Час поганих новин

Торік припущення, висловлювані окремими аналітиками з приводу того, що ціна на нафту може злетіти до 60 доларів за барель, навіть не ставали предметом обговорення — настільки неймовірним це тоді видавалося. Адже в той час велися запеклі дискусії на тему, чи зможе ОРЕС утримати ціни на нафту в межах заданого коридору (якщо хтось пам’ятає, між 22 і 28 доларами за барель). Зате тепер, коли взято 45-доларову планку, ціна в 100 доларів за барель уже розглядається з набагато більшою часткою серйозності. Тим паче, що такою перспективою поспішив «порадувати» не лише президент Венесуели Уго Чавес, а й експерти Deutsche Bank.

Як підкреслюють аналітики, занадто вже багато негативних чинників наклалися один на одного. Це й різко зрослий попит на нафту, особливо в країнах Південно-Східної Азії, і нестабільність політичної ситуації у Венесуелі, і вибухонебезпечне становище в Грузії, і міжнаціональні конфлікти в Нігерії, і пожежа на третьому за величиною нафтопереробному заводі в США. Але передусім — це зрив поставок іракської нафти й аналогічна загроза в Саудівській Аравії, обумовлені діями терористів, а також великий переполох, викликаний непослідовними рішеннями російських чиновників, відповідальних за долю «ЮКОСа».

Із іншого боку, реально поставки нафти поки ще не скоротилися ані з однієї із перелічених вище причин. Навіть з іракської Басри, куди нафта певний час не надходила, сировина продовжувала відвантажуватися за рахунок резерву. Проте на провідних біржах стараннями спекулянтів на кожне «цільове» повідомлення ЗМІ реагували негайно й дуже бурхливо. «Відзначили» (шляхом зниження ціни) навіть повідомлення про уповільнення темпів зростання американської економіки, побачивши в цьому ознаки ймовірного скорочення попиту на нафту. Проте свіжіші повідомлення із «нафтового фронту» хитнули цінову стрілку в інший бік.

І все-таки предметом детального аналізу більшість експертів обирають три чинники — загрозу терактів, невизначеність долі російського нафтового велетня і здатність ОРЕС бодай певною мірою контролювати сформовану ситуацію. «Премія», обумовлена загрозою теракту, останнім часом зросла вкрай незначно та дорівнює від 10 до 12 доларів на барель. Реальних механізмів із її скорочення у світового співтовариства немає, і залишається тільки сподіватися, що одночасно вивести з ладу нафтову інфраструктуру відразу в кількох ключових регіонах терористам не вдасться. Навіть практично цілковите припинення поставок іракської нафти, які зараз досягають 2 млн. барелей на день, поки ще може бути перекрите за рахунок тієї самої Саудівської Аравії. Інша річ, якщо серйозний теракт станеться у самій Аравії. Саме на цей випадок багато країн і запасають резервну нафту, здатну пом’якшити черговий нафтовий шок. Причому саме нині нагромадження цих резервів здійснюється рекордними темпами.

А от ситуація навколо «ЮКОСа» не виглядає ані такою однозначною, ані такою логічною. Світові ЗМІ досить протокольно відреагували на арешт напередодні президентських виборів у Росії Михайла Ходорковського, найбільшого російського олігарха, побачивши в цьому акті винятково політичні мотиви й повіривши запевненням Володимира Путіна про небажання доводити до банкрутства компанію, котра видобуває 20% російської нафти та 2% — світової. Тепер вони — в цілковитій розгубленості. Причому, власне, доля компанії по-справжньому хвилює хіба що анонімний консорціум британських інвесторів, за вивіскою якого дехто примудрився роздивитися добре знайомі обличчя товстосумів російського походження. А більшість занепокоєна як пошуками взаємозв’язку між словами та справами Путіна, так і перспективою ренаціоналізації в рамках відроджуваної російської імперії.

Той факт, наскільки обгрунтовані обвинувачення «ЮКОСа» в несплаті податків на суму в 7 млрд. дол., юристів цікавить значно більше, ніж журналістів і біржових спекулянтів. Зате всіх без винятку цікавить: чи зможе «ЮКОС» в умовах, коли на його майно, а також на майно його «доньок» то накладається, то знімається, то знову накладається арешт, здійснювати контрактні поставки нафти? Як стверджують знаючі особи, транспортні витрати компанії становлять 250 млн. дол., причому проплачено їх лише до середини серпня. Із іншого боку, вартість нафтових запасів лише «Юганскнефтегаза», найапетитнішої «доньки» «ЮКОСа», оцінюється в понад 30 мільярдів доларів. Але при цьому «офіційна» вартість самої компанії дорівнює лише ... 1,75 млрд. дол. Саме за таку суму вона може дістатися одному з тих, кого британський журнал The Economist назвав терміном «путінгархи». І це при тому, що метою майбутньої ренаціоналізації проголошують виправлення помилок 1990-х років, коли величезні капітали потрапляли в окремі приватні руки за копійки.

Здавалося б, масова втеча з Росії іноземного капіталу внаслідок загрози ренаціоналізації, нагнітання напруженості у відносинах із країнами—імпортерами нафти, передусім із США, через крайню невчасність нафтових з’ясувок усередині Росії, мали б насамперед хвилювати російське керівництво. Але, зважаючи на все, не хвилюють. А тим часом Організація економічного співробітництва й розвитку подала дані, відповідно до яких три найкрупніші приватні нафтові компанії («ЮКОС», «Сибнефть» і ТНК) за останні п’ять років збільшили сукупне видобування нафти на 90%, а обсяг експорту — на 130%. Тоді як державні нафтові компанії за той самий період видобування збільшили на 15%, а експорт — на 27. Отож, запевнянням російського керівництва, що навіть у разі «певної» ренаціоналізації компанії поставки російської нафти не знизяться, імпортери нафти не дуже вірять. Тим паче, що стосується це країни, яка займає другий рядок у рейтингу експортерів нафти й перший — із її видобування.

При цьому Саудівська Аравія, яка традиційно займає першу позицію серед експортерів нафти, залишається чи не єдиним гравцем, що вселяє оптимізм. Практично лише вона в змозі збільшити видобування нафти понад досягнуті на сьогодні показники. 30 мільйонів барелей на добу (зараз їх видобувають країни—члени ОРЕС) є рекордом останніх 25 років. При цьому офіційна квота становить лише 26 мільйонів барелей. 2 мільйони припадає на Ірак, у якого поки ще немає офіційної рознарядки, а ще 2 мільйони видобуваються понад квоту. За оцінкою фахівців, ОРЕС працює на межі своїх можливостей і видобуває 95% свого потенційного максимуму. Проте Пурномо Юсгіанторо, президент ОРЕС і міністр нафтової промисловості Індонезії згнітивши серце пообіцяв ще два-три мільйони барелей додатково. Принаймні до 15 вересня, коли визначенням кількості добових обсягів видобутку й експорту займеться у Відні чергова конференція ОРЕС.

І все-таки факт, що за такого невтримного зростання цін на нафту (на 40% тільки від початку поточного року) скорочення попиту не відбувається, здатний викликати певний оптимізм і вкотре підтвердити їхній спекулятивний характер. Правда, набагато гнітючіше враження на цьому тлі справляє повідомлення про аварію на японській АЕС. Зважаючи на все, надії, які останнім часом знову почали покладати на атомну енергетику, також можуть виявитися не вельми виправданими.