Даєш країні вугілля! Хоч і дрібного, та... - Економіка - dt.ua

Даєш країні вугілля! Хоч і дрібного, та...

17 грудня, 2010, 17:44 Роздрукувати Випуск №47, 17 грудня-24 грудня

Вугільна промисловість буде пріоритетною для нашої держави ще багато років — так вважали всі без винятку вищі керівники України...

Вугільна промисловість буде пріоритетною для нашої держави ще багато років — так вважали всі без винятку вищі керівники України. Саме тому попередній уряд заявляв: зарплата шахтарям України в 2010 році збільшиться на третину, бюджетна підтримка вугільної галузі становитиме понад 10 млрд. грн., податки для неї зменшаться. І все це вже закріплено в Законі «Про підвищення престижності шахтарської праці» і в урядових постановах.

Не можна не зазначити: назва закону звучить так, немов її взято з документів дуже далеких років. У принципі, в ньому йдеться про поліпшення умов життя і праці шахтарів, а підвищення престижності шахтарської праці має стати закономірним наслідком такого поліпшення.

Порівняємо з іншим висловлюванням: «Хороший IT-шник роботи не шукає». Тому що в IT-шника все так добре, що про престижність/непрестижність своєї професії він навіть не замислюється.

До речі, за свідченням Віктора Турманова, голови Профспілки працівників вугільної промисловості (ППВП), Міністерство вугільної промисловості змушувало шахтарів «добровільно» відмовлятися від 30-відсоткової надбавки, яку вони одержують із 1 січня 2010 року відповідно до цього самого Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». «Придумали провести в трудових колективах збори, запропонувати шахтарям, з огляду на економічну ситуацію і те, що уряд 2010 рік хоче зробити роком технічного переозброєння вугільних підприємств, відмовитися від 30-відсоткової надбавки», — повідомив Турманов. Нічого не нагадує? Добровільно-примусові ініціативи минулих часів?

На дотаційній «голці»

«Гарна» назва закону — теж дуже знайоме явище, цілком у стилі радянських заклинань про престижність праці вчителя, лікаря і, як уже сказано, шахтаря. І причина таких формулювань теж нам відома з досвіду: коли немає аргументів, вдаються до заклинань.

Проте насправді аргументи є, просто чиновники галузі та політики «соромляться» озвучити їх нашим шахтарям. Усім відомо, що вугільна справа є збитковою практично в усьому світі й потребує серйозних дотацій від держави. Та й за ступенем екологічності вугілля дуже поступається нафті та природному газу. В Україні вугільна галузь особливо витратна, хоча тут задіяно величезні ресурси — і людські, і матеріальні.

Причини витратності давно відомі: вугільні поклади надто глибокі, а потужність пластів невелика й продуктивність праці набагато нижча за середньосвітову. Крім того, наші шахтарі видобувають вугілля в набагато гірших, ніж у багатьох інших країнах світу, геологічних умовах. Більша частина шахт нерентабельна.

Згадаємо, рентабельність вугільної промисловості стала особливо знижуватися в 90-х роках минулого століття, коли в енергобалансах багатьох країн зменшилася частка вугілля. Саме тоді було припинено роботу значної частини вугільних розрізів, а шахтарі перестали одержувати зарплату, розпочалися страйки.

А на дотаційну «голку» наша вугільна промисловість підсіла за радянських часів, коли патерналізм держави стосовно шахтарської праці не знав меж. Шахтарі відповідають тим самим і досі активно вимагають від держави взаємності: достатньо згадати гучні страйки та піші марші на Київ.

Однак держава вже не та, і поводиться вона ухильно. З одного боку, обіцяє взаємність, хороше утримання та підтримку, а з іншого — пропонує то закрити шахти, то приватизувати їх. Зазначимо, гра йде на тлі перманентних, страшно сказати —вже майже звичних — шахтарських смертей! І так само звично після кожної чергової трагедії звучать заклики до того, щоб «безпека праці в цій сфері стала пріоритетом». На фоні рятувальної операції шахтарів у Чилі це виглядає щонайменше знущанням…

Трохи з історії реформи

Говорити про реформу вугільної галузі — це, мабуть, уже ознака дурного тону. Стільки було вже переговорено про реформування за минулі роки... Вважається, що вона, реформа, проходить, причому перманентно, попри зміну урядів, коаліцій і політичних напрямів. Мабуть, ця реформа — одне з небагатьох об’єднуючих явищ в Україні. Адже всі як один виступають за підтримку перспективних шахт і виведення з експлуатації збиткових, усі як один — за створення для звільнених шахтарів нових робочих місць. Дуже багато хто не проти й приватизації шахт. І напевно всі згодні, що приватизація має супроводжуватися чітко прописаними соціальними зобов’язаннями інвесторів. Та от біда: при тому, що всі дружно «за», реформа дуже сильно буксує. Причина цього і в кадрових ротаціях у профільному міністерстві, і в боротьбі різноманітних фінансово-промислових груп, і нестикуваннях з інтересами профспілок гірників.

Пам’ятаєте, ще в 2005 році шахтарі Макіївки пригрозили припинити відвантаження вугілля споживачам? На мітинг тоді вийшло близько трьох тисяч гірників об’єднання «Макіївугілля». Заступник голови ЦК профспілки працівників вугільної промисловості Леонід Давидов тоді заявив: «Проведена у вугільній галузі реформа дає збої. Гірники протестують проти створення, не порадившись із ними, вугільних компаній, які окремо займалися б енергетичним паливом і окремо — коксом». Профспілка вуглярів визнала їх нежиттєздатними і неефективними надбудовами і висловилася проти створення таких структур.

ППВП зазначала, що діяльність таких регіональних вугільних компаній супроводжується ламанням схем виробничих і соціальних взаємовідносин між суб’єктами господарювання, і що профспілкам дедалі важче стежити за дотриманням трудових і соціально-економічних прав трудящих.

Потім у 2006 році Незалежна профспілка гірників України критично оцінила перші сто днів роботи уряду Віктора Януковича. Тоді голова цього профспілкового об’єднання Михайло Волинець заявив, що замість підвищення безпеки праці та поліпшення соціального захисту шахтарів Кабінет міністрів займався підготовкою до зосередження вугільної галузі в межах однієї фінансово-промислової групи.

Причому гірники акцентували увагу на тому, що виступають не проти приватизації вугільних підприємств, а проти зосередження цілої галузі в одних приватних руках, бо це загрожує енергетичній безпеці держави. «Коксові шахти згруповані в такий спосіб, щоб обслуговувати приватизацію вугільної галузі в інтересах Ріната Ахметова та SKM», — наводить «Німецька хвиля» слова М.Волинця.

Питання пріоритетів

За радянських часів, як пам’ятаємо, пріоритетом було «вугілля будь-що», «вугілля на-гора». Сьогодні пріоритети помінялися — «прибуток будь-що», «прибуток на-гора» (зазначимо, що йдеться про надприбутки). Було б нерозумно обвинувачувати бізнесмена в прагненні до прибутку — на то він і бізнесмен. Питання виникають саме до держави, тобто до апарату, прямими функціями якого є регулювання, гармонізація інтересів бізнесу та суспільства.

Слід сказати, Мінвуглепром завжди демонстрував свою активність у питанні підвищення безпеки шахтарської праці. Щоправда, за оцінками профспілкового лідера Волинця, робота ця існує тільки на папері. Свого часу Михайло Волинець звинуватив профільне міністерство в створенні неефективних комісій та організації замовлених публікацій, які рекламують неіснуючі досягнення. Замовлені чи не замовлені, але публікації були. Стрічки інформагентств прикрашали оптимістичні заголовки на кшталт таких: «Україна розпочне проводити нову політику у вугільній галузі», «80% шахт в Україні цікаві для інвесторів», «Президент підтримує створення НАК «Вугілля України», «Тулуб ліквідує вуглезбутові підприємства», «Міністерство вугільної промисловості готує новий закон», «Україна розпочне реформування вугільної галузі», «Донецька область знайшла вихід із кризи у вугільній галузі», «Гірники донецької шахти імені Засядька візьмуть «в упряжку» метан», «Мінпаливенерго розпочинає програму підтримки вуглевидобувних підприємств» і т.ін.

У бюджеті на поточний рік для підтримки вугільної галузі було передбачено 5,8 млрд. грн., зокрема на переоснащення виробництва — близько 700 млн. Шахтарі, зрозуміло, підтримують фінансові ініціативи будь-яких урядів, опозиціонери ж і експерти вважають це політичним кроком, який не враховує економічних реалій. «Ніякі мільярди тут не допоможуть. Потрібен інший підхід — переоснащення шахт, розробка нових горизонтів, а не подачки...» — заявив у пресі депутат Верховної Ради від Партії регіонів Ярослав Сухий. Експерти зазначають, що підтримка вугільної галузі потрібна, проте її структура має бути зовсім іншою.

Та повернімося до наших «баранів». Політика дотацій уже досить тривалий час «тримає на плаву» вугільну промисловість, яка невигідна економічно та шкідлива екологічно. Крім того, дотації згубні не тільки для галузі, а й для всієї економіки. І поки в нас вугільна галузь ходитиме в пріоритетах, за словами президента України, ще багато років, від дотацій шахтарям держава відмовитися не зможе. Хоча це вже зробили — відмовилися від держдотацій — Великобританія та деякі інші європейські країни. А Німеччина взагалі вчинила радикально: вона планує до 2018 року повністю відмовитися від видобутку кам’яного вугілля. Доленосне для галузі рішення було прийняте під час непростих переговорів між концерном RAG, профспілками та урядовою коаліцією. Довше за всіх трималися німецькі соціал-демократи, які виступають за збереження галузі, але й з ними вдалося домовитися.

Проте навіть на цьому німці не заспокоїлися: оголосили, що незабаром згорнуть і свою ядерну енергетику. Незрозуміло, як вони взагалі збираються жити далі. Невже виключно на альтернативних джерелах енергії розраховують в’їхати у світле майбутнє?

Підрахували — заплакали

Міністерство вугільної промисловості України незадовільно контролювало стан охорони праці та промислової безпеки, а також використання підзвітними підприємствами виділених на ці цілі бюджетних коштів, заявляє Рахункова палата. За даними відомства, у 2007—2008 роках і січні—червні 2009-го з держбюджету на охорону праці та підвищення техніки безпеки на вуглевидобувних і шахтобудівельних підприємствах (у тому числі на дегазацію вугільних пластів) було виділено 316,4 млн. грн. «Їхнє використання Мінвуглепромом не поліпшило ситуації», — йдеться у звіті. Рахункова палата зазначає, що Кабінет міністрів і досі не підготував цілісного документа програмного характеру, спрямованого на розв’язання проблем безпеки на вугільних підприємствах, відсутня також комплексна програма з дегазації вугільних пластів.

І ще трохи історії. У жовтні 2005 року Рахункова палата заявила: гроші, спрямовані на підтримку вуглевидобувної галузі (більш як 94%), використано неефективно. Крім того, Кабміном і Мінпаливенерго не створено умов для виконання програми «Українське вугілля», зокрема, з формування прозорого платоспроможного ринку вугілля із забезпеченням реального впливу держави на процес ціноутворення.

Як бачимо, одна з проблем вугільної промисловості — відсутність контролю за цільовим використанням бюджетних коштів. Принаймні це видима частина айсберга. На думку деяких експертів галузі, третина всіх виділених для шахтарів бюджетних коштів «іде в пісок», без соціальної та економічної віддачі.

За словами одного з наших парламентаріїв, кошти, спрямовані на відновлення виробничих фондів, «йдуть у кращому разі на зарплати, а в гіршому — на будівництво котеджів чи розкрадання посередниками».

Як бачимо, неефективною виявилася й організація процесу реформування. Не тільки експерти галузі, а й самі жителі шахтарських регіонів України критично оцінюють перебіг реформування вугільної галузі. Розмовляючи з жителями Луганської області, я почув тільки негативні оцінки: «імітація реформ», «розвал», «розруха».

Звичайно, потрібно робити поправку на те, що результати будь-яких реформ не можна отримати моментально, вони проявляються через кілька років. Проте сьогодні очевидно: часовий ресурс вичерпаний. Реформи не проведені. Гроші розбазарені. І тільки тим «економічним романтикам», хто чесно готував реформування галузі, як-то кажуть: «За спробу — спасибі».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво