Бізнес до бізнесу — україно-американське співробітництво. Наприкінці березня в Нью-Йорку відбувся другий форум українсько-американських бізнесових мереж - Економіка - dt.ua

Бізнес до бізнесу — україно-американське співробітництво. Наприкінці березня в Нью-Йорку відбувся другий форум українсько-американських бізнесових мереж

15 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 15 квітня-22 квітня

Цій поважній конференції в ошатному особняку Українського інституту Америки передували кілька місяців серйозної підготовки...

Цій поважній конференції в ошатному особняку Українського інституту Америки передували кілька місяців серйозної підготовки. А сама ідея форуму вже давно витала в повітрі. Український конгресовий комітет Америки (УККА), потужна організація української діаспори, вже не один рік проводить форуми з політичних проблем у Вашингтоні. Але зосереджуватися на суто політичних студіях нині було б не дуже продуктивно. Відчувалася потреба зміцнити економічне підгрунтя двосторонніх взаємин, тому зупинилися на бізнесовому форумі і саме в Нью-Йорку — одному з найпотужніших центрів ділового життя планети.

Спочатку, як розповідає виконавчий директор УККА Тамара Галло, форум призначили на кінець січня. Але на той час в українців не бракувало справ і в Україні: саме завершилася виборча епопея, всі думки були прикуті до інавгурації й урядових призначень. Не відбулася зустріч і в лютому. І логічно «перекочувала» на кінець березня.

Приїзд двох українських міністрів — промислової політики Володимира Шандри та юстиції Романа Зварича, шістьох народних депутатів України, високопосадовців з Держдепартаменту та Міністерства торгівлі Сполучених Штатів — усе це, безперечно, додавало ваги нью-йоркському заходу, на який загалом зібралося 320 гостей. Та найголовнішим підсумком було все ж не високе представництво, а можливість для спілкування більш як двох сотень представників, як у нас кажуть, реального сектора України й США.

Подейкують, що старовинний особняк Українського інституту Америки на розі 79-ї вулиці і Парк-Авеню, навпроти Метрополітен-музею, бачив багато поважних гостей — тут зустрічали і митців, і боксерів Кличків, і численних політиків. У різні часи тут відбувалися важливі зустрічі української громади, найповажніші імпрези й камерні концерти. Однак таке представництво бізнес-еліт у його стінах зібралося чи не вперше. Адже на березневому нью-йоркському форумі тією чи іншою мірою було представлено всі провідні галузі української економіки — від виробництва ракет знаного на весь світ дніпропетровського «Південмашу» на чолі з Героєм України Юрієм Алексєєвим до виробництва одягу досить популярної в нашій країні фірми «Грегорі Арбер» та ліків ВАТ «Фармак». Були фахівці з хмелярства і виробники каталізаторів для хімічної та нафтохімічної промисловості, будівельники, що спеціалізуються на зведенні мансард, і розробники програмного продукту. А ще науковці, банкіри, представники туристичної галузі, журналісти…

Природно, таке розмаїття інтересів було би складно убгати у тісні рамки навіть найдемократичніших пленарних засідань. Тому організатори заздалегідь запланували 12 засідань по секціях — від «Медіа та розваг» до «Сільськогосподарського виробництва» та «Аерокосмічних та оборонних технологій». Причому й тут сталася несподіванка: думали, що на кожну секцію прийдуть сім-вісім, ну максимум десять зацікавлених учасників з обох сторін — української та американської; насправді ж навіть із найбільш «вузьких» тем дискутували по 20—25 чоловік.

Проблеми

Одним із найвдаліших, на думку багатьох, було засідання секції «Інформаційні технології».

— Про якісь відірвані від реалій матерії не йшлося, була продуктивна дискусія з аналізом мінусів і плюсів, — трохи згодом поділився своїми враженнями голова комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва Юрій Єхануров. — Головне питання, яке ставили й українські, й американські учасники, — нам не потрібні пільги, преференції. Нам потрібне розуміння того, що уряд готовий вкладати як інвестор до 10—15% коштів у той або інший цікавий проект. А ще відсотків 20—30 вкладав би приватний український інвестор. А решту, кажуть американці, ми внесемо самі. І це правильний підхід. Наші потенційні партнери хочуть, аби було диверсифіковано ризики. Вони вважають, що, з огляду на наш рівень освіти, роботу успішних компаній, сектор IT-технологій має в Україні велике майбутнє. Однак переймаються питанням про стан страхового бізнесу. І дають зрозуміти, що без його розвитку серйозні інвестори в Україну не підуть…

До слова, страховий бізнес не став на форумі провідною темою дискусій. Проте раз у раз до нього поверталися. «Сlean it and make it real!» («Очистіть його і зробіть реальним!») — таке гасло пролунало в презентації відомого фінансиста, президента банку Сalion Жака Муньє. Поряд із настійливими рекомендаціями забезпечити прозорість структури власності українських банків і припинити дискримінацію західного інвестора. У фінансовому секторі, констатували доповідачі, Україна не має таких успіхів, як інші країни, що розвиваються. Отже, питання, чи достатньо розвинений український фінансовий сектор, аби підтримати нинішнє дуже потужне економічне зростання, наразі залишається риторичним.

Звісно, було би перебільшенням стверджувати, що це — велике відкриття для українських фахівців. Що вони не знають, якою гострою, ба, навіть нагальною є потреба ухвалювати той же закон про акціонерні товариства, навести лад у сфері власності, захищати інтереси портфельних інвесторів, які не можуть чи не бажають купувати контрольні пакети акцій підприємств. Про це говорять із року в рік, день у день. Не знаю, скільки разів виникала ця тема в Нью-Йорку, але автор цих рядків обговорювала її з колишнім конгресменом Бобом Шейффером, який нині працює в американській нафтовій компанії, що має намір знайти партнерів на українському ринку видобутку нафти.

Треба сказати, що пан Боб, чий дід іще дитиною у 1918-му емігрував з Галичини в Америку, — радше політик, аніж бізнесмен. І великий симпатик нашої країни. За чим він найбільше сумує — це за роботою над українсько-американськими відносинами, яку проводив у Конгресі.

Як для американця пан Шейффер непогано розуміє українську і, за власним висловом, уміє нею сказати мамі, що любить її. Добре малює писанки, має приятелів серед українських депутатів і посадовців. Був спостерігачем на останніх українських виборах, а по поверненні додому написав кілька статей до провідних газет штату Колорадо про події помаранчевої революції, розповідав про неї у школах. Власне, під впливом подій осені 2004-го Бобів бос, що вже має бізнес в Угорщині та Белізі, запитав свого підлеглого, чи є в Україні нафта. І почувши, що таки є, вирішив робити в нашій країні бізнес, пов’язаний з її розвідкою та видобутком.

Однак на запитання про найголовніші бар’єри в американсько-українській співпраці Боб Шейффер-бізнесмен відповідає без вагань: «Українські закони, що недостатньо захищають право на приватну власність. Україна є надзвичайно багатою країною, і коли ці проблеми буде подолано, вона зможе динамічно розвиватися».

«Інвестор — людина обережна, і найближчими місяцями іноземні партнери чекатимуть від нового українського уряду конкретних кроків, — говорив авторові цих рядків відомий науковець Олег Гаврилишин, який уже багато років працює у Міжнародному валютному фонді. — Чи буде прискорений поступ України до членства в СОТ, як відбуватимуться неформальні переговори в Брюсселі? Я не раз чув, що перед тим, як зайти у східноєвропейський регіон, скажімо, в Польщу чи Чехію, інвестори надзвичайно багато уваги приділяли майбутньому членству цих країн у Євросоюзі. Це не є суто економічні резони (країна стане частиною європейського ринку), це радше індикатор. Дисципліна членства, навіть приєднання до членства дає результати, яких шукає зовнішній інвестор: стабільність економіки, певність законів та їхнього виконання тощо. Україна має не просто відчувати себе європейською країною — все було б дуже просто. Чи є Україна як держава зі своїми інститутами і регуляціями європейською? Поки що ні...»

У 2004 році американський експорт в Україну, за даними Міністерства торгівлі США, сягав майже півмільярда доларів. А український (на підставі статистики американського імпорту з України) — майже 900 млн. Перевага нібито на українському боці. Однак якщо порівнювати зі Східною Європою, то нам іще йти і йти до обсягів товарообороту тамтешніх країн з Америкою. А коли ще врахувати, що майже 90% вітчизняного експорту до США становила продукція трьох галузей: метали, добрива або одяг, то стає зрозумілим реальний обсяг проблем у зовнішньоекономічній галузі.

Щоправда, останнім часом деякі аналітики почали говорити про перші ознаки більшої диверсифікації, змін у структурі експорту до США за рахунок продукції машинобудування, високотехнологічних галузей. Та чи перетворяться ці невеличкі проблиски на сталу тенденцію? Чи підтримає ці зусилля новий український уряд? Якими будуть його конкретні кроки в зовнішньоторговельній сфері? Мусимо зрозуміти: перш ніж вибрати бізнес-партнера, інвестор вибирає країну…

Спілкування

Дуже часто, прибувши на економічний форум, новачок уже до кінця першого дня розчаровується. Щогодини тануть його надії знайти партнерів по бізнесу й укласти договір, і до Києва такий учасник повертається до певної міри навіть ображеним.

Учасники «зі стажем» до цих проблем ставляться набагато спокійніше. І від них добре «заряджатися» мудрістю та спокоєм.

— На мій погляд, такі форуми потрібні, аби показати себе й прославити свою країну, — вважає генеральний директор виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод» Юрій Алексєєв. — Тому що ми, великі хохли, іноді думаємо, що нас скрізь знають, поки не стикнемося з відсутністю в потенційних партнерів навіть елементарної інформації — про те, що в Україні випускають ракети, що Україна брала участь у Місячній програмі, у створенні найпотужнішої у світі ракети «Энергия —Буран». З іншого боку, є нагода познайомитися з потенційними суперниками, потенційними партнерами…

«Південмаш» уже понад десять років бере участь у проекті «Сі-Лонч» разом із росіянами, норвежцями та американським «Боїнгом». «Я думаю, ми ще не зрозуміли, що накоїли. В один човен сіли люди, котрі вважалися потенційними супротивниками, — каже про цю співпрацю Алексєєв і додає: — Тепер ми разом в одному човні і разом заробляємо гроші. Вже навіть цим наш досвід корисний. Багато хто на Заході боїться нашого бізнесу — кажуть, що він якийсь прихований, тіньовий. Однак ми регулярно проходимо міжнародний аудит, офіційно всі гроші витрачаємо — тому одразу видно, яким чином і на що».

В американських компаній, на думку Юрія Сергійовича, існує велика недовіра до нашої обов’язковості, виконавської дисципліни, термінів виконання замовлень і, найголовніше, якості. «Побутує думка, — каже він, — що американці готові платити партнерам захмарні гроші. Однак насправді вони керуються розрахунком. Вони дивляться і на Китай, і на Індію, Росію, Казахстан, Україну і роблять свій вибір».

І підсумовує: «У бізнесі існують два параметри — ціна і якість. Якщо ці параметри відповідають одне одному, то у вас куплять усе, що тільки запропонуєте».

Не по контракти приїхав до Америки й інший учасник форуму — президент львівської компанії «Софтсерв» Тарас Кіцмей. У його фірми, що 12 років працює на ринку програмного забезпечення і 90% продукції експортує в США, вже є філії у Бостоні та Каліфорнії. Звісно, не завадили б і нові контакти й партнери. Однак пан Тарас знає, що на таких заходах, як нью-йоркський, клієнта не знайдеш:

«Їдеш на виставку, аби зрозуміти тенденції, логіку іноземних бізнесменів, поспілкуватися зрештою. А клієнти приходять значно пізніше. Я навіть не шукаю тут нікого — спілкуюся й насолоджуюся спілкуванням. А продажем займається відділ маркетингу, є дуже непроста процедура знаходження потенційних замовників, контактів із ними тощо. Однак скажу із досвіду: багато замовлень ми отримуємо завдяки добрій репутації компанії та попередній роботі. Партнер, з яким ми працюємо енну кількість років, має друзів і партнерів, і вони приходять до нас уже з прицілом на конкретні домовленості. Їм треба тільки підтвердити, що все, що їм розповідали про нас, — правда. А ще не завадить мати хист до співпраці. Бо нерідко компанія є ефективною, але спілкування з її фахівцями вимагає стільки уваги й стільки сил, що партнери кажуть: ми вже замучилися з ними працювати».

Ну а для новачків у міжнародному співробітництві, тих, хто лише подумує започаткувати спільний з американцями бізнес, можливо, стане в нагоді інформація представника Міністерства торгівлі США Андрія Бігуна про послуги, які відомство пропонує бізнесменам в різних країнах:

«Сьогодні при кожному посольстві і майже при кожному консульстві США відкрито комерційні відділи Міністерства торгівлі — майже сім десятків по всьому світові. І чи не найкращий діє при посольстві США в Києві. Він може надавати послуги всім українцям, які хочуть спілкуватися з американськими колегами. Але, напевно, не всі знають, що існує програма по добору делегацій на великі виставки, що проводяться тут, в Америці. Наприклад, у 2006 фінансовому році заплановано 40 таких виставок. Тільки в галузі високих технологій — сім-вісім. Також будуть виставки, присвячені харчовій промисловості, переробній, а також пов’язані з енергетикою, нафтогазовою галуззю.

Крім того, фахівці комерційного відділу готують дослідження по окремих секторах. Хоча здебільшого вони, мабуть, зорієнтовані на американських бізнесменів. Є програма, що дає змогу швидко встановити контакт з американською компанією, яка могла би постачити необхідні товари або обладнання, та ціла низка інших…»

Наші в Нью-Йорку

Неможливо бути у Місті Великого Яблука і не відвідати «українське село» в Іст-Віліджі. Там майже немає традиційних манхеттенських хмарочосів, зате є церква, український спортивний клуб, український ресторан і м’ясна крамниця 81-річного Юліана Бачинського, відомого благодійника, який от уже десять років фінансово утримує обласний дитячий будинок у Житомирі.

Для журналістів, що висвітлювали перебіг конференції, і привід для невеличкого «відрядження» шукати не довелося: кредитна спілка «Самопоміч» є одним із спонсорів нью-йоркського бізнес-заходу.

У далекому 1951-му початковий капітал цієї фінансової інституції становив 315 дол. Нині активи «Самопомочі» сягають майже 540 млн. дол., об’єднує вона 15 тис. членів української громади.

У досить скромному офісі ми не побачили ні мармуру, ні супервишуканих меблів (хіба що такий абсолютно необхідний атрибут, як спеціально пристосований для затісного приміщення ліфт за 1 млн. дол.) і, здається, зрозуміли логіку тамтешніх фінансистів. Сенс — не в гонитві за багатством і настирливим виставлянням його напоказ. Свої прибутки кредитівка ділить із громадою, фінансує церкви, дитячі табори, виступи пісенних і театральних колективів, та ще й український музей, що відкрився у перший день квітня (за словами керівника «Самопомочі» Богдана Кекіша, в його облаштування вже вкладено 1 млн. дол.) У період помаранчевої революції члени «Самопомочі» відправили 130 тис. дол. на підтримку Майдану. І переказ цих коштів в Україну кредитівка виконала безплатно.

І насамкінець ще одна деталь. За всі роки свого існування кредитна спілка «Самопоміч» ніколи не мала збитків. Чого ми й бажаємо всім фінансовим установам в Україні…

А повертаючись до бізнес-форуму, що став уже історією, маємо сказати про плани його організаторів зробити такий захід традиційним. І, на відміну від щорічних політичних студій, що проводяться у Вашингтоні, місцем його постійної «прописки» зробити Нью-Йорк. Організатори сподіваються, що з часом на такі заходи приїздитиме більше українських урядовців. Аби вибагливий американський інвестор зумів не лише розібратися в особливостях національного бізнесового характеру, а й із перших вуст почути про вітчизняну економічну стратегію і проблеми, що заважають нашому поступові.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво