«Чомусь документ, який сприяє підвищенню точності обліку газу, не став потрібним Україні…» - Економіка - dt.ua

«Чомусь документ, який сприяє підвищенню точності обліку газу, не став потрібним Україні…»

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

В одному з нещодавніх номерів «Дзеркала тижня» (№9, від 12 березня 2005 року) ми почали розмову про сис...

В одному з нещодавніх номерів «Дзеркала тижня» (№9, від 12 березня 2005 року) ми почали розмову про систему й методологію обліку природного газу, пообіцявши залучити до неї фахівців і вчених, аби вони пояснили нюанси цієї справи (у матеріалі «0,1% точності обліку 50 млн. грн. збереже»). Можливо, кожному газоспоживачеві й не треба достеменно знати, як влаштована й працює ця система. Якби вона працювала, не зачіпаючи наших інтересів. Проте у нашому випадку варто знати, чому все так відбувається і чи може бути інакше. Тим більше що вже після першої зустрічі в Туркменистані 22 березня перший віце-прем’єр-міністр України Анатолій Кінах заявив, що потрібно намагатися знизити енергоємність української економіки і вдаватися до енергозаощаджуючих технологій. Зі свого боку додамо, що в цьому контексті варто розглядати і проблеми обліку газу, про що ми говорили з професором Національного університету «Львівська політехніка», доктором технічних наук Євгеном ПІСТУНОМ.
— Євгене Павловичу, ви вже не один рік займаєтеся розробкою методології обліку природного газу. Отже, закономірно саме у вас запитати про зв’язок обліку енергоносіїв та їх економії.
— Я з приємністю відповім на ваші запитання. Адже ви у попередній статті порушили надзвичайно важливу й надзвичайно болючу проблему обліку енергоносіїв. Справді, без обліку енергоносіїв їхня економія неможлива, а облік повинен бути якомога точнішим, бо значення похибки обліку (невизначеності результату вимірювань, як зараз говорять) прямо пов’язане із втратою енергоносіїв. Про це йшлося у вашій статті і це потрібно розуміти якнайширшим масам: від керів­ників міністерств, що працюють в паливно-енергетичному комплексі, до звичайних людей — кінцевих споживачів енергоносіїв.
— А що, керівники зазначених міністерств чи їхні заступники цього не розуміють?
— Не знаю, як сьогодні, бо вони змінилися, але вчора й позавчора, швидше за все, не розуміли. Правда, тут слід одразу ж зазначити, що керівники міністерств чи керівники відповідних національних акціонерних компаній, підпорядкованих цим міністерствам (для прикладу — НАК «Нафтогаз України»), — це радше по­літичні фігури, а от їхні відповідні заступники цього таки не розуміли.
— Ви можете навести приклади?
— Прикладів більше ніж достатньо. Скажімо, стан нормативної бази обліку енергоносіїв. Це, власне, те питання, яке повинні курирувати відповідні міністерство та комітети паливно-енергетичного комплексу. Вони це питання мають контролювати, оцінювати його стан і вживати заходів щодо поліпшення та розвитку бази обліку, тобто здійснювати відповідну державну політику.
— А може, за це повинен відповідати Держстандарт України? (Тепер це Держспоживстандарт України.) Адже нормативна база обліку енергоносіїв та відповідних вимірювань (а це певні державні стандарти, методики тощо) начебто має бути прерогативою Держ­стандарту.
— Не зовсім так. Споконвіку було так: хто хоче танцювати, той і замовляє музику. Облік потрібен не Держстандарту, а власне НАКу «Нафтогаз України» та іншим відповідним відомствам і компа­ніям. І у вашій першій статті дуже добре пояснено, для чого їм потрібен точний облік. Наскільки мені відомо, при старому керівництві НАК «Нафтогаз України» мав іншу думку.
А оскільки згадав про НАК «Нафтогаз України», то розкажу, яка ситуація сьогодні склалася з нормативною базою обліку природного газу як одного з основних енергоносіїв. До речі, природного газу, який ми купуємо за кордоном і за чималі гроші. (Навіть пряме втручання Президента в ці справи, маю на увазі його візит до Туркменистану, не вплинуло на вартість туркменського газу для України.)
— Думаю, де-де, а в цій галузі має бути цілковитий порядок…
— На жаль, ні. Зупинимося на цьому докладніше. У газовій промисловості, як, зрештою і в інших галузях, витрата та кількість газу в основному вимірюються витратомірами змінного перепаду тиску або механічними лічильниками.
Для витратомірів змінного перепаду тиску, якими здійснюється більшість вимірювань витрати газових та рідинних потоків у трубопроводах діаметром понад 150 мм, необхідне значне вдосконалення нормативної бази. Вимірювання цим методом (сфера та умови застосування, технічні умови та характеристики, формули розрахунку витрати та кількості, методика вимірювань, розрахунок похибок вимірювання тощо) нормуються як міжнародним стандартом ISO 5167, так і національними нормами (своїми для кожної країни). В Україні ще діє нормативний документ колишнього СРСР — РД-50-213-80 від 1980 року. На сьогодні він з багатьох причин абсолютно не відповідає вимогам практики. Найголовніші з них: невідповідність міжнародному стандарту, в зв’язку з чим при поставках газу в країни Європи все одно необхідно враховувати саме міжнародний стандарт; методика розрахунку кількості газу в цьому документі подана із значними помилками, в результаті чого методична похибка визначення кількості газу при коливаннях параметрів потоку може сягати 1,5% (як правило, в бік завищення результатів вимірювань).
Цей документ має й інші недоліки, але навіть зазначені однозначно зумовлювали необхідність розробки нового нормативного документа. Адже через недосконалість такого документа наявні в ньому неточності та похибки узаконюються, а це, у свою чергу, дуже дорого коштує (наприклад, додатна похибка у вимірюванні витрати газу на кордоні Росія—Україна лише на 0,1% призвела б до того, що Україні довелося б переплачувати Росії понад 10 млн. дол. щороку).
До речі, в Росії було розроблено та прийнято новий нормативний документ із вимірювань витрати газових та рідинних потоків методом змінного перепаду тиску у вигляді трьох стандартів: ГОСТ 8.563.1-97, ГОСТ 8.563.2-97 та ГОСТ 8.563.3-97. У ньому усунуто низку недоліків попереднього нормативного акта РД-50-213-80, але далеко не всі. Водночас у новому російському нормативному документі було допущено ряд нових недоліків і прийнято ряд спрощень, які не сприяють підвищенню точності вимірювання. Як приклад, можна навести запроваджену в ньому апроксимацію основного рівняння витрати з наперед встановленою додатною похибкою, що приводило б до завищення результатів вимірювання витрати та кількості природного газу, який обліковується на кордоні з Росією.
Крім того, в новому російському нормативному документі не було враховано багато наших зауважень, сформованих у процесі його аналізу. В зв’язку з цим, за нашими рекомендаціями, стандарт Росії в такому вигляді не можна прийняти до застосування в Україні. Отже, в нашій країні й надалі діє старий нормативний документ колишнього СРСР — РД-50-213-80.
— Виходить, що до цього часу ми обраховуємо газ за стандартами 25-річної давнини?! Невже це всіх влаштовує?
— Враховуючи ситуацію, що склалася з нормативною базою обліку енергоносіїв за методом змінного перепаду тиску, на той час в Україні було прийнято рішення про розробку національного нормативного документа — Правил України з вимірювання витрати та кількості методом змінного перепаду тиску. Щоправда, це стосувалося лише природного газу. Замовником було діюче на той час АТ «Укр­газпром», а головною організацією-виконавцем — Національний університет «Львівська політехніка». Цей проект був вчасно розроблений, пройшов позитивне обговорення, зокрема в новоствореній НАК «Нафтогаз України». Та попри його істотні переваги, так і не став нормативним документом, насамперед через незрозуміле ставлення до нього з боку тієї ж таки НАК «Нафтогаз України». Чомусь кращий документ, який сприяв би підвищенню точності обліку газу, не став потрібним Україні. До речі, за цю роботу, повністю виконану нами та прийняту НАК «Нафтогаз України», остання так і не розрахувалася з університетом (уже понад шість років не може віддати 60 тис. грн.).
Російська сторона як на рівні Держстандарту Росії, так і на рівні «Газпрома» неодноразово просила (і вимагала) вирішити питання щодо прямого впровадження в Україні розроблених росіянами стандартів: ГОСТ 8.563.1-97, ГОСТ 8.563.2-97 та ГОСТ 8.563.3-97. З цією метою за ініціативою держстандартів України та Росії було організовано зустріч уповноважених представників двох держав щодо впровадження в нашій країні російського стандарту як міждержавного. Щоправда, на нашу вимогу російська сторона обіцяла внести певні корективи до цього стандарту. Прикро, але на цій зустрічі представники газової та енергетичної галузей, які б мали бути найбільше зацікавленими у вирішенні цих проблем, не працювали.
Протягом останніх років українська сторона вдавалася до спроб внести необхідні зміни до нормативного документа Росії — вищезазначених і вже діючих у Росії трьох стандартів, погодити і узаконити їх, щоб у результаті мати спільний і якісний документ. Однак і цю велику та відповідальну роботу нікому було профінансувати (НАК «Нафтогаз України», незважаючи на обіцянки, в останній момент відмовилася це зробити).
Відтак, ми разом із Держстандартом України запропонували розробити та затвердити Національні зміни до стандартів ГОСТ 8.563.1-97 і ГОСТ 8.563.2-97, з якими цей документ можна було б прийняти до застосування в Україні. Такі зміни було розроблено, але знову ж таки через незрозумілу позицію НАК «Нафтогаз України» ця робота так і не була завершена.
— То ж виходить, що головному газовидобувному та газотранспортному підприємству України не потрібно було підвищувати точність обліку газу?
— Вважаю, в цьому має розібратися нове керівництво НАК «Нафтогаз України», а роботу служб, які в цій компанії відповідають за нормативний супровід обліку газу, очевидно, слід, м’яко кажучи, виправити.
— Щось змінилося в цій царині на сьогоднішній день?
— Сьогодні в газовій промисловості, крім державного власника, вже працює приватний капітал. Отут уже втрати газу через неточність його обліку прямо б’ють по кишені цього приватного власника, який розуміє, що йому слід підвищувати точність обліку, і що точність обліку передусім залежить від нормативної бази.
Крім цього, 2003 року затверджено та опубліковано новий міжнародний стандарт ISO 5167-2003, який значно різниться від попереднього міжнародного стандарту. Очевидно, нормативні документи всіх країн, зокрема Росії і України, тепер повинні відповідати новому міжнародному стандарту.
У зв’язку з цим ми вже звернулися не до НАК «Нафтогаз України», а до цих приватних власників. І знайшли цілковите розуміння. Як результат, Національний університет «Львівська політехніка» разом з Укрметртестстандартом Держспоживстандарту України, з українського боку, та ГМЦ «Газметрология», з російського боку, на сьогодні вже розробили проект нового міждержавного нормативного документа для методу змінного перепаду тисків — комплексу стандартів з умовною назвою ГОСТ 1, 2, 3, 4, 5. Розроблений проект базується на новому міжнародному стандарті ISO 5167-2003 і максимально наближений до нього, а відмінності полягають лише в розширенні застосування методу вимірювання, зокрема для наших умов застосування. В новому документі вже усунуто похибки і неточності не лише нормативного докумен­та колишнього СРСР — РД-50-213-80, а й нових російських стандартів: ГОСТ 8.563.1-97, ГОСТ 8.563.2-97 та ГОСТ 8.563.3-97.
Загалом слід констатувати, що впровадження нового комплексу стандартів ГОСТ 1, 2, 3, 4, 5 підвищить точність обліку енергоносіїв, особливо природного газу, зменшить наявні на сьогодні дисбаланси газу, тобто його втрати. Дуже важливо, що буде усунуто низку систематичних складових похибок, які мали місце в раніше діючих стандартах і які, зокрема, працювали не на користь організацій, що приймають газ.
Будемо сподіватися, що нині, тим паче при новій владі, не знайдеться сили, щоб заблокувати впровадження нового міждержавного стандарту (тим більше, що він розроблявся не за кошти НАК «Нафтогаз України» чи Держспоживстандарту України). Зрештою, про наш доробок НАК «Нафтогаз України» може до­відатися з цієї статті, якщо фахівці компанії читають «ДТ».
— То ж справа зрушила з місця?
— Ніби так, але скільки це коштувало нашої енергії, не кажучи вже про те, скільки за цей час було втрачено газу.
— А який стан справ із нормативною базою лічильників газу, адже це також проблема з проблем?
— На жаль, і тут справи не кращі. Для прикладу, згідно з Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» всі вимірювання, пов’язані з обліком енергоносіїв, повинні виконуватися за атестованими методиками виконання вимірювань, а результати цих вимірювань можуть бути використані лише за умови, якщо відомі відповідні характеристики похибок вимірювань. Однак для більшості лічильників газу ця вимога закону не виконується (для них немає ні методики розрахунку характеристик похибок вимірювань, ні самої методики виконання вимірювань).
— Але ж тоді результати такого обліку можна визнати недійсними?
— Очевидно. Мені приємно, що ось ви, не маючи безпосереднього стосунку до обліку, це розумієте. Можливо, це зрозуміють і ті, хто має займатися обліком, і особливо ті, хто має розробляти його нормативну базу.
— Даруйте, але ж було рішення Кабінету міністрів про заміну лічильників газу на такі, що мають вищий клас точності. Адже хтось це рішення готував, щось усе-таки робиться.
— Ви знаєте, краще б такого рішення не було. Воно по своїй суті було неправильним, і попри те, що було витрачено великі кошти на його реалізацію (на заміну лічильників класу точності 1,5 на лічильники класу точності 1,0), це майже не підвищило точність обліку.
— Невже таке можливо?
— Прикро про це говорити, але так. Хіба що на помилках чогось навчимося. Бо це, власне, приклад нерозумного використання коштів на облік енергоносіїв. Річ у тім, що нормувати та обмежувати слід не клас точності того або іншого приладу, що працює в системі обліку, а безпосередньо похибку вимірювання витрати чи кількості енергоносія, в цьому разі — похибку вимірювання кількості газу. Так от, сьогодні ми маємо приклади встановлення на багатьох об’єктах нових лічильників газу з вищим класом точності, але при цьому було встановлено лічильники газу без коректорів на тиск і температуру газу. При зменшенні основної похибки вимірювання з 1,5 до 1,0%, що було досягнуто при заміні таких лічильників, не було враховано додаткові похибки вимірювання на рівні 5—30% власне за рахунок відсутності корекції показань на тиск і температуру газу. Тобто сама заміна лічильників газу не мала сенсу, бо це не привело до зменшення загальної похибки обліку (бо що таке 0,5% на рівні наявних 5—30%).
— Євгене Павловичу, а ви не могли б бути, наприклад, консультантом у відповідному відділі тієї ж таки НАК «Нафтогаз України» з цих питань, тим більше, що саме з цією компанією ви вже працювали над згадуваною проблематикою?
— Це від мене не залежить. Хоча саме така практика існує в усьому світі, адже одна людина всього знати не може. Тому що радитись або замовляти ті чи інші науково-експертні роботи завжди потрібно.
— Сподіваюсь, публікація цього матеріалу сприятиме поліпшенню справ у сфері обліку та економії енергоносіїв. Зокрема це стосується уваги до цієї теми відповідних підрозділів НАК «Нафтогаз України» та інших державних установ.
— Вважаю, якоюсь мірою — так. Але в нашій розмові ми зупинились лише на частковому питанні нормування обліку енергоносіїв. Та й то лише природного газу. Адже є й інші проблеми, яких ми зовсім не торкнулись. Це питання метрологічного забезпечення обліку енергоносіїв, питання технічної бази обліку, питання спотворення результатів обліку, кадрового забезпечення тощо. І в кожному з них — стільки ж невирішених аспектів.
Думаю, будуть іще публікації, що висвітлюватимуть низку інших, не менш важливих завдань. Роботи тут непочатий край.
Усі ці проблеми надзвичайно важливі для України, адже проблема економії енергоносіїв для нас є чи не найактуальнішою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво