Децентралізація майже не позначилася на благополуччі українських сіл

Реформа децентралізації, покликана поліпшити життя жителів найбідніших регіонів, майже не позначилася на благополуччі українських сіл. Про це йдеться у статті Юлії Самаєвої для DT.UA.

"Найбільшу кількість додаткових коштів одержали міста обласного значення - там залишається половина плати за землю, податку на прибуток, акцизу з роздрібних продажів. Селам для одержання цих вигід треба формувати об'єднані територіальні громади. Але вони не поспішають, бо бояться, що після об'єднання їхні малокомплектні школи закриватимуть, за медичною допомогою доведеться їхати в сусіднє село, а одержання кожної довідки займе вдвічі більше часу. Пряник, пропонований державою, недостатньо солодкий, щоб усі села добровільно йшли на об'єднання", - йдеться у статті.

На думку Самаєвої, досі вся державна риторика про підтримку села зводиться до валу зернових і експортної виручки.

"Про те, як заробити не великому аграрному бізнесу, а саме громадам, ніхто не говорить. Але ж об'єднання збільшить не тільки доходи громад, а й витрати - хоча б на інфраструктуру між селами, що об'єдналися, шкільні автобуси, машини медичної допомоги. Не слід забувати, що, передаючи додатковий ресурс на місця, держава повернула місцевій владі і повноваження, причому іноді надмірно. І якщо не знайти способів розвитку сільської економіки, то новостворені громади навряд чи стануть багатшими за розрізнені занепалі села", - наголошується у статті.

"Розвитком села в умовах децентралізації за великим рахунком займаються два міністерства - Міністерство аграрної політики й продовольства, що традиційно підміняє село великим аграрним бізнесом, і Міністерство регіонального розвитку, будівництва й ЖКГ, для якого принципова адміністративно-територіальна реформа, а не розвиток економіки нових громад. Мінфін, перекроївши податки на користь місцевих бюджетів, свою місію вже вважає виконаною, а Мінекономрозвитку й Мінекології в процесі не беруть участі взагалі. Декларативна держава села підтримує, навіть прийняла Концепцію розвитку сільських територій. Документ далекий від ідеалу, й навіть побіжний погляд на нього допомагає зрозуміти, що підтримуватимуть не тих і не так", - пише Самаєва.

Вона наголошує, що ставити знак рівності між розвитком агробізнесу та розвитком сільських територій - це підписувати останнім смертний вирок.

"На жаль, навіть фермерські господарства в Україні розвинені дуже слабко, хоча за чисельністю вони становлять понад 70% від усіх зареєстрованих сільгосппідприємств. Здавалося б, значний відсоток. Але в обсягах горезвісного валу агропродукції їхня частка менш як 8%. Реальну господарську діяльність веде лише кілька відсотків фермерів, переважна їх більшість просто здає землю в суборенду великим компаніям", - йдеться у статті.

"Малий і середній бізнес у селах представлений 3 млн самозайнятих, які, на відміну від фермерів, примудряються виробляти понад 45% сільськогосподарського ВВП. От їх і повинна підтримувати держава, якщо справді хоче розвивати сільську економіку, а не просто збільшувати обсяги експорту. Саме про них, а не про холдинги й трейдери, має йтися, коли ми говоримо про державну підтримку аграрної промисловості" - пише Самаєва.

Як раніше писала Самаєва, фактично територіальні громади в Україні відсторонені від розпорядження землею, а українська влада може цілком свідомо провести приватизацію до того, як громади скористаються своїм правом на землю, після чого в гру вступлять агрохолдинги.

Детальніше про стан українського села читайте у статті Юлій Самаєвої "Докучлива казка про порятунок села" в свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".