ДІЛОВИЙ КЛІМАТ ПРОТЯГОМ 1999—2002 РР.: НІЧОГО НЕ ЗМІНИЛОСЯ? - Економіка - dt.ua

ДІЛОВИЙ КЛІМАТ ПРОТЯГОМ 1999—2002 РР.: НІЧОГО НЕ ЗМІНИЛОСЯ?

16 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 16 травня-23 травня

Дослідження, проведене Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій, є спробою ...

 

Дослідження, проведене Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій, є спробою з’ясувати, чи змінився діловий клімат та його сприйняття керівниками українських промислових підприємств упродовж останніх чотирьох років — часу, що минув з початку зростання економіки України.

Головний висновок є невтішним: попри зусилля, що докладалися на терені реформування економіки, безпосередні учасники процесів практично не відчули повороту на краще. Діловий клімат залишається для них несприятливим. Виняток становлять хіба що представники малого бізнесу, які відчули найбільший прогрес. Можна, звичайно, сказати, що думки самих лише виробників не відбивають картини для економіки в цілому. Однак слід зважити на те, що виробництво промислової продукції становить істотну частку ВВП, і, поза сумнівом, створення умов діяльності саме для представників цього сектора є архіважливим. Тому до результатів цього дослідження слід поставитися з усією серйозністю: промисловий сектор не відчуває поліпшення ділового клімату, що не може не вплинути на його виробничі результати та інвестиційну активність.

Безпека прав власності

Ділове середовище в Україні вважається надзвичайно небезпечним. Тільки 23,1% респондентів вважають, що судова система спроможна забезпечити виконання їхніх комерційних угод, і ще 12,5% — що суди здатні ефективно захищати їхні підприємства та особисту безпеку від злочинності. Тривожним знаком є відсутність змін на краще з 1999 року, коли відповідні показники становили 24,2% та 12,3%.

Регуляторний тиск

У нашому опитуванні ми утрималися від спостереження за змінами у бар’єрах входу на ринок (процедури реєстрації підприємства) та кількості планових/позапланових перевірок підприємців регуляторними органами, оскільки прогрес у цій сфері помітний із звітів інших аналітиків. Ми досліджуємо регуляторний тиск за такими індикаторами: 1) рівень непрямого державного втручання, 2) передбачуваність та чіткість регуляторних актів і 3) «часовий податок».

Рівень державного втручання респонденти вважають досить низьким і таким, що продовжує скорочуватися. У 1999 році 49,3% підприємств засвідчили відсутність державного втручання в операційні рішення, а у 2002-му відповідна цифра сягнула вже 52,2%. На жаль, досить низькою вважаються передбачуваність та чіткість законодавства. Майже 90% респондентів оцінили його як суперечливе та непередбачуване (відповідно, 90,2% у 1999 році та 86,8% у 2002-му), й істотного прогресу не видно.

У 2002 році менеджери витратили 13,2% їхнього часу на взаємодію з державними чиновниками. Оскільки відповідний показник для 1999-го становив 13,5%, з плином років значних змін не спостерігається.

Ми підсумували результати, що стосуються змін у регуляторному тягарі, за допомогою зіркової діаграми, де осі представляють усі три показники, а саме:

— відсоток підприємств, які говорять про втручання держави у операційну діяльність;

— відсоток підприємств, які вважають господарське законодавство незрозумілим та непередбачуваним;

— відсоток часу, витраченого менеджерами на взаємодію з державними чиновниками.

Площа трикутника відбиває загальний регуляторний тягар за обраними індикаторами (рис. 1 на стор. 7). Наразі можна констатувати, що істотних змін у ступені регуляторного тиску протягом 1999—2002 років не зафіксовано. Але площі трикутників, що їх можна зробити для різних категорій бізнесу, вказують, що для малих підприємств регуляторний тягар нижчий, ніж для решти.

Корупція

Зміни у рівні корупції досліджувалися за чотирма показниками:

— абсолютний рівень корупції;

— непередбачуваність та нестабільність неофіційних платежів;

— невизначеність наслідків корупційного діяння;

— неформальні зв’язки (неявна корупція).Абсолютний рівень корупції. Рівень корупції в Україні, як і раніше, залишається високим. Респондентів запитали, чи поширеним явищем для таких підприємств, як їхнє, є сплата неофіційних платежів для владнання проблемних ситуацій. Результати вражають: майже 70% опитаних (69,3% у 1999 році і 69,9 — у 2002-му) свідчать, що неофіційні платежі є поширеним засобом «залагоджування» відносин із державними чиновниками з приводу економічної діяльності підприємства!

Дослідження, яке проводилося в лютому 2003-го, охопило 300 промислових підприємств, розташованих у чотирьох регіонах України — Київський, Львівській, Харківській та Одеській областях. Близько 2/3 підприємств знаходяться в обласних центрах, 1/3 представляють інші населені пункти. Вибірка складається з державних (15,6%), приватизованих (75,9%) та новостворених приватних (8,5%) підприємств. 23,0% становлять малі підприємства (до 50 осіб), 58,0% — середні (від 50 до 500 осіб) та 19,0% — великі, з кількістю працюючих понад 500.

Середній розмір неофіційних платежів також залишається досить стабільним: він становить 1,7 (1999 рік) та 1,9 (2002-й) відсотка річного обсягу продажу, і рік у рік зростає.

Непередбачуваність та нестабільність неофіційних платежів. Рівень невизначеності, викликаний корупцією, є дуже високим: приблизно дві третини менеджерів вказують на те, що розмір неофіційного платежу є нестабільним і/або непередбачуваним (відповідно, 65,3% у 1999 році і 67,7 — у 2002-му). Більше того, він має тенденцію до зростання.

Невизначеність наслідків корупційного діяння (неможливість платників неофіційних платежів забезпечити бажані результати). Чверть наших респондентів (відповідно, 25,3% у 1999-му і 25,0 — у 2002 році) скаржаться на невпевненість, чи після сплати неофіційного платежу буде надано «послугу», про яку попередньо домовлялися. Інші 25% менеджерів впевнені, що така ситуація визначена тільки до певної міри. Не спостерігається значної зміни цього показника у 1999—2002 роках.

Неформальні зв’язки (неявна корупція). У 2002 році 50,0% опитаних менеджерів вважають наявність неформальних зв’язків із представниками державної влади важливим фактором успіху їхньої економічної діяльності.

Серед важливих суб’єктів неформальних зв’язків (52,4% підприємств) найчастіше називають Державну податкову адміністрацію (див. табл. 1). Місцеві (обласні та міські) влади посідають друге місце (відповідно, 42,1 і 45,3% респондентів), а центральний уряд завершує перелік «важливих друзів» (33,6%).

Наші результати щодо ролі неформальних зв’язків з державними чиновниками для ведення бізнесу в Україні підтримуються свідченнями про те, як зміна державних чиновників впливає на економічні показники. У 2002 році 44,7% менеджерів розглядали кадрові рішення в органах державної влади як такі, що мають значний вплив на бізнесовий успіх їхніх підприємств. Це більше, ніж у 1999 році (39,7%). Знову ж таки, важливість змін у ДПА та міській адміністрації фігурує частіше, ніж в інших державних органах.

Порівняно з 1999 роком мати неформальні зв’язки з державними чиновниками стало важливіше як загалом, так і по всіх видах державних органів. Така ж тенденція спостерігається щодо впливу зміни представників державних органів на бізнесовий успіх підприємств. Це означає, що корупція зростає як у явній, так і в неявній формах.

Загальна картина корупції, представлена за допомогою діаграм на рис.2, вказує на відсутність якогось істотного прогресу протягом 1999—2002 років.

Дотримання податкового законодавства

Респонденти оцінили відсоток податків, що, як їм відомо, фактично сплачується підприємством такого самого розміру у їхній галузі, порівняно із загальним обсягом належних до сплати податків, у випадку повного дотримання податкового законодавства. У 2002 році 23,6% підприємств вказали на сплату менш ніж 50% офіційного обсягу податків. Інші 10,4% фірм назвали частку сплати податків близькою до 50—90%. І нарешті 66,0% респондентів вважають частку сплати податків більшою за 90%. Середній рівень сплати податків дещо зріс: із 74,5% у 1999 році до 76,7% у 2002-му.

Конкуренція

Більшість підприємств (82,5%) інформує, що конкурентний тиск на їхніх основних ринках в 2002 році був помірним або високим. Проте, коли тиск з боку українських виробників сприймали як високий 37,9% респондентів, то конкуренція з боку іноземних виробників була нижчою (16,2% — конкурентів з країн СНД, 15,6% — з решти країн).

Високий конкурентний тиск веде до високої еластичності попиту. 52,0% менеджерів зазначили, що у випадку, коли ціна на їхній продукт збільшиться на 10%, більшість споживачів купуватимуть аналогічний продукт у конкурентів, а інші 25,8% —що споживачі можуть істотно скоротити обсяг закупівель їхнього продукту.

Навіть підприємства, які займають монополістичну позицію на українському ринку принаймні щодо одного продукту (21,5% від загальної кількості опитаних), відчувають конкурентний тиск із боку українських виробників, хоча, звичайно, значно менш сильний, ніж підприємства-немонополісти. Водночас, монополісти частіше вказують на високий конкурентний тиск із боку іноземних виробників.

Порівняно з 1999 роком, рівень конкуренції в українській промисловості зріс. Непрямим свідченням цього є збільшення частки підприємств, які вважають конкурентний тиск серйозною перешкодою для їхньої ділової активності (з 13,2% в 1999 році до 38,1 — в 2002-му).

Жорсткість бюджетних обмежень

Державні субсидії та податкова заборгованість. У 1999—2002 роках роль прямих державних субсидій, як інструменту державної підтримки підприємств, була незначною — їх отримували тільки 5,2% опитаних підприємств, переважно великих.

Водночас, толерантність до податкової заборгованості стала важливим джерелом пом’якшення бюджетних обмежень. Майже половина опитаних підприємств (42,9%) протягом 1999—2002 років мала податкову заборгованість.

Серед групи боржників 2/3 підприємств (59,5%) були частково звільнені від повного виконання податкових зобов’язань, а 3/4 (70,2%) — мали досвід реструктуризації податкової заборгованості. Як правило, списання заборгованості та відстрочення її сплати комбінуються (в 74,4% випадків).

Однак є декілька свідчень того, що бюджетні обмеження для українського промислового сектора стають жорсткішими. Ми запитали керівників підприємств, чи можуть вони сподіватися на підтримку центральної або місцевої влади, а також комерційних партнерів у випадку загрози банкрутства. 82,9% менеджерів не такої підтримки «зі сторони». Тільки 4,6% сподіваються очікують на підтримку з боку центральних органів влади у вигляді прямих субсидій або списання податкової заборгованості, ще 2,3% керівників покладаються на підтримку місцевих органів влади.

Заборгованість між підприємствами, бартер, державні замовлення. Протягом останніх чотирьох років середній розмір простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості, виміряний як відсоток від річного обсягу продажу, скоротився (з 13,6 до 8,1% та з 15,8 до 9,2% відповідно). Цікаво, що частка підприємств, які мають такі заборгованості, також зменшилася (з 72,3% в 1999 році до 58,3 в 2002-му по простроченій кредиторській, та з 76,2 до 63,6% — по прострочений дебіторській). Це означає, що підприємства розподілилися на дві групи: ті, що успішно ліквідували борги, та менш життєздатні, в яких борговий тягар лише скоротився.

Заборгованості з комунальних платежів також дещо знизились, і в 2002 році становили лише 1,0% від річного обсягу продажу (порівняно з 2,8% в 1999-му).

Найвідчутніше скоротилися бартерні операції. В 1999 році їх обсяг був в п’ять разів вищим, ніж в 2002-му (18,7 та 3,7% відповідно), а кількість підприємств, які не вдаються до бартерних операцій, за чотири роки подвоїлася.

Істотних змін щодо обсягів та поширеності державних замовлень не зареєстровано. Їхня частка відносно річного обсягу продажу залишається досить низькою (відповідно 4,1% в 1999 році та 3,6 — у 2002-му).

Інвестиційна активність, заходи
з реструктуризації
та результати роботи підприємств

Результати роботи. Протягом 1999—2002 років частка рентабельних підприємств у нашій вибірці зросла з 50,6 до 57,7%. Це сталося через зростання відповідних часток в групах малого та середнього бізнесу, в той час як у групі великих підприємств істотних змін не відбулося.

Ми попросили менеджерів оцінити зміни результатів роботи їхніх підприємств протягом чотирьох років (використовуючи попередні роки як базу для порівняння) по таких показниках: 1) рентабельність (прибутковість), 2) обсяг продажу, 3) продуктивність праці (обсяг на одного працівника), 4) інвестиції (як відсоток від річного обсягу продажу) та 5) завантаженість виробничих потужностей.

Зафіксоване загальне поліпшення результатів роботи підприємств, про що свідчать додатні балансові відсотки за всі періоди та по всіх показниках, за винятком прибутковості та інвестицій (див. табл. 2). Водночас найістотніший прогрес зафіксований у 2001 році, а в 2002-му він уповільнився, що відбилося на зниженні балансових відсотків в 2002 році порівняно з 2001-м по всіх показниках.

(Ми рахуємо балансові відсотки, як різницю між часткою підприємств, які поліпшили показники роботи, та часткою підприємств, в яких результати роботи погіршилися).

Рівень інвестицій. У загальній вибірці частка підприємств, які зазначили, що робили інвестиції, залишається досить низькою, хоча зафіксовано її зростання з 28,0% в 1999 році до 33,9 — у 2002-му. Ця позитивна тенденція, швидше за все, триватиме: 35,0% підприємств мають інвестиційні плани на 2003 рік.

Середній рівень інвестицій, виміряний як відсоток від річного обсягу продажу, зріс з 14,9% в 1999 році до 15,9 — у 2002-му. Очікується, що в 2003 році він збільшиться до 18,3%. Серед підприємств, які робили інвестиції торік, 67,8% були інвестиційно активними і в 1999 році, а 83,9% збираються продовжувати інвестиції і в 2003-му.

Джерела та цілі інвестицій. Прибуток та амортизаційні кошти залишаються основним джерелом інвестицій, становлячи більше 90% від їх загального обсягу. Рівень реінвестування зріс з 41,2% в 1999 році до 50,7 — в 2002-му.

Водночас почала зростати роль банківських кредитів у загальному обсягу інвестицій: з 2,8% в 1999 році до 3,7 в 2002-му. Очікується, що в 2003 році вона досягне 7,2%.

Інвестиції спрямовуються переважно на придбання нового обладнання (близько 95,0% «інвестуючих» підприємств), тоді як вкладення в будівництво нових виробничих та соціальних площ залишаються на досить низькому рівні.

Перешкоди інвестиційній активності. Оцінки менеджерів щодо інвестиційного клімату відображають високий ризик, пов’язаний з інвестиціями. 64,5% опитаних вважають нинішній час несприятливим для інвестування, 34,7% оцінюють його як більш-менш сприятливий і лише 0,8% респондентів думають, що зараз час є сприятливим. Істотних змін щодо оцінок інвестиційного клімату з 1999 року не зафіксовано.

Менеджерів попросили вибрати три найважливіші, на їх погляд, перешкоди інвестиційним планам на 2003 рік. В 1999-му до переліку найчастіше згадуваних перешкод потрапили: низький прибуток (74,9%), часті зміни законодавства (34,7%) та висока вартість капіталу (32,0%). У 2002 році ранжування змінилося: низький прибуток продовжує очолювати список, регуляторні перешкоди стали менш відчутними, а важливість низького попиту зросла і нині посідає другу позицію (див. табл. 3).

Крім того, ми проаналізували зміни вищого керівництва підприємств протягом 1999—2002 років. 28,8% респондентів вказали, що впродовж цього часу в них змінився генеральний директор. У 55,3% випадків нові менеджери прийшли «зі сторони», а в 44,7% — і раніше працювали на підприємствах.

На завершення, наведемо відому тезу про те, що однією з причин скорочення темпів економічного зростання в 2002 році порівняно з 2001-м, що відбувалося на фоні макроекономічної стабільності, є відсутність структурних перетворень. Наші результати надають додаткових доказів цього: бізнес не відчуває змін ділового середовища. Це є сигналом для тих, хто виробляє економічну політику: бізнес чекає на рішучого реформатора.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво