Чи зможуть українці одержувати валютні кредити? - Економіка - dt.ua

Чи зможуть українці одержувати валютні кредити?

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Протягом цього тижня представники комерційних банків і НБУ сідали за стіл переговорів кілька разів...

Протягом цього тижня представники комерційних банків і НБУ сідали за стіл переговорів кілька разів. 21 грудня в Асоціації українських банків обговорювали намір Національного банку фактично заборонити кредитування в іноземній валюті фізосіб і значною мірою обмежити видачу валютних підприємницьких позик. Оскільки такий крок банківського регулятора передбачає кардинальну зміну правил гри, цей намір уже змусив серйозно похвилюватися не лише багатьох банкірів, а й їхніх клієнтів, які планують на наступний рік великі покупки.

За інформацією «ДТ», діалог із нацбанківськими чиновниками, відповідальними за безпосередню розробку відповідних нормативних документів, у банкірів начебто налагодився. Залишається сподіватися, що і з першими особами НБУ теж удасться домовитися.

Про що мова

Проект постанови НБУ про затвердження нового «Порядку регулювання валютних операцій, пов’язаних із імпортом і експортом фінансового капіталу» з’явився на веб-сайті Асоціації українських банків (АУБ) ще 23 листопада. Але ЗМІ звернули на нього увагу лише тижнем пізніше — після того як інформагенції процитували «полум’яний привіт» банківській громадськості від голови НБУ Володимира Стельмаха, котрий вирішив скористатися наданою нагодою, беручи участь у проведеній 30 листопада зустрічі президента Віктора Ющенка з представниками великого бізнесу.

Виступаючи перед такою серйозною аудиторією, глава НБУ нагадав банкірам, що необхідність скорочення кредитування в іноземній валюті, про яку всі вже трохи призабули, зовсім не втратила своєї актуальності. Оскільки його великі обсяги, на думку Володимира Семеновича, стимулюють зростання інфляції. Окрім того, пан Стельмах звинуватив операторів валютного ринку в спробах заробляти за рахунок штучного підвищення обмінних курсів у період регулярних платежів за кредитами фізосіб, що стає можливим на тлі значних зобов’язань населення в іноземній валюті. І ще назвав «найбільшим обманом» думку про низький рівень ставок за кредитами в іноземній валюті, котрий, як він вважає, не має достатніх реальних підстав.

Процитована інформагенціями уривкова аргументація голови НБУ явно кульгала через недостатню системність та обгрунтованість. Втім, цю обставину можна списати на обмеженість часу його виступу на вищезазначеній зустрічі.

Відразу зауважимо: докладний аналіз проекту нацбанківської постанови, котра містить 126 сторінок дуже густого тексту, навряд чи подужали б навіть найбільш вдумливі та просунуті читачі «ДТ». Тому обмежимося лише найзагальнішими його положеннями.

Окрім порядку відкриття філій іноземних банків в Україні, цим документом Нацбанк має намір регламентувати і кредитування в іноземній валюті. А точніше, фактично заборонити більшість його видів, оскільки йдеться про заборону вітчизняним фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті фізособам, які не займаються підприємницькою діяльністю. Виняток становлять лише позички для оплати послуг нерезидентів за лікування та навчання за кордоном. Також залишиться можливість одержувати карткові валютні кредити, але не більш як на 1 тис. дол. і на строк до 30 днів.

Підприємці ж зможуть одержувати кредити в інвалюті виключно для виконання ними зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами.

Право фінустанов видавати валютні позики буде обмежено умовою залучення ними коштів у інвалюті на відповідний період та у відповідних обсягах.

Уже перелічених вище положень досить, щоб продемонструвати всю серйозність майбутніх змін правил гри на вітчизняному кредитному ринку.

Спочатку датою, до якої банкіри мали подати власні зауваження до розробленого Національним банком проекту, було 11 грудня. Однак через делікатність і революційність багатьох впроваджуваних цією постановою норм банківська громадськість умовила регулятора подовжити строк прийому зауважень і пропозицій до неї ще на 10 днів.

Чому?

Щоб зрозуміти мотивацію кроків Національного банку, зовсім не потрібен доступ до «крутого інсайду» в надрах НБУ. Досить навіть поверхневого аналізу цьогорічних зведених показників розвитку банківського ринку. Наведені нижче цифри, можливо, втомлять деяких читачів. Однак багато тенденцій цього року є настільки показовими, що заслуговують на пильну увагу.

У найзагальніших рисах нинішні темпи розвитку банківського бізнесу в нашій країні гідні всіляких похвал. Дані департаменту монетарної політики НБУ свідчать, що вже за станом на 1 грудня приріст виданих банками вітчизняній економіці кредитів (61,6%) практично зрівнявся з аналогічною цифрою за весь минулий рік (61,9%). Виходячи зі швидкості збільшення цього показника за останні 12 місяців (68,6%), ризикнемо припустити, що підсумкові результати року будуть рекордними за останні 11 років. Тобто саме відтоді, як країні вдалося приборкати гіперінфляцію, котра розорила її на початку 90-х років минулого століття.

Однак, попри значне збільшення обсягів банківського кредитування, інвестиції в основний капітал за три перші квартали цього року зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року всього на 16,1%. І хоча ці темпи виглядають значно переконливішими за свій аналог 2005 року (3,4%), вони більш як удвічі поступаються показникам 2003-го і 2004-го (32,5 і 34,5% приросту відповідно).

Ризикуємо повторитися самі або повторити вже багаторазово сказане іншими, але левова частка виданих зараз банківських кредитів має споживчий, а не інвестиційний характер.

За останні 12 місяців кредити суб’єктам підприємницької діяльності збільшилися начебто у цілком пристойні півтора разу. Але, по-перше, як зазначають і в самому Нацбанку, чималий попит на кредитні ресурси формують імпортери, котрі серйозно активізували свою діяльність. Про це побічно свідчить той факт, що коли гривневі позики вітчизняного бізнесу зросли за останні 12 місяців на 39%, то приріст валютних був у 1,7 разу більшим (на 66%).

По-друге, півтораразове нарощування підприємницьких позичок мало кого вразить на тлі прямо-таки нестримного зростання споживчих позик, які за останній рік зросли майже в 2,4 разу. Частка позик фізосіб у загальному обсязі банківських кредитів в економіку тільки за останні п’ять років зросла більш як ушестеро (із 5% на 01.01.2002 р. до понад 31% на 01.12.2006 р.), причому за останні два роки вона подвоїлася.

Українці активно звикають жити в борг, дедалі частіше приймаючи рішення не відкладати гроші на бажану покупку, а робити її в борг. За стійкого за останні роки двозначного приросту споживчих цін ставки за гривневими депозитами лише компенсують інфляцію, та й то не завжди. Валютні ж депозити в більшості пристойних банків виявляються взагалі збитковими.

У споживчому сегменті банківського кредитування гривневі позики програють валютним ще безнадійніше, попри різке зростання популярності кредитування на виплат, яке здійснюється в національній валюті. На валюту цього року припало більш як 2/3 приросту споживчих позик. Приблизно до такого ж значення вже підросла і середня питома вага валютних позичок у загальному обсязі позик фізосіб. У результаті всіх вищеописаних процесів доларизація економіки за дев’ять місяців цього року, за підрахунками НБУ, зросла з 23,6 до 28%.

Відбувається це головним чином тому, що до валюти прив’язують кожні дев’ять із десяти довгострокових іпотечних і автокредитів, які видають зараз.

Причина більшої популярності у населення валютних позик банальна — вони значно дешевші. Якщо у валюті зараз можна знайти іпотечні кредити строком на 20 років під ефективну ставку трохи більше 11%, то гривневі вам обійдуться як мінімум на 3,5—4, а в середньому на 5—7 відсоткових пунктів дорожче. На кругленьких сумах на купівлю жаданого житла у великих обласних центрах, і особливо в Києві, за які зараз доводиться бити перед банкірами чолом, ця різниця виливається в суттєву економію щомісячних платежів, відчутних практично для будь-якого сімейного бюджету.

У принципі, цього року деякі банки вже анонсували своє співробітництво з Державною іпотечною установою, завдяки якій вони можуть видавати гривневі іпотечні кредити за значно нижчою вартістю. Але чи багато ви знаєте щасливчиків, яким такі кредити вдалося реально одержати?

Державний Ощадбанк теж уже начебто видає гривневі іпотечні кредити під ставку, аналогічну вартості валютних кредитів у багатьох інших комерційних банках (14% річних). Та навряд чи цю фінансову установу вже можна вважати значимим гравцем на іпотечному ринку. Судячи з запланованого Кабміном мізерного збільшення його статутного капіталу, Ощадбанк не стане таким і в найближчому доступному для огляду майбутньому.

Тому обслуговування гривневих іпотечних кредитів, реальні ставки за якими у більшості банків перебувають нині в діапазоні від 16 до 18% річних, залишається непосильним завданням для переважної частини населення. Тому воно змушене звертатися саме за валютними позиками в пошуках сум, яких бракує для купівлі житла.

Водночас валютний курс, який залишається незмінним, створює в головах споживачів ілюзію відсутності ризику девальвації гривні, хоча насправді він нікуди не подівся.

Необхідно віддати належне Національному банку за збережену ним стабільність номінального курсу гривні до долара, бо в останні роки вона є чи не єдиним чинником стабільності в нашій країні. Та чи можна зберігати сталість валютного курсу нескінченно довго?

Досвід Китаю свідчить, що так. Зате не такий вже й давній досвід Аргентини показує, наскільки погані це може мати наслідки. На жаль, у світовій історії набагато більше прикладів, подібних до аргентинського, ніж китайського.

Та й події в Україні наразі розвиваються в основному за аргентинським сценарієм кінця минулого століття: тут вам і перманентні політичні склоки, і відсутність необхідних структурних реформ, і тотальна корупція, і нездатність приборкати непомірні державні витрати, а також соціальні апетити. А ось подібний китайському або хоча б східноєвропейському інвестиційний клімат через всі ці причини залишається для нас лише примарною мрією.

Тому стовідсоткових гарантій стабільності валютного курсу на ті тривалі роки, на які беруть іпотечні кредити, немає і бути не може. А тому в майбутньому процес нагромадження валютних позик, якщо він триватиме нинішніми темпами, у разі значної девальвації гривні може спричинити дуже серйозні ускладнення в частині обслуговування населенням отриманих раніше кредитів.

Утім, і для банків, хоча і вони перекладають нині валютні ризики на своїх позичальників, масові неповернення створять найнебезпечнішу загрозу. Усувати яку — і в цьому правий пан Стельмах — краще рано, ніж пізно. Та головне питання полягає в тому, якими методами це робити.

Про користь заборон

У принципі, тезу про необхідність обмеження валютного кредитування глава Національного банку неодноразово висловлював і раніше. У нинішньому році ця тема вперше «спливла на публіку» ще в квітні, коли з’явилася чергова порція інформації про намір НБУ обмежити обсяги валютного кредитування населення через зростання доларизації економіки.

Вона ж стала однією з ключових на проведеному в травні АУБ і «ДТ» круглому столі з проблем розвитку банківського сектора. Саме тоді глава НБУ Володимир Стельмах, який взяв участь у дискусії, у властивій йому досить жорсткій і категоричній формі вперше докладно виклав свої аргументи щодо шкідливості видачі споживчих кредитів у валюті.

Банкіри, у свою чергу, і на круглому столі, і потім неодноразово заявляли про шкідливість адміністративної заборони на валютне кредитування, оскільки вона обов’язково спровокує значне додаткове подорожчання кредитних ресурсів та їхній дефіцит. Через відсутність на внутрішньому ринку досить довгих і дешевих гривневих ресурсів, на нинішньому етапі розвитку вітчизняної економіки банкіри поки що не бачать реальної альтернативи динамічному нарощуванню валютних позик. Тому, визнаючи існування вищезазначених дисбалансів, представники комерційних банків усе-таки наполягають на необхідності розв’язувати проблему обережно й виважено, плюс максимально ринковими інструментами.

Спочатку пошук ринкових шляхів, на які начебто погодився Нацбанк, вилився у запровадження з 1 жовтня нових економічних нормативів для банків. Підвищивши норму резервних відрахувань при залученні валютних ресурсів, НБУ водночас значно понизив резервні вимоги за банківськими пасивами у гривні. Та, судячи з усього, цей засіб видався керівництву НБУ недостатньо дійовим. І в листопаді ц.р. тема валютного кредитування «заграла новими барвами».

Невже Нацбанк уже вичерпав свій арсенал ринкових методів? Адже, як показує багаторічна практика, найпростіший і найпопулярніший у вітчизняних чиновників підхід — взяти та заборонити — практично ніколи не спрацьовує. І хоч би скільки будували огорож та ускладнювали заборонні процедури, вони практично ніколи не дають бажаного ефекту. Ну, хіба що ускладнюють нормативно-правове поле. Отже, і життя банкірам та їхнім клієнтам, створюючи благодатний грунт для зловживань чиновників.

Банкіри та їхні клієнти, звісно ж, знайдуть можливості ці заборони обминути. Кілька подібних способів уже навіть було анонсовано в пресі, та кому від цього користь?

А от дійових ринкових інструментів у Національному банку, схоже, поки що не знайшли. І пошуком компромісних шляхів вирішили завдати клопоту самим комерційним банкірам, пристрахавши можливістю прийняти заборонну постанову.

Судячи з миролюбного тону більшості представників НБУ та відгуків учасників наради, яка відбулася в АУБ, чиновники готові йти на компроміси. Щоправда, після пам’ятної листопадової заяви нічого з цього приводу не каже Володимир Стельмах. А доти, доки невідоме його остаточне рішення, незрозуміло, за яким сценарієм піде подальший пошук розв’язання проблеми валютного кредитування. Залишається лише сподіватися, що навчений досвідом головний банкір теж пам’ятає про неефективність заборон...

Коментар експерта

Юрій БЛАЩУК,
голова правління
Міжнародного іпотечного банку:

— Сам намір Нацбанку обмежити валютне кредитування знайшов розуміння в банкірів, але способи досягнення цієї мети викликали жваву дискусію. Дуже правильно, що НБУ прислухається до банків і намагається знайти оптимальні шляхи розв’язання проблеми.

Для початку розглянемо, чим викликана доларизація на банківському ринку країни та до яких дій слід вдатися для її усунення.

Довгострокова довіра до національної валюти складається з двох частин: тієї, яка існує на підсвідомому рівні (попри стабільне становище гривні, населення все ще відчуває гіркий осад від неповернення вкладів часів колишнього СРСР), і довіри населення до державної політики загалом.

Нині довгострокова державна політика зовнішніх запозичень країни незрозуміла. Банки, які планують випуск облігацій, зокрема іпотечних, не мають у своєму розпорядженні системи довгострокових орієнтирів (бенчмаркінгу) чи навіть «українського LIBOR». Крім того, ніхто не може передбачити, за якою ціною держава розміщуватиме свої облігації через три-п’ять років. Це може значною мірою ускладнити життя фінансовим інститутам.

В Україні немає ринку деривативів, немає механізму хеджирування ризиків, тому всі валютні ризики лягають на банки. За такої ситуації залучення ресурсів на зовнішніх ринках стає дедалі ризикованішим і, відповідно, кредитні продукти —дорожчими для позичальників.

Отже, обмеженням валютного кредитування проблему невідповідності довжини активів і пасивів («гепів») не вирішити: не секрет, що в Україні немає ресурсів, адекватних класичним довгостроковим кредитам.

Повторюся, наміри представників НБУ заслуговують на повагу, але на їхньому місці я починав би не з банків, а з роботи з урядом. Здійснив би низку виважених кроків, забезпечив «довгий» фінансовий ресурс у гривні, запровадив інструменти, які підготували б ринок і зробили б обмеження менш болючими.

На це має піти не менше трьох, а то й п’яти років.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво