ДМИТРО ЛЕОНОВ, ДИРЕКТОР УКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ: «ПОРІВНЮВАТИ УПРАВЛЯЮЧУ КОМПАНІЮ З БАНКОМ — ВСЕ ОДНО, ЩО НАЗИВАТИ МИЙНИКА ВІКОН ГОСПОДАРЕМ ВАШОГО ОФІСУ»

— Позиція будь-якого противника ухваленого закону однозначно більш виграшна в середньостроковій перспективі. Введення закону в дію намічене на 1 січня 2004 року, рік дається Держкомісії з регулювання ринку фінпослуг на розробку нормативної бази, отже, пенсійні фонди нового зразка реально будуть створюватися з кінця 2004-го. Поки серйозний фінансовий ресурс почне працювати на економіку, мине ще від року до двох. А що відчують люди?

Аби накопичити істотну прибавку до пенсії, знадобиться років десять. І протягом цього часу завжди можна говорити, що пенсійна реформа не дала очікуваних результатів....

Однак почнімо з головного. Потрібен закон чи ні?

Відсутність закону не рятує наших громадян від індустрії недержавних пенсійних схем. Схема банку «Аркада», діючі пенсійні фонди — ринок, як бачимо, існує. І навряд чи правомірно говорити про те, що, не підписавши цей закон, Президент поставить бар’єр на шляху створення таких структур.

Інша річ, що відсутність закону: а) заважає нормальному держнагляду і регулюванню, б) не дозволяє створити єдині правила діяльності в цій сфері. Не ввести закон у дію зараз? Оскільки тема «на слуху», процес, звісно ж, продовжиться, але матиме дикий, некерований характер. Тоді вже справді чекайте другі трасти. Державу ж буде зовсім усунуто від процесу — у кращому разі вона залишиться збирачем інформації.

Опоненти закону вважають поганими об’єктами для вкладення коштів нерухомість, акції, будь-які банки (крім кращих із кращих). Нам кажуть, що тримати 40 відсотків у банках — це забагато. Однак треба ж дочитувати статтю закону до кінця, а там є чітке обмеження: не більш як 10 відсотків усіх пенсійних заощаджень в одному банку. Тобто можливі проблеми одного банку стосуються не більш як 10 відсотків активів пенсійного фонду.

Акції. Так, в усьому світі їх вважають досить ризиковим інструментом. Але знову-таки, некоректно оперувати лише однією цифрою «до 40% вкладень — в акції». До сорока — це не значить сорок і не менше, та ще й в одне підприємство. Може бути нуль відсотків вкладень пенсійних активів в акції, може бути один відсоток, п’ять... Сорок відсотків — це перспектива нашого зростання, та максимальна межа, яку пенсійний фонд може обрати у своїй інвестиційній політиці. Причому про це він за законом зобов’язаний відкрито заявити в засобах масової інформації. Тому потенційний вкладник не може не знати, на що він підписується. Більше того, він має можливість вибору між різними НПФ.

Усі чомусь забувають про основу основ діяльності будь-якого пенсійного фонду — диверсифікацію. Реально в одне підприємство за тим же законом можна вкласти, прямо скажемо, мізерну суму (до 5% активів). Причому лише в акції, що котируються на організованому ринку, — вони більш ліквідні і їхня ринкова ціна «публічна».

Тепер про нерухомість. До неї можна ставитися по-різному, але одна складова у вартості нерухомості збережеться завжди — це вартість земельної ділянки, на якій споруджено той чи інший об’єкт. Динаміка показує, що на сьогодні ринок нерухомості зростає. Це реальні доходи. Втім, це ж не догма, що пенсійному фонду обов’язково вкладати кошти в нерухомість, — адже ситуація на ринку може змінитися...

І, нарешті, критика інвестицій за кордон — мовляв, розбазарюємо гроші в той час, коли країна позичає їх у МВФ... Ну, по-перше, за деякими оцінками, у перші роки роботи НПФ обсяг залучених ними коштів становитиме від 2 до 4 млрд. грн. Оскільки це не обов’язкова система, не всі підприємства та громадяни братимуть у ній участь. При цьому обсяг інвестування за кордон обмежений максимум 20% пенсійних активів із пріоритетною можливістю вкладання в зобов’язання зарубіжних держав. Тому навіть максимально можлива сума «вивозу капіталу» не порівнянна з обсягом запозичень України на зарубіжних ринках.

З іншого боку, у довгостроковому періоді наша економіка може зростати, а може й гальмуватися, тож, НПФ треба дати якийсь зовнішній запас міцності. Я вас запевняю, за кордоном кількість дефолтів або конверсій державних зобов’язань значно менша, ніж в Україні. І ризик утрати грошей майбутніх пенсіонерів значно нижчий.

Природно, якщо дохідність вкладень усередині країни буде вищою, а ризики — нижчими, ніхто не стане інвестувати за кордон.

Ще одна претензія опонентів стосується того, що управляюча компанія з порівняно невеликим власним капіталом має право управляти такими величезними пенсійними коштами. Тоді як для банків це є неприпустимо...

Треба чітко розуміти різницю. Банк взяв у вас гроші і несе перед вами зобов’язання щодо їхнього повернення й обіцяних відсотків. Потім він вкладає гроші в кредити, інвестиції, але вже як свої активи, заробляючи собі прибуток. А компанія з управління активами — це наймана структура. Порівнювати її з банком — все одно, що називати мийника вікон господарем вашого офісу.

Всі активи та зобов’язання знаходяться у пенсійного фонду, що є окремою юридичною особою і прибуток якого повністю (!) ділиться між учасниками цього фонду. А компанію запрошено щоб оформляти операції з активами в межах інвестиційної політики, затвердженої фондом. Власних зобов’язань перед майбутніми пенсіонерами вона не має і грошей під це не залучає. Розмір власного капіталу потрібен управляючій компанії насамперед для забезпечення ефективної діяльності (персонал, технічна інфраструктура тощо).

Крім того, закон ще не всі прочитали уважно: на деяких інтернет-сайтах, приміром, ідеться про управляючу компанію з власним капіталом у 200 тис. гривень. Насправді ж у законі записано 300 тис. євро на момент ліцензування, а потім підтримання власного капіталу на рівні не менш як 200 тис. євро...

Як слід простудіювавши документ, з’ясуємо ще одну цікаву особливість. Держкомісія з регулювання ринку фінпослуг має право за результатами аналізу звітності порівнювати дохідність (навіть не вартість!) пенсійних активів, що перебувають в управлінні різних компаній. І коли якась із компаній дає істотно нижчий, ніж у середньому по ринку, результат, Держкомісія може порушувати питання про заміну такого управлінця і розірвання з ним договору. Як бачимо, планка, за якою починаються «гоніння» на управляючу компанію, стоїть вище, ніж схоронність активів як таких. Це що стосується розбазарювання-розкрадання грошей...