ЧИ ПОТРІБНИЙ УКРАЇНІ ІМПОРТ «ГОРЮЧИХ ПАЛИЧОК»? УНІКАЛЬНЕ Й ЄДИНЕ ПІДПРИЄМСТВО З ВИРОБНИЦТВА СІРНИКІВ НІЧИМ І НІКИМ НЕ ЗАХИЩЕНЕ

Україна протягом усієї своєї історії завозила сірники, — на перший погляд таку банальну продукцію, — з інших країн і переважно з Білорусі, де у чотири з половиною рази менше населення, проте є три сірникових фабрики. Таку колізію з ініціативи керівництва об’єднання «Рівнеліс» вдалося виправити наприкінці 90-х років, коли філія мілітаристського рівненського підприємства «Газотрон», що у поліському містечку Березно, перестала працювати на війну. Шведська компанія «Swedish Match Arendo», лідер з виробництва сірників у Європі, продала державній лізинговій компанії України обладнання і навчила спеціалістів новоствореного підприємства робити сірники, але вже з української осики.

Робота у віддаленому поліському містечку з 13-ма тисячами населення, де ще є «лежача» фарфорова фабрика, на вагу золота. На фабриці працюють понад 250 осіб, переважно жінки, проте вони на свою зарплату годують власні великі сім’ї. Зарплата на конвеєрі сягає 600 гривень, а в середньому по фабриці до 400, що цілком задовольняє нерозбещених грошима поліщуків.

Та повернемося до створення цього унікального підприємства. Воно було введене в дію у грудні 1999 року на виконання постанови Кабміну від 26 листопада 1997 року №1321 «Про організацію вітчизняного виробництва сірників». Його потужність — 630 мільйонів коробок у рік. За час існування фабрика випустила 640 мільйонів коробок сірників та освоїла лише половину проектної потужності. Повне завантаження передбачає тризмінну роботу з забезпеченням потреб України в сірниках на 70—75%. Звідси — надходження до бюджету, робочі місця, податок з працюючих, внески до Пенсійного фонду. Про якість продукції говорити не доводиться: у цеху працівниця конвеєра продемонструвала мені експеримент, як сірники горять навіть у… воді.

Чому Рівненська сірникова фабрика була збудована саме у Березному? Ставка робилась на те, що замість спорудження підприємства на голому місці, була проведена лише реконструкція на колишньому військовому заводі, що значно зменшило витрати. Сировина ж на Поліссі валяється, як кажуть, під ногами: осика — єдина деревина, що йде на виробництво сірників — вважається «бур’яном» лісу.

Сьогоднішній фінансовий стан сірникової фабрики ставить під загрозу її існування, не кажучи вже про розширення виробництва. Недофінансування будівельно-монтажних робіт на суму 2 мільйони гривень — заробітна плата будівельників, що була погашена донині несплаченим банківським кредитом. Недофінансування двох мільйонів гривень, обіцяних з місцевого бюджету на будівництво другої черги фабрики (складські приміщення та цех хімічних компонентів). До того ж вартість шведського технологічного обладнання, яке було передано фабриці через лізингову компанію, коштує 27 мільйонів гривень, які треба сплатити протягом п’яти років. Для цих потреб фабрика, розповідає її директор Василь Тихончук, — продовжує втягуватись у трясовину банківських кредитів, що, природно, закладається в ціну сірників. Саме цим користуються сусіди-білоруси, які різними шляхами просувають свої сірники в Україну. Щоб отримати від них полум’я, треба щонайменше п’ять-шість разів черкнути по коробці, проте вони дешевші. Собівартість коробки вітчизняних сірників — 3,5—4 копійки. Відпускна ціна з ПДВ — 4,5—5 копійок. У роздрібній торгівлі вони коштують 6—7 копійок. Оптова ж ціна білоруських сірників майже вдвічі дешевша. Сприяє демпінгу і прозорість українських кордонів. Рівненська митниця нерідко реєструє нелегальні вантажі із задекларованою ціною 0,5 копійки за коробку. Якщо враховувати те, що через білорусько-український кордон дозволено провозити товар на суму до 1000 доларів США, то з такою ціною кожен підприємець може провезти понад один мільйон коробок білоруських сірників. Цим і користуються «підтримувачі» вітчизняного виробника, щоправда, чужої вітчизни: по Україні ходять, як розповів директор фабрики, гомельські і пінські сірники з фірмовою етикеткою Рівненської сірникової фабрики із зображенням козака, що тримає запалений сірник. Або, скажімо, білоруські сірники з етикеткою «Приватний підприємець Герасимчук», житель Обухова, що на Київщині. За таких умов на складах Рівненської сірникової фабрики накопичені місячні запаси сірників.

— Щоб зберегти єдину українську сірникову фабрику, — вважає її директор Василь Тихончук, — необхідно негайно вирішувати фінансові проблеми на рівні Кабінету міністрів, зокрема — Міністерства економіки: дофінансування обіцяних коштів у сумі 6 мільйонів гривень, реструктуризація лізингу, введення антидемпінгового мита.

Наприкінці минулого року департамент торговельних обмежень та контролю за зовнішньоекономічною діяльністю Мінекономіки розпочав антидемпінгове розслідування за поданням фабрики. За позитивного результату Україна буде зі своїми високоякісними сірниками, а березнівчанські поліщуки матимуть роботу і зарплату. Та чи буде позитив?..