Бути чи не бути середньому класу в Україні? На жаль, підвищення мінімальних зарплат веде нас у протилежний бік від мети

Для початку — трохи теорії. Поняття середнього класу, класу бідних і класу багатих пов’язані з їх доходами, купівельними спроможностями, з відповідними наборами споживчих потреб, так само, як із внеском кожного з класів у побудову цивілізованого суспільства.

Товари, що їх купують споживачі, діляться на три групи: товари першої необхідності (їжа, засоби гігієни, одяг), товари тривалого користування (меблі, інструменти, прилади, кредит на машину, на помешкання тощо) і товари розкоші (золото, коштовності, дорогі меблі, автомобілі тощо).

Їжу та одяг купують завжди, незалежно від їх ціни, бо це життєво необхідно. Ще в жодній країні світу ціни на товари першої необхідності не знижувалися.

Щоб купити товари тривалого користування, потрібно мати доходи, а відтак і купівельну спроможність більшу за певну граничну величину.

Товари розкоші звичайно купують дуже багаті люди.

Одне з найважливіших завдань українського керівництва саме й полягає в розробці стратегії розвитку середнього класу та переходу з першого стану, в якому ми зараз перебуваємо, до другого.

Цього ніколи не досягнути, здійснюючи політику збільшення доходів лише найбідніших верств населення. Не туди йдемо! Ми розцінюємо як прорахунок безвідповідальне збільшення пенсій 11 млн. малозабезпечених пенсіонерів до 284 грн. (це коштує державі 13 млрд. додаткових видатків на рік), а також наступне підвищення пенсій до 332 грн., що обійдеться додатково ще в 6 млрд. грн.

Загалом раптове збільшення місячних доходів найбідніших верств населення до 332 гривень на місяць істотно поліпшує життєві умови значної кількості пенсіонерів. При цьому, однак, слід пам’ятати, що доходи кожного з них не виходять за межі доходів, необхідних для придбання товарів першої необхідності. Але купівельна спроможність на такі товари зростає в Україні на 1,8 млрд. грн. щомісяця. Пропозиція товарів не може особливо зрости, отже, істотно підвищаться ціни. Зростання цін торкнеться всього населення, а не тільки пенсіонерів.

Аби цього не допустити, уряд має намір знизити ввізне мито на товари першої необхідності. Це сприятиме конкуренції, але може поставити вітчизняну харчову промисловість у складне становище. В результаті кошти, які спрямовуються з бюджету на допомогу пенсіонерам, підуть на підтримку закордонних підприємств.

Пенсіонери не виробляють продукції, не роблять відрахувань до Пенсійного фонду. У цьому сенсі збільшення витрат Пенсійного фонду, тобто підвищення пенсій, можна вважати втраченими грішми — це астрономічні суми, причому не з Пенсійного фонду, а з державного бюджету. Це сувора дійсність, перед якою зумисне поставлено новий уряд України. Потрібно розібратися в пенсіях трудового народу, визначитися з розміром виплат до Пенсійного фонду, з трудовим стажем. Бо це стосується аж 12 млн. громадян, які отримують однакову за розміром пенсію — 332 гривні на місяць.

Шкалу заробітних плат у державі не слід будувати, виходячи з мінімальної заробітної плати чи з розміру прожиткового мінімуму. Такий шлях при браку коштів веде до «стискування» шкали заробітних плат, до несправедливої зрівнялівки. Саме це ми й переживаємо нині.

За вихідну точку в шкалі зарплат слід взяти середню заробітну плату (СЗП). Величина її повинна відповідати такій купівельній спроможності і забезпечити такий попит, який сприятиме розвиткові виробництва товарів як першої необхідності, так і тривалого користування.

Маючи середню зарплату за вихідну точку, будуємо шкалу, на якій міститимуться СЗП кожної галузі виробництва і сфери послуг. Щоб побудувати таку шкалу для України, ми спиратимемося на досвід Австрії. Шкала заробітних плат в Австрії, яка є членом ЄС, близька до аналогічної шкали в інших країнах ЄС. Ми зробимо свій прогноз у двох варіантах: перший — виходячи з вартості спільного для України та Австрії еквівалента, другий — з урахуванням пропорцій у показниках місячного споживання середньої дорослої людини в Україні та Австрії.

Почнемо з міркувань, що базуються на вартості спільного еквівалента.

Купівельна спроможність СЗП може визначатися певним узгодженим еталоном. У нашому дослідженні ми орієнтуємося на еталон, прийнятий в Австрійській Республіці. Там ще в 1993 році середня заробітна плата дорівнювала вартості умовних 884 кг житнього хліба. Це підтверджується і даними 2000 року: середня заробітна плата в Австрії становить 1944 євро на місяць, а середня ціна одного кілограма хліба — 2,2 євро за кілограм. І СЗП відповідає тим-таки 884 кілограмам хліба.

В Україні кілограм житнього хліба коштує 1 грн. 75 коп.

У табл. 1 подані середньомісячні зарплати в Австрії (2000 рік) і в Україні за (2004 рік) за галузями виробництва і послуг.

Приведемо тепер значення зарплат в Австрії та Україні до одного еталона: кількості умовних кілограмів житнього хліба на місяць. Беручи до уваги, що кілограм житнього хліба в Австрії коштує 2,2 євро, а в Україні — 1,75 грн., отримаємо порівняльну картину, подану на рис. 1.

Переведемо тепер кількість кілограмів хліба, що відповідають зарплаті в Австрії, у гривні, взявши для розрахунку ціну одного кілограма житнього хліба в Україні в 1,75 грн. Ми одержуємо порівняння шкали зарплат в Україні до шкали зарплат в Австрійській Республіці в гривнях. Відповідні дані моделі показано на рис. 2.

Як бачимо, за «хлібним» еквівалентом зарплата в Україні всього лише більш як удвічі нижча, ніж у Європі. А от зарплата в галузі освіти і охорони здоров’я втричі нижча за європейську.

У табл. 2 наведено дані про кількість працюючих в окремих галузях виробництва і у сфері послуг та дані про необхідні збільшення виплат на заробітну плату, аби вона зрівнялася з європейською за «хлібним» еквівалентом. Зокрема у бюджетній сфері асигнування потрібно збільшити на 55 млрд. грн. При цьому відрахування до Пенсійного фонду лише із зарплат бюджетної сфери автоматично зростають на 20 млрд. грн. на рік.

На жаль, у зв’язку з популістськими діями в країні розкручується інфляція. Вона триватиме й далі. Уряд намагатиметься стримати зростання цін на продукти споживання. Це йому вдасться тільки стосовно найпопулярнішого виду хліба — «Українського», та ще пшеничного батона. Ціни ж на інші види хліба й булок галопуватимуть вгору.

Оскільки ціна на житній хліб штучно підтримується державою, мабуть, більш показовим буде другий варіант визначення зарплат. Ми виходимо тут зі споживчих витрат в еквіваленті на одну дорослу людину в Австрії та Україні. Середньозважені показники для Австрії у 2000 році і в Україні у 2004-му наведено в таб. 3. Зауважимо, що купівельна спроможність в Австрії залишається дуже стабільною протягом останніх десятиліть.

Ми скористалися даними статистичного збірника Державного комітету статистики України «Витрати і ресурси домогосподарств України у 2003 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України)» та даними, наданими нам у листі Посольства України в Республіці Австрія від 08.02.2005 р. «Показники місячного споживання в еквіваленті на одну дорослу людину у 1999/2000 рр.». Тут, зокрема, транспорт означає: придбання автомобіля — 7%, ремонтні послуги — 7,2, витрати на громадський транспорт — 0,2%; відпочинок і дозвілля: розважальна електроніка і комп’ютер — 1,7%, спортивні та інші знаряддя, квіти, домашні тварини — 2,3, спортивні, культурні заходи — 2,9, канцтовари, папір — 1,7, подорожі під час відпустки — 3,9%; інші витрати: засоби особистого догляду — 2,6%, перукарня, косметичні салони — 0,7, соціальні послуги — 0,3, страхування — 3,7, різне — 1,4%.

Порівняння показників споживання є вражаючим. Середньостатистичний дорослий австрієць належить до середнього класу, українець — до класу бідних. Витрати на харчові продукти в Австрії становлять 12,5% споживчих витрат, в Україні — 56%. Істотно різняться й інші витрати: на житло — в Австрії вдвічі більші, на транспорт — в Австрії у чотири рази більші, на відпочинок — в Австрії у шість разів більші. Однак на освіту австрієць витрачає грошей у п’ять разів менше, ніж українець, освіта для середньостатистичного австрійця — безплатна.

Щоб середньостатистичного українця, який належить до класу бідних, перетворити на представника середнього класу, застосуємо умовно австрійські показники витрат (загалом майже однакові для держав ЄС).

Отже, припустимо, що 226,08 грн. на місяць, які дорослий українець витрачає на харчові продукти, становлять (як в Австрії) 12,5% усіх його споживчих витрат (а не 56%) і що внутрішній ринок товарів і послуг надає достатні обсяги пропозиції за такими пропорціями попиту, як в Австрії (ЄС). Відповідні витрати наведені в останньому стовпці табл. 3. Як бачимо, споживчі витрати середнього дорослого українця мають становити 1806,86 грн. на місяць. А середня заробітна плата має бути на 44%, тобто на 795 грн., вищою і дорівнювати 2602 грн. на місяць.

Тепер уже можемо скористатися європейською шкалою заробітних плат, наведеною в табл. 1, і визначити, якою має бути шкала заробітних плат в Україні за умови збереження існуючих цін. Відповідні дані наведено на рис. 3.

Тепер ми можемо точніше сказати, що таке середній клас суспільства. Це фермери, агрономи, зоотехніки, кваліфіковані механізатори у сільському господарстві; майстри, техніки, інженери, керівники, кваліфіковані працівники, працівники управління у кожній галузі промисловості, будівництва, транспорту; працівники державного управління, працівники сфери торгівлі і фінансів; вчителі, лікарі, вчені. Це головна творча сила суспільства, носій прогресивного та інноваційного.

Зауважимо також, що ціна одного кілограма хліба в Україні має бути іншою. Якщо середня зарплата повинна становити 2602 гривні на місяць і відповідати 884 кілограмам житнього хліба, то кілограм житнього має коштувати 2,90 гривні. Іншою буде й вартість набору харчових продуктів. Однак усе це можна узгодити…

Проблема створення в Україні суспільства європейського типу полягає не тільки у збільшенні заробітних плат працюючого населення. Хоча передусім до них має бути звернено увагу влади.

Проблема створення в Україні європейського суспільства також стосується принципу розумної рентабельності усіх ланок сегмента споживання, зокрема:

— житлові витрати (оренда житла, опалення, електроенергія й інше);

— оснащення житла (меблі, побутові прилади, посуд, інструменти);

— послуги домоуправління (витрати на страхування тощо).

Усі ці речі і послуги мають бути в наявності і за такими цінами, що їх зможе придбати середньозважений працюючий українець середнього класу.

У державі має розвинутися індустрія товарів і послуг для середнього класу, бо якщо є товари, то повинен бути й платоспроможний попит. Попит, як бачимо з табл. 3, розподіляється за низкою статей. Суть полягає в забезпеченні кожної з них відповідною пропозицією товарів та послуг.

Отже, в поняття українського середнього класу входять не тільки середньомісячні доходи працюючих (близько 2 тис. гривень на місяць), а й наявність товарів і послуг відповідної вартості і якості, якими середній українець неодмінно скористається і за які заплатить. При цьому виробництво кожного виду продукції і кожного виду послуги, що надається споживачеві, є рентабельним. Основним виробником необхідних товарів і послуг є саме середній клас суспільства. Створюється стійка самопідтримуюча система. Система, що спирається на економіку середнього класу.

Відтак завдання влади мало би полягати:

— у контрольованому спланованому переході від існуючих показників і пропозицій місячного споживання, поданих у другому і третьому стовпцях табл. 3, до показників, поданих у п’ятому і шостому стовпцях цієї ж таблиці;

— у контрольованому переході від існуючих середніх зарплат до зарплат, що відповідають європейському рівню;

— у забезпеченні автоматичних відрахувань від цих зрослих зарплат до Пенсійного фонду держави. Тоді пенсіонери кожної галузі виробництва і сфери послуг одержують достойну і справедливу пенсію.

Захопившись середнім класом, ми нібито забули про олігархів. Має діяти принцип: «Дуже багаті зобов’язані допомагати бідним». Добре, якщо цим правилом багаті керуватимуться самі, без державного примусу.

Україна має увійти до Європи. Але для цього, зокрема, потрібно терпляче й уперто наближатися до європейських показників у виробництві, у доходах і в споживанні населення, змінювати існуючий розподіл населення за купівельною спроможністю і привести його до стану, де мало бідних, мало олігархів і багато людей середнього класу.

Створенню середнього класу найбільшою мірою сприятиме розвиток малого підприємництва, малих підприємств інноваційного характеру, ставка на технологічні парки. Всебічна підтримка ініціативи молодих фахівців — найбільш визнаний шлях у світовій практиці.

Одним із головних лозунгів держави має стати всебічна підтримка ініціативних, працьовитих, освічених і кваліфікованих. Вони й створять в Україні потужний середній клас.