Дмитро Гриджук: «Потрібно не боротися з кризою, а просто будувати нову економіку»

Поділитися
Спочатку приводом для нашого спілкування з головою правління банку «Хрещатик» Дмитром Гриджуком ...

Спочатку приводом для нашого спілкування з головою правління банку «Хрещатик» Дмитром Гриджуком став намір Київської міської державної адміністрації передати в заставу за кредитом на покриття касових розривів столичного бюджету більш як півсотні об’єктів столичної власності. Серед них київська влада спочатку заявила музеї, театри, міністерства, суди та інші адміністративні будівлі. Конфлікт вирішився: «Хрещатик» у числі інших банків збирається видати київській мерії кредит на 150 млн. грн., але в заставі не буде будь-яких об’єктів культурного чи соціального значення.

Однак наша розмова з банкіром на злобу дня вийшла далеко за межі муніципальної теми.

— Дмитре Миколайовичу, минуло вже майже півроку, як банківська система увійшла в стан кризи. Як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію і які проблеми, на ваш погляд, потребують першочергової уваги?

— У сучасному світі стабільність економічної системи — це насамперед стійкість фінансової системи і національної валюти. В ідеальних ринкових умовах перша складова перебуває в рівновазі, оскільки фінансові інституції та інвестори (вкладники) прагнуть досягти двох, здавалося б, протилежних цілей — отримати високий дохід і уникнути при цьому високого ризику. Якщо превалює бажання отримати високий дохід на шкоду грамотному управлінню ризиками, стабільність фінансової системи опиняється під загрозою. Саме таку ситуацію ми спостерігаємо сьогодні.

Власне, і вся нинішня криза пов’язана з великими ризиками, що їх у попередні періоди брали на себе банки, роздуваючи обсяги кредитної емісії та масштаби операцій із похідними фінансовими інструментами. Тому, гадаю, сьогодні в рамках антикризових заходів стає актуальною розробка нових механізмів контролю за всіма видами ризиків, адже сформульований ще Марксом принцип оцінювання рівня готовності до ризику працює й досі.

— ?

— Згадайте: «Забезпечте капіталу 10% прибутку — і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20% він стає пожвавленим, при 50% однозначно готовий зламати собі голову, при 100% він нехтує всіма людськими законами, при 300% нема такого злочину, на який він не ризикнув би, навіть під страхом шибениці».

— Раніше ви вже неодноразово акцентували увагу на моральних аспектах пов’язаних із кризою проблем. Ви вважаєте, що говорити про норми моралі, особливо з урахуванням вами ж сказаного, має зараз сенс?

— Питання моралі у відносинах банків і регулятора, банків і громадськості, банків і банків таке багатогранне, що це — тема окремої розмови. Хочу лише зазначити окремі моменти.

У період кризи необхідно переоцінювати тактику та філософію ведення бізнесу, очищуючи його від плевел і відроджуючи ключові моральні принципи. Важливо вміти розраховувати власні сили і покладатися на свої ресурси, мати сміливість приймати часом непопулярні рішення. Мені дуже хочеться вірити в те, що все, що відбувається навколо — в Україні, світі, стане гарним уроком для вітчизняної економіки, і в майбутньому ми чітко усвідомлюватимемо всю міру відпо­відальності за свої слова та дії.

А населенню, безумовно, потрібно допомагати. При цьому визнати за найважливіше проблеми не лише позичальника, а й кредитора — нинішня криза має навчити бізнес і кожного з нас жити за коштами.

— А чи справедливо підтримувати тільки великі банки?

— Як показує практика, дер­жава допомагає всім групам банків, але насамперед тим, проблеми яких можуть мати системні наслідки. Усім допомогти не можна: власники бізнесу мусять відповідати за свої дії. Проте реакція — надання допомоги — має бути блискавичною, як це було в Сполучених Штатах, коли майже за добу було прийнято рішення про входження держави у великі інвестиційні банки. Ну і, звісно, турбота держави має бути комплексною, всебічною — і з боку уряду, і з боку Національного банку. Але в цьому разі держава мусить висувати до таких банків і додаткові вимоги.

— Отже, краще бути великим гравцем?

— На мій погляд, не суть важливо. Якщо бізнес ведеться коректно, цивілізовано, то й результати будуть позитивними, незалежно від того, яка частка ринку в «багажі» у банку. Право на життя мають усі — і великі структури, котрі диверсифікували свої ризики, і вузькоспеціалізовані фінансові інституції, і регіональні установи, котрі враховують місцеву специфіку бізнесу. Головне — уміле управління.

— Який спосіб порятунку проблемних банків ви вважаєте найбільш прийнятним — капіталізація, викуп поганих боргів, надання держгарантій?

— Методи усі хороші, але тоді, коли за ними можна спрогнозувати результат, а він залежить насамперед від якості втілення і своєчасності вжитих заходів. А ще — від здатності банків стати справді прозорими і показати свої погані активи, об’єктивно оцінити своє становище на ринку.

Банківський сектор в останні роки працював у досить привільних умовах, тому багатьом українським банкам потрібно навчитися жити і розвиватися більш ефективно. Важкі умови кризи покажуть, хто зможе, а хто не зможе відповідати новому рівню. І сьогодні на порядку денному — не кількість банків у країні, а насамперед концентрація банківського капіталу, від рівня якої залежить життєздатність вітчизняної фінансової системи. З цього погляду власникам банків, гадаю, слід уважніше придивитися до таких методів, як злиття/поглинання. Це нормальний цивілізований шлях вирішення актуального питання.

А викуп «поганих боргів» має залишитися в планах уряду та Нацбанку, як це зробили чимало західних країн.

— А як бути з національною грошовою одиницею? Чи є сенс навіть намагатися відновити довіру до гривні після девальвації?

— Так. Це архіважливе завдання, пов’язане із забезпеченням економічної стабільності в країні. Для цього, до речі, не знадобиться багато часу і зусиль, бо вже другий місяць поспіль статистика Національного банку фіксує додатне сальдо поточного рахунку. А це означає головне: гривня стає стійкою в своїй основі — завдяки позитивному балансу торгівлі із зовнішнім світом.

Зараз завдання ускладнилося з огляду на посилення транскордонних потоків капіталу, що призводить до зростання валютних ризиків і збільшує коливання курсу національної валюти. Постраждалою в такому разі стає не лише країна, курс валюти якої істотно змінився, а й її торгові партнери. Внаслідок зростання волатильності валютного ринку ускладнюється і процес формування довгострокових інвестиційних стратегій. Тому, на мій погляд, виходом із цієї ситуації, враховуючи, що торгові та фінансові відносини зазвичай найбільше розвинено у країн, що перебувають в одному регіоні, є формування регіональних валютних блоків (про такі регіональні «злиття» уже заявили Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн і Катар, а також Венесуела, Болівія, Нікарагуа, Гондурас, Домініканська Республіка та Еквадор; готуються до запровадження єдиної валюти країни Африки). У межах таких блоків країни більш захищені від несприятливих впливів змін валютних курсів унаслідок єдиного валютного регулювання, скорочення строків здійснення фінансових операцій і трансакційних витрат. Єврокомісія якось опублікувала статистику, що після запровадження євро на одних лише витратах за обмінними операціями вдалося заощадити приблизно 0,3% ВНП Євросоюзу! У результаті з’являється і дуже гарний стимул для розширення торгових та інших міждержавних зв’язків.

— Якщо вже мова зайшла про інтеграційні валютні процеси, то чи не вважаєте ви, що час готувати гаманці для нових купюр — так званих SDR чи чогось подібного?

— Не кваптеся. Наявність власної валюти для будь-якої країни — не лише питання престижу. Вона дає державі можливість коригувати розвиток власної економіки. Взяти хоча б так звану конкурентну девальвацію, тобто навмисне зниження вартості валюти, здійснюване для того, аби зробити експортні товари більш конкурентоспроможними на світовому ринку. Так, саме правильно занижений курс юаня перетворив Китай на нового світового виробника. А для США, навпаки, саме долари стали ледь не головним предметом експорту.

— Тобто ви є прибічником теорії лауреата Нобелівської премії з економіки Роберта Манделла, котрий не вірить у швидку появу загальносвітової валюти?

— Так, я згоден із його висловленням, що в найближчі п’ять років імовірність появи єдиної світової валюти оцінюється в 30%. Сьогодні, коли довіра до долара падає, світова спільнота досить швидко рухатиметься у бік багатополярної валютної системи, де кількість полюсів (валютних блоків, як ми вже казали) стане значно меншою від кількості країн. А от запровадження єдиної світової валюти з повноцінними функціями розрахунку, платежу і нагромадження, гадаю, ще не на часі, попри появу плану нового фінансового порядку у світі, схваленого другим самітом лідерів G20, у якому згадується єдиний грошовий засіб SDR.

— А чи може SDR якось реально допомогти в подоланні кризи?

— Якщо вважати SDR мультивалютним кошиком, так, оскільки, якщо крос-курс фунт/єна розглядати як індикатор глобального ризику, а долар і євро — як альтернативні «тихі гавані», SDR може сприйматися як гарний засіб хеджування валютних ризиків. Однак за існуючих умов наростання інфляційних ризиків, розкручування спіралі стагфляції в багатьох країнах SDR не розв’язує основної проблеми — захисту від зростання цін.

Для набуття статусу єдиної світової валюти SDR має бути не кошиком валют, а повним аналогом того, чим колись у світовій економіці було золото. Тобто вона, по-перше, має бути засобом заощадження, по-друге, єдиним легальним загальновизнаним засобом міжнародних розрахунків. Тільки коли ці моменти буде закріплено законодавчо, а всі міжнародні розрахунки — переведено в SDR, тільки тоді ця світова валюта може набути практичного наповнення у вигляді міжнародного товарообороту. Не думаю, що це станеться в найближ­чому майбутньому.

— Які рішення саміту «великої двадцятки», на вашу думку, є найважливішими сьогодні?

— Серед головних рішень Лондонського саміту — посилення контролю за міжнародною фінансовою системою і виділення 1 трлн. дол. МВФ і Світовому банку для збільшення кредитування бідних країн і країн, що розвиваються. Інше важливе рішення — прийняття санкцій проти офшорів, які приховують інформацію про клієнтів, котрі уникають оподаткування. Загалом підсумковий документ саміту можна розглядати як найбільший в історії план стимулювання світової економіки.

Сподіваюся, що саміт лідерів «двадцятки» справді стане однією з перших цеглинок у міжнародній кооперації антикризових заходів. А нам залишається сподіватися, що новий фінансовий порядок буде дійсно справедливим і що Україна зможе брати участь у його формуванні. Адже криза — це унікальна можливість позбутися неефективності. І мені здається, потрібно не боротися з нею, а просто будувати нову економіку. Треба жити майбутнім, а не минулим.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі