ДЕКАДА «Д»

«У своїй хаті і стіни бережуть», — мабуть, цією приказкою керувалися, як уже заведено говорити, VIP-персони корпорації «Індустріальний союз Донбасу», наважившись провести, якщо не помиляюся, першу публічну презентацію своїх планів і досягнень саме в Алчевську. І хоча це не в рідній для ІСД Донецькій області, та все ж поруч — на дружній Луганщині. Тим більше що й сусідам, виходить, від співробітництва ІСД з Алчевським меткомбінатом вигода чимала. Адже хоч Луганській облдержадміністрації й передано в управління держпакет акцій цього місто- і бюджетоутворюючого підприємства (25% + 1 акція), однак реально править там бал ІСД. Як править — інше питання. Але принаймні часи, коли в Алчевську із завидною регулярністю пострілювали в керівників того ж таки АМК, схоже, залишилися в минулому. Тож не дивно, що губернатор Луганщини Олександр Єфремов привітав дипломатів, держчиновників, банкірів та іноземних бізнесменів, які прибули в Алчевськ. Настільки помпезного заходу в цьому проммістечку давно не бачили і не скоро побачать.

Дехто цю подію вважав показовою демонстрацією сили і ваги донецької корпорації. Інші... Втім, попри масштабність контрольованого ІСД Алчевського металургійного комбінату і суміжних бізнесів, це далеко не межа мріянь та устремлінь власників і топ-менеджерів цієї корпорації. Втім, щось подібне в історії українського корпоративного бізнесу вже відбувалося. Не там, не з ними, не тепер — кілька років тому з дніпропетровськими групами компаній (корпораціями). Але формула певної публічної легалізації дієва досі. Хіба що «змінні» у ній змінилися.

«Дан приказ ему на Запад…»

Сюрприз власники АМК готували довго й обіцяли його урочисто піднести гостям 29 вересня. Втім, для людей, утаємничених в особливості міжнародного і вітчизняного ринків металів, які відстежують тенденції цього сегмента, навряд чи це було несподіванкою: корпорація «Індустріальний союз Донбасу» і швейцарська компанія Duferco оголосили «про об’єднання своїх ресурсів». Ні, це зовсім не означає злиття компаній, їхнього капіталу та можливостей. Хоча двоє останніх у результаті цієї акції, очевидно, зростуть. Простіше кажучи, два давніх торгових партнери (ІСД і Duferco розпочали співробітництво понад сім років тому з проекту будівництва терміналу в Одеському порту) оголосили про створення об’єднаної торгової мережі, про що відповідну угоду підписали голова ради директорів ІСД Сергій Тарута і президент Duferco Бруно Болфо. Угода передбачає створення багатофункціональної об’єднаної системи, до якої ввійдуть технічна підтримка, логістика, система збуту і фінансування. За словами представників обох компаній, у цій системі (насамперед в оптимізації системи збуту) будуть задіяні всі 36 торгових офісів компанії Duferco у Європі, Азії й Америці і понад 30 підприємств, які входять до складу ІСД.

Оскільки швейцарська Duferco — одна з найбільших у торгівлі металопродукцією та сировиною для металургійного виробництва (обсяг її продажів 2002 року становив близько 13,5 млн. тонн металопрокату й сировини, а оборот — 3,5 млрд. доларів), цікаво було дізнатися у її президента пана Болфо, навіщо їм знадобилося, якщо називати речі своїми іменами, лобіювати просування продукції ІСД на європейський та інші ринки і брати під патронат українську корпорацію? З’ясувалося, дружба дружбою, але грошики окремо. Зрозуміло, що ІСД для швейцарської компанії вже перевірений партнер, і, як годиться у таких випадках, пан Болфо підкреслив, що для нього важлива не лише ділова, а й особиста обов’язковість глави ІСД. Мовляв, із таким партнером працювати не лише вигідно, а й приємно (було б недалекоглядно з боку керівництва ІСД хоч раз розчарувати іноземного партнера). А за своє партнерство, зрозуміло, швейцарська компанія має намір отримати гроші. А от скільки — самі розумієте, питання нескромне. (Ось це був би всім сюрприз — натякни хоч хтось з винуватців події про реальні або хоча б прогнозовані прибутки!) І хоча вже з 1 жовтня нинішнього року відділення швейцарської компанії — Duferco Trading стане відповідальним за продаж і маркетинг для групи ІСД, а також відповідатиме за експорт металопродукції з України в обсязі понад 4 млн. тонн на рік, партнери залишають без змін нинішню процедуру прийняття рішень і загальне управління. Тобто кожен у межах попередніх повноважень. Надкорпоративний менеджмент їм ні до чого (глави компаній, очевидно, чудово виконують цю функцію).

ІСД, заснований 1995 року, сьогодні є промисловим об’єднанням, яке володіє великими пакетами акцій підприємств гірничо-металургійного комплексу України (АМК серед аналогів галузі посідає поки що п’яте місце), працює у вугільній та енергетичній сферах, що цілком природно у зв’язку з енергоємністю контрольованого ним металургійного виробництва. Свого банку, щоправда, в ІСД наразі немає, що не типово для корпорацій такого масштабу. Але, за словами С.Тарути, незабаром корпорація придбає і цю важливу складову сучасного бізнесу. Про динаміку доходів представники ІСД поки що мовчать (мабуть, пам’ятаючи, в що вилилася для глави ЄЕСУ Ю.Тимошенко названа лише цифра річного обороту — 10 млрд. доларів; та й податківців навіщо зайвий раз дражнити…). Але оголосили про збільшення обороту: у першому півріччі нинішнього року він становив 3,35 млрд. грн., порівняно з 2,52 млрд. грн. за шість місяців 2002-го. Агентство «Інтерфакс-Україна» додало, що при цьому доподатковий прибуток становив 162,76 млн. грн. Самі ж донеччани повідомили, що ІСД «контролює сектор ринку із загальним річним обсягом виробництва понад 2,8 млрд. доларів». Втім, рахувати чужі гроші — погана прикмета.

Однак ідея реалізовувати на міжнародному, насамперед європейському й американському ринках свою продукцію «під прикриттям» швейцарської компанії обіцяє ІСД не лише збереження та розширення ринків збуту, збільшення обсягів експорту, а й можливість вийти на міжнародний ринок запозичень. Створювати кредитну історію — справа клопітка й тривала. Це не означає, що ІСД не займається настільки делікатною проблемою, і, напевно, колись він міг би обійтися без іноземного партнера в питаннях залучення кредитів для своїх дорогих проектів (якщо на той час сам не стане історією). Але сьогодні компанія з українською пропискою реально не може розраховувати на великі позики і з причини високих політризиків, у зв’язку з низьким кредитним рейтингом України, і через малі, порівняно зі світовими, ресурси вітчизняних банків. Та й хто застрахує угоди та контракти резидента України? Тож партнерство швейцарської Duferco у цій філігранній справі ІСД знадобиться не менше, ніж цей «дах» для українського металу в Європі та США.

Слід зауважити, що ІСД — не піонер у справі залучення впливових іноземних партнерів для збереження та розширення ринків збуту своєї продукції, як, утім, і для запозичень. Кілька років тому щось подібне зробила й інша не менш цікава група компаній, щоправда, дніпропетровська — «Інтерпайп». І це певною мірою полегшило їй експорт продукції (насамперед виробленої Нижньодніпровським трубним заводом) навіть у період початку скандальних антидемпінгових розслідувань у Європі. Тож схема ця загалом вигідна. Якщо розумно її застосовувати...

Цікаво, що свого часу і «Інтерпайп», і ІСД були дуже помітними гравцями на вітчизняному ринку газу й від початку прославилися саме в цій ролі. Та й корпорація ЄЕСУ не проходила ні повз газ, ні повз нафту, ні повз металургію. І у кожної компанії був час лебединих пісень.

«Ей в другую сторону…»

А тим часом ІСД продовжує затяжну «облогу» Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського. Бізнес, за великим рахунком, не має кордонів. Але коли, перебуваючи у фаворі, дніпропетровці спробували поширити і юридично закріпити свої претензії в Донецькій та Луганській областях, на той час не дуже ще відомі бізнес-групи цього регіону спокійно, але впевнено завернули «прибульцям» голоблі. Але це не означає, що тепер та ж таки донецька корпорація ІСД не докладе зусиль, аби спробувати заволодіти пакетом акцій ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» (ДМЗ). І докладає. І публічно заявляє про це у ЗМІ. Втім, як і бізнесмени з історичною дніпропетровською пропискою не хочуть здаватися без бою.

З часом усі забудуть про публічні баталії у зв’язку з приватизацією ДМЗ. Як годиться, усі пам’ятатимуть переможця. Поки він таким залишатиметься. Або принаймні продовжуватиме боротися... Всіма засобами. Це не перший і, мабуть, не останній приклад тактики і спроб тієї чи тієї компанії (групи компаній, корпорації, холдингів) якщо не перемогти, то бодай узяти участь у боротьбі за право на власність.

Власність потрібно плекати

Тим часом ІСД упорядковує вже наявну власність. У буквальному значенні цього слова — модернізує той-таки Алчевський меткомбінат. Для цього корпорація спільно з вище згаданою Duferco, а також австрійською Voest-Alpine Industrieanlagenbau уклали контракт на поставку і будівництво двох машин безперервного розливу слябів та двох установок типу «піч-ківш» для ВАТ «Алчевський металургійний комбінат». Цей проект модернізації АМК коштує 140 млн. євро. І для його реалізації підписанти мають намір створити в Україні оператора — спільне підприємство. У кожному разі, відповідний меморандум про такі наміри було підписано в Алчевську. Голова ради директорів ІСД С.Тарута пояснив рішення про створення окремого підприємства необхідністю зниження ризиків реалізації проектів в умовах, коли АМК перебуває в стані санації. Як відомо, процедуру санації цього меткомбінату розпочато з 2001 року, і вона розрахована до 2008-го. ІСД, за їхньою ж інформацією, акціонером АМК став 2000 року. (Зараз, за даними агентства «ІУ», акціонерами комбінату є також дніпропетровський банк «Кредит-Дніпро» (9%), компанія «Логоімпекс», що входить у групу «Інтерпайп» (23,25%), корпорація ІСД (32,12%). Держпакетом, як уже говорилося, управляє Луганська облдержадміністрація.) По завершенні санації створене СП повинне буде провести об’єднання акціонерного капіталу з ВАТ «АМК».

Ролі ж основної «трійки відважних» розподіляться таким чином. Voest-Alpine Industrieanlagenbau поставить і побудує на комбінаті дві машини безперервного лиття заготовок і дві установки типу «піч-ківш». (У зв’язку з цим алчевські металурги мовчки очікують скорочення робочих місць, а журналісти місцевих ЗМІ безнадійно, але все ще цікавляться намірами ІСД щодо фінансування «соціалки» та екологічних програм регіону.) Як повідомив С.Тарута, від 20 до 25% вартості устаткування створена фірма відразу сплатить Voest-Alpine. Решту коштів буде залучено у формі семирічного банківського фінансування з відстрочкою платежу на два роки — саме на час завершення проекту. До того ж повертатимуть банківські кошти частинами з виторгу від збуту продукції, виробленої опісля на новому обладнанні.

Duferco виступає гарантом цієї угоди перед банками.

За словами виконавчого віце-президента, члена ради директорів Voest-Alpine Карла Грубера, реалізація проекту дозволить випускати на модернізованих потужностях АМК до 5 млн. тонн сталі на рік. Очікуваний економічний ефект оцінюється в 69,5 млн. грн. на рік.

ВАТ «АМК», підприємство з повним металургійним циклом, на українському ринку посідає монопольне становище з виробництва товстого нержавіючого листа, сталей спеціального призначення, а також сталевого шроту; виробляє маломагнітні й титанові сталі, ливарний і передільний чавун, товстолистовий і сортовий прокат чорних металів. 2002 року виробив 3,2 млн. тонн сталі і посів 69-те місце в рейтингу світових виробників сталі.

Слухаючи та спостерігаючи все вищеописане, журналісти «шукали корінь» назви «Алчевськ»: «алчность», «алкать» (себто воліти). Те, що назва містечка Алчевськ походить від прізвища банкіра О.Алчевського, який 1895 року створив у тих місцях Донецько-Юріївське металургійне товариство і тоді ж сприяв заснуванню меткомбінату, — це зрозуміло. Історичний факт. Але хто знає, яке історичне значеннєве навантаження містить його прославлене прізвище... Не даремно ж існує термін «промовисте прізвище».

…і примножувати

Якщо у рідній вітчизні не лише немає пророків, а й майже не залишилося хоча б трохи вартісної власності (а конкуренти в Україні і близькому зарубіжжі найближчим часом навряд чи захочуть поділитися вже придбаною або контрольованою власністю), доводиться спрямувати погляди за кордон. Особливо це вдається, якщо жадана власність розміщена у європейських державах, яким, на відміну від України, у близькому часі шлях на ринки ЄС та інших континентів закритий не буде.

Тож ІСД чинить дуже далекоглядно, намагаючись збільшити свою власність за рахунок купівлі металургійних підприємств у Польщі й Угорщині. Як відомо, він бере участь у конкурсі з приватизації польського металургійного заводу Huty Stali Czestochowa. І оголосив, як повідомило агентство ділової інформації «Контекст» у випуску від 30 вересня цього року, що протягом п’яти років має намір інвестувати в польський завод 83 млн. доларів. (Не даремно на презентацію в Алчевськ висадився десант польських журналістів. Цілком зрозуміло, що, крім участі в рекламній кампанії, їм треба переконатися, що очікує тисячі поляків на випадок перемоги ІСД у конкурсі). Як відзначає «Контекст», цей метзавод може стати першою великою покупкою з боку української компанії приватизованого об’єкта в Польщі, а ІСД — першим великим українським інвестором у цій країні. З огляду ж на європейські перспективи поляків, ІСД як власник польського заводу отримає кілька очок фори, порівняно з іншими екс-радянськими експортерами металургійної продукції в держави ЄС.

Тими ж самими мотивами можна пояснити й намір ІСД взяти участь у приватизації найбільшого угорського металургійного комбінату Dunaferr, що має сталеливарні потужності в 1,6 млн. тонн на рік. Щоправда, за нього ще попереду вкрай напружена боротьба — конкуренти підібрались на рідкість зубаті. Та й вимоги там висунуті ой які непрості. І дотримання своїх зобов’язань інвесторами угорці вимагатимуть не так, як Фонд держмайна України, — від «а» до «я».

Проте в будь-якому разі предметний інтерес ІСД до власності за кордоном — симптоматична ознака.