Блукання у системі координат. Сучасні землемірні проблеми села - Економіка - dt.ua

Блукання у системі координат. Сучасні землемірні проблеми села

11 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №9, 11 березня-18 березня

Про суть землемірства пересічні громадяни побіжно знають хіба що з уроків географії. Нам пояснюва...

Про суть землемірства пересічні громадяни побіжно знають хіба що з уроків географії. Нам пояснювали, як визначають форму і розміри нашої планети — Землі, а на ній — місцеположення окремих точок або земельних ділянок через їх географічні та інші координати, розповідали, як створюють географічні карти. Саме з’ясування місцеположення різних об’єктів, тобто координатні визначення, і створення різноманітних видів карт є головними завданнями землемірства.

Щоб розв’язати їх, розвинені держави створюють на своїх територіях великі упорядковані сукупності пунктів з відомими координатами — геодезичні координатні мережі. Вони потрібні для того, щоб із необхідною точністю знати, де і як розташовані в державі всі об’єкти її життєзабезпечення, господарювання і як змінюється їх положення з часом. Розвинені держави також мають і відповідні геодезичні або картографічні служби, що забезпечують збереження, розвиток і використання своїх координатних мереж для задоволення всіх потреб держави в координатній продукції.

В Україні також функціонує державна геодезична координатна мережа. Є й Державна служба геодезії і картографії, яка опікується цим національним добром, дбає про його збереження і розвиток. Ну й врешті-решт на наших теренах розвелася сила-силенна приватних суб’єктів геодезичного підприємництва, що виконують різні землемірні роботи місцевих масштабів. Однак зовні немовби у благополучній ситуації не обійшлось і без землемірних проблем.

Нагадаємо, що землемірні роботи є першоосновою, фундаментом для будь-якого грамотного землекористування і землевпорядкування. У дореволюційні часи в Російській імперії землемір був одним із найшановніших фахівців, а на селі — четвертою особою після старости, священика і вчителя. Однак в СРСР після проведення тотальної колективізації і втрати селянами права на земельну власність про землемірство стали забувати. У сільській місцевості землемірні роботи виконувалися лише в районах спорудження промислових об’єктів (доріг, трубопроводів, ліній електропередач, зрошувальних систем, гідромеліоративних споруд і т.ін.). А в суто землеробських районах опорні координатні мережі не встановлювали і землемірні роботи майже не проводили. Або проводили на дуже низькому рівні і до того ж в умовних системах координат, оскільки визначення місцеположення будь-яких об’єктів у державній системі координат тоді було великою державною таємницею.

Для сучасних землемірних потреб густота пунктів координатної мережі в селах повинна становити чотири пункти на один квадратний кілометр у забудованій частині і один пункт на квадратний кілометр — у незабудованій. Однак у тих сільських радах (а до них здебільшого входять кілька сіл), де домінує аграрний сектор, фактичний стан справ далекий від цих норм. На територіях багатьох сільрад знаходиться лише один координатний пункт, а то й жодного. Хоча відсутність або недостатня густота їх на якійсь території істотно збільшує терміни виконання і вартість будь-яких землемірних робіт, зокрема й для потреб землевпорядкування і землекористування. При цьому ще й неодмінно знижується якість робіт.

Після набуття Україною незалежності ставлення до землемірних робіт у зонах інтенсивного землеробства почало змінюватися. Нині найбільші обсяги таких робіт переважно стосуються приватизації земельних ділянок і розпаювання земель. Фактично започатковується процес розмежування земельних ділянок, що належать різним землекористувачам.

Встановлення меж між землекористувачами є для нас новою, дуже незвичною проблемою. Адже в колишній союзній державі дуже точно встановили і ретельно охороняли лише кордони самої держави. А вже межі внутрішнього адміністративного поділу були приблизними і переважно умовними. Ну, а між колгоспно-радгоспними землеволодіннями — й зовсім умовними: жодними межовими знаками вони не закріплювалися. Нині ситуація кардинально змінилася: у переважній більшості випадків межі між землеволодіннями треба визначати з похибкою не більше 10 см, а в деяких — навіть точніше. Інакше у майбутньому матимемо тисячі маленьких внутрідержавних міських і сільських тузл.

Ще одна дуже непроста проблема — стеження за станом ґрунтів на продуктивних землях. Вона почала формуватись ще за існування Союзу, оскільки розв’язували її схематично, формально і недосконало. Не було достатньої густоти однорідної координатної мережі для обслуговування земельних угідь (усе робилося в умовних місцевих системах координат), як і топографічних карт грунтів хоча би масштабу 1:10000. Не визначали запасів чорноземів та інших родючих грунтів (не площ, а саме запасів). Фактично нема всього цього і зараз.

І не можна винити в цьому дуже терплячих спеціалістів. Сучасні умови організації стеження за станом грунтів значно відрізняються від тих, що були років 15—20 тому. З одного боку, вони істотно ускладнилися через невпинне дроблення земельних ділянок, зростання кількості землевласників, збільшення обсягів і частоти використання хімічних засобів знищення бур’янів та боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. А з іншого — ці умови значно поліпшилися у результаті інтенсивного розвитку сучасних інформаційних технологій.

Аби перейти від декларативного вирішення проблеми до практичного, треба врахувати, на наш погляд, одну просту істину: накопичення, збереження, аналіз і використання досить складної і багатогранної інформації про стан ґрунтів на будь-яких земельних ділянках можливі лише на досконалій картографічній основі.

Отже, повертаємося до того, з чого розпочали: аби організувати на сучасному рівні стеження за станом ґрунтів на певній території, на ній повинна бути густота державної координатної мережі, яка може забезпечити топографічне знімання цієї території в масштабах не дрібніших ніж 1:5000. Це основна геодезична передумова для організації стеження за ґрунтами. Друга передумова — це наявність вихідної топографічної інформації про ґрунти у вигляді топографічної карти хоча б масштабу 1:10000. Якщо вона відсутня для всіх земельних угідь, то необхідно створити принаймні наближений варіант.

Для вирішення цих та інших землемірних проблем у державних геодезичних підприємств не вистачає ні коштів, ні виробничих ресурсів, ні підходящих виробничих приміщень. А тому до виконання землемірних робіт, крім державних підприємств, держава залучає і суб’єктів приватної підприємницької геодезичної діяльності: близько сотні державних і майже тисячу приватних. Однак пишатися таким високим показником не доводиться, бо серед цієї когорти небагато тих, хто в роботі керується принципом «краще менше, але краще». Є суб’єкти геодезичного підприємництва, в штаті яких кваліфіковані геодезисти-землеміри лише числяться, а землемірні роботи виконують інші «фахівці»; часто-густо застарілими інструментами та недосконалими, спрощеними методами вимірювань.

Так, уже при перших спробах створити регіональні бази даних центри державного земельного кадастру зіткнулися із серйозними проблемами. Зіставляючи матеріали топографічного знімання одних і тих же територій різними суб’єктами геодезичного підприємництва, виявили істотні розбіжності у зображенні одних і тих же топографічних об’єктів, у визначенні площ одних і тих же земельних угідь, адміністративно-територіальної належності одних і тих же топографічних об’єктів і земельних ділянок. Легко здогадатися, які труднощі на нас чекають при створенні загальнодержавного реєстру земель, якщо не поліпшити стан справ у цій сфері геодезичної діяльності...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво