півмільйона до кількох мільйонів доларів), аби зробити внесок до статутного фонду майбутнього спільного підприємства. Потенційні іноземні інвестори невдовзі пішли. Область залишилася зі своїми проблемами.

В усі об’єкти, що знаходяться на території Тернопільщини, на сьогодні вкладено лише 23 млн. дол. прямих іноземних інвестицій (внутрішніх — не набагато більше), тоді як, скажімо, лише в один Донецький металургійний комбінат залучено 41,5 млн. дол., у харківський пивзавод «Рогань» — 30 млн. дол. В області стабільно працюють і вже більш-менш розкрутили торгові марки лише декілька підприємств з іноземним капіталом — СП «Ватра—Шредер», «Волхонтет—Банчі» у Тернополі, «Добра вода» у Зборівському районі, «Глобал Космед», «Біллербек-Україна» на Чортківщині. І це все.

Відомий в області юрист, депутат обласної ради Орест Зварич основну причину «холодної інвестиційної байдужості» до регіону бачить у незацікавленості самого керівництва лежачих підприємств:

— Переважна більшість жителів області хочуть залучення інвестицій, щоб оживити заводи і фабрики. Проте дуже багато представників місцевого чиновництва, директорату, міні-олігархів не бажають ніяких змін. Їм не вигідно модернізовувати виробництво, впроваджувати передові технології, хоч кошти для цього мають. Чому? Сучасне виробництво вимагає сучасного мислення, організовує людей, сприяє пробудженню у них почуття власної гідності. А це вже небезпечно. Такими людьми складніше керувати. Значно простіше і надійніше зробити підприємство непрацюючим, а через деякий час оголосити безперспективним, щоб дуже скоро практично за безцінь стати його власником. І тоді навіть при поганому менеджменті якась копійчина перепадатиме.

Невеликі аграрно-промислові регіони України, як-от Тернопільщина, за цілим рядом показників — розвитком промислового і сільськогосподарського виробництва, транспортної та обслуговуючої інфраструктури, рівнем доходів і споживання населення — не можуть бути аж надто інвестиційно привабливими. Закономірно, що інтерес для великого капіталу тут становлять не взаємодоповнюючі виробництва, не галузі, не цілі територіально-виробничі комплекси, а лише окремі об’єкти.

Начальник управління зовнішньоекономічних зв’язків облдержадміністрації Орест Добрянський запевняє:

— Стратегію інвестування в регіоні розроблено, визначено пріоритетні галузі для залучення капіталу. Це — переробка сільськогосподарської продукції, виробництво товарів легкої промисловості, виробництво нових матеріалів з місцевої сировини, насамперед, будівельних, виробництво засобів зв’язку та радіоелектроніки. Проекти, які мають особливе значення для області і держави, ми репрезентуємо на економічних форумах, міжнародних виставках, бізнес-ярмарках, поширюємо інформацію про них через мережу Інтернет. Недавно на підставі указу Президента при облдержадміністраціях створено спеціальну раду з питань залучення іноземних інвестицій, яка покликана впроваджувати державну політику в галузі інвестицій, створювати найбільш сприятливі умови для інвесторів. Рада поставила завдання розробити інвестиційну стратегію і форми її реалізації в кожному районі. Та ініціатива насамперед має виходити від самих підприємств. І це мають бути конкретні масштабні проекти, а не ідеї проектів чи бізнес-плани. Бо інвестора зовсім не цікавлять пропозиції обсягом у кілька тисяч чи кілька десятків тисяч доларів (наприклад, виробництво морозива чи ремонт двигунів, чого хотіли би деякі наші підприємства), які й відчутних прибутків не принесуть, й не мають стратегічного значення для економіки області і держави. З іншого боку, інвестор звертає особливу увагу на те, з ким він буде працювати, тобто наскільки керівництво підприємства володіє сучасними методами управління в ринковій економіці і якого значення воно надає збутовій політиці...

За останні роки деякі промислові підприємства в області таки підготували кілька серйозних проектів, які уже не соромно пропонувати для інвестування. НВО «Промінь» запропонував проект виробництва професійних супутникових антен діаметром від 1,8 до 12 метрів (вартість — 5 млн. дол.) для центральних станцій зв’язку і телебачення. Його впровадження дало б можливість модернізувати виробництво, поліпшити якісні характеристики великогабаритних антен і розширити ринки збуту. Фахівці вважають, що це перший справді масштабний проект, здатний зробити область більш привабливою для інвесторів. Зацікавлення «ідеями в комплексі» уже виявили фірми Росії, Китаю, В’єтнаму.

ВАТ «Ватра» розробило проект виробництва енергоекономічних ламп для промисловості і побуту (2,7 млн. дол.), Зарубинецький спиртозавод — проект виробництва сухої клейковини із зерна (1,4 млн.) — продукту, який поки що виключно завозиться із закордону. ВАТ «Теребовлянська фабрика ялинкових іграшок», реалізовуючи свій проект, розроблятиме нові види ялинкових прикрас. ВАТ «Тернопільський завод штучних шкір «Вінітекс» спільно з польськими партнерами буде організовувати виробництво пористомонолітних шкір для автомобільної, мебельної та галантерейної промисловості...

Підприємства, які розробили ці проекти, в основному шукають або вже знайшли партнера для спільної діяльності. Державна ж підтримка через доступні інноваційні кредити, систему початкових податкових пільг, щоб врешті-решт підтягнути слабші області, — це щось таке далеке і невиразне, як човен у тумані.

Україна задекларувала демократичний шлях розвитку і європейський вибір. Вона прагне інтегруватися в ЄС. Але стратегічна політика Європейського Союзу спрямована насамперед на підтримку слаборозвинутих, депресивних регіонів — з метою вирівнювання розвитку територій. У ЄС створено спеціальний Фонд регіонів. З нього фінансується цілий ряд програм, що мають на меті трансформувати економіку старопромислових районів, модернізувати структуру їх виробництва, знизити рівень безробіття, посприяти молоді в пошуках роботи.

Регіональну політику ЄС зовсім «не розуміє» регіональна політика України. В нас вона давно набула «оригінального» вигляду і виразно спрямована на підтримку індустріально розвинутих областей, де знаходяться досить привабливі галузі і багаті бізнес-еліти, здатні пролобіювати дорогі і перспективні проекти на найвищому рівні — Кабінету міністрів чи Верховної Ради. У цих регіонах створюються спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку. Сюди залучаються значні як іноземні, так і внутрішні інвестиції, створюються тисячі робочих місць, люди отримують принаймні середні заробітки. А аграрним областям, в яких немає базових галузей і виходу до морів, жодного пріоритетного розвитку начебто не належить. Нехай собі животіють, з головою занурюючись у бідність.

Як наслідок — зростаюча нерівність у якості життя, доходах людей у багатих і бідних регіонах. Наприклад, за результатами минулого року зарплата в Тернопільській області була найнижчою в Україні — 190 гривень. Коли ще у 1999 році фіксоване безробіття в області становило 5,8 відсотка, то тепер воно наблизилося до 7 відсотків. Робоча сила, науково-технічний і гуманітарний потенціал втікають в центр, на схід чи південь або виїжджають за кордон. І якщо взяти до уваги тих 40—45 тис. жителів області у працездатному віці, які виїхали за кордон, але не зареєстровані у центрах зайнятості, то фактичний рівень безробіття в області вищий, ніж у найбезробітнишіх країнах ЄС — Іспанії чи Португалії.

Складається враження, що за якийсь десяток років на Тернопіллі, а також у Чернівецькій, Івано-Франківській, Рівненській, Житомирській та деяких інших областях залишаться лише старі люди, хворі і діти. І положення Конституції про те, що всі громадяни України мають право на однаковий достаток незалежно від того, де вони проживають, залишаться голими деклараціями. А країна торуватиме свій шлях до Європи з отакими регіонами-африками.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво