Чорне море, чорне золото, чорний кіт

Поділитися
12 вересня цього року було проведено першу спільну нараду щодо узгодження тексту угоди про розподіл продукції між урядом України та американською компанією Vanco...

12 вересня цього року було проведено першу спільну нараду щодо узгодження тексту угоди про розподіл продукції між урядом України та американською компанією Vanco. Цією продукцією має стати нафта і газ Прикерченської ділянки глибоководного шельфу Чорного моря. Компанію Vanco, яка у квітні цього року виграла тендер на розвідку та видобування вуглеводнів на цій ділянці, представляв на нараді засновник та єдиний її керівник Джин Ван Дайк. «Дзеркало тижня» вже писало про результати квітневого тендера (№17 за 2006 р.). Нині, коли міністерства і відомства України сформулювали свої пропозиції та зауваження до тексту угоди, запропонованої Vanco (як це передбачає доручення Кабінету міністрів), перспективи видобутку нафти і газу на глибоководній Прикерченській ділянці стали об’єктом запеклих дискусій.

Одні вважають, що йдеться про різку зміну в політиці залучення іноземних інвесторів до видобутку нафти й газу. Інші констатували намагання американської компанії виторгувати для себе вигідніші умови угоди, ніж ті, які вона взяла на себе в тендерній документації і які передбачала комісія, присуджуючи Vanco перемогу в тендері.

Це поділило зацікавлену громадськість на два табори. Одні підтримували нібито бажання нового уряду не допускати іноземців до українських підводних надр, особливо якщо іноземні інвестори не погодяться на підписання найприйнятнішого для України варіанта угоди, навіть коли він не відповідатиме умовам тендера, розробленим Кабінетом міністрів. Інші закликали не шкодити інвестиційному іміджу України і якнайшвидше почати реалізацію проекту, який може наблизити країну до здобуття енергетичної незалежності.

Значною мірою ситуацію прояснило повідомлення прес-служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 12 вересня та прес-конференція пана Ван Дайка, що відбулася 14 вересня 2006 року. Але деякі питання залишилися без відповіді.

Що таке «глибоко»?

Взагалі ідея освоєння Прикерченської глибоководної ділянки в її нинішніх межах виникла ще 2003 року.

На ім’я першого віце-прем’єр-міністра України М.Азарова, який на той час був також головою Міжвідомчої комісії з організації укладання та виконання угод про розподіл продукції, у листопаді 2003 року надійшов спільний лист від «Чорноморнафтогазу» та Hunt Oil Company of Ukraine (США), в якому компанії повідомляли, що уклали меморандум про взаєморозуміння «щодо спільного… освоєння родовищ вуглеводнів глибоководної частини Прикерченського шельфу Чорного моря на умовах угоди про розподіл продукції». «Більша частина зазначеної ділянки надр знаходиться на великих морських глибинах (до 2 км) і є малодослідженою», — зазначалося в листі. Також у цьому зверненні компанії клопотали про внесення Прикерченської ділянки до переліку ділянок, які можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодами про розподіл продукції, і попросили не видавати ліцензії на її розробку до проведення відповідного тендера.

Цим практично визнавалося, що без залучення іноземного інвестора видобувати вуглеводні на цій ділянці неможливо. Товща води на Прикерченській ділянці становить від 200 до 2000 метрів. На таких глибинах можна бурити свердловини тільки з плавучих платформ. «Чорноморнафтогаз» спеціалізується на бурінні зі стаціонарних платформ, тому не може працювати на глибинах, що перевищують 70 метрів. З цієї причини освоює в основному мілководний шельф на захід від Кримського півострова.

Через кілька днів інший лист на ім’я того ж М.Азарова надійшов уже окремо від «Чорноморнафтогазу» за підписом генерального директора В.Ясюка. У ньому містилося прохання дати розпорядження Кабінету міністрів України про внесення Прикерченської ділянки до переліку ділянок, які можуть надаватися в користування на умовах розподілу продукції. До листа додавалися проект розпорядження Кабміну та географічні координати Прикерченської ділянки.

Клопотання «Чорноморнафтогазу» було задоволено, і Прикерченська ділянка в запропонованих ним межах була виставлена на тендер, що, як відомо, відбувся у квітні цього року.

Таким чином, виставити на тендер Прикерченську ділянку запропонувало саме державне підприємство «Чорноморнафтогаз», сподіваючись, що воно разом із Hunt Oil виграє тендер. Але пропозиція Vanco була визнана тендерною комісією кращою, ніж пропозиції всіх інших учасників.

І, схоже, Vanco дотримується взятих зобов’язань — із випередженням запропонованого графіка робіт, не чекаючи результатів додаткових тривимірних сейсмічних досліджень, компанія вже законтрактувала плавучу бурову установку і готова восени наступного року розпочати пошукове буріння.

Максимальна глибина товщі води, на якій здатна працювати ця установка, — 600 м. Перша свердловина буде пробурена на глибині понад 300 м. Другу свердловину буритиме інша установка на глибині близько 2 км, але вже після завершення уточнюючих тривимірних сейсмічних досліджень.

По-братськи чи по справедливості?

Сутність угоди про розподіл продукції полягає в тому, що власником всієї видобутої сировини є держава Україна, а інвестор — переможець тендера отримує частину видобутих вуглеводнів, що належить йому, лише після підписання відповідного акта розподілу продукції із уповноваженим державою органом. Згідно з міжнародною практикою, на етапі компенсації капітальних витрат, які раніше здійснив інвестор, більша частка вуглеводнів іде інвестору, а менша — Україні. Коли інвестор поверне затрати, частка видобутих вуглеводнів, що передаються Україні, має збільшитися. Як випливає з повідомлення Мінприроди, Vanco, подаючи тендерну документацію, запропонувала Україні на етапі компенсації затрат 20—30%, а згодом — 50%.

Але начебто сьогодні інвестор наполягає на такій частці України: максимум 20% на першому етапі і 40% — на другому. Якщо перша цифра, запропонована Vanco, вкладається в попередньо узгоджений діапазон, то 40% — це аж ніяк не 50%.

Однак уже за два дні під час прес-конференції Джин Ван Дайк зазначив, що на першому етапі інвестор готовий передавати Україні 30%, а на другому — 50% видобутої продукції. Що це — перемога української сторони у перемовинах чи неточність у інформаційному повідомленні Міністерства навколишнього середовища про вимоги Vanco? Хоч як це прикро визнавати, але йдеться саме про неточність. У тендерній документації, яку Vanco подавала на конкурс, чітко зазначено: 40—50% на другому етапі, тобто не «мінімум 50%», а «мінімум 40%».

Втім, виникає запитання: чому в тендерній документації не було закладено точну цифру, а лише верхню і нижню межу? Як пояснили у Vanco, річ у тім, що ці співвідношення не можна розглядати окремо від решти умов угоди. Адже за угодою про розподіл продукції Україна отримує не тільки частку видобутої продукції, а й основні податкові платежі — зокрема, податок на прибуток, ПДВ. Фінансовий результат, який отримає держава, значною мірою залежить від складу витрат інвестора, що будуть відшкодовуватися компенсаційною продукцією. Згідно із діючим законодавством склад цих витрат має бути закріплений саме угодою про розподіл продукції. Іншою темою серйозних переговорів є питання про те, чи будуть відшкодовуватися компенсаційною продукцією багатомільйонні витрати інвестора на консервацію свердловин після закінчення проекту, або ж він має виконати ці важливі роботи за рахунок отриманого прибутку.

Джин Ван Дайк наголосив на тому, що всі зобов’язання, які взяла на себе компанія Vanco, подаючи свої пропозиції на тендер, було зафіксовано в проекті угоди, і їх буде виконано в разі її підписання. Проте кількість цих пропозицій і зауважень шокувала тих, хто не знайомий з процедурою розгляду подібних документів державними відомствами.

160 — це багато чи мало?

Згідно із нормами Закону «Про угоди про розподіл продукції» саме Vanco мала підготувати на основі своєї тендерної заявки та подати на розгляд українського уряду проект угоди про розподіл продукції. Йдеться про перший варіант тексту угоди, який мала опрацювати Міжвідомча комісія з укладення та виконання угод про розподіл продукції та надати інвестору узагальнені пропозиції.

Проте цього не відбулося. Мінприроди як орган, що повинен здійснювати організаційне забезпечення діяльності Міжвідомчої комісії, отримавши пропозиції від Мінфіну, Мінекономіки, Мін’юсту, Мінпаливенерго, Мінпраці, МНС, ДПА, Держмитслужби та НАН України та додавши свої пропозиції, механічно виклало їх в єдиному інформаційному листі і направило на адресу Vanco. Нікого із фахівців міністерств не зацікавило, як інвестору опрацьовувати 160 зауважень, значна частина яких має взаємовиключний характер.

До 1 вересня Vanco мала вивчити цей проект і подати до нього свої висновки, зауваження, пропозиції, а також результати державних експертиз. Кожне відомство аналізує договір, насамперед виходячи зі своєї спеціалізації. Легко підрахувати, що в середньому на одне відомство припадає 16 зауважень і пропозицій щодо тексту договору. Коли зважити на його важливість і обсяг, це не так багато як для першого варіанта тексту угоди. Особливо якщо «сторони дійшли згоди щодо необхідності всебічного доопрацювання проекту угоди відповідно до зауважень та пропозицій робочої групи», як сказано в інформаційному повідомленні прес-служби Мінприроди.

Але цих «претензій» було б ще менше, якби робоча група не просто «сплюсувала» всі пропозиції і в такому вигляді подала інвестору, а хоча б виробила єдину позицію щодо тих зауважень різних відомств, які суперечать одне одному. Наприклад, Міністерство економіки пропонує ввести в угоду норму про те, що інвестору не потрібно укладати додаткову ліцензійну угоду між Мінприроди та інвестором, але Мінприроди вважає, що це є обов’язковою умовою угоди про розподіл продукції. Абсолютно протилежні позиції Мінекономіки та Мінфіну щодо доцільності утворення координаційного комітету, можливість створення якого прямо передбачена Законом «Про угоди про розподіл продукції». Функцією цього комітету є узгодження позицій сторін стосовно поточної щоденної діяльності із пошуку та видобутку вуглеводнів, які неможливо або недоцільно виносити на розгляд Міжвідомчої комісії, яку очолює за посадою віце-прем’єр-міністр і до якої входять керівники дюжини державних органів, а також народні депутати.

Отже, за ініціативою державної компанії «Чорноморнафтогаз» здійснюється пілотний проект із пошуку та видобутку нафти і газу на глибоководному шельфі Чорного моря. Серед п’яти заявок, в трьох із яких брали участь американські компанії — ExxonMobil, Vanco і Hunt Oil, тендерний комітет визначив переможцем Vanco (до речі, за критеріями, чітко встановленими Законом «Про угоди про розподіл продукції»), і не варто тепер шукати чорного кота в темній кімнаті, особливо, якщо його там немає.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі