Для тих, хто не в курсі про курс: загроза прихована і явна

Поділитися
Сьогодні є маса причин для того, щоб не тільки промисловці, фінансисти та чиновники, а й широкі вер...

Осінні холоди так і не остудили літню знервованість світових фінансових ринків. Засмикані інвестори зайво імпульсивно реагують як на позитивні, так і негативні новини. Причому на останні — подвійно. Тим часом долар установлює дедалі нові рекорди курсових падінь, а ціни на дорогоцінні метали, нафту й інші біржові товари по ходу справи б’ють багаторічні, а найчастіше й історичні максимуми.

Нинішні потрясіння вкотре продемонстрували, наскільки гострі виклики для світових фінансових ринків створюються процесами глобалізації. І хоча ця проблема стала актуальною не вчора і навіть не цьогорічного літа, провідні світові держави поки не знайшли шляхів для її розв’язання, обмежуючись лише деклараціями про наміри. Принаймні такий висновок напрошується за підсумками проведених 18—22 жовтня чергових піврічних зборів Міжнародного валютного фонду та Світового банку, у рамках яких також пройшло засідання «великої сімки».

Українська «хата» не скраю

Сьогодні є маса причин для того, щоб не тільки промисловці, фінансисти та чиновники, а й широкі верстви українського населення не просто жваво цікавилися, а вслухалися, затамувавши подих, у кожну важливу новину з закордонних світових фінансових центрів і бірж. Не буде перебільшенням сказати, що за останні роки і без того серйозна залежність нашого добробуту від процесів поза Україною зросла ще в кілька разів.

Для тих, хто все ще не в курсі про курс, зробимо кілька пояснень. По-перше, наша «хата» скраю — лише шкідлива хибна думка. Наш зовнішній товарообіг (експорт плюс імпорт) співмірний, як і раніше, з обсягами нашої ледь не найбільш відкритої у світі економіки. А її успіхи, як у минулому тисячолітті, так і дотепер, практично цілковито визначаються динамікою світових цін на металургійну продукцію і кілька видів сировини.

По-друге, через 54-відсоткову частку імпорту в енергобалансі країни (газу — 78%) нам доводиться дедалі більше звикати до думки, що вартість енергоносіїв на внутрішньому ринку чимраз більше залежатиме від їхніх котувань на світових біржових майданчиках. Тим паче що сильнішим буде наше бажання перескочити з теплих обіймів «старшого брата» під крило «бабусі Європи».

По-третє, всупереч усім зусиллям нинішнього уряду, виявилося, що і продуктові ціни на внутрішньому ринку колиш­ньої житниці Європи теж серйозно пов’язані зі світовими тенденціями.

По-четверте, в останні роки в пошуках додаткових джерел фінансування своїх бізнесових, і зокрема інвестиційних, потреб як фінансовий, так і реальний cектор на порядок активніше стали звертатися на зовнішні ринки. У результаті усього за два з половиною роки — із 1 січня 2005-го по 1 липня 2007-го — недержавний зовнішній борг збільшився більш як утричі, досягнувши майже 50 млрд. дол. Причому найактивнішими були вітчизняні банки: за цей період вони майже у вісім разів — із 2,66 до 21,20 млрд. дол. — збільшили свої зовнішні запозичення. Масштабні позики і надмірна популярність валютного кредитування серед населення призвели до того, що від ситуації на світових ринках стали безпосередньо залежати як кредитні, так і депозитні ставки у вітчизняних банках. Причому не лише валютні, а й гривневі.

На додаток до всього, через різні причини нам дуже навіть непросто відмовитися і від фактичної прив’язки курсу гривні до долара. В результаті, і це по-п’яте, в умовах зростання від’ємного сальдо поточного рахунку, а також прикро малого арсеналу ринкових інструментів регулювання, Національний банк України не здатен проводити цілком незалежну грошово-кредитну політику. А отже, масштаби грошової емісії (і, як наслідок, інфляція в країні) залежать не тільки від безпорадного, але свого, уряду, а й від політики чужої грошової влади і ніяк від нас не залежної ситуації на світових фінансових ринках.

Публічні декларації...

Отже, під завісу минулого тижня міністри фінансів і глави центробанків світових супердержав зібралися у своєму колі, щоб обговорити стан світової економіки. Основними питаннями були ціна на нафту й інфляція, курси валют і нестабільність на кредитних ринках. Підсумкове комюніке виявилося, на перший погляд, традиційно сірим і обтічним. Та все ж сюрпризи, причому здебільшого неприємні, були.

По-перше, публічна декларація G7 містила фразу про те, що «несприятливі чинники, такі як хвилювання на фінансових ринках, високі ціни на нафту і спад на ринку житла в США, швидше за все, знизять темпи зростання світової економіки». Звісно, визнання цього факту навряд чи стало для когось особливим одкровенням, та й із боку чиновників було б явною дурістю стверджувати протилежне, але така оцінка настільки різко дисонувала з оптимістичними травневими заявами, що не могла не засмутити світових інвесторів.

Це розчарування посилив і МВФ, який знизив оптимістичний прогноз темпів зростання світової економіки до 4,8%. Показник загалом непоганий, але важливішим тут є сам факт зниження; до того ж треба, щоб цей сприятливий прогноз ще збувся. Висловлювання директора-розпорядника МВФ Родріго де Рато, котрий залишає свій пост, містили масу іншого негативу, але про це — трохи пізніше.

Щодо валют у комюніке було включено вже набридлий штамп про те, що «надмірна волатильність» валют «небажана» і їхній курс має визначатися фундаментальними чинниками. Міс­тилося і досить жорстке формулювання про потребу «прискорення зміцнення» китайського юаня, але... жодної конкретики про потребу «уповільнення падіння» долара.

І цей факт став другим розчаруванням для багатьох світових інвесторів, які тішили себе надією, що від імені впливових фінансових чиновників усе ж таки прозвучить стурбованість нинішніми проблемами стійкості американської валюти. Адже цього року курс долара зареєстрував падіння стосовно усіх 16-ти найактивніше торгованих у світі валют. У багатьох випадках, наприклад, стосовно євро, воно сягнуло не тільки багаторічних, а й історично рекордних значень.

Напередодні зустрічі G7 вартість євро в доларах сягнула рівня 1,42, уже досить упевнено закріпившись вище позначки 1,40 дол./євро, яка до останнього часу вважалася «больовим порогом» для європейської економіки (утім, недавно таким больовим порогом називали позначку 1,30).

Буквально напередодні цієї наради представники ділових кіл Німеччини, Франції й Італії уже вдруге за останній місяць звернулися до влади ЄС із колективним проханням захистити в його рамках інтереси європейських експортерів. Тому європейські фінансисти не могли не порушити дане питання в ході обговорення.

Президент Європейського центрального банку (ЄЦБ) Жан-Клод Тріше справді закликав США знову підтвердити свою прихильність політиці «сильного долара». І що в результаті? Звісно, на прес-конференції міністр фінансів Генрі Полсон повторив традиційну фразу про те, що «сильний долар — в інтересах народу США». Але серед валютних дилерів навряд чи знайдеться бодай один, хто повірив, що нинішні мешканці Білого дому вкладають у ці слова принаймні дещицю того реального змісту, як за часів знаменитого міністра фінансів клінтонівської адміністрації Роберта Рубіна.

…і реальні мотиви

У згаданому комюніке містилося і більш ніж традиційне розпливчасте формулювання про готовність країн «сімки» за потреби співробітничати на валютному ринку. Але у відповіді представника Мінфіну США на запитання Financial Times, чи передбачає це можливість скоординованих валютних інтервенцій, прозвучало цілком однозначне «абсолютно ні». Учасники ринку зробили висновок: мовчання представників «великої сімки», і зокрема США, щодо падіння на світових ринках курсу долара фактично означає згоду на подальше ослаблення американської валюти.

Вигода від ослаблення долара для американців очевидна: вона допомагає розв’язати проблему величезного дефіциту поточного рахунка платіжного балансу, водночас підвищуючи конкурентоспроможність (а отже, і прибутковість) американських корпорацій. Торік дефіцит поточного рахунка становив понад 6% ВВП США, але цього року, завдяки девальвації американської валюти, уже почав істотно скорочуватися.

За оцінками аналітиків, за рік, який закінчився в серпні, реальний товарний експорт у США зріс на 10,2% і на 9,5% — експорт послуг. Водночас реальний товарний імпорт за той же період у цілому залишився незмінним, а імпорт послуг збільшився на 5%. У результаті чистий експорт сприяв збільшенню економічного зростання США за перші три квартали 2007 року більш ніж на піввідсотка, що в масштабах американської економіки — дуже вагома цифра.

Для європейців же зміцнення євро створює не лише проблеми, а й очевидні переваги. По-перше, допомагає нівелювати інфляційний вплив зростання на світових ринках цін на енергоносії, метали, продукти, котрі, як відомо, деноміновані в доларах. А по-друге, стимулює внутрішній попит, який багато років створював головний біль для країн-старожилів ЄС.

До речі, опубліковані днями серпневі дані щодо балансу поточного рахунка в 13 країнах обігу євро зареєстрували його профіцит у 3,8 млрд. євро. Попри нервозність на фінансових ринках, чистий притік капіталу в серпні теж залишився плюсовим, становивши 4,8 млрд. євро (липневий показник — 30,3 млрд. євро).

Решта європейських макропоказників традиційно не дають надмірних приводів для оптимізму, але й не занадто розчаровують. У цілому економіка валютного союзу непогано тримається на плаву, попри вже зроблені ЄЦБ підвищення ставок кредитування (до 4%). Більше того, його керівництво хоч і відклало через серпневу кредитну кризу плани подальшого підвищення ставок, але наполегливо наголошує на інфляційних ризиках, відсуваючи на другий план загрози економічному зростанню. На ринках сьогодні переважає думка, що як мінімум до кінця цього року базові ставки ЄЦБ залишаться незмінними.

На противагу європейським, опубліковані в понеділок дані щодо США засвідчили, що в розпал серпневих хвилювань зі Штатів «утекли» 163 млрд. дол. капіталу. Цей відтік може посилитися в міру подальшого зниження в цій країні базових ставок кредитування.

У ціні ф’ючерсів на базові американські відсоткові ставки зараз закладено майже 90-відсоткову ймовірність їхнього зниження на 25 базових пунктів на майбутньому засіданні керівництва ФРС, яке відбудеться 31 жовтня. Підстав для таких припущень у фінансистів досить, але головна серед них — очевидна загроза для зростання американської економіки, котра викликана нинішнім спадом на ринку житла в США, найгіршим за два останні десятиліття.

Гучні заяви...

Ще більше згустило всі ці безрадісні для долара фарби висловлювання Родріго де Рато про те, що втрата довіри до доларових активів може призвести до раптового обвалу американської валюти на світових ринках. Офіційний сайт МВФ процитував пана де Рато, котрий заявив, що «ми пережили справжній землетрус у сфері кредитування».

Також було висловлено думку, що іпотечна криза в США може завдати світовій економіці значно більшої шкоди, аніж передбачалося раніше. На думку глави МВФ, всі її наслідки досі не визначені. Криза істотно знизить темпи зростання економіки не лише в Сполучених Штатах, а й у країнах Західної Європи, Японії.

Було б дивно, якби такі «страшилки» змусили світових інвесторів спалахнути особливою любов’ю до доларових активів. А надто під 20-ту річницю «чорного понеділка» у США: нагадаємо, 19 серпня 1987 року «блакитні фішки» — акції найкращих компаній американського фондового ринку — втратили понад 23% своєї вартості.

Реакція надійшла вже в понеділок, 22 жовтня, коли співвідношення єдиної європейської валюти і долара досягло чергового історичного максимуму (1,4349 дол./євро). А індекс вартості «зеленого» стосовно кошика із шести найактивніше торгованих на світових ринках резервних валют упав до чергового мінімуму (77,093) за всю історію його підрахунків (із 1973 року).

Переважна більшість учасників ринку схильна вважати: в такій ситуації падіння долара щодо євро до 1,45 — лише справа часу. Багато з них налаштовані ще більш войовничо. Вони стверджують, що за нинішніх економічних умов імовірність досягнення курсом долара позначки 1,50 значно вища, аніж його повернення до діапазону 1,30—1,35 дол./євро.

По ходу знецінення долара світові ціни на енергоносії, метали, продовольство також фіксують багаторічні максимуми. Чимало експертів вважають, що з цієї причини над США нависла реальна загроза опинитися в стані економічного ступору при прискореному зростанні цін. А спад на ринку нерухомості може затягтися ще на довгі місяці. Ці побоювання підтвердила в середу Національна асоціація ріелторів США, повідомивши, що обсяг продажів на вторинному ринку житла у вересні впав на 8% і становив 5,04 млн. одиниць, що є найнижчим показником із 1999 року. Економісти прогнозували падіння з 5,5 до 5,22 млн.

До хору песимістів приєднався і колишній глава ФРС Алан Грінспен, який заявив, що ринок кредитування нині «перебуває в зоні страху» і що до стабілізації цін ще далеко. Тому на явне поліпшення ситуації найближчим часом годі й сподіватися.

…і несміливі дії

Нинішній спад ділової активності в будівельній сфері США виявився найтяжчим із 1991 року. Зростання запасів непроданих будинків спровокувало зниження активності в будівельному секторі до 20-річних мінімумів. Обсяги продажів нових будинків, зокрема і внаслідок того, що останніми місяцями значно пожорсткішали умови надання іпотечних кредитів, знизилися вже на 40% проти своїх торішніх максимумів.

У сфері житлового будівництва вже ліквідовано близько 200 тис. робочих місць. Армію безробітних поповнили тисячі працівників фірм, які видають і обслуговують іпотечні позики. Вже зафіксовано прострочення платежів за більш ніж мільйоном субстандартних кредитів. Ця цифра може значно зрости, коли протягом найближчих півтора року за вищою відсотковою ставкою буде перераховано ще 2 млн. кредитів...

Втім, можливо, не все так сумно. Цього тижня з’явилося повідомлення про намір найбільшої іпотечної компанії США — Countrywide Financial Corporation — рефінансувати до кінця 2008 року іпотечні кредити на суму 16 млрд. дол., змінивши умови заставних. Це має допомогти позичальникам зберегти свої будинки у разі прострочення виплат за позиками. Умови заставних пом’якшать для 82 тис. клієнтів — вони могтимуть узяти гарантовані урядом кредити, за якими відсоткові ставки нижчі.

Сама ж Countrywide Financial, що стала однією з головних жертв американської іпотечної кризи, для захисту від можливого банкрутства у вересні залучила 12 млрд. дол. додаткового фінансування. Ще раніше, наприкінці серпня, Bank of America вклав 2 млрд. дол. у привілейовані акції компанії, а за тиждень до цього вона оголосила про залучення кредиту на суму 11,5 млрд. дол. від 40 різних банків.

Самим американським банкам (утім, як і європейським та східно-азіатським) теж не бракує іпотечних проблем. 15 жовтня три найбільш? з них — Citigroup, JP Morgan Chase та Bank of America — оголосили про спільний намір створити фонд розміром до 100 млрд. дол., який купуватиме високорейтингові активи так званих структурних інвестиційних компаній (structured investment vehicles, або SIV, — спеціальні підрозділи, створювані банками, хедж-фондами та іншими інвесторами для купівлі забезпечених іпотечними заставними активів за рахунок випуску коротко­строкових боргових зобов’язань), котрі опинилися у скрутному становищі.

Повідомлялося, що інші фінансові установи розглядають можливість приєднання до цього фонду під хитромудрою назвою «Головний канал насичення ліквідністю» (Master Liquidity Enhancement Conduit, або M-LEC). Вперше ідея створення такого фонду прозвучала в середині вересня на зустрічі в міністерстві фінансів США, яке відіграло важливу роль у досягненні цієї домовленості через тривогу з приводу того, що «розхитані» ринки можуть спровокувати спад в економіці.

Головне слабке місце SIV — невідповідність у термінах між активами і зобов’язаннями. Кошти залучаються коротко­строкові, а інвестують їх в інструменти довгострокові. У період бурхливого розвитку ринку така тактика давала чималі прибутки, але через кризу іпотечні активи стали неліквідними і знецінилися. Водночас зобов’язання перед інвесторами, у яких спливли терміни, доводиться виконувати: більшість кредиторів не захотіли продовжувати свої позички.

Щоб перечекати кризу і не розпродати за втратними цінами свої іпотечні активи, які оцінюються у понад 300 млрд. дол., SIV тепер як повітря потрібні альтернативні джерела фінансування. Інакше — банкрутство, у разі якого банкам доведеться внести їхні втрати у свої власні балансові звіти. Особливо ця загроза актуальна для банку Citigroup, що створив сім SIV, загальна вартість активів яких перевищує 100 млрд. дол.

Раніше Citigroup уже повідомляла про збитки на 3,3 млрд. дол., а швейцарський UBS — на 3,4 млрд. Найбільші ж на сьогодні втрати задекларував американський інвестиційний банк Merrill Lynch. У середу тут оголосили, що мусять списати загалом близько 7,9 млрд. дол. через збитки, яких їм завдало в основному зниження вартості забезпечених іпотечними активами консолідованих боргових зобов’язань.

Висока ймовірність, що такі новини регулярно з’являтимуться й надалі, зчиняючи черговий переполох в інвесторському середовищі. Тож повноцінна стабілізація на світових ринках навряд чи скоро настане. Це — не дуже втішна новина для українських позичальників. За підсумками першого півріччя ц.р., із 50 млрд. дол. зовнішніх кредитних зобов’язань недержавного сектора понад третина (18,3 млрд.) були короткострокові, і їх вигідне рефінансування — проблематичне.

До речі, пан Грінспен до створення американськими банками «суперфонду» (M-LEC) поставився досить скептично, попередивши, що такий крок може мати сумні наслідки і ще більше підкосити й так хитку довіру на ринках. Колишній глава ФРС вважає, що порятунок одного великого хедж-фонду з метою запобігти широкомасштабним продажам активів (як це сталося з хедж-фондом LTCM 1998 року) і спроби підтримати цілий клас активів (як у випадку із «суперфондом») — це дві великі різниці.

Відлуння глобалізації

Сумна історія з LTCM, яку так майстерно свого часу розрулив «великий і жахливий» глава ФРС, нагадала, що ще десять років тому фінансові регулятори найбільших супердержав уперше всерйоз зіштовхнулися з проблемами, які генерують для наглядових органів глобалізаційні процеси. В таких умовах першими потрапляють під удар саме світові фінансові ринки, які, завдяки сучасному рівню комунікацій та IT-технологій, не мають часових і просторових обмежень, але погано піддаються обмеженням регуляторним.

Досить серйозні потрясіння траплялися у часи краху dot-com-бульки, після 11 вересня 2001 року та в деяких інших випадках. Але останні кілька років, попри періодичні потрясіння, світові ринки існували досить безпроблемно. Лише кредитна криза, яка виникла цього літа й досі не «устаканилася», знову примусила чиновників і спостерігачів згадати, що потрібні нові правила регулювання.

Ще напередодні засідання «великої сімки» глава американського мінфіну Генрі Полсон запропонував створити міжнародну робочу групу, яка зайнялася б вивченням проблем на світових фінансових ринках. Очолити її запропоновано керуючому Банку Італії Маріо Драгі. Основне завдання — підготувати рекомендації й визначити загальні принципи у сфері керування фінансовими ризиками, оцінки фінансових деривативів, роботи кредитних рейтингових агентств.

Доповідь за підсумками роботи комісії Драгі очікується лише у квітні наступного року. На думку деяких спостерігачів, її створення було продиктоване насамперед бажанням США переключити тематику дискусій «сімки» на зручніші для себе аспекти.

А сама ідея народилася не в американському уряді, а на Волл-стріт. Представники американських фінансових кіл нібито всерйоз стурбовані тим, що Нью-Йорк останнім часом втрачає своє звання столиці столиць і, зокрема, знижується кількість тих, хто проводить тут IPO. Торік, наприклад, дев’ять із десяти найбільших розміщень відбулися поза США. Дослідження міжнародних експертів покликані допомогти офіційному Вашингтону краще зрозуміти, чому це відбувається.

Після засідання G7 у п’ят­ницю Німеччина, Франція й Ве­ликобританія випустили спільну заяву про необхідність переглянути стандарти регулювання фінансових ринків, а Міжнародний валютний фонд висловив стурбованість із приводу самих механізмів функціонування ринків. Перетворення негараздів в американському іпотечному секторі на глобальну кредитну кризу підштовхнуло МВФ до усвідомлення необхідності укладати угоди між окремими країнами і більшої ролі міжнародних інститутів.

На думку фонду, центральні банки вжили «своєчасних і рішучих заходів», проте слід удосконалювати систему нагляду над фінансовими інститутами, щоб нестабільність на фінансових ринках не була причиною дисбалансу у світовій торгівлі. Зі свого боку, МВФ планує посилити контроль за фінансовим сектором і уважно відстежувати його вплив на економіку.

Європейська комісія також представила свої коментарі. Комісар ЄС з економіки і грошово-кредитної політики Хоакін Альмунія озвучив «план дій», спрямований на «підвищення прозорості, вдосконалення стандартів обліку та систем ризик-менеджменту, посилення регулювання фінансових ринків». Також пан Альмунія вказав на важливість ролі міжнародних організацій, чим начебто продемонстрував бажання Брюсселя залучити до участі в нагляді за фінансовими ринками інші країни. Проте чіткого бачення, у чому саме має полягати таке регулювання, як і раніше, немає.

У понеділок міністр фінансів США заявив, що міжнародні інститути повинні «зберігати пильність» і спільно працювати над формуванням політики, спрямованої на запобігання повторенню світової кредитної кризи. У його промові містилися заклики до Форуму з фінансової стабільності, Базельського комітету з банківського нагляду та Міжнародної організації комісій із цінних паперів посилити внутрішні регулюючі інститути, щоб «запобігти повторенню крайностей, які недавно спостерігалися».

Крім цього, Полсон вітав недавню зміну політики валютного контролю з боку Міжнародного валютного фонду, яка «покликана полегшити ідентифікацію країн, котрі маніпулюють своїми валютами». Полсон зазначив, що фонд має строго втілювати цю політику в життя. Зрозуміло, що при цьому малися на увазі які завгодно країни (особливо Китай і Японія), та аж ніяк не США... Чи не той це випадок, коли непомітною видається колода у власному оці?

Як бачимо, розмов було багато. Але про реальні результати поки що не йдеться. Адек­ватних викликам часу моделей керування глобальними світовими фінансами, схоже, ніхто поки що розробити не в змозі. Залишається сподіватися, що вони все-таки з’являться — до наступного обвалу світових ринків. Але надія слабка. Доки не загримить грім, не перехреститься навіть вашингтонський чиновник.

Коментуючи бурхливу привселюдну діяльність пана Рато, який невдовзі залишить свою посаду, одне з авторитетних світових видань досить єхидно зауважило, що ризики «раптового обвалу» американської валюти значно зросли за уїкенд, протягом якого МВФ не зміг погодити внутрішніх реформ, які створили б основу для активнішої участі цього міжнародного інституту в «утихомиренні» глобальних економічних дисбалансів.

Перегрупування сил

Чиновники запрягають неквапом. Тим часом, за оцінками, обсяг фінансових інструментів, які перебувають в обігу на світових фінансових ринках, утричі перевищує загальносвітовий річний ВВП. Один із авторитетних російських експертів недавно висловив припущення про «формування міжнародної фінансової бульбашки, яка рано чи пізно лусне з непередбачуваними наслідками для країн і населення земної кулі». Для усунення цієї загрози, на його думку, потрібно скликати такий масштабний захід, як міжнародна конференція на кшталт Бреттон-Вудської 1944 року.

Ініціатором такої конференції могла б стати «велика вісімка» — цей термін значно більше до душі росіянам, котрі явно комплексують від того, що великі світові держави поки не розглядають Росію як повноправного члена елітного клубу, хоча російський міністр фінансів Олексій Кудрін був запрошений і брав участь в останньому саміті. До речі, окрім Росії, запрошення на «консиліуми» світових супердержав уже давно мали б отримувати й такі країни, як Бразилія, Китай, Індія і деякі інші держави Південно-Східної Азії. Це потрібно для забезпечення реального балансу інтересів усіх великих гравців міжнародного фінансового ринку.

На думку Стівена Кінга, управляючого директора HSBC, клубу «великої сімки» терміново потрібна свіжа кров. На його думку, конфігурація головних світових центрів економічної влади сьогодні вже дещо змінилася. Так, США досі відіграють важливу роль. І Японія — досі країна з багатою економікою, котра, правда, перебуває в стані стагнації от уже 15 років. Так, Німеччина, Франція й Італія процвітають, але їхні економічні інтереси зв’язані рамками єврозони, де управляє один впливовий центральний банк і кілька міністерств фінансів. Великобританія та Канада намагаються грати свої ролі «чесних брокерів», але якщо вони всерйоз претендують на володіння економічним впливом у сучасному світі, то це просто самообман.

У світі вже з’явилися нові економічні наддержави. Китай, Індія, Росія і країни Близького Сходу з різних причин стали досить помітними гравцями, щоб серйозно впливати на економіку країн «великої сімки». Причому впливати як позитивно, так і негативно. Саме з цими гравцями авторитетні західні економісти пов’язують найбільші надії у справі запобігання викликаному «американськими гірками» спаду у світовій економіці.

На думку експертів, ідуть у минуле ті часи, коли Сполучені Штати були ледь не єдиним «локомотивом світової економіки». Роль «локомотива» перемістилася до цілої групи регіонів, які продовжують підтримувати економічне зростання. Відбувається глобальний переділ ринку. Штати досі мають найбільшу економіку на планеті, але, приміром, найбільшим покупцем іноземних товарів і послуг уже стала Європа, на частку якої припадає до 40% усього світового імпорту. Не відстає від Старого Світу і Китай з іншими економіками, що розвиваються. Глобалізація сучасних бізнесів і фінансових потоків виявилася настільки динамічною, що її результати захопили зненацька навіть світових лідерів.

До речі, у ході останньої зустрічі «великої сімки» у її учасників виникло багато запитань у зв’язку зі створенням у ряді країн державних інвестиційних фондів (ДІФ). Головними об’єктами претензій стали Китай і Росія, котрі нагромадили чималі золотовалютні резерви і сконцентрували вагомі ресурси, яким тепер потрібно знайти найбільш вдале застосування. Представники «великої сімки» сприймають такі ДІФи як непрозорі інституції, котрі не підпадають під існуючі стандарти регулювання. І вбачають у них можливе джерело проблем для світових фінансових ринків.

За даними Merrill Lynch, у володінні центробанків сьогодні перебувають резерви на суму понад 5,6 трлн. дол. Щороку до цих запасів додається ще майже трильйон. Ще три роки тому основна частина грошей, накопичених на офіційних рахунках Китаю, Росії та близькосхідних держав, які володіють величезними профіцитами балансу поточних операцій, витрачалася на придбання цінних паперів уряду США. Нині ці кошти розподіляють дещо інакше. Частину з них вкладають у відмінні від долара валюти, чим великою мірою і визначається нинішнє падіння курсу долара. А частину — перенаправляють на нові види інвестування.

Але центробанки не вельми досвідчені в довгостроковому інвестуванні, вони купують переважно найліквідніші фінансові активи та золото. Тому для управління довгостроковою частиною державних активів і створюються ДІФи.

За оцінками Merrill Lynch, до 2011 року запас коштів у цих фондах збільшиться приблизно до 8 трлн. дол. Їх може виявитися досить, щоб не тільки поглинути найбільші європейські й американські компанії, а й маніпулювати станом тамтешніх фінансових ринків, навіть впливати на грошово-кредитну політику цілих держав. Певне, такого прихованого впливу і побоюються представники G7. Але чи вдасться їм вжити якихось дійових превентивних заходів, чи знову все обмежиться традиційним вербальним впливом?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі