БЮДЖЕТНЕ ЛІЖЕЧКО ДЛЯ АПК

Як не вмощуй здорованя-АПК у бюджетне ліжечко для немовляти — то голова звисає, то ноги стирчать. Із фінансовими «меблями» на виріст проблеми просто біда. Бюджетне меню на наступний рік хоч і стало для нього калорійнішим проти нинішнього на 200 мільйонів гривень, однак в основному за рахунок асигнувань на заробітну плату. Видатки ж на виробничу сферу змаліли майже вдвічі. От і мулько небораці лежати. Зголоднілий, він сподівається, що депутати зглянуться на його бідність і підсоблять якоюсь копійкою. Чи з’явиться вона у проміжку між першим-третім читанням, як і торік при затвердженні бюджету?

Плачі в подушку

Черга агропрохачів — як колись до мавзолею: всім треба! Плачуть-благають сільбудівці: дайте на соціальний розвиток! Бодай копійчану суму, але «забийте» окремим рядком у бюджеті… Головні верстальники річної фінансової книги переадресовують селян до загального обсягу капітальних вкладень держави: шукайте там… Шукають. Коли знаходять, а коли й облизня дістають. А все через те, що законними нормами знехтувано. Гучно розрекламовану програму «Власний дім», очевидно, доведеться згорнути, адже на пільгове кредитування будівництва сільського житла перепадають крихти. Вони не вдовольняють і третини заяв забудовників. Відтак годі говорити про вкорінення на селі молодих дужих рук, яких так потребують поле, ферма.

Не розв’яжуть проблеми і 19 млн. грн. на газифікацію. В Україні у сільській місцевості закопано 24 тис. кілометрів труб вартістю 4 млрд. грн., що чекають-не дочекаються «голубого палива». Селяни згодні завершити готові на 70—80 відсотків довгобуди толокою, аби лиш кошти. 1100 сільських шкіл невідомо коли наповняться дитячом гамором, бо чекають на 20% дофінансування. Третина сіл узагалі не мають освітянських осередків і музичних закладів. На соціальне будівництво витратили цьогоріч близько 10 млн. грн. із 56 передбачуваних. До кінця року решта навряд чи й надійде.

У департаменту ветеринарної медицини — свої аргументи. Якщо на протиепізоотичні заходи залишиться 48 млн., як і цьогоріч, то відомство зможе контролювати ситуацію, не більше… На важливі програми — пріонні інфекції (енцефалопатія ВРХ) та виробництво вітчизняних засобів захисту тварин — асигнувань не передбачається. Потрібно ж 60 млн. грн. За першою програмою Україна вже 2003 року перейшла б до масового моніторингу: кожна тварина старша 18 місяців тестувалася б на пріон, як у Франції. Друга передбачає переобладнати застарілі біофабрики, які раніше забезпечували біопрепаратами і Закавказзя, і Середню Азію.

«Брати і сестри! Хто скільки може…» Це вже благання сільгоспмашинобудівників. Володимир Кравчук, керівник відповідного департаменту Мінпромполітики, певен, що впродовж двомісячного бюджетного марафону вдасться щось вициганити. Ну, принаймні 30-відсоткову державну дотацію на здешевлення сільгосптехніки, — а це 200 млн. грн. Якщо ж ні, Володимир Іванович «гарантує» темпи випуску техніки аграріям, як і нинішнього року: на рівні 50—100 комбайнів. Якщо зернокомбайн «Славутич» коштує півмільйона, то агроформуванню, крім 30-відсоткової державної підтримки, доведеться докласти власних понад 300 тис. Таких заможних в Україні 10%. Виходить, хто не має цієї техніки, той не матиме і поготів, а «здешевлення» допоможе фінансово тим фірмам, які й так надійно тримаються на ногах. Альтернатива — лізинг техніки під 4—7% річних.

Щоправда, і тут без фінансових ін’єкцій, а саме — 300 млн. гривень, буде сутужно. Так вважає Василь Шпак, голова НАК «Украгролізинг». Надія на бюджетний приварок, очевидно, помре останньою, бо в «Украгролізингу», крім неї, є реальне фінансове джерело, до якого й спроваджує компанію Кабмін, — 2,6 млрд. грн. Щоправда, їх треба «вибити» у боржників—користувачів імпортної техніки, що не так-то вже й просто.

Фінансові позиції, які обстоював на засіданні аграрного комітету Верховної Ради Роман Шмідт, заступник державного секретаря МінАП, на перший погляд, начеб і правильні:

— Досвід нинішнього року підтверджує, що товаровиробники потребують підтримки в реалізації зерна. Тому ми пропонуємо, щоб у державному бюджеті на заставні закупівлі зерна було передбачено 300 млн. грн. або 75 млн. для повної компенсації відсоткової ставки за кредити. Та й на підтримку біржового ринку треба 10 млн. грн. Сьогодні селянин не може протовпитися на біржу, а користується послугами трейдера. Створені на бюджетні кошти маркетингові кооперативи згуртують сільгосптоваровиробників, дадуть змогу їм самим продавати продукцію на біржі. За вигідними цінами, а не підпільно, під столом. Ще один аспект: у нас бракує того, що є в усьому світі, — державної системи моніторингу цін. Чергова проблема: сьогодні держава, стимулюючи продаж сільгосппродукції через біржовий ринок, компенсує 20% ПДВ. Кому? Трейдеру, який оббирає село. А чому б не преміювати 10 відсотками аграрія, який через біржовий ринок без посередників експортує зерно? Держава виграє на цьому 10%, і товаровиробник заробить. А щоб і він, і ми орієнтувалися у ринковому морі, володіли достовірною і повною інформацією, потрібно створити дорадчі служби. Нам допомагає уряд Великобританії — виділив 5 млн. фунтів стерлінгів на створення таких служб у Донецькій, Одеській і Київській областях, уряд Канади — 15 млн. доларів (Волинська, Рівненська і Дніпропетровська області). А ми? 5 млн. гривень просимо, і тих не дають. То кому дорадчі служби потрібні більше — закордону чи нам?!

Звісно, нам. Але не зі всіх імпортних викройок пошиєш українську одежину. Навіщо нам щось чужинське, як є рідне райсільгоспуправління? Раніше туди добирали най-най: і агрономів, і зоотехніків, і механіків. Дехто з них і понині працюють, інша річ — за що? За копійки! Районна управлінська ланка потребує докорінного перекроювання. І МінАП слід негайно витягувати її, вважайте, уже з того світу, а не лобіювати створення альтернативної структури з модерновим глянцем. Та й із ціновим моніторингом заступник держсекретаря спізнився. Його пілотний проект вчені академії аграрних наук розробили в 1997—1998 роках, апробували, отримали схвальні відгуки. Але моніторинг «заглух», у прямому розумінні цього слова: за несплату відрізали телефони. І півтора десятка сертифікованих фахівців, котрі знаються на прогнозах ринків сільгосппродукції, за браком відповідних замовлень, перебиваються з хліба на воду. Їм не до спорту… Як і сільському трудівникові, на якого, щоб у здоровому тілі нуртував здоровий дух, зі спортивного бюджету перепадає 5—6%. Я не певен, що 10—12 млн. гривень, які просить керівництво спортивного товариства «Колос» на наступний рік, зможуть виманити із забур’янених спортивних споруд представників малої рогатої худоби — кіз.

Просять Держлісгосп, Держводгосп, Держкомзем… Плач до плачу — суцільний зойк. Не певен, що він ущухнув би, навіть коли б бюджет АПК із передбачених 1 млрд. 451 млн. гривень зріс до 2 млрд. 354 млн. Саме така сума випливає зі статті 10 Закону України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років»: частина видатків Держбюджету України на фінансування розвитку сільського господарства має становити не менше 5%. У тому, що ця стаття не діє, можна звинувачувати всіх: депутатів, Кабмін, Мінфін, МінАП. Та навіть якби прем’єр був Ісусом, не нагодував би АПК і п’ятьма річними бюджетами. Два з них одразу пішли б на тотальне оновлення аграрного технічного парку.

Куца ковдра

Небагатий аграрний бюджет навіть після прийняття у ВР не раз перекроюватиметься в аграрному відомстві. Уже зараз очевидні огріхи, на які вказує Микола Роїк, віце-президент Української академії аграрних наук:

— На докорінне поліпшення земель науково-дослідних господарств УААН виділяють лише 200 тис. грн., тоді як МінАП на ці ж потреби — 4 млн. Доречно було б їх цільово переадресувати нам, оскільки землі аграрної академії державні. Щодо селекції у рослинництві, то й тут нас обділили увагою. Створені спеціальні фонди дали змогу установам академії аграрних наук розвивати первинне насінництво основних культур. Але селекціонерам і дослідним станціям вигідніше підтримувати старі сорти і гібриди, ніж нові. Чому? Бо нові потребують додаткових коштів. Однак попри те, що в бюджеті-02 загальна сума на селекцію в насінництві начеб і збільшена, УААН її зменшено...

На те, що вдасться випросити із мінфінівського «загашника» на потреби аграрного сектора, сподівається і Катерина Ващук, голова аграрного комітету Верховної Ради:

— Я не в захопленні від бюджету. Чому? Погляньмо на програму бюджетного відшкодування частини відсотків за користування кредитами. Усі знають, найбільша проблема на селі — обігові кошти. Нинішнього року на здешевлення кредитів передбачили 150 млн. грн.: їх нам вистачило буквально на півтора місяця. За мінімальними підрахунками, аграрному сектору потрібно 7—8 млрд. грн. обігових коштів, тому комітет просить 400 млн. на їх відшкодування. Тим більше, що Нацбанк зменшує ставку рефінансування, а комерційні банки збільшують відсотки за користування кредитами. Вважаю, уряд мав би запропонувати внести зміни до Закону про банки і банківську діяльність, які б лімітували різницю між ставкою рефінансування Нацбанку і ставками комерційних банків... Однак основне, на чому наполягатимемо, — здешевлення кредитів та збільшення їх обсягів.

Цього року вперше почали заохочувати розвиток тваринництва, а саме — дотувати зданий на переробку і заготівлю кондиційний молодняк худоби. 125 млн. грн. виплат, передбачені у бюджеті-01, стимулювали селян. Вони реально відчули: ціна стає вигідною. Зросло поголів’я худоби. А це, до всього, й органіка, за якою скучили наші лани. Тож незрозуміло, чому цю статтю на 2002 рік вилучили з бюджету, тоді як її слід залишити і навіть збільшити суму — не менше 100 млн. грн. на рефінансування.

Цьогорічний багатий врожай зернових виявив у ланцюжку ринкових перетворень найслабшу ланку — уміння формувати внутрішній і можливість виходу на зовнішній ринок. Щоб підсилити її, депутати-аграрії підготували Закон «Про зерно та зерновий ринок», де передбачені заставні закупівлі зерна та поповнення продовольчого резерву. Кожна держава, яка себе шанує, має власний засік, щоб гарантувати продовольчу безпеку. Розумію, уряд — молодий, вчасно не зорієнтувався на зерновому ринкові, але наступного року такі упущення вже будуть непростимі. Тому слід завчасно підготуватися, а селяни, знаючи, що у бюджеті на заставну закупівлю зерна передбачені певні кошти, знову сіятимуть хліб.

Я перелічила основні статті бюджету, які потребують перегляду. Знаю, не уникнути тертя у бюджетному комітеті, але обстоюватимемо свою точку зору, боротимемося!

Трохи прагматичніша позиція щодо бюджету-2002 Олега Юхновського, першого заступника голови аграрного комітету Верховної Ради:

— Я проти ірреального бюджету, а відтак і величезних цифр. Щоб раціонально використовувати навіть ті кошти, які сьогодні виділяють на аграрний сектор, їх треба перерозподілити шляхом цільових дотацій саме сільгосптоваровиробникові. Але на одній шальці терезів — адміністративні методи управління, а на другій — принадні бюджетні кошти, які так і кортить розподілити чи переділити. На цьому аграрна політика й закінчується. Ми нарешті мусимо поступово переходити на цивілізовані форми підтримки аграрного виробництва. Не простим декларуванням, перерозподілом держбюджету за рахунок інших галузей має розвиватися АПК. На жаль, ми втратили закон Терьохіна—Цушка, який було прийнято в першому читанні, — про основи фінансово-бюджетної підтримки. Саме він дозволив створити нормальну схему фінансування аграрного сектора, цінової підтримки АПК, абсолютно прозорий ринок аграрної продукції, правила гри на ньому і давав поштовх для розвитку власне інфраструктури агроринку. Реляції про реформування села, зростання економічних показників і участь у цьому процесі новостворених ринкових структур багато в чому, на превеликий жаль, залишаються лише на папері. Виконавча влада, як на мене, діяла дуже кволо, щоб зцементувати реальні зрушення в АПК.

Щодо підвищення заробітної плати на 2002 рік власне апаратові аграрного відомства, то я б детально вивчив віддачу кожного департаменту, працівника: а чи варто це робити? Запитайте в МінАП: який цьогорічний вал зерна? І від різнорангових чиновників почуєте різну цифру: плюс-мінус мільйон тонн. А якщо деталізуєте, попросите класифікувати зерно: продовольче-фуражне, не кажучи про його класність, то розбіжність у цифрах буде ще строкатішою. Така ситуація і по цукру. Учора розпиналися, що дефіцит цукру становить 400 тис. тонн, завезли 250 тис. цукру-сирцю, а сьогодні, виявляється, ринок переповнений зайвими 150 тис. тонн. Звідки ж вони? Для того, щоб впливати на розвиток АПК, треба мати принаймні достовірну інформацію.

Які позиції спрацювали у бюджеті-01? Бюджетне погашення відсотків за кредити і цільова дотація. Що маємо на наступний рік? Цільова дотація на виробництво продукції тваринництва та рослинництва у поточному році становила 154 млн. грн., планується 40 млн. На здешевлення кредитів нинішнього року виділили 275 млн., заклали 150. Відчутний регрес. Замість ринкових економічних механізмів підтримки аграрного сектора ми одержали адміністративний Закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років», який, у принципі, закріпив посилення суто адміністративного управління в аграрній сфері. Він не тільки не приніс селянам істотних змін на краще, а завдав серйозних збитків бюджетові. Пригадаймо пільги по імпорту пального, від чого бюджет втратив близько 100 млн. грн.

Якого результату очікувати від такої політики? По-перше, на початок наступного року ми матимемо ситуацію неповернення кредитів комерційним банкам. Ринок зерна провалився, аналогічна ситуація з цукром… Селянину нічим розраховуватися за позики. По-друге, не виключаю, що виникне податкова заборгованість сільгосппідприємств перед бюджетом. До чого це може призвести? Передусім до дискредитації економічних заходів, запроваджених на підтримку аграрного сектора. Тому, з точки зору формування бюджетного року як однієї зі складових аграрної політики, вважаю, доцільно було б уже нинішнього року ці позитивні тенденції розширити. За рахунок чого? За рахунок перерозподілу навіть тих незначних ресурсів, спрямувавши їх на цільові, прямі дотації аграрному виробництву.

Один із чільних напрямків — дотація на виробництво сільськогосподарської продукції. Приклад цього — зростання виробництва молока і м’яса. Джерело фінансування? Щодо підтримки виробництва продукції тваринництва, то це — ПДВ, яке відшкодовують селянинові переробні підприємства. Відповідний закон потребує змін у плані ефективнішого залучення коштів, які акумулюються саме переробними підприємствами. Останні свідомо зменшують ціну на суму поверненого ПДВ, а простіше — знижують закупівельну ціну. При цьому лише малу частину цих коштів отримують безпосередні виробники — селяни. Дотація переважно перепадає посередникам — заготівельникам худоби. До конкретного виробника вона дійде лише тоді, коли за підтримки держави створимо прозору інфраструктуру аграрного ринку — закупівельні пункти, де під контролем держави на конкурентних засадах закуповуватимуть худобу.

Надзвичайно актуальні нині виробництво засобів захисту рослин, ветеринарних препаратів і закупівля сільськогосподарської техніки. Цього року деякі регіони недобрали половину хліба лише через те, що не обробили посівів проти шкідників і хвороб зернових. Оскільки в Україні практично немає власної бази виробництва ЗЗР, здешевлення їх надзвичайно актуальне. За рахунок чого? Уже нинішнього року слід запровадити дотацію на гектар сільгоспугідь. І отримувати її має не орендар, а власник земельної ділянки. Він, і тільки він має визначатися, як розпорядитися нею. Джерелом фінансування можуть бути кошти від приватизації об’єктів АПК, зокрема переробних підприємств.

Недостатньо використовуються можливості переробної і харчової промисловості. Навіть попри те, що порівняно з іншими сферами ця галузь іде з плюсом, і досить таки значним — до 20—30% збільшення виробництва проти попередніх років. Не повністю задіяний механізм кредитування селян саме через підприємства переробної промисловості. Це — один із ефективних і важливих шляхів, на якому селянин зможе прозоро реалізовувати власну продукцію, одержувати реальні кошти, уникаючи давальницьких схем, бартерних операцій. Та й банки за такої схеми більш зацікавлені у наданні кредитів, оскільки гарантом повернення їх виступає високоліквідне майно переробних підприємств. Чим не важіль для розширення пільгового кредитування?

На жаль, бюджет-02 якщо й зазнає змін, то неістотних. Додаткові пропозиції МінАП, як і аграрного комітету, грунтуються в основному на задекларованих у згадуваному законі 5% суми бюджету України. «Віддайте наших п’ять відсотків — і на селі буде рай!» Але ж на деклараціях довго не проживеш...