Будувати, щоб багатшати? - Економіка - dt.ua

Будувати, щоб багатшати?

16 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №23, 16 червня-23 червня

З вашого балкона видно хоч один баштовий кран? Практично жоден кіровоградець не відповість на це запитання ствердно...

З вашого балкона видно хоч один баштовий кран? Практично жоден кіровоградець не відповість на це запитання ствердно. А були ж часи, коли в місті діяли одночасно 150 будівельних майданчиків, на кожному з яких працювало по одному-два крани. Роботу вели у три зміни, на рік зводили 120 тис. квадратних метрів житла. Та що там житло, дитсадки, школи — споруджували величезні промислові гіганти, багато з яких нині зруйновано та розкрадено…

Та все ж оптимісти (і передусім фахівці) стверджують: Кіровоградщина — на порозі чергового будівельного піднесення, але вже на іншому, сучасному рівні.

Завод є, а хто працюватиме?

Якби хтось узявся дослідити причини економічної кризи 90-х, певною мірою винними у ній можна було б назвати… будівельників. Зрозуміло, вони були лише виконавцями, що втілювали в життя грандіозні задуми її величності планової економіки. Але саме їхніми руками в землю закопано мільйони тодішніх радянських рублів, адже будували планово, багато, проте неякісно і дуже часто неефективно.

Нині можна лише дивуватися, наскільки економічно необґрунтованими були деякі проекти. Наприклад, гідролізно-дріжджовий завод, аби його таки добудували, спричинив би в Кіровограді величезні екологічні проблеми. Таке виробництво, очевидно, навряд чи слід було розташовувати поблизу обласного центру. Але завод звели вже на 80%. Тепер залишки його заростають бур’янами.

Так само економічно необґрунтованим було й зведення неподалік міста дизельного заводу. На думку начальника управління капітального будівництва облдержадміністрації Валерія Кошовенка, якби це велике підприємство таки здали в експлуатацію, дуже гостро постала б кадрова проблема: робітників для нього у Кіровограді не вистачило б. Неефективним виявилося і спорудження взуттєвої фабрики. Приміщення солідне, а віддачі жодної: кіровоградське взуття виявилося неконкурентоспроможним і не мало попиту на ринку.

Деякі корпуси тих підприємств, які й сьогодні працюють, теж зводити не було нагальної потреби: коли наставав час рахувати кожну копійку, їхнє утримання важким тягарем лягало на тодішні куценькі бюджети. Але ж міністерства гроші виділяли, тому будували...

Про один випадок із практики з іронією згадує колишній начальник міського управління капітального будівництва Леонід Кошовий. До якоїсь річниці треба було терміново здати в експлуатацію котельню міського пологового будинку. Робота затягувалася, і Леоніду Григоровичу вже повідомили: вранці тебе чекають у міськкомі партії, отримаєш, як мінімум, догану. Він скликав термінову нараду, мобілізували всіх, кого тільки могли. Люди працювали цілу ніч, на ранок котельня була готова. Замість догани у міськкомі вручили великий червоний прапор трудової слави. Він і досі зберігається у кабінеті директора спільного українсько-польського підприємства теплоенергетики «Укренергопол» Леоніда Кошового…

Разом із гігантоманією у будівництві відійшли у минуле і величезні масштаби організації праці будівельників. Зникли громіздкі домобудівні комбінати, численні трести і управління. На теренах нашої області винятком може слугувати хіба що ВАТ «Олександріябуд», яке з колишнього тресту перетворилося на самостійне підприємство, зберігши і техніку, і кадровий потенціал.

За словами Валерія Кошовенка, нинішні будівельні організації — це нові, здебільшого приватні підприємства. Вони прагнуть будувати якісно, кошти використовувати ефективно, між ними існує реальна конкуренція, але є й реальна небезпека: не завжди такі фірми мають відповідну техніку та необхідні кадри для виконання тих завдань, які перед ними ставить, наприклад, виграний тендер. Їхня заявлена спеціалізація може не відповідати високим кваліфікаційним вимогам.

Те, без чого не обійтись

Хай там як, але абсолютна більшість кіровоградців живе у квартирах, зведених ще за радянських часів з усілякими, більшими чи меншими, недоробками. І хоча суспільні уявлення про комфортне житло поступово змінюються, навряд чи хтось заперечить, що значна частина з понад 22 тис. черговиків, які роками чекають квартир від Кіровоградського міськвиконкому, раділи б і такому житлу. Останнім часом черга практично не рухається, і вже стало аксіомою: держава не має можливості забезпечити безплатними квадратними метрами усіх, хто цього потребує. Вихід так само очевидний — житлове кредитування.

До речі, кіровоградці мали шанс якщо не обігнати киян, то принаймні стати одними з піонерів цієї справи. Ще восени 1991 року Кіровоградська міська рада прийняла рішення про створення на базі управління капітального будівництва міста підприємства «Добробуд». Ще через два роки було внесено зміни до статуту державного комунального інвестиційного підприємства, які давали змогу залучати кошти громадян, організацій, установ для будівництва житла у місті. Тоді ця ініціатива набула широкого розголосу, багато людей понесли свої заощадження у «Добробуд». Але, як стверджує колишній директор підприємства, той же Леонід Кошовий, у міськвиконкомі не були готові до такого повороту подій. Чиновники звикли, що люди, які потребують житла, йдуть до них на уклін. Реакція не забарилася: ДКІП буквально знищили.

Його швидкому «похованню» сприяло й те, що, як констатує юрист Анатолій Гуменний, котрий представляв у численних судах інтереси підрядників, у належному порядку не оформлялися правоустановчі документи. Але за наявності доброї волі міськвиконкому цю проблему можна було б легко розв’язати. Натомість підприємство «реорганізували», що означало його фактичне знищення. Відгородилася тодішня міська влада від його боргів і зобов’язань, фактично дискредитувавши ідею кредитування власного житла. Не дивно, що після такого фіаско її у Кіровограді було важко розвивати.

Та, очевидно, набагато більшою перешкодою було те, що донедавна на ринку вторинного житла в обласному центрі ціни були дуже низькими. Нині в це складно повірити, але ще рік-два тому трикімнатну квартиру середньої якості можна було купити за 5—6 тис. дол. Нині ж ціни зросли уп’ятеро, що додає істотний імпульс розвитку житлового будівництва.

Власне, воно тривало і в минулі роки, інша справа, якими темпами. Наприклад, нинішнє приватне підприємство «Житлобуд», яке встигло ще до економічного обвалу надбати собі пристойну матеріальну базу, постійно шукало і знаходило можливість її задіювати — під житлові програми Міноборони, правоохоронців чи інших відомств. Сьогодні воно має шанс значно розширити свої будівельні майданчики: Кіровоградська обласна філія Укрсоцбанку, що стала партнером «Житлобуду», розробила цілу серію програм кредитування житлового будівництва — і багатоквартирних будинків, і котеджів. До речі, днями новосели зможуть оцінити результат їхньої співпраці, отримавши ключі від квартир у двох будинках по вулиці Піонерській.

— Найбільше заважають будівництву цінові стрибки, що періодично повторюються, — каже директор «Житлобуду» Віктор Шмідт. — Це призводить до зниження обсягів, а отже, підприємство залишають спеціалісти, яких потім практично неможливо повернути і досить непросто підготувати нових.

Колосальний поштовх для розвитку житлового будівництва, на думку керівника, могло б дати зниження процентної ставки кредитування. Він вважає, що банки, закладаючи у суму кредиту рентабельність майбутнього житла, вже одержують вигоду, отож зменшувати процентні ставки їх має змусити саме життя.

Втім, хоча рівень процентних ставок житлового кредитування на Кіровоградщині досить високий — 16—18%, ця форма фінансування набуває дедалі більшого поширення. Управління капітального будівництва облдержадміністрації теж вдалося до неї, розпочавши реконструкцію під квартири одного з гуртожитків технічного університету. Кредити надала місцева філія банку ТАС. За півроку, переконаний начальник управління Валерій Кошовенко, 32 сім’ї одержать чудові, по-сучасному обладнані квартири.

Нас чекає будівельний бум?

І це лише початок. Віктор Шмідт констатує, що чимало підприємців зі столиці активно цікавляться кіровоградськими незавершеними об’єктами (до речі, не завадило б мати якісь регламентуючі документи, що дозволяло б чіткіше і прозоріше визначати їхню подальшу долю), умовами одержання земельних ділянок, особливостями проектування. Вже сьогодні в обласному центрі помітний прихід інвесторів: спорудження супермаркетів «АТБ», «Велика кишеня», автосалонів пожвавлює будівельну галузь.

Аби підтримати цю тенденцію, нова міська влада мусить розв’язати проблему земельних ділянок. Справа у тому, що попереднє керівництво міста роздавало їх наліво й направо, перетворивши на своєрідний платіжний засіб за сприяння, послуги, підтримку, не кажучи вже про родинні чи дружні стосунки. Нинішня міська рада створила тимчасову депутатську комісію, яка перевірятиме законність надання земельних ділянок та ефективність їхнього використання. Від того, наскільки швидко і якісно спрацює ця комісія, певною мірою залежить і майбутнє будівельників міста.

Хочеться вірити, що у нової влади дійдуть руки і до генерального плану забудови міста, який розроблявся в середині 90-х і значною мірою застарів. В області, наприклад, на основі детальних програм щодо забезпечення потреб у будівництві житла, соціальних об’єктів, доріг, у газифікації, підготовлених кожним районом, складають обласну програму будівництва. Вона має чітко показати, яку частку витрат може і повинна взяти на себе держава, а під яку необхідно шукати інвестора.

Але чи готова сьогодні Кіровоградщина, кадрово і технологічно, до майбутнього будівельного буму? Відомий в області будівельник, який певний час очолював управління капітального будівництва міськвиконкому, а нині — директор дочірнього підприємства «Найк плюс» (воно зводить супермаркети «АТБ») Володимир Неструєв із сумом констатує, що середній вік і робітників, і інженерно-технічних працівників у будівельній галузі краю становить далеко за 40 років. Дуже важко знайти кваліфікованих екскаваторників, бульдозеристів, не кажучи вже про кранівників. І все ж та навчальна база, яку має Кіровоградщина (а це й один із найкращих в Україні будівельний технікум, і професійно-технічні училища, які колись готували робітників-будівельників), за певної уваги до неї з боку держави, розробки спеціальних програм дозволяє сподіватися на краще.

З оптимізмом дивиться у майбутнє будівельної галузі і Віктор Шмідт. Він вважає, що Україна — сучасна держава у сфері будівництва. Освоювати ж усе нові й нові світові технології нам допоможе тільки економічна стабільність. Тож слід будувати. А відтак, і багатіти…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво