«Чорні діри» українського оподаткування - Економіка - dt.ua

«Чорні діри» українського оподаткування

12 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 12 серпня-19 серпня

Збирання податків як справа державна завжди залишається в центрі уваги громадськості. Уже в цьому закладено певний конфлікт інтересів, що характерно й для сучасного етапу соціально-економічного розвитку України...

Збирання податків як справа державна завжди залишається в центрі уваги громадськості. Уже в цьому закладено певний конфлікт інтересів, що характерно й для сучасного етапу соціально-економічного розвитку України. Сьогодні податки, що мобілізуються до державного і місцевого бюджетів, — це досить складна система, в якій налічується 225 різноманітних податків і зборів. За 114 із них громадяни та суб’єкти господарської діяльності зобов’язані періодично звітувати. Окремі податки й збори, створюючи безліч проблем для платників і збільшуючи обсяг роботи податковим інспекторам, не відіграють ніякої ролі у формуванні бюджетних доходів. Найменшу питому вагу надходжень до місцевих бюджетів мають збір за використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду (0,03%), збір за спеціальне водокористування (0,02%), платежі за користування надрами (0,25%). Зазначені податки надзвичайно дорогі в адмініструванні, отже, фіскально навіть збиткові. Та ними наведений перелік, на жаль, не вичерпується.

Загальнодержавні й відомчі нормативні акти з питань оподаткування за своїм змістом залишають бажати кращого й постійно змінюються. Хто після цього наважиться сказати, що наша податкова система відповідає трьом основним принципам: мінімальна кількість каналів мобілізації коштів; простота розрахунку податків і зборів; стимулюючий вплив на розвиток бізнесу та підвищення ефективності виробництва?

Нижче ми зупинимося лише на найбільш нагальних проблемах вітчизняного оподаткування.

Відшкодування ПДВ

За результатами роботи за 2004 рік до бюджету надійшло 16,7 млрд. грн. ПДВ, із них у сферу матеріального виробництва відшкодовано 11,5 млрд., тобто в державному бюджеті залишилося 5,2 млрд. грн., або 31,1% мобілізованих коштів податку. За перше півріччя 2005-го результативність роботи становила 53,8%.

Казати про повне (100%) відшкодування не доводиться, тому що при цьому ПДВ утратить своє фіскальне значення (все, що було мобілізовано, повернули назад). Нульове значення відшкодування (все, що було мобілізовано, залишається в бюджеті) порушує основні принципи побудови цього податку, визнані світовим співтовариством, і перетворює ПДВ на інший вид податку. Аби наблизитися до оптимального варіанту, нам необхідний той рівень відшкодування ПДВ, який, по-перше, підтвердить фіскальну значущість і роль податку і, по-друге, визначатиметься об’єктивними умовами виробництва з урахуванням його обсягів і структури, обсягів експорту, складу пільг тощо.

Президент України жорстко поставив перед ДПАУ завдання максимально скоротити прострочену заборгованість із відшкодування ПДВ (на 1 липня 2005 року — 6,0 млрд. грн., або 56,1% від загального обсягу мобілізації (10,7 млрд. грн.) із тим, щоб якнайбільше коштів на законних підставах повернулося назад до сфери бізнесу та виробництва. ДПАУ має вирішувати двовекторне завдання: виконати вказівку президента й не допустити відшкодування з бюджету ПДВ за тими заявками суб’єктів господарської діяльності, за якими стоять фіктивні операції (коротше кажучи, запобігти крадіжкам). Аби вирішити другу частину завдання, на всіх поверхах адміністративної структури податкової точиться вперта боротьба — як усередині самої структури, так і за її межами з фірмами-одноденками, їхніми захисниками в особі народних депутатів, впливових політиків, судових органів тощо.

Окремо зупинимося на фіктивних операціях, під якими слід розуміти господарські операції на основі договірних і бухгалтерських документів, що приховують істинні цілі та завдання. Безліч таких операцій, що здійснюються через конкретну структуру, дозволяють вжити щодо до неї термін «фіктивна фірма» (хоча такого поняття в законодавстві немає). Зараз про фіктивну фірму вже варто говорити не лише у випадку фальсифікації установчих документів, використання фальшивої печатки, а й при організації «бізнесу» з реалізації заявок на відшкодування ПДВ із бюджету, тобто бізнесу з крадіжки суспільних коштів. При цьому фіктивні фірми фактично не є суб’єктами господарської діяльності, а виступають як організаційні структури з незаконного вилучення ресурсів із державного бюджету.

На думку одного з у недалекому минулому керівників районної податкової інспекції м. Києва, саме існування фіктивних фірм є основою для висновку про недосконалість ПДВ. Ось основні тези його позиції, з якими ми цілком згодні: а) за відсутності ефективної законодавчої та організаційної технології боротьби з фіктивними фірмами заміна ПДВ іншим податком жодного позитивного результату не дасть: податки як не платили, так і не платитимуться; б) фіктивні фірми широко використовуються не лише в схемах незаконного відшкодування ПДВ — з їх допомогою ефективно мінімізується податок на прибуток, легалізується контрабанда, переводяться у готівку кошти; в) визнання через суд угоди недійсною в одній ланці не дає можливості визнати її такою по всьому ланцюжку; тож користі від цього ніякої; г) засновники фіктивних фірм чудово поінформовані, але не несуть будь-якої відповідальності за дії свого директора, який і директором не є, бо діє на основі загублених чужих документів; д) у результаті фінансові документи з боку фірми підписує невідомо хто, і працівники ДПАУ не мають можливості це довести через відсутність права на різноманітні експертизи; е) право ДПАУ тільки на планові перевірки автоматично трансформує всі зустрічні перевірки з відшкодування ПДВ у незаконні, оскільки ті є позаплановими.

Можна навести ще безліч фактів і розповісти про чимало нюансів, які свідчать про законодавчу силу фіктивного бізнесу й законодавче безсилля податкових органів у боротьбі з ним. Тим паче це важливо, коли реалізуються вказівки президента України і рішення Кабінету міністрів про всіляку підтримку бізнесу та підприємництва в нашій країні.

На початку червня 2005-го відбулися громадські слухання на тему «Діалог влади і бізнесу», організовані УСПП. З більшості виступів напрошувався висновок, що в усьому винні Кабінет міністрів і ДПАУ, яка діє відповідно до законів, прийнятих Верховної Радою. Що ж до податкової, то певна частка правди в цьому є: конкретизація законів у внутрівідомчих положеннях та інструкціях найчастіше спрямована проти інтересів розвитку підприємництва й не містить стимулюючих елементів підтримки бізнесу. Водночас громадські слухання виглядали монологом із боку підприємців. Нічого не було сказано про необгрунтоване завищення цін, боротьбу з тіньовим бізнесом, необхідність виконувати податкові зобов’язання тощо.

Рекомендаціями громадських слухань усім (Верховній Раді, секретаріату президента, Кабінету міністрів, міністерствам та відомствам) було поставлено завдання. Усім, але не бізнесу в особі УСПП. Хоча в таких випадках не слід не забувати про баланс прав і обов’язків (відповідальності) із боку бізнесу в питаннях дотримання законодавства й сплати податків. Інакше бізнес, забувши про соціальну сферу, пенсіонерів, інвалідів, перетвориться на політбюро ЦК КПРС із усіма відповідними наслідками.

Податкові пільги

В основу надання пільг слід покласти стратегічні завдання, які держава вирішує почасти через податки та інші обов’язкові платежі. Нашому суспільству, органам державного управління нині надзвичайно важливо активізувати підприємництво, скоротити безробіття, збільшити обсяги виробництва, залучити іноземні інвестиції, зміцнити фінансовий потенціал держави. Роль податків у цьому набуває надзвичайної ваги.

Сьогодні у законодавчому полі України налічується 387 податкових пільг, якими у 2004 році користувалися 101 тис. суб’єктів господарської діяльності (у поточному році — 91 тис.). Багато це чи мало? Відповісти на це запитання складно, тому що говорити потрібно не про кількість, а про якість, розглядаючи суспільний ефект від застосування конкретної пільги. Нещодавні події показали, що пільги, прийняті на основі корупційних інтересів, можуть завдати відчутну шкоду економіці держави й суспільству. Тому на позитивну оцінку заслуговує кардинальна ревізія територіальних пільг по вільних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку. Для цього досить зіставити недоотримані суми податків та «ефект» від наданих пільг, який осів у кишенях пільговиків.

Багато йдеться про пільги малим підприємствам та фізичним особам-підприємцям. Станом на 1 квітня 2005 року дані такі. Кількість зареєстрованих як платники податків фізичних осіб-підприємців становить 1708,6 тис., із них фактично сплачують податки 1505,2 тис. чоловік. Юридичних осіб, які використовують спрощену систему оподаткування, зареєстровано 121,7 тис. За всіма видами податків, що їх сплачують ці дві категорії платників, тільки в першому кварталі поточного року до бюджету надійшло 973,6 млн. грн., або 6,3% усіх доходів. Попри відносно незначну роль малого бізнесу у формуванні бюджетних фондів, дуже важливо домогтися позитивного перелому саме тут, оскільки малий бізнес є відносно чисельним: у 2004 році на підприємствах (юридичні особи), що користуються спрощеною системою оподаткування, працювало понад 1 млн. чол.; фізичні особи-підприємці надали робочі місця 772 тис. громадян. Пожвавлення підприємницької активності означатиме скорочення безробіття, збільшення кількості робочих місць, підвищення матеріального рівня життя багатьох наших громадян.

Нам видається, що систему пільг для малого бізнесу доцільно будувати за такою схемою: а) пільги за непрямими податками не надаються; ПДВ, акцизи, мита мають сплачувати всі на рівних умовах, в іншому разі більшість структур малого бізнесу втягуються у фіктивні схеми, а бюджет недоотримуватиме значні суми доходів; б) доходи, що залишаються в розпорядженні структур малого бізнесу після виплати заробітної плати на рівні не менше прожиткового мінімуму і сплати соціальних податків, повністю або частково звільняються від податків (це положення в частині заробітної плати може не поширюватися на малі підприємства, де зайняті виключно члени однієї сім’ї, без права залучення працюючих зі сторони); в) додатково отримані доходи мають бути спрямовані на розширення підприємницької діяльності, придбання нового обладнання, техніки та відповідної нерухомості.

Доцільно підняти планку вартісних оцінок малого бізнесу (маємо на увазі 1 млн. грн. річної виручки на 50 працюючих на малому підприємстві і 500 тис. грн. (про 300 тис. грн. навіть не кажемо!) річної виручки на десять працюючих у підприємницькій структурі фізичної особи). Нині мале підприємство отримує право на податкові пільги за умови, що на одного працюючого припадатиме не більше 1667 грн. місячної виручки. Що ж залишиться на розвиток бізнесу за мінусом матеріальних витрат, виплати заробітної плати на рівні не менше прожиткового мінімуму і сплати соціальних податків? Та нічого, одна бідність, що й надалі породжуватиме бідність. Нам необхідно відійти від таких вартісних параметрів, які ображають малий бізнес і свідчать про силу бюрократичного ретроградства. У Великобританії, наприклад, до малих та середніх підприємств, що користуються податковими пільгами, належать підприємства з річним оборотом до 40 млн. євро і кількістю працюючих до 250 чоловік, тобто вартісний критерій приблизно в 240 разів більший за нашу оцінку.

У нашій молодій незалежній державі ще недостатньо налагоджено контроль суспільства за доходами фізичних осіб. Як результат, ухиляння від сплати податків, існування тіньового бізнесу тощо. Та доходи фізичних осіб (як законно, так і незаконно отримані) певною мірою підтверджуються наявністю майна: квартир, дач, машин. З огляду на всі обставини, доцільно запровадити податки з помірними ставками на майно, наявність якого свідчить про перевищення суспільно визнаного середнього рівня життя. Нижче зазначеного рівня сьогодні живуть 70—75% громадян України. Тому доречно говорити про податки на багатих.

Впровадження майнових податків на таких засадах забезпечить істотний приріст доходів бюджету, не зачіпаючи малозабезпечених верств населення. У практичній реалізації цього питання ми плентаємося позаду Африки. На просторах колишнього Радянського Союзу лише Азербайджан, Грузія, Киргизстан та Україна не мають податків на майно фізичних осіб. А навіщо, якщо це насамперед торкнеться більшості депутатів Верховної Ради України?

Платити чи не платити?

Обов’язковість сплати податків — справжня проблема для нашої економіки, 50% якої перебувають у тіні. Безсумнівно, із часом це болюче питання вирішать, що дасть змогу збільшити доходи бюджету й знизити податкові ставки.

Обов’язковість сплати податків тісно пов’язана з організацією реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази президента і розпорядження прем’єр-міністра, певні зусилля робить Держкомпідприємництва, який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання.

Головне для ДПАУ — одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб’єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб’єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (аби мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають. На думку їхніх авторів, достатньо тільки повідомлення з боку Держкомпідприємництва про реєстрацію суб’єкта господарської діяльності без будь-якого інформування про нього та його місцезнаходження.

На наш погляд, отримання повної інформації про суб’єкта господарської діяльності, реєстрація якого має заявний характер, зовсім не обмежує розвиток бізнесу (при цьому відповідальність за достовірність інформації повинні нести засновники та керівник бізнес-структури). Головною перешкодою є право бюрократичного апарату вимагати від підприємців безліч різноманітних довідок і плати за них до повного спустошення гаманця, необгрунтовано відмовляти в прийомі документів, одержувати хабарі й не давати ніяких дозволів на ведення бізнесу. Навіть податковий прес, за яким стоять бюджет і суспільні інтереси, не йде у жодне порівняння з цією машиною придушення підприємницької активності.

Програма діяльності Кабінету міністрів «Назустріч людям» у сфері податкової політики проголошує, що «уряд керуватиметься єдиним правилом: податки мають бути зрозумілими, стабільними й низькими, але платити їх зобов’язані всі». Платник податків має знати, що його кошти, які надійшли до бюджету, не розкрадено, а використано суворо за цільовим призначенням: на утримання шкіл, лікарень, інтернатів, виплату пенсій і допомоги пенсіонерам та інвалідам, матеріальну допомогу багатодітним сім’ям. На цьому тлі дуже цинічно виглядає реклама-заклик попереднього уряду: «Заплати податки й спи спокійно!» Лише уряд, який забезпечить суворо цільове використання бюджетних коштів, матиме моральне право запитати в кожного платника податків: «Ти заплатив податки?» За що нині й боремося.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво