Чекає дива колгоспна «нива» - Економіка - dt.ua

Чекає дива колгоспна «нива»

27 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 27 серпня-3 вересня

«У той період селяни України жили бідно». Студенти божаться: якщо вже геть зовсім «тонеш» на екзамені, починай із цієї фрази — і попадеш «у точку»...

«У той період селяни України жили бідно». Студенти божаться: якщо вже геть зовсім «тонеш» на екзамені, починай із цієї фрази — і попадеш «у точку». А там якось викрутишся. Минають десятиліття, змінюються суспільно-економічні формації, на селі відбуваються кардинальні зрушення. А ці слова залишаються актуальними і, схоже, ще довго виручатимуть студентів.

Кіровоградщина швидкими темпами рухається по шляху земельної реформи. Тут чи найшвидше в Україні провели розпаювання земель, найбільше виділили ділянок у натурі. Обласний кадастровий центр оснащений такою апаратурою, що прямо з Кіровограда можна визначити межі кожної ділянки. Ось-ось завершиться обмін сертифікатів на державні акти. Лише КСП «Нива» Новоукраїнського району на чолі з комуністом Володимиром Огирем залишалося осторонь тих бурхливих процесів, які відбувалися в агропромисловому комплексі.

Його називали останнім колгоспом України. Люди не хотіли ділити землю і майно, завдаючи чимало клопоту місцевій владі. Область ще не здихалася іміджу «червонопоясної», а тут ще й «червона «Нива»! Цього в столиці могли не зрозуміти. Аби з Києва не тикали пальцями, на місці подбали про безплатне виготовлення для членів господарства земельних сертифікатів. Але вони лежали у райцентрівських сейфах незатребуваними: люди їх не брали. Тож укази про реформи в агропромисловому комплексі оминали це господарство, як та дощова хмара, не проливаючи над «Нивою» своєї благодаті.

Тут жили за колгоспним статутом, де найвища влада — рішення загальних зборів. Огир так і казав: «…я виконую волю людей». А вони на знак високої довіри обрали свого голову депутатом обласної ради.

Тому для багатьох стало несподіванкою, коли загальні збори дали відставку Огирю і обрали керівником головного інженера Григорія Битка. Але тепер Володимир Іванович та його прихильники не поспішають підкоритися рішенню загальних зборів і взагалі не визнають їхньої правомочності. Звучать слова про нехороших, у чомусь винних спеціалістів, які нібито збили з пантелику роботящих колгоспників. Знову піднімається на щит лозунг про переслідування за ідейні переконання. Про події в «Ниві» заговорили навіть із трибуни Верховної Ради.

Але члени господарства не вбачають у цих подіях нічого надзвичайного. Люди, які ще вчора стіною стояли за Огиря, тепер стіною стоять проти нього, не пускають свого вчорашнього керівника в контору. Декотрі лягають перед дверима прямо на землю зі словами: «Тільки через мій труп». Десятки людей невідлучно в ті гарячі дні стерегли контору — як вони стверджували, щоб туди не проникло скинуте керівництво й не замело слідів».

Головні претензії до колишнього голови — те, що в господарстві зарплату видають переважно натуроплатою, а живих грошей працівники отримують дуже мало. У відомості на зарплату за травень для 33 працівників гаража найвища сума — 142 гривні, а є й по 14, 17, 25. Тоді як у сусідньому господарстві «Степ», обурюються люди, отримують по кілька сотень щомісяця. Недарма туди перейшло багато працівників «Ниви». Докоряли голові й за те, що зверхньо ставиться до людей. Кажуть, під дверима його кабінету старі, згорблені бабусі чекали, як милості, прийому, а він утікав від них...

Прибічники ж Володимира Івановича стверджують, що на зборах було вчинено погром. Прийшли «степівці» (колишні працівники «Ниви», котрі перейшли до сусіднього господарства) і зчинили крик, щоб їм віддали землю. Голові не дали виступити зі звітом, не вислухали ревізійну комісію. Врешті, Огир запропонував перенести збори, і цю пропозицію нібито було підтримано. Він і частина людей пішли, а серед тих, хто залишився, було багато чужих, зовсім не причетних до господарства. Тож рішення зборів, переконані прибічники Володимира Івановича, неправомочне.

Сам же колишній керівник запевняє, що люди під його орудою жили не гірше, а навіть краще, ніж у сусідніх господарствах. Якщо перевести в гроші натуроплату, яку вони отримували, то вийде місячна зарплата на рівні 350 гривень і більше. У нього кожен комбайнер, запевняє Огир, по кілька тонн зерна за рік отримував. Він повсякчас наголошує, що лише виконував волю народу. Люди, мовляв, постановили не ділити землю, через те й від сертифікатів відмовлялися. То як він міг віддати земельні паї тим 210 особам, які перейшли в «Степ»? Нехай би «вихідці» подали заяви про виділення землі, і їх би розглянули на зборах, навіщо ж вриватися та брати криком? Он пенсіонерці Згібловій без проблем віддали земельний пай. Отож, він зовсім не проти реформ...

Людям, стверджує Володимир Іванович, неодноразово казав: хочете приватизації — зробимо. Але ж вони, за його словами, наполягали, щоб залишилося КСП. А й то: доглянуті поля, ферми, справна техніка, всі мають роботу. Не мають боргів перед державою. Але якщо люди бажають розпаювання, то хіба ж він проти? Уже замовлено 2077 державних актів, а до їх виготовлення людям буде виплачено те, що належить на паї. Вихідці до «Степу» хай не хвилюються — вони також одержать належне в рахунок орендної плати. «А восени нехай забирають свою землю», — дозволяє «виконавець волі народу».

Отож, зупинити реформу не вдалося. Та Володимир Іванович, мабуть, нині більше за інших жалкує, що не реформував свого часу господарство. Ось коли б він створив яке-небудь приватне сільгосппідприємство та уклав з пайовиками договори оренди, то дідька лисого хтось би тепер дістав його! Але таких реформ у «Ниві» якраз і не хочуть! («Бачимо вже, як живуть реформовані господарства й села, он сусіднє знамените колись гіталовське Комишувате без світла сидить. Чули, що деякі хазяї до пайовиків як до кріпаків ставляться. То ми свого ось захотіли — і зняли. А приватне господарство — як панщина»). Тут хотіли б і землю поділити, і «колгоспом» жити (тільки з іншим головою), щоб рішення загальних зборів мали найвищу силу. За цю тоненьку віртуальну соломинку «останні колгоспники» хапаються в надії врятуватися від «переможної ходи реформ» по українських селах.

Як же ми дожилися до того, що люди, які стогнали колись від колгоспної системи, тепер бачать у ній порятунок?

Кіровоградщина зі своїм «останнім колгоспом» волею долі стала батьківщиною історичного експерименту. Мабуть, якби «Нива» побачила у реформах позитивний приклад для наслідування, то ніякий Огир не зупинив би їх. Натомість не в одному реформованому господарстві можна почути такі самі слова про неувагу до людей, про несправедливу плату за паї тощо. Селяни розчаровані реформою. Орендна плата в розмірі півтора відсотка грошової оцінки земельного наділу — це приблизно 134 гривні за гектар. За чотири з лишком гектари десь 550 гривень — он яке багатство! А розплата за це — безробіття на селі, соціальний занепад, моральна деградація.

До того ж люди «живими» цих орендних гривень майже не бачать — їм видають ту саму натуроплату, причому часто за цінами, які в півтора раза перевищують ринкові. Ще й земельний податок нерідко лягає на них, бо ніхто не роз’яснив, як треба укласти договір оренди, аби тебе не ошукали. І так само «землевласники» мусять уклінно випрошувати трактора та труну, чекати милості під дверима — тільки вже не голови колгоспу, а орендаря...

Якщо ж він «чужий», десь із міста — взагалі село пропало. І відповідальності за це ніхто не несе. Тож і виходить, часто скаржаться люди, що «на словах нас називають «господарями землі», а насправді ми тепер кріпаки ще більші, ніж були при колгоспах». Чи ж варто дивуватися, що в «Ниві» не прагнуть таких реформ?

А «революція» в останньому колгоспі на Кіровоградщині ще може статися. Не так-то й докоряють Огирю, що не віддав землю «степівцям». Швидше, навпаки: «…надто вони розумні! Хочуть забрати масивом увесь перший відділок, бо там грунти найкращі. А нам що залишиться?»

Землеробам поки що не хочеться думати, що в них і без «степівців» клопоту вистачить. Рано чи пізно прийде час, коли кожен стане перед вибором: що робити з власним паєм. Але інформаційна та матеріальна підтримка реформ така, що селяни просто бояться опинитися наодинці зі своєю землею. Ніхто не поспішає роз’яснити людям їхні права власників, ніхто не розкаже, як їх реалізувати. Якщо ж хтось побажає відокремитися зі своїм наділом — усі з цікавістю чекатимуть, поки такий сміливець «заросте бур’янами».

Люди звідусіль чують, що самотужки із землею їм не впоратися. Віддай, мовляв, швидше свою землю «справжньому господарю». А таким на Кіровоградщині традиційно вважається керівник великого сільгосппідприємства, що пов’язане з орієнтацією на зернові культури. (Площі зернових у області останніми роками істотно розширилися: 1990-й — 840 тис. гектарів, 2004-й — близько 900 тис.). У структурі реформованих господарств фермерські займають менше 13%. Про одноосібника й говорити ніхто не вважає за потрібне: який там його внесок у «кіровоградський коровай»! Він же тільки себе годує, спробуй витягти з нього що-небудь на різні «потреби» місцевого масштабу! Нібито не для того й роздали тисячам і тисячам селян землю, щоб вони нарешті своєю працею зробили себе заможними, а країну — багатою, позбавивши державний бюджет ярма пільг та субсидій.

Про два мільйони тонн кіровоградського хліба, про темпи реформування в АПК так приємно доповідати! А реальний добробут населення — та хто там згадає про це в зоряну мить рапортів! Область із найбагатшими чорноземами — серед регіонів з найнижчим рівнем життя. Донизу її тягне якраз село з його немислимо низькими зарплатами та безробіттям.

Ставши власниками землі, селяни Кіровоградщини стали біднішими, ніж були без неї. Навіть небувало врожайні на хліб роки не принесли достатку в селянські оселі. Він осів у кишенях «великого господаря», якому не потрібні ні корови, ні картопля з овочами. А отже, й робочі руки. Для вирощування пшениці досить мати техніку та з десяток механізаторів…

Урожай нині, кажуть аграрії, непоганий. Але «господар» продовжує скаржитися, що сільгоспвиробництво приносить йому самі клопоти та збитки, — незрозуміло тільки, чому за земельні наділи селян орендарі вже відкрито ведуть боротьбу і звідки в тих «заклопотаних» сільгоспкерівників беруться гроші на дорогі автомобілі та інші блага.

«Господар» хоче бачити селян терплячими й покірними, а сам на їхніх очах може дозволити собі ігнорувати норми сільської моралі, жити відкрито «на дві хати» і тому подібне. Мовляв, чхати йому, що люди кажуть, він же «по паях розплатився», а до решти їм діла нема. Голова колгоспу в колишні часи такого не наважився б робити. «Їм усе можна!», — кажуть люди, спостерігаючи за тим, що коїться. Яка вже там довіра до реформ!

Насамкінець ще раз повернімося до «Ниви»: що ж усе-таки стало тим «сірником», від якого спалахнув конфлікт? Адже коли по відділках обирали уповноважених на загальні збори, нібито ніщо не віщувало бурі. Та недарма ж найбільше затишшя саме перед великою грозою...

Угорі не завжди чутно, про що шумлять низи. Люди вже давно хотіли знати, куди витрачається колективно зароблене багатство. З одного боку, вони постійно чують, що в «Ниві» справи кращі, ніж у сусідніх господарствах. А з іншого — їм кажуть, що немає грошей на зарплату, бензин та інше. Якщо в них усе так добре, то чому кожен чесний трудівник не може побудувати собі нову хату, як Огир, або купити машину?

Про те, як у господарстві використовуються матеріальні цінності, люди й хотіли почути на зборах у звіті ревізійної комісії. Але тут існує одна делікатна обставина, яка, можливо, й «спалила» останнього голову колгоспу. Люди кажуть: «Як ми можемо довіряти тому звіту, коли ревізійну комісію очолює жінка Огиря?» Він же сам, та й вона, не вбачають у цьому нічого «такого».

Люди ж думають інакше. І цього разу думку свою вони висловили рішуче.

P.S. Нове керівництво «Ниви» виплатило 112 тис. гривень заборгованої зарплати. Про зміни форми господарювання поки що нічого не відомо...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво