ЧЕРГОВИЙ ПРОЕКТ «ТУРКМЕНСЬКОГО КОНТРАКТУ» З ЧИЄЇ ПОДАЧІ В «ГАЗОВОМУ» МАТЧІ СНД «М’ЯЧ» ОПИНИВСЯ НА УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІ?

Якби «Дзеркало тижня» було щоденним виданням, протягом минулого тижня практично щодня варто було б описувати кожний із таймів дуже напруженого міжнародного «газового» матчу. Причому явним гравцем у ньому залишалася тільки Україна.

2 жовтня, коли ще співпричетна до диптеми громадськість України обговорювала нюанси відставки глави вітчизняного МЗСу, перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий вирушав на чолі української делегації до Москви для участі у четвертому раунді україно-російських міжурядових «газових» консультацій.

Їхні результати в понеділок вельми туманно прокоментував прем’єр-міністр України Віктор Ющенко, зауваживши, що росіяни пом’якшили окремі принципові позиції, а українська сторона поки воліє залишатися на своїх. За словами прем’єра, результати цих переговорів збиралися згодом уточнити глави урядів України та Росії, тому навряд чи варто було очікувати конкретного результату. Тим більше, що наступного разу «газові» переговори плануються вже на рівні прем’єрів.

3 жовтня на зустріч із Президентом України прибув президент групи компаній Itera Ігор Макаров.

Коментар результатів цієї зустрічі був ще більш лаконічним: глава Мінпаливенерго Сергій Єрмілов повідомив, що до кінця року Itera готова поставити в Україну 11 млрд. кубометрів газу. Itera обмежилася аналогічною констатацією...

Вже наступного дня Президент Леонід Кучма вирушив до сонячного Ашгабату. У четвер він повернувся до Києва з підписаною із Туркменбаші міждержавною угодою про постачання в Україну туркменського газу в 2000-2001 роках в обсязі 35 млрд. кубометрів.

Безпосередньо контракти про закупку газу підписано главами НАК «Нафтогаз України» та держкомпанії «Туркменнафтогаз». НАК погодився закуповувати газ на туркмено-узбецькому кордоні. Причому 5 млрд. кубометрів можуть надійти в Україну вже цього року за ціною 38 дол. за 1000 кубометрів. На майбутній рік для 30 млрд. кубометрів газу ціну поки що обумовлено в 40 дол.

Але найцікавіше в усьому цьому — умови контракту (до кінця ц.р.): щотижнева оплата Україною щодобових поставок 55 млн. кубометрів туркменського газу на умовах передоплати 7 млн. дол. Причому спочатку така ж сума має бути переказана українською стороною до Туркменістану у вигляді так званого страхового внеску. Щоправда, цього року із загальної суми вартості поставленого газу НАК зможе розплачуватися товаром на 60%. Якщо справа дійде до постачання газу 2001 року, то на частку товарної оплати залишиться тільки 50%.

Пам’ятається, у липні цього року «енергетичний» віце-прем’єр України Юлія Тимошенко в ході візиту урядової делегації України в Ашгабат парафувала протокол про постачання туркменського газу в Україну на період 2000-2010 років, у якому значилася ціна 42 дол. за 1000 кубометрів і передбачалося поетапне збільшення закупівлі газу з 20 до 50 млрд. кубометрів на рік. «Нелюбимому» віце-прем’єру тоді добряче перепало від Президента: мовляв, проторгувалася... Хоча і Ю.Тимошенко довелося обговорювати проблему надання українською стороною банківських гарантій. Якщо не помиляюся, Туркменбаші тоді погоджувався тільки на акредитив, підтверджений банком першої категорії. Щоправда, товарна частина розрахунків була трохи вищою, а це неформально грало на руку українській стороні.

Крім того, нещодавно президент С.Ніязов заявляв, що Туркменістан продасть свій газ усім бажаючим по 42 дол. за 1000 кубометрів. Щоправда, вже після візиту Ю.Тимошенко в Ашгабат Itera домовилася про закупівлю до кінця цього року десяти «вільних» млрд. туркменського газу — по 38 дол... Причому «ітерівці» не приховували роздратування з приводу того, що цей обсяг їм дістався на 2 дол. за кожну 1000 кубометрів дорожче, аніж 20 млрд. кубометрів туркменського газу, закупленого за основним контрактом-2000.

Аналізувати вигідність-невигідність колишніх протокольних домовленостей Ю.Тимошенко проблематично — до реального контракту про постачання газу на тих умовах справа не дійшла. Як не дійшло до поновлення поставок в Україну туркменського газу і після помпезного підписання україно- туркменської угоди трирічної давності: на початку 1998-го під час візиту Л.Кучми до Ашгабату було підписано чергову угоду про постачання туркменського газу в Україну — щороку до 20 млрд. кубометрів («ЗН» докладно розповідало про це у випуску № 5 від 31 січня 1998 року). Щоправда, російський «Газпром», газопроводами якого постачається весь імпортний газ в Україну, тоді відразу ж заявив, що у нього немає технічної можливості пропустити такий обсяг туркменського газу в Україну (мовляв, потужності газотранспортної системи не дозволяють)...

Перманентні переговори все ж закінчилися підписанням «туркменського газового» контракту на 1999 рік із «Нафтогазом України» — покупцем газу та корпорацією Itera, які знову опинилися в ролі неформального оператора із забезпечення транзиту туркменського газу територією Узбекистану, Казахстану та Росії (як і кілька років тому, коли перебували оператором газопоставок у проекті СП «ТуркменРосгаз»).

НАК справно одержував газ до 21 травня 1999-го (було поставлено 8,76 млрд. кубометрів на суму 315,5 млн. дол.), а потім... Туркменістан зупинив газовий потік. За кілька днів до припинення Туркменістаном постачання газу на адресу України тодішній прем’єр В.Пустовойтенко привселюдно заявив — мовляв, Україна сама на якийсь час відмовляється від них — через брак коштів для оплати.

На актуальне запитання про те, а хіба відразу не було зрозуміло, що українська сторона «не потягне» контракт на таких умовах, ніхто не зголосився відповісти. Усе списали на політико-стратегічну необхідність...

То що ж тоді відбулося? НАК «Нафтогаз України» купував газ по 36 дол. за 1000 кубометрів на туркменсько-узбецькому кордоні й одразу продавав його корпорації Itera, що забезпечувала транзит газу до кордону України. На російсько-українському кордоні Itera продавала газ «Нафтогазу України» по 72 дол. за 1000 кубометрів. Втім, реально НАК мав оплачувати лише половину цієї вартості і тільки Туркменістану (тобто ті ж 36 дол.). З Itera за транзитні послуги НАК розплачувався тим же газом.

Контракт із «Туркменнафтогазом» передбачав оплату НАКом туркменського газу таким чином: 40% — валютою, 50% — товарами і решта 10% — так зване інвестиційне будівництво. До кінця 1999 року НАК залишався винним 315,7 млн. дол. Валютна частина вартості отриманого за той період туркменського газу — 126 млн. дол. НАКом було виплачено 8,7 млн. дол. Через неплатежі вітчизняних споживачів газу НАК просто не мав можливості акумулювати кошти для оплати грошової частини контракту.

Як тоді розповів в інтерв’ю «ДТ» віце-президент ДК «Торговий дім «Газ України», «силами українських компаній у Туркменістані здійснюються три види інвестиційних проектів: реконструкція мосту, будівництво заводу з виробництва соди й будівництво об’єктів нафтогазової галузі (зокрема силами ВО ім. Фрунзе і ВАТ «Укрзарубіжнафтогазбуд»). І з виконанням передбачених будівельних і пошуково-розвідувальних робіт проблем загалом-то немає, їх виконано навіть більше, ніж вартість 10%. Проблема в тому, що в рахунок оплати послуг їм запропонували газ по 72 дол. на кордоні з Україною, але тільки «Укрзарубіжнафтогазбуд» погодився взяти газ за таку ціну. Решта учасників інвестпроектів відмовилися брати в НАКу такий дорогий газ, не маючи змоги вигідно продати його в Україні, на ринку якої в середньому газ коштує 30 дол. І позаяк за виконані роботи НАК із підрядниками не розрахувався, їх формально поки що не зараховано. Утім, ми шукаємо варіанти розрахунків, тож, думаю, це тільки справа часу.

А товарів на той період у Туркменістан було поставлено на суму 72 млн. дол. (приблизно 49% товарної частини оплати)... Загалом специфікація товарних поставок — це понад 1,5 тисячі товарів продовольчого, будівельного й іншого призначення. На жаль, найскладніша ситуація була з поставками продовольства: туркменська сторона часто погоджується зараховувати товар за цінами, яких в Україні просто немає; та й необхідні обсяги в Україні знайти далеко не просто». Тодішній в.о. голови правління НАКу Ігор Діденко підкреслював: «НАК опинився в явно програшній ситуації: усі видатки з доставки і товарів, і газу практично несемо тільки ми. Якщо врахувати відстані, транспортні та транзитні тарифи, неважко здогадатися, що для НАКу це дуже невигідні умови».

Проте до жовтня цього року НАКу вдалося погасити 238,7 млн. доларів із загальної вартості отриманого туркменського газу (230 млн. дол. — товарами). Крім того, НАКу вдалося перекласти в товарну частину суму пені, нарахованої Туркменістаном за прострочення платежів. Інакше довелося б викласти ще 25 млн. дол. До кінця цього року «Нафтогаз України» повинен виплатити Туркменістану ще близько 27 млн. дол.

І сьогодні інвестпроекти, що реалізуються в Туркменістані, українська сторона вважає для себе найперспективнішими формами взаєморозрахунків із Туркменістаном. Хоча нюанси цих домовленостей слід уточнити... до травня-2001: до візиту С.Ніязова в сонячний (на той час, сподіваюся) Київ. Як необхідно на той час уточнити й деталі боргових відносин. За заявою Л.Кучми, на дату укладання «газової» угоди (зразка жовтня-2000) Україна залишалася винна Туркменістану за раніше поставлений газ 281 млн. дол. Це держборг, точніше, його частина, що залишилася після реструктуризації. І, як заявила віце-прем’єр Ю.Тимошенко в інтерв’ю «ДТ», Україна акуратно здійснює обов’язкові платежі Туркменістану, згідно з умовами договору про реструктуризацію української «газової» заборгованості. Віце-прем’єр також заявила, що сьогодні Україна — платоспроможний покупець енергоносіїв, тож не сумнівається, що умови «потижневого» моніторингу обов’язкової оплати українською стороною поставленого туркменського газу цілком посильні для України. Уже тому, що за останні місяці платежі за використані в Україні енергоносії, зокрема імпортні, перевершили найоптимістичніші сподівання уряду. (Наводити цілком переконливі факти й цифри щодо цього не можу через обмеженість оперативної газетної площі, але Ю.Тимошенко, мабуть, докладно розповість про це, як очікується, у вівторок — під час парламентських слухань із проблем вітчизняного ПЕК. — Авт.)

На думку віце-прем’єра Ю.Тимошенко, «туркменський контракт», привезений Президентом України, важливий уже тим, що сприяє конкуренції на українському ринку газу. Якщо досі, приміром, Itera пропонувала Україні газ по 45—50 дол. (42 дол. — для електроенергетики) за 1000 кубометрів газу, російський «Газпром» — по 50, а в кризові моменти і по 80 дол., то відтепер, вважає Ю.Тимошенко, продавцям газу в Україні доведеться зважати на те, що, з урахуванням досягнутих Президентом Л.Кучмою домовленостей, газ в Україні коштуватиме дешевше. Пропозицій на платоспроможний попит загалом-то поки що більше ніж досить. Можливо, прорахувавши цей розклад, президент групи компаній Itera І.Макаров і приїздив до Києва напередодні візиту Президента Л.Кучми в Ашгабат?..

Як насправді розвиватиметься ситуація на вітчизняному ринку газу з урахуванням найсвіжіших газоекспортних пропозицій, незабаром стане ясно. Хоча особисто я дуже обережно ана- лізую сформовану «газову» ситуацію — адже контракти містять конкретні й жорсткі умови. Не вперше українські перші державні особи говорять про можливі дивіденди від досягнутих і навіть підписаних міждержавних і міжурядових «газових» угод. Та аж надто часто вони так і залишалися добрими намірами, якими вимощена дорога... (пам’ятаєте, напевне, куди...).

Певний оптимізм викликає інформація про підготовку візиту Президента Кучми до Узбекистану. Як відомо, це одна з країн-транзиторів туркменського газу. Мабуть, Л.Кучма обговорюватиме й умови транзиту туркменського газу через територію цієї країни. Заявив Леонід Данилович й про намір продовжувати співробітництво з групою компаній Itera. Правда, якщо (о диво!) і справді вдасться забезпечити поставки в Україну наступного року до 30 млрд. кубометрів туркменського газу, то групі Itera залишиться тільки участь у транзиті цього газу, якщо в цьому буде сенс.

На переговорах із групою Itera й «Газпромом» угода про поставки туркменського газу для України, безумовно, вагомий аргумент. Проте умови «туркменського контракту», на думку самих же учасників останніх переговорів, такі, що при першому ж збої в платежах рівно через три-чотири дні «туркменський контракт» легко, як естафетну паличку, підхопить та ж таки Itera. І хоча в Україні сьогодні ейфорія з приводу туркменського візиту й домовленостей Президента Кучми, насправді перемогу, скоріш за все, святкує Туркменбаші: не НАК «Нафтогаз України», то Itera чи «Газпром» неодмінно куплять туркменський газ. Причому ціну в будь-якому випадку диктує Туркменістан, попередивши, що з 1 січня 2001 року продавати газ дешевше 40 дол. за 1000 кубометрів він не збирається.

Утім, дуже сподіваюся, що хоча б цього разу в президентів є аргументи надійніші, ніж колись. Інакше доведеться просто процитувати матеріал «ЗН» трирічної давності на аналогічну тему...