ЧОМУ ПОСВАРИЛИСЯ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» ІЗ «ЗАПОРІЖКОКСОМ» - Економіка - dt.ua

ЧОМУ ПОСВАРИЛИСЯ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» ІЗ «ЗАПОРІЖКОКСОМ»

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Кажуть, що розумні від мудрих, крім іншого, відрізняєються тим, що перші шукають, як владнати конфлікт, а другі — намагаються їх уникнути...

Кажуть, що розумні від мудрих, крім іншого, відрізняєються тим, що перші шукають, як владнати конфлікт, а другі — намагаються їх уникнути. Не знаю, як щодо мудреців, але в цілому за інтелектуальний потенціал нації, певне, тривожитися не варто. Адже з конфліктами в нас усе гаразд — повний достаток. І не якихось дріб’язкових, а скандалів масштабних, які тривають не місяці — роки. Згодом вони стають настільки звичними, що мало кого дивують навіть крайніми проявами, які далеко виходять за рамки здорового глузду. Особливо коли справа стосується сфери фінансово-економічної, де пошук здорового глузду часто так само марний, як спроба виміряти алгеброю гармонію...

Очікувана сенсація

Коли на початку листопада прес-служба акціонерного товариства «Запоріжкокс» поширила офіційну заяву про те, що протягом трьох років завод зазнає жорсткого тиску з боку «непорядних акціонерів — власників ВАТ «Запоріжсталь» із метою переділу власності, деякі місцеві ЗМІ розцінили її як сенсацію. Хоча насправді елемент несподіванки складно було знайти навіть за великого бажання. Досить пригадати бурхливі й затяжні скандали, пов’язані з повторним перерозподілом власності на великих запорізьких підприємствах, таких, скажімо, як феросплавний завод, алюмінієвий комбінат, «Запоріжтрансформатор»... Та, власне, й у тому, що подібне неминуче станеться на «Запоріжкоксі», практично ніхто не сумнівався.

Протягом останніх років керівництво підприємства невпинно твердило, «що низка вітчизняних і зарубіжних фірм намагаються натиснути на процеси акціонування та стратегічного розвитку заводу». Правда, у цих повідомленнях «кривдників» не персоніфікували, що, втім, не було особливою перешкодою для їх визначення. Тим часом сторонні спостерігачі не поспішали з оцінками, мабуть, чудово розуміючи, що вони неминуче потягнуть за собою солідаризацію з однієї зі сторін. Адже невідомо, яка з них візьме гору. А виступати союзником переможеного — хто з розумних захоче. А про мудреців годі й говорити.

Їм не жити одне без одного

Говорячи про неминучість конфлікту між двома підприємствами, ніяк не обійтися без хоча б стислого історичного екскурсу в 30-ті роки тепер уже минулого століття, коли в Запоріжжі розгорнулося будівництво великого металургійного комплексу, що об’єднав виробництва чорних і кольорових металів, а також допоміжні — коксохімічне, шамотне, феросплавне, ремонтно-технічне. Згодом індустріальний велетень пережив процес брунькування, у результаті якого «Запоріжсталь» почала спеціалізуватися на випуску листових сталей, «Дніпроспецсталь» — інструментальних, почали автономно розвиватися феросплавний, алюмінієвий заводи. Здобув самостійність і коксохім. Хоча, порівняно з іншими підприємствами, його незалежність усе-таки була вельми відносною.

Річ у тому, що існування коксохімічного виробництва просто не має сенсу за відсутності металургійного. Адже основна продукція, кокс, тому й називається доменним, що застосовується в процесі доменної плавки. Отже, обидва підприємства повинні бути недалеко одне від одного: транспортування коксу здалеку (а його потрібно порядку 0,6 тонни для виплавки тонни чавуну) хоча й можливе теоретично, але на практиці призведе до видатків, несумісних навіть із нульовою рентабельністю, не говорячи вже про плюсову. Партнери просто приречені на нерозривний зв’язок пуповиною технологічного циклу. Тож їхнє співробітництво регламентувалося так званим толінгом. Простіше кажучи, «Запоріжсталь» постачала «Запоріжкокс» необхідними марками вугілля, яке після відповідної переробки поверталося на комбінат у вигляді коксу, на який припадає 90 відсотків від валового виробництва заводу.

У період безроздільного панування державної монополії така схема співробітництва була, у принципі, безконфліктною, а дрібні розбіжності, неминучі у виробничому процесі, без особливих проблем вирішувалися главком або міністерством. Але з реформуванням власності відносини партнерів почали зазнавати докорінних змін. Принципи співробітництва залишилися старими, але компаньйони стали іншими, перетворившись уже не в формально, а в фактично самостійних господарюючих суб’єктів.

Дружба дружбою, але проблеми окремо

Приватизаційна ейфорія закінчилася швидко. Прийшло усвідомлення того, що процес виживання в бурхливому ринковому морі не такий привабливо-оптимістичний, яким видавався спочатку. Оскільки небажані рифи й мілини можуть виявитися однаково, м’яко кажучи, небажаними як невеличкому катеру, так і величезному лайнеру. І якщо спочатку доля радує свіжим попутним вітром, то це зовсім не виключає штилів й ураганів...

У цьому партнери невдовзі переконалися. Сталося так, що «Запоріжкокс» опинився в кризовій ситуації, викликаній гострим дефіцитом оборотних коштів. Тоді «Запоріжсталь» змушена була прийти на допомогу. Втім, інакше й бути не могло, адже припинення поставок коксу неминуче призвело б до зупинки комбінату. А флагману вітчизняної металургії і без цього не бракувало проблем. Обвальне падіння попиту на метал на вітчизняному ринку змусило «Запоріжсталь» переорієнтуватися на експортні поставки, що, ясна річ, спровокувало антидемпінгові процеси, які негативно впливають на економіку підприємства. Про це, зокрема, свідчить заява голови Запорізької облдержадміністрації Євгена Карташова, зроблена на торішній листопадовій сесії облради.

— У складному становищі опинився комбінат «Запоріжсталь». Раніше 75 відсотків його продукції йшло на експорт. Із низки причин було зірвано деякі угоди. І колишній 16-відсотковий приріст обсягів виробництва тепер скотився до 3,5.

І це при тому, що виробничі потужності комбінату — далеко не першої свіжості. З кожним роком вони дедалі більше вимагають відновлення й реконструкції, інакше на майбутньому підприємства неминуче доведеться поставити хрест. Словом, потрібні гроші. І чималі. А єдиним реальним джерелом їх одержання в нинішніх умовах може стати лише скорочення виробничих видатків.

Нове вино — в старі міхи

На думку фахівців, одним із найоптимальніших варіантів розв’язання проблем могло б стати створення комплексу, що об’єднував би як основне, так і допоміжні металургійні виробництва. Це дозволить певною мірою компенсувати наявні у вітчизняній металургії негативні тенденції. Прецеденти в країні є, приміром, у Кривому Розі, де в єдиний комплекс об’єднано три підприємства — місцеві металургійний і гірничо-збагачувальний комбінати, коксохімічний завод. Тепер «Криворіжсталь» є підприємством із повним металургійним циклом.

До такого розв’язання проблеми явно схильний і голова Запорізької облдержадміністрації Є.Карташов, котрий посилається на позитивний досвід роботи сусідів. Але попри всю привабливість ідеї, її реалізація видається нереальною. Оскільки гірничо-металургійний комбінат у Кривому Розі, створений у жовтні 1996 року за рішенням уряду шляхом об’єднання підприємств, що перебувають у держвласності, досі залишається державним. А в Запоріжжі ситуація, як то кажуть, з іншої опери. Подібні виробництва в регіоні хоч і є, але вони мають статус акціонерних товариств, об’єднати які ніхто, крім власників, не вправі. До того ж принаймні один із партнерів категорично проти об’єднання.

— Ми тісно співробітничаємо з «Запоріжсталлю», але це не означає, що ми повинні підпорядковуватися меткомбінату, — вважає перший заступник голови правління ВАТ «Запоріжкокс» Валерій Рубчевський. — Наше підприємство цілком самостійне, і воно саме вправі визначати свою ринкову політику.

Проте навіть така жорстка позиція одного з компаньйонів зовсім не свідчить про те, що інтеграційні процеси в ринкових умовах неможливі. За наявності бажання та грошей цього можна домогтися, купивши контрольний пакет акцій потрібного підприємства. Про що, до речі, свідчить досвід повторного перерозподілу власності на вже згадуваних феросплавному заводі, алюмінієвому комбінаті, «Запоріжтрансформаторі». Це спробувала зробити й «Запоріжсталь», довівши свою частку власності в АТ «Запоріжкокс» до 30 відсотків. Але для кардинального розв’язання проблеми цього мало: керівництву заводу підконтрольний удвічі більший пакет, що дозволяє експлуатувати заяложену тезу про замах на права трудового колективу.

На «Запоріжсталі» до таких заяв ставляться дуже скептично. І, зважаючи на все, небезпідставно. Зокрема, за словами першого заступника голови правління ВАТ «Запоріжсталь» Геннадія Горлова, відповідно до реєстру акціонерів «Запоріжкоксу», власниками заводу виступають 16 його керівників і 5 фірм.

Істинність цієї заяви нескладно перевірити, ознайомившись із хронологією приватизаційного процесу на «Запоріжкоксі». Так, до початку 1999 року пакетом акцій підприємства в розмірі 48,85% володіло ЗАТ «Інвестиційна компанія «Трудінвест», засновниками якої виступали 14 фізичних осіб, котрі були керівниками ВАТ «Запоріжкокс». Потім це закрите акціонерне товариство (дві третини статутного фонду) разом з ВАТ «Запоріжкокс» (третина статутного фонду) створили ВАТ «Торговий дім «Запоріжкокс», яке стало власником 19,88% акцій заводу. До квітня 2000-го було створено ще одне ЗАТ — «Пояс». Його засновниками виступили два акціонерних товариства — «Торговий дім «Запоріжкокс» і «Запоріжкокс». У власності «Поясу» значиться 33,19% акцій ВАТ «Запоріжкокс»...

Побудова такої громіздкої схеми управління підприємством видається цілком логічною, якщо врахувати його безумовну привабливість і перспективність. Завод невеликий — лише 3,4 тис. працівників, від проблем поставок і збуту надійно застрахований давальницькою схемою, продукцію виготовляє високоліквідну — як основну (кокс), так і попутну (зокрема, бензин). Загалом, сподіватися, що нинішні його власники погодяться просто так розлучитися з власністю, було б принаймні наївно. З урахуванням цього «Запоріжсталь» змушена була обрати інший шлях здійснення плану об’єднання підприємств — адміністративний.

Обхідний маневр

Відразу ж зроблю застереження: ступінь його бездоганності обговорювати не будемо. З одного боку, тому, що пристрасті у відносинах між партнерами й так загострені до краю. А з іншого — тому, що аргументи кожної зі сторін настільки ж категоричні, як і переконливі. До того ж, деяким із них дав оцінку господарський суд.

Приміром, керівництво «Запоріжсталі» стверджує, що останнім часом значно погіршилася якість коксу, що поставляється на комбінат, і через це страждає технологія доменної плавки, а комбінат зазнає великих збитків. У свою чергу коксохіміки посилаються на дані «Укрметалургпрому», відповідно до яких на виплавку тонни чавуну «Запоріжсталь» витрачає 555 кг коксу, тоді як средньогалузевий показник становить 587,5 кг. Отже, напрошується висновок, що запорізький кокс далеко не найгірший за якістю.

Більш принциповий конфлікт між партнерами розгорівся навколо права власності на попутну продукцію, одержувану в результаті виробництва коксу. Комбінат наполягає на тому, що вона повинна належати йому як постачальнику сировини. А керівництво «Запоріжкоксу» з цим категорично не згодне, обгрунтовуючи це низкою цілком переконливих причин. Мовляв, такої умови в договорі про співробітництво немає. До того ж, за переробку тонни вугілля «Запоріжсталь» платить лише 16 гривень, а не в 10 разів більше, що відповідало б нинішнім ринковим цінам. У результаті основне виробництво для «Запоріжкоксу» є збитковим, і це змушує компенсувати втрати за рахунок реалізації попутної продукції.

Врешті-решт розбірки між партнерами дійшли до суду. У листопаді минулого року ВАТ «Запоріжсталь» подав в обласний господарський суд три позови до ВАТ «Запоріжкокс» на загальну суму понад 200 млн. грн. Завод звинувачувався в привласненні частини продукції, зробленої з давальницької сировини комбінату протягом 1999—2001 рр. У результаті розгляду цих справ позовні вимоги «Запоріжсталі» було задоволено більш як на 80 млн. грн. Зрозуміло, такі висновки «Запоріжкокс» визнав неприйнятними, звинувативши суд в упередженості й необ’єктивності. Заодно в чорний список заводських недругів потрапили обласна держадміністрація та значний перелік представників правоохоронних органів, зусиллями яких на «Запоріжкоксі» протягом останніх трьох років відбулося понад 140 перевірок. А коли так, коксохіміки до поступок явно не схильні. Як, утім, і їхні партнери металурги.

Залишається тільки сподіватися

Минулого грудня керівництво «Запоріжсталі» вирішило ініціювати позачергові збори акціонерів «Запоріжкоксу», аби внести зміни в складі органів управління заводом. Цей крок був реакцією у відповідь на офіційне повідомлення керівництва «Запоріжкоксу» від 26 листопада 2001 року про те, що чинність договору про співробітництво з комбінатом припиняється з 1 січня нинішнього року. І це, мабуть, найсерйозніший козир коксохіміків, оскільки продовження дії договору можливе винятково за згодою сторін. А саме її і немає.

— Розгоряння конфлікту значною мірою стало можливим тому, що відносини між акціонерними товариствами досі не мають повноцінного правового статусу, — вважає начальник Запорізького територіального управління Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку В’ячеслав Власов. — Закон про акціонерні товариства підготовлено й подано на розгляд парламенту, але деякі фракції наполегливо блокують його ухвалення.

Треба ж, які збіги в житті трапляються. Адже саме в парламенті дуже непогано представлені політичні сили, які невтомно декларують захист інтересів вітчизняних виробників і, зокрема, далеко не байдужі до справ на двох окремо взятих підприємствах. Над якими, без найменшого перебільшення, нависла реальна загроза краху. Одне тішить — розумнішаємо ми просто на очах. Згодом, дивись, і мудрість проріжеться. Якщо вже стане зовсім зле...

P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що у взаєминах між підприємствами-партнерами все-таки намітився нинішній прогрес. У середині січня нарешті відбулася зустріч на рівні вищого керівництва— голів правлінь «Запоріжсталі» і «Запоріжкоксу» Віталія Сацького та Бориса Войтенка. Правда, про остаточне вирішення конфлікту поки що говорити передчасно. Воно й зрозуміло: налагодити стосунки завжди важче, ніж їх зіпсувати.

Проте голова облдержадміністрації Є.Карташов висловив сподівання, що на початку лютого договір про співробітництво підприємств буде підписано. Звісно, за умови, що партнери зможуть досягти взаємоприйнятного компромісу. Ну а наскільки він виявиться міцним... Не будемо песимістами — час розсудить.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво