ЧИ ВИРВЕ «ДАНКО» КОМСОМОЛЬСЬКЕ «СЕРЦЕ» З ГРУДЕЙ «ІЛЛІЧА»? - Економіка - dt.ua

ЧИ ВИРВЕ «ДАНКО» КОМСОМОЛЬСЬКЕ «СЕРЦЕ» З ГРУДЕЙ «ІЛЛІЧА»?

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Донбас повернувся в не дуже далеке минуле. Саме влітку 2000 року видання і телебачення регіону на повну силу коментували можливість отримання самостійності меткомбінатом ім...

Донбас повернувся в не дуже далеке минуле. Саме влітку 2000 року видання і телебачення регіону на повну силу коментували можливість отримання самостійності меткомбінатом ім. Ілліча, що дуже нервувало місцеві власті, які докладали безліч зусиль, аби не допустити такого варіанту розвитку подій. Однак генеральний директор ММК ім. Ілліча Володимир Бойко, узявши в союзники депутатський корпус минулого скликання і заручившись схваленням Президента, відвойовував у них метр за метром. «Приватизація по-іллічівськи», «Червоний директор» тощо — такі заголовки характеризували діяльність генерального директора ММК аж до 27 листопада 2000 року, коли Президент України підписав закон про особливості приватизації пакета акцій підприємства. Після чого півтора року сторони дивилися одна на одну з напруженою увагою, але намагалися відкрито свої «почуття» не виявляти.

Усе змінилося в серпні цього року, коли телеекрани (природно, на прохання глядачів) заповнилися спеціальними репортажами, а читачі газет стали знайомитися з «Особливостями вітчизняної приватизації «по-іллічівськи» і довідуватися, що: «Голова ВАТ «ММК» Володимир Бойко не має уявлення про діяльність без пільг і протекцій».

Що ж послужило каталізатором загострення ситуації? З одного боку — бажання Володимира Семеновича покласти ще один «снаряд» у ту саму «воронку» (що йому в принципі вдалося), а з іншого — уражене самолюбство тих, хто думав, що це в нього не вийде і що цього разу свято буде на їхній вулиці. Однак про все по порядку.

23 січня 2002 року розпорядженням голови правління ДАК «Укррудпром» на ВАТ «Комсомольське рудоуправління» призначається новий голова правління Юрій Поляков. У ролі керівника одним із перших він вирішив відвідати основного дебітора ВАТ — металургійний комбінат ім. Ілліча, що заборгував на той момент близько 1 млн. грн. Але як такої розмови про гроші не вийшло, оскільки генеральний директор меткомбінату дав зрозуміти: вимагати з нього борги — заняття безперспективне, оскільки він уже вважає себе хазяїном рудоуправління з усіма випливаючими наслідками. На доказ серйозності своїх слів Володимир Семенович продемонстрував листа, в якому він просив шановного Леоніда Даниловича передати в управління комбінату ім. Ілліча пакет акцій, які належать державі в статутному фонді ВАТ «Комсомольське рудоуправління».

Прохання обгрунтовувалося тим, що ВАТ є одним із найбільших виробників вапна в Донецькій області. Вдале розташування і якісні характеристики сировини завжди сприяли кооперації між рудоуправлінням і комбінатом у плані забезпечення вапном металургійного виробництва, закупки якого становлять понад 20 % обсягів реалізації рудоуправління. (Справді, меткомбінат ім. Ілліча вже побудував дві печі для випалювання вапна. У планах на майбутнє — будівництво ще однієї, і йому необхідна якісна сировинна база, аби бути упевненим у тому, що ніхто не зірве поставки вапна. — Прим. С.К.) Однак складне фінансове становище в рудоуправлінні не сприяє збільшенню обсягів виробництва і підвищенню якості видобутої сировини. Підприємство має заборгованість по заробітній платі і платежах у бюджети всіх рівнів, відчуває гостру нестачу оборотних коштів, що у свою чергу призвело до скорочення інвестиційних програм. У результаті підвищилася соціальна напруженість у колективі й у селищі Комсомольське. Завершував же своє прохання генеральний директор ММК запевненнями, що комбінат ім. Ілліча візьме на себе зобов’язання із термінового погашення бюджетних боргів ВАТ і заборгованості по заробітній платі, збереження робочих місць, утримання об’єктів соціально-побутового призначення тощо.

Немає нічого надзвичайного в тому, що Леонід Данилович поставився до цього прохання уважніше, аніж до інших подібних звернень. Усі давно знають, що Володимир Бойко знає підходи до Президента, і якби не це, то Володимир Семенович станом на початок 2002 року був би вже не генеральним директором одного з маріупольських меткомбінатів, а просто пенсіонером. Як його колега з «Азовсталі» Олександр Булянда... Підхід спрацював і цього разу, про що свідчить резолюція гаранта Конституції, адресована прем’єр-міністрові та голові ФДМУ: «Передати як виняток в управління комбінату — доброму господарю».

Сказати, що такий розвиток подій усім сподобався, — означало б покривити душею. Наприклад, перший віце-прем’єр Олег Дубина ще пам’ятав, що у вересні-жовтні минулого року обговорювалося питання приєднання Комсомольського рудоуправління до меткомбінату «Криворіжсталь», до якого він має ностальгічні почуття. Та наказ «командира» — закон для «підлеглих», і 1 березня виходить постанова Кабміну № 231, відповідно до якої Комсомольське рудоуправління передається в управління меткомбінату ім. Ілліча на п’ять років із правом подальшого викупу акцій. Фонду держмайна України при передачі 100% держпакета акцій ВАТ «Комсомольське РУ», що є частиною статутного фонду ДАК «Укррудпром», пропонується розглянути доцільність звільнення ВАТ «ММК ім. Ілліча» від внесення застави. Крім того, ФДМУ зобов’язують забезпечити щорічну емісію акцій ВАТ «Комсомольське РУ» з наступним їх викупом Маріупольським меткомбінатом і направленням отриманих грошей на розвиток виробництва і поповнення обігових коштів рудоуправління. А вже наступного постановою «кастрований» «Укррудпром» включається до переліку підприємств, «які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Хто не встиг роздобути автографа Президента — той спізнився.

Практично весь квітень керівник рудоуправління працював у звичному режимі, якось не відчуваючи, що підприємство перебуває вже не в державних, а приватних руках. Можливо, на таке «безхмарне» життя вплинули минулі вибори, але факт залишається фактом. 29 квітня між Фондом держмайна і ВАТ «ММК ім.Ілліча» укладається договір-доручення № 464 на виконання уповноваженою особою (тобто ММК) функцій управління державними корпоративними правами по Комсомольському рудоуправлінню терміном на п’ять років. Здавалося б, саме час новому хазяїну почати вносити інвестиції і тим самим знімати соціальну напруженість у колективі та селищі. Однак гроші на розрахунковий рахунок рудоуправління приходили лише за відвантажену на ММК продукцію.

Спокійне життя в Юрія Полякова скінчилося 14 червня, після конференції трудового колективу, на якій йому було висловлено недовіру. Після чого в усі інстанції почали надходити листи за підписом голови профспілкового комітету Наталії Лисенко, у яких розповідалося про «волю» трудящих і про те, що власті повинні грудьми стати на їх захист від вимог кредиторів. Чим же так не догодив Юрій Поляков профспілковому босу, що був обвинувачений у невиконанні колективного договору? Невже тим, що за п’ять місяців своєї роботи скоротив на 6 млн. існуючу на момент його приходу до керівництва заборгованість перед кредиторами? Чи тим, що забрав у дебіторів півтора мільйона гривень, які дозволили майже регулярно виплачувати заробітну плату? А може, тим що не сподобався керівництву металургійного комбінату, якому здавалося, що працюватиме він на користь одного з кредиторів ВАТ «Комсомольське РУ»?

Історія банкрутства рудоуправління гідна того, аби про неї розповісти окремо. 11 лютого, коли зацікавлені сторони вже знали про резолюцію Президента, на вимогу одного з кредиторів, а саме ВАТ «Кондратьєвське спеціалізоване управління «Енергоремонт», господарський суд Донецької області виносить ухвалу про порушення справи про банкрутство ВАТ «Комсомольське рудоуправління». Оскільки заборгувало воно «Енергоремонту» аж 62 тис. грн. Усі, з ким довелося обговорювати це питання, казали, що справа про банкрутство багато в чому виникла через те, що стало відомо: рудоуправління стає власністю меткомбінату ім. Ілліча. У бідних «комсомольців» гроші отримати було нереально. Раптом їх заплатить багатий «Ілліч»...

15 квітня Господарський суд Донецької області виносить ухвалу щодо публікації оголошення про порушення справи про банкрутство Комсомольського рудоуправління й складання реєстру кредиторів. 6 червня, розглянувши скаргу Комсомольського РУ про перегляд постанови господарського суду від 15 квітня, Донецький апеляційний господарський суд залишає цю ухвалу без змін, після чого ВАТ «Комсомольське рудоуправління» опротестовує рішення Господарського суду Донецької області у Вищому Господарському суді України. ВГСУ 23 липня частково задовольняє касаційну скаргу ВАТ, але процесу банкрутства не припиняє, передаючи справу до Господарського суду Донецької області для проведення підготовчого засідання з нового розгляду. 2 серпня він затверджує Реєстр кредиторів Комсомольського рудоуправління в сумі 49 млн. грн. і ухвалює: «Комітету кредиторів вирішити питання про подальше проведення процедури банкрутства боржника».

За п’ять днів кредитори прибувають у Комсомольське, аби провести свої збори. Але їх зустрічають, перегородивши дорогу, «БелАЗи» і розпаленілий трудовий колектив, від якого поважні люди вирішили триматися якнайдалі. Збори кредиторів того ж дня проводять у Донецьку. На них обирають комітет кредиторів і приймають рішення про відновлення платоспроможності рудоуправління шляхом його санації.

Після цього в місцевих ЗМІ, з одного боку, почав «світитися» голова комітету кредиторів Євген Глод, котрий давно вже завоював популярність у вузьких колах. Оскільки займався продажем «Донбасенерго», наприклад... З іншого боку — керівництву меткомбінату згадали всі його «гріхи», починаючи з приватизації комбінату і закінчуючи стрімким приростанням виробництв (агроцехи, молзавод, аеропорт тощо), які за своєю специфікою далекі від основної діяльності підприємства. Природно, що 13 млн. грн. збитків комбінату за минулий рік також не було обійдено увагою: посилання на них дозволяло розмірковувати, чи зможуть за таких економічних показників іллічівці підняти на ноги занепале рудоуправління.

Та все це відбувається вже після того, як генеральний директор меткомбінату Володимир Бойко — слід віддати йому належне за те, що зумів зберегти в таємниці свій план — безплатно отримав «Комсомольське РУ». Подобається це комусь чи ні, але вражаючу безтурботність виявили ті, хто з обов’язку служби в обласному «Білому домі» мали відстежувати ситуацію. Особливо в момент появи на світ документа з ФДМУ, в якому це шановне відомство повідомляло, що воно не проти звільнення Юрія Полякова з займаної посади. У Донецьку весь час вважали, що коли такі рішення і прийматимуть, то Київ обов’язково поінформує місцеві власті, і вони встигнуть вплинути на ситуацію. Виявилося, що коли йде гра по-крупному, на такі «дрібниці» столичні чиновники не зважають.

У результаті з 29 липня новим директором «Комсомольського РУ», згідно з наказом в.о. генерального директора ММК ім.Ілліча Є.Царицина, став Володимир Колесников, який уже був директором рудоуправління сім років тому. Він же протягом двох тижнів мав сформувати нове правління. Саме йому тепер доведеться з’ясовувати стосунки із кредиторами підприємства, котрі нині серйозно зайнялися питанням його банкрутства. І відступати від намічених планів, вочевидь, не зважають.

Тим більше, що на чолі їх стоїть така шанована в регіоні структура, як фірма «Данко». За наявною інформацією, вона вже давно поклала «око» на рудоуправління, але далі поглядів справа не рухалася, оскільки «Комсомольське РУ» перебувало в складі ДАК «Укррудпром». З огляду на цю обставину, фірма не виявляла зайвої ініціативи, оскільки в глибині душі керівники «Данко», напевно, розуміли: рудоуправління — не те підприємство, яке може приносити великий прибуток. Та й зайти до Президента, за всього бажання, вони навряд чи змогли б.

Однак увесь цей час «Данко» працювало з кредиторами і консолідувало борги. Наприклад, Донецька залізниця передала фірмі векселі на суму 17 млн. грн. І нині у фірми найбільша кількість голосів у комітеті кредиторів. А це означає, що, довівши справу про банкрутство в суворій відповідності з чинним законодавством до переможного фіналу, саме «Данко» може стати власником «Комсомольського РУ». Причому тим же способом, що й меткомбінат Ілліча, — безплатно. Якщо, звісно, керівництво ММК не почне «перекуповувати» кредиторів. Хоча було б дуже цікаво подивитися, як це вийде на ділі, якщо кредиторам буде дано команду не вступати з комбінатом у переговорний процес...

Чим закінчиться цей конфлікт, не може сказати зараз ніхто. Почавшись із вольового рішення глави держави, він продовжує розвиватися по наростаючій і в орбіту потрапляють усе нові дійові особи. З одного боку — амбіції керівництва ММК ім.Ілліча, а з іншого — загострене самолюбство кредиторів, котрі знають, хто стоїть у них за спиною. За одного ладні віддати душу ті, хто працює в нього і вірить у нього, як у Бога. За інших готові працювати гроші, зв’язки і страх. А як хотілося б, щоб у країні просто працював Закон. Закон, за яким живуть генеральні директори, кредитори і Президент — добрий господар...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво