Дишло закону - Економіка - dt.ua

Дишло закону

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

У середині березня ряд інформаційних агенцій із посиланням на прес-службу зовнішньоторговельної фірми (ЗТФ) «КрАЗ» поширили цікаве повідомлення...

У середині березня ряд інформаційних агенцій із посиланням на прес-службу зовнішньоторговельної фірми (ЗТФ) «КрАЗ» поширили цікаве повідомлення. Суть його зводилася до того, що «винесення рішень, які забороняють ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» виконувати інвестзобов’язання (за договором купівлі-продажу пакета акцій Запорізького алюмінієвого комбінату. — В.П.), було ініційовано самим «АвтоВАЗ-Інвестом», котрий, ховаючись за рішення судів, «законно» не інвестував кошти в економіку України».
Знаючи про те, що ніякої прес-служби у ЗТФ немає, залишалося тільки дивуватися своєрідності логіки ано­німного інформджерела. З посиланням на рішення Голосі­ївського районного суду Києва, яким результати конкурсу з продажу 68,01% пакета акцій ВАТ «ЗАлК» і договір його купівлі-продажу визнавали недійсними, стверджувалося, що «АвтоВАЗ-Інвест» «уже фактично не є власником цього пакета акцій», звісно, на відміну від ЗТФ «КрАЗ», у котрої «право власності на цей пакет ще не виникло» через затримку виконання рішення суду. Однак найбільш парадоксальним був висновок про те, що дане «рішення жодним чином не пов’язане із забороною ЗАлКу (?! — В.П.) виконувати свої інвестзобов’язання».
Наведені висловлювання особливо цікаві, коли врахувати, що за результатами проведеної на початку березня перевірки дотримання умов договору купівлі-продажу акцій ЗАлКу, Фонд держмайна підтвердив виконання компанією «АвтоВАЗ-Інвест» всіх інвестзобов’язань, окрім внесення інвестицій і рефінансування кредиту. За оцінкою ФДМ, на їхнє виконання накладено заборони ряду судів. До того ж, відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва, перший рік внесення інвестицій на сьогодні вважається незавершеним.
До речі, керівництво «АвтоВАЗ-Інвесту» оцінює ситуацію дещо інакше, звертаючи увагу на те, що 2000 року ЗАлК фактично був на межі банкрутства. Новий власник у максимально короткий строк погасив борги, що були у підприємства, хоча це й не передбачалося договором купівлі-продажу. Вже з третього кварталу 2002-го ЗАлК став регулярно сплачувати податок із прибутку — уперше з 1997 року. На підприємстві освоєно випуск нових видів продукції, валові обсяги виробництва постійно зростають, здій­снюється реконструкція та модернізація виробничих потужностей.
Втім, особлива думка є й у голови Фонду держмайна Михайла Чечетова.
— Що стосується «АвтоВАЗ-Інвесту», ми не ставимо під сумнів репутацію цієї структури. Але, на жаль, всупереч обіцянкам, інвестиції в завод компанія не вкладає і державний борг не реінвестувала. Я абстрагуюся від причин. Інвестор, якщо він хоче вкладати, знайде можливість. А якщо не хоче — знайде всілякі причини, щоб не виконувати зобов’язання. Пішли всякі рішення судів, які начебто заблокували йому внесення інвестицій, реінвестування. Ми за цим убачаємо небажання інвестора виконувати свої зобов’язання. Тому у нас суто прагматичний підхід, зумовлений активною позицією в частині того, що потрібно розірвати договір. Ми позиваємося з «АвтоВАЗ-Інвестом» на предмет того, щоб повернути пакет ЗАлКу в держвласність і продати на новому публічному конкурсі. Він буде без будь-яких промислових інвесторів: переможе той, хто більше заплатить. Звуження конкуренції через промислового інвестора кануло в Лету.
Згадалося, що конкурси без обмежень вітчизняна економіка до 2000 року вже знала. А найбільш вражаючим їхнім результатом стало скуповування офшорами обленерго. Невже знову лоб зачесався за старими граблями? Ну, це так, до слова. А взагалі, складно зрозуміти, який сенс у черговому розгляді, якщо договір купівлі-продажу пакета акцій ЗАлКу вже визнаний судом недійсним? Чи немає різниці — судом більше, судом менше...
За чотири минулі роки судів уже відбулося кілька десятків. Але, на жаль, жодне зі слухань так і не дозволило винести остаточний вердикт за спором, що затягнувся. Хоча з урахуванням особливостей проведеного 2000 року тендеру з продажу акцій ЗАлКу, у цьому, мабуть, немає нічого дивного...
Про те, що торги виявляться, м’яко кажучи, непростими, було ясно із самісінького початку, варто було лише ФДМ оголосити про проведення конкурсу. Збурювачем спокою стало колишнє керівництво комбінату, котре категорично наполягало на тому, щоб пакет акцій дістався «не першому-ліпшому, а реальному промисловому інвестору, здатному забезпечити реконструкцію виробництва. Тільки в цьому разі приватизація дасть друге життя комбінату, інакше це — черговий блеф». Сказане, до речі, зайвий раз підтверджує, що попередні квазівласники добре уявляли глибину фінансової прірви, до якої було доведено підприємство.
Звісно, ідея знайти для комбінату заможного власника, здатного вдихнути друге життя в наполовину зношені основні фонди підприємства, виглядала дуже привабливо. Проблема полягала лише в тім, як визначити серйозність намірів потенційного покупця. Адже одна річ, коли за підприємство заплачено реальні гроші, і зовсім інша — коли в ролі засобів платежу виступають нехай навіть найпривабливіші, але обіцянки.
У результаті було прийнято компромісне рішення: при розгляді заявок основну увагу приділятимуть фінансовій пропозиції, а вже потім— погашенню кредиту, отриманого під гарантії уряду, і інвестиційним зобов’язанням. Також покупець мусив обов’язково відповідати поняттю «промисловий інвестор». І хоча умови торгів виявилися далекими від досконалості, все ж були підстави сподіватися, що із залученням у ролі фінансового радника визнаного експерта «Райффайзен інвестмент АГ» у консорціумі з юридичною фірмою «Проксен» тендер виграє найгідніший претендент.
Про те, що конкуренція серед покупців буде дуже серйозною, свідчив список учасників тендера. Серед них були промислово-інвестиційний консорціум «Металургія», ЗАТ «Ітера-Україна», «АвтоВАЗ-Інвест», ВАТ «Зовнішньоторговельна фірма «КрАЗ», «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе», «БрАЗ», «Об’єднана компанія «Сибирский алюминий» і «Миколаївський глиноземний завод». Три останні підприємства, по суті, представляли інтереси однієї структури — компанії «Русский алюминий», яка незабаром зняла свої заявки на конкурс. Причиною тому стала уточнена інформація про кредиторську заборгованість ЗАлКу. За початковими даними, її сума становила 58 млн. дол. Однак Мінфін рекомендував включити в умови всі зобов’язання заводу, у тому числі штрафи та пені. Тому сума збільшилася до 93 млн. дол. Крім того, з’ясувалося, що комбінат заборгував ще 34 млн. дол. постачальникам сировини й енергетикам, а також самовільно використані боксити з Держрезерву на 15 млн. дол. Разом: 142 млн. дол., які необхідно сплатити додатково до сум, обумовлених договором купівлі-продажу пакета акцій. Такий от своєрідний «подарунок» приготували новому власнику.
З числа претендентів на пакет вибули ще два учасники. Але вже не добровільно, а за рішенням тендерної комісії, котра визнала на засіданні 23 листопада 2000 року ВАТ «Зовнішньоторговельна фірма «КрАЗ» і ЗАТ «Ітера-Україна» такими, що не відповідають поняттю «промисловий інвестор». Другою вагомою причиною для відмови цим фірмам стало ненадання в необхідному обсязі Антимонопольному комітету інформації щодо контролю.
Це рішення у керівництва Запорізької обладміністрації викликало вкрай негативну реакцію, тому вона відкликала свого представника зі складу тендерної комісії.
— Ми не хочемо брати участі у цьому фарсі. Всі цивілізовані способи аргументовано відстояти інтереси регіону вичерпано, — заявив тодішній голова ОДА Олексій Кучеренко.
Щоправда, неучасть у «фарсі» тривала недовго, оскільки того ж дня глава обладміністрації увів до складу комісії себе. А перед цим він звернувся з листом до прем’єр-міністра Віктора Ющенка, котрий дав доручення голові Фонду держмайна Олександру Бондарю переглянути рішення комісії. Прем’єрська резолюція, природно, справила враження, і 30 листопада підтверджувальні документи ЗТФ «КрАЗ» й «Ітери» було визнано. Хоча, як заявив тоді голова тендерної комісії Михайло Чечетов, «виконання цієї резолюції головою Фонду було за межами правового поля».
Щоправда, зараз у Михайла Васильовича дещо інша думка.
— Слід врахувати, що комісії треба глянути, потім повернутися і ще раз подивитися, які виявилися додаткові обставини. Це право конкурсної комісії, — зазначив Михайло Васильович.
Після остаточної оцінки технічних пропозицій учасників торгів, 6 грудня 2000 року комісія визначила місця, які посіли претенденти. Лідером визнали ЗТФ «КрАЗ», котра запропонувала за пакет ак­цій ЗАлКу 101,5 млн. дол. Друге місце дісталося «АвтоВАЗ-Інвесту» (69,1 млн.). Далі йшли, відповідно, концерн «Металургія», НВО ім. Фрунзе й «Ітера-Україна».
За умовами конкурсу, переможець мав протягом місяця узгодити з Фондом держмайна умови купівлі-продажу, надавши банківську гарантію оплати акцій. Потім у десятиденний строк після підписання договору кошти слід було переказати на рахунок Фонду. У разі порушення цієї процедури покупцем ФДМ мусив розпочинати переговори з претендентом, який посів друге місце.
Частину заявленої суми — 11,5 млн. дол. — ЗТФ дійсно переказала, а от із рештою в 90 млн. вийшла затримка. Щоправда, голова спостережної ради ХК «АвтоКрАЗ» Володимир Севернюк повідомив, що разом із зовнішньоторговельною фірмою «КрАЗ» у проекті з придбання 68,01% акцій ЗАлКу бере участь компанія Glencore International, річний оборот якої становить 35 млрд. дол., активи — 9,4 млрд. Хоча, за словами тодішнього голови контрольної комісії ВР із питань приватизації Олександра Рябченка, в договорі про спільну діяльність, укладеному Glencore і «KpA3», ніяк не відображено зобов’язання щодо участі в платежі за пакет акцій ЗАлКу.
Однак керівництво «АвтоКрАЗу» відкинуло всі сумніви щодо вико­нання швейцарською компанією договору про спільну з ЗТФ «КрАЗ» участь у придбанні пакета акцій. Мовляв, «у центральному офісі Glencore побував генеральний директор ЗАлКу Іван Бастрита. І його також запевнили, що компанія має намір виконати свої зобов’язання в рамках інвестиційного проекту». Хоча насправді все виглядало дещо інакше.
Компанія Glencore дійсно була готова профінансувати купівлю акцій, але тільки за умови, що ком­бінат погодиться підписати п’ятиріч­ний контракт на 500 млн. дол., яким передбачаються поставки алюмінію за надзвичайно пільговою ціною. Словом, умови швейцарської сторони виявилися настільки кабальними, що на майбутньому співробітництві довелося поставити жирний хрест. Щоправда, лідерів тендеру це не збентежило, і вони запропонували новий варіант гарантії оплати у вигляді п’яти платіжних доручень Euro American Trade Bank Inc., надісланих через латвійський Parex Bank.
Оскільки подані документи явно не викликали довіри, у Фонді держмайна почали підозрювати, що покупець водить їх за носа, будучи просто неплатоспроможним. Але під­твердити чи розвіяти ці сумніви могла лише фахова експертиза. У розповсюдженій 28 грудня 2000 року Нацбанком офіційній заяві зазначалося, що платіжки за формою відповідають вимогам міжнародних уніфікованих правил, які застосовують до гарантій. Проте для остаточного висновку потрібен якийсь час (два-три тижні) «з урахуванням процедурних питань». Не обійшлося і без чергового втручання прем’єра, котрий заявив, що, по-перше, видача підтверджень валютних гарантій не є функцією центрального банку, а по-друге, визначенням правдивого чи неправдивого покупця буде факт сплати за пакет або її відсутність.
Визначений умовами тендера місячний строк закінчився, а ЗТФ «КрАЗ» так і не спромоглася надати ні підтверджену банківську гарантію оплати пакета акцій, ні згоду Антимонопольного комітету на його купівлю. Та й переговори з ФДМ про умови купівлі пакета у фірми застопорилися. Сторони так і не дійшли єдиної думки з принципових питань, що стосуються оплати акцій та укладання договору купівлі-продажу без згоди Антимонопольного комітету. У результаті 10 січня 2001 року Фонд заявив про відмову від переговорів щодо укладання договору з ЗТФ «КрАЗ» і розпочав переговори з «АвтоВАЗ-Інвестом», котрий посів друге місце в конкурсі.
Новий переговорний процес виявився більш конструктивним, але й у ньому не обійшлося без перешкод.
Міноритарний акціонер ЗТФ «КрАЗ» Юлія Скічко звернулася з позовами на дії АМК і ФДМ до Шевченківського і Старокиївського районних судів. Мотивування заяви зводилося до того, що рішення Ко­мітету і Фонду нібито порушили її права як акціонера ЗТФ «КрАЗ». Суди по черзі винесли ухвали, котрі забороняли фонду продавати пакет акцій ЗАлКу. Однак у ході проведеного 7 лютого засідання позовну заяву було залишено без розгляду, оскільки тендер, у якому беруть участь юридичні особи, ніяк не зачіпає права акціонера — фізичної особи.
Паралельно з цим рішенням було скасовано заборону на продаж пакета акцій, що дозволило Фонду держмайна укласти з «АвтоВАЗ-Інвестом» договір купівлі-продажу пакета акцій ЗАлКу. А через тиждень, сплативши всю заявлену в ході тендера суму, покупець одержав від Фонду передатне розпорядження на акції.
Щоправда, вступити в права власності новому власнику вдалося не відразу, а через без малого три місяці. Довелося ще подолати опір колишніх конкурентів, котрі прагнули будь-що заблокувати включення «АвтоВАЗ-Інвесту» до реєстру акціонерів ЗАлКу. І тільки після призначення нового реєстратора, 11 травня 2001-го вдалося провести збори, котрі обрали керівні органи акціонерного товариства.
Здавалося б, тепер про скандальний тендер нарешті можна забути. Але, на жаль, його відгомони нагадують про себе й донині. Позов міноритарного акціонера ЗТФ «КрАЗ» продовжують розглядати суди різ­них інстанцій, тим самим ставлячи під сумнів легітимність договору купівлі-продажу. Мабуть, у скромної трудівниці зовнішньоторговельної фірми достатньо коштів, аби протягом уже не одного року оплачувати послуги аж ніяк не найдешевшої юридичної компанії «Фінанси та кредит Лекс», котра представляє в судах її інтереси.
Новий виток конфлікту вималювався в листопаді 2003 року: ЗТФ «КрАЗ» подала позов до Голосіївського суду м. Києва стосовно п’яти членів тендерної комісії, а також Фонду держмайна, ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» і колишнього реєстратора ЗАТ «Сервіс-реєстр».
Проведене 28 листопада судове засідання воістину претендує на звання кричуще-унікального в юридичній практиці. І справа не лише в тому, що, на думку правознавців, на ньому було допущено низку найгрубіших процесуальних порушень. Наприклад, суд невчасно повідомив учасників процесу про місце, дату і час його проведення, тим самим позбавивши їх можливості брати участь у засіданні. Відповідачам не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи, їм не було направлено копії судового рішення, що не дозволило оскаржити його у встановлений законом строк.
Принаймні здивування викликає й рішення суду, котрий визнав недійсними рішення тендерної комісії та договір купівлі-продажу акцій ВАТ «ЗАлК», а також зобов’язав тендерну комісію визнати ЗТФ «КрАЗ» переможцем торгів із продажу акцій ВАТ «ЗАлК», а Фонд держмайна — видати відповідний наказ і укласти з фірмою договір купівлі-продажу пакета акцій. Річ у тім, що тендерна комісія є незалежною в прийнятті рішень. Це настільки чітко визначено законом, що навіть не підлягає обговоренню. Кожен із членів комісії приймає рішення самостійно, виходячи з власних переконань, а не керуючись чиїмись вказівками. В іншому разі передбачена кримінальна відповідальність. До речі, відповідно до положення про порядок проведення відкритих торгів, оцінювати технічні та фінансові пропозиції учасників тендера та визначати переможця має право лише комісія. Її діяльність припиняється з моменту затвердження Фондом протоколу, що визначив переможця тендера.
Однак ці далеко немаловажні обставини суддя Оксана Гошко з невідомих причин не взяла до уваги. Як стверджують учасники засідання, після півгодинної перерви вона зачитала рішення з п’яти сторінок густого машинописного тексту. Яким чином судді вдалося домогтися настільки фантастичної оперативності в справі, на розгляд якої потрібні мінімум два тижні, залишається тільки здогадуватися...
Всі спроби «АвтоВАЗ-Інвесту» оскаржити рішення суду виявилися безуспішними. Відповіді на свої звернення відповідач так і не одержав, а в матеріалах справи відсутні докази про їхнє відправлення.
Ще більше здивування викликає поява через півроку постанови суду, якою роз’яснюється його рішення у відповідь на заяву держвиконавця. Вона була зумовлена зверненням Фонду держмайна про неможливість виконати рішення суду. Суть постанови полягає в тому, що Фонд, незалежно від наявності рішення тендерної комісії, зобов’язаний укласти із ЗТФ «КрАЗ» договір ку­півлі-продажу пакета акцій ЗАлКу. А як бути з тим, що гроші за пакет уже давно сплачено іншою юридичною особою, котра є законним власником, судова постанова промовчала. Хіба ж не абсурд?
У такій ситуації дуже дивною виглядає позиція Фонду держмайна. Кількаразові звернення «АвтоВАЗ-Інвесту» до голови ФДМ із проханням активізувати діяльність із оскарження рішення Голосіївського суду, хоч як дивно, залишилися без уваги. Напевно, бракує часу. Хоча, звісно, варто було б уже визначитися з тим, які все ж таки вимоги пред’являють до інвестора і які умови створюють для його діяльності. Включити підприємство до «чорного списку» — не велика заслуга. Якщо є претензії, треба чітко про них заявити. Якщо не влаштовують обсяги інвестиційних уливань, то спочатку потрібно остаточно визначитися з правом власності, а не ви­чікувати, поки суди розберуться з надуманими претензіями усіх без винятку ЗТФівських міноритаріїв.
А якщо справа стосується умов продажу пакета акцій, тоді, даруйте, про виконання інвестзобов’язань годі й заїкатися. По-перше, ніхто при здоровому розумі не стане вкладати гро­ші у виробництво, котре мають намір експропріювати. А по-друге, про які інвестиції може йти мова, коли з подачі ЗТФ «КрАЗ», котра, за власними заявами, нібито ні при чому, Печерський суд м. Києва забороняє проводити збори акціонерів ВАТ «ЗАлК», тим самим позбавляючи інвестора можливості робити внески в статутний капітал товариства?
Та, мабуть, досить про сумне. Тим більше що декларована керівництвом Фонду держмайна позиція все ж вселяє оптимізм своєю доброзичливістю.
— Коли переміг інвестор, ми на нього дивимося, як мати на дитину. Ми його плекаємо і хочемо, щоб він зайшов на підприємство не на якийсь час, а назавжди. Ми хочемо, щоб інвестор і собі гроші заробляв, і завод розвивав, і в бюджет гроші давав. Такого інвестора ми любимо, — підкреслив М.Чечетов.
Втім, як там у пісні? «Это не любовь», — кричали люди…»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво