Чи варто ХВИЛюватися?

На тлі різних природних апокаліпсисів, розгортання політичних баталій, а також уповільнення темпів економічного зростання в США останнім часом часто порушується тема неминучості другої хвилі як глобальної, так і внутрішньоукраїнської економічної кризи. Наскільки обгрунтовані ці страхи?

Однією з «гарячих точок» в Україні в останні роки традиційно є фіскальний сектор. Ще зовсім недавно звучали досить авторитетні думки, які попереджали про загрозу дефіциту держбюджету нинішнього року на рівні 15—17% ВВП, що згодом призвело б до неминучого краху всієї системи держфінансів. Слід, однак, зазначити, що ці голоси вщухли на тлі поліпшення динаміки податкових надходжень і різкого скорочення поточного дефіциту бюджету, а також кардинального поліпшення ситуації з його фінансуванням.

За словами віце-прем’єра Сергія Тігіпка, за підсумками нинішнього року уряду вдасться вийти на дефіцит бюджету в 4,9%, а на наступний рік, як відомо, планується його скорочення до 3,5% ВВП. Ці прогнози не позбавлені підстав: поточна динаміка бюджетних показників вселяє стриманий оптимізм. Так, у січні—серпні поточного року податкові надходження загального фонду держбюджету зросли на 27% порівняно з аналогічним торішнім періодом (за підсумками першого кварталу цей показник становив усього 7,3%).

Про поліпшення ситуації з фінансуванням бюджетного дефіциту свідчать досягнення домовленості з МВФ, у рамках якого 2 млрд. дол. підуть на фінансування бюджетного дефіциту цього року, двохмільярдний кредит від «ВТБ», нещодавнє досить успішне розміщення єврооблігацій на 2 млрд. дол., а також різке падіння дохідності за внутрішніми держоблігаціями.

Крім того, реалізація заходів, передбачених угодою з МВФ (підвищення тарифів на газ, скорочення дефіциту Пенсійного фонду), також сприятиме розв’язанню проблеми дефіциту фінансів.

Водночас деякі побоювання викликає прагнення уряду якнайшвидше ухвалити новий Податковий кодекс (хоча якість раніше опублікованих проектів, як і раніше, викликає сумніви). Такий поспіх, зумовлений бажанням сформувати бюджет наступного року на базі вже нових податкових правил, не тільки порушує нормальний перебіг самого бюджетного процесу, а й може дорого коштувати українській економіці. Тому й не можна повністю виключати можливість виникнення «рукотворної» бюджетної кризи.

Поступово виходить із піке український банківський сектор. Відновлення припливу депозитів, з одного боку, значно поліпшило ситуацію з ліквідністю, а з іншого — дало змогу банкам досить різко знизити відсоткові ставки за депозитами, дещо виправивши, таким чином, свої фінансові показники.

Зокрема, за вісім місяців 2010 року сукупний збиток банківської системи знизився на 56% порівняно з аналогічним періодом минулого року. А без урахування «Родовід банку» (на який припадає практично половина всього збитку за січень—серпень ц.р.) темп скорочення банківських збитків становив близько 71%. У результаті показник рентабельності капіталу в середньому по банківській системі поліпшився з -32,5% на кінець 2009 року до -10,8% на кінець серпня 2010-го.

Як і раніше, важкою залишається ситуація з якістю банківських кредитних портфелів. Попри пожвавлення економіки, частка проблемних активів продовжує збільшуватися, хоча й набагато меншими темпами, ніж торік. Відповідно до даних НБУ, частка проблемних кредитів у загальному кредитному портфелі банківської системи становила 12% на кінець липня, проте реальні цифри (на основі міжнародних стандартів фінансової звітності), мабуть, набагато вищі — не менш як 30—35%. І якщо раніше учасники ринку прогнозували, що пікові значення цього показника припадуть на другий-третій квартали 2010-го, то нині йдеться про четвертий квартал нинішнього чи перший 2011 року. Отже, хоча можливість системної банківської кризи найближчим часом досить низька, ситуація з проблемною заборгованістю продовжує залишатися складною.

Попри очевидну стабілізацію, не можна остаточно скидати з рахунків і політичні ризики. Особливо беручи до уваги майбутні вибори до місцевих рад і можливе внесення змін у Конституцію країни. Однак політичні чинники навряд чи можуть стати першопричиною масштабної економічної кризи. Адже економічну стабільність удалося зберегти навіть на тлі сильного політичного протистояння напередодні останніх президентських виборів.

Таким чином, можливість виникнення внутрішніх шоків, які могли б підірвати стабільність української економіки, нині видається досить низькою.

Що може загрожувати українській економіці ззовні? Потенційно одним із таких зовнішніх шоків може стати різкий відплив капіталу (так званих гарячих грошей) і погіршення доступу до іноземних запозичень у результаті нових катаклізмів на світових фінансових ринках. Але сьогодні такий ризик навряд чи високий. Більшість нерезидентів залишили наш внутрішній фінансовий ринок іще в 2007—2008 роках і поки що так на нього й не повернулися. Потреби ж українських позичальників (держави, банків, компаній реального сектора) у зовнішньому фінансуванні, включаючи рефінансування раніше отриманих кредитів, порівняно з докризовим періодом значно знизилися.

Ще однією потенційною зовнішньою загрозою для української економіки є різке погіршення зовнішньоторговельної кон’юнктури. Саме стрімке падіння світових цін на сталь і обвал попиту на продукцію українського експорту спричинили колапс восени 2008-го. За два роки ситуація майже не змінилася — вітчизняна економіка і зараз надзвичайно залежна від ситуації на світових товарних ринках. Так, у першому півріччі 2010-го на металургійну продукцію в загальному експорті припадало 36%, у той час як співвідношення сукупного обсягу експорту до ВВП торік становило 46%.

Більш того, саме зростання зовнішнього попиту було основним чинником відновлення економіки України в поточному році: конкурентоспроможність вітчизняних виробників значно підвищилася внаслідок масштабної номінальної девальвації національної валюти.

Водночас внутрішній попит, унаслідок замороженої кредитної діяльності та жорсткої фіскальної політики, залишається досить слабким.

Наскільки ймовірне сьогодні виникнення другої хвилі глобальної економічної кризи (так званий double-dip)? Основною причиною поновлення розмов про неї стало погіршення економічних показників США: темпи зростання ВВП у другому кварталі сповільнилися до 1,6% у річному обчисленні, а рівень безробіття продовжує зростати. На кінець серпня він становив 9,6%, значно перевищуючи середній довгостроковий рівень безробіття в США (5,7%).

Щоправда, не можна сказати, що ще один виток економічної кризи в Штатах неминучий — фінансовий сектор нині почувається значно краще, ніж два роки тому. А статус долара як світової резервної валюти і високий попит на американські казначейські зобов’язання, як і раніше, забезпечують можливість здійснення активної монетарної та фіскальної політики. Отже, нові серйозні неприємності з американського боку, судячи з усього, у найближчому майбутньому малоймовірні.

На тлі новин зі США останні економічні показники країн єврозони виглядають набагато оптимістичніше. Лише кілька місяців тому тільки ледачий не казав про можливий крах європейської економіки, розпад валютного союзу та системну банківську кризу. ВВП єврозони в другому кварталі ц.р. зріс на 1% порівняно з попереднім (тобто в річному обчисленні темп зростання становив 4%). Локомотивом зростання виступає Німеччина. У результаті Європейська комісія нещодавно підвищила прогноз темпів економічного зростання країн єврозони цього року з 0,9 до 1,7% (у 2009-му сукупний ВВП єврозони знизився на 4,1%).

Крім того, як засвідчили проведені минулого літа стрес-тести, попри досить важкий фінансовий стан деяких установ, банківська система Євросоюзу в цілому виглядає більш-менш стабільною.

Поки що не викликає серйозних побоювань і економічна ситуації в країнах, що розвиваються. Більш того, в останні рік-півтора саме Китай, інші країни Південно-Східної Азії та Бразилія демонструють найвищі темпи економічного зростання. В другому кварталі 2010 року темпи зростання ВВП порівняно з аналогічним періодом 2009-го в Китаї та Бразилії становили 10,3 і 9% відповідно, а за прогнозами журналу Economist, за підсумками 2010 року ВВП у цих країнах зросте на 10 і 7,8% відповідно. І немає будь-яких чітких сигналів про те, що ця тенденція кардинально зміниться найближчим часом.

Отже, хоча глобальна економіка ще повністю не оговталася від кризи 2008—2009 років, говорити про неминучість ще однієї її хвилі, порівнянної за масштабом із ситуацією дворічної давності, наразі не доводиться.

Та, повертаючись до ситуації в Україні, усе перелічене вище зовсім не означає відсутності приводів для занепокоєння. Нікуди не ділися та, як і раніше, можна бачити всі основні структурні проблеми української економіки: залежність від світових цін на сировину, нерозвинений внутрішній виробничий сектор, високі та нестабільні темпи інфляції, незбалансована бюджетна політика тощо. Більш того, і подітися їм поки що нікуди. Попри гучні заяви та обіцянки, довгоочікувані реформи (за винятком хіба що передбачених програмою співробітництва з МВФ) за останні півроку так і не стартували.