БІЛЬШЕ ЗАПЛАТИШ — БІЛЬШЕ ОТРИМАЄШ - Економіка - dt.ua

БІЛЬШЕ ЗАПЛАТИШ — БІЛЬШЕ ОТРИМАЄШ

19 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 19 липня-26 липня

Загальновідомо, що Україна — найбільший у Європі транзитер газу. Проте, на жаль, вона так і не навчилася користуватися всіма перевагами цього...

Загальновідомо, що Україна — найбільший у Європі транзитер газу. Проте, на жаль, вона так і не навчилася користуватися всіма перевагами цього. І причини тут не лише об’єктивні, а й суб’єктивні.

Цьому заважає кілька міфів, головний із яких — Росія не може оплатити грошима послуги за транзит. А чому, власне, нещасний «Газпром» не може платити Україні так само, як він це робить у Словаччині, Чехії й далі по всьому транзитному ланцюжку? Основна відповідь — у бюджеті «Газпрому» не закладено на це кошти. А чому?

І все це відбувається напередодні серйозних змін у нафтогазовій галузі. Уже йдуть переговори про консорціум, очевидно, рано чи пізно йтиметься і про приватизацію нафтогазового комплексу. І позиції України на кожних переговорах з цього питання визначатимуться за найважливішим параметром діяльності — прибутковістю.

Як майновий комплекс НАК «Нафтогаз України» зробити прибутковішим? Відповідь також зрозуміла — зробити прибутковішою головну статтю доходів НАКу — відрахування за транзит російського газу. Якщо зовсім просто, то необхідно підвищити теперішній тариф із 1,094 дол. за 1000 кубометрів газу по кожних 100 км дистанції транзиту до як мінімум 1,5 дол. У принципі це можливо, але тут уже виникають запитання в росіян: чому це вони повинні сплачувати за транзит за світовими цінами, а в Україну поставляти газ майже за внутрішньоросійськими?

Крім того, доведеться змінювати і ставлення до споживання енергоносіїв. А ціна газу на внутрішньому ринку — до цього вже перейшли в Європі — має випливати з ціни продукту його використання як енергоносія: з ціни однієї калорії, що з нього виробляється. Ринкова ціна одиниці енергії визначається ціною найдорожчого з рентабельних джерел, з огляду на реальну здатність споживачів переходити з одного носія на інший. А вже виходячи з ціни калорії, визначається попит і розрахункова ціна газу на ринку.

За розрахунками французьких фахівців, які використовують таку модель, ємність ринку газу в Україні становить 70—71 млрд. кубометрів. Це дуже близько до розрахункових оцінок інформаційно-аналітичного управління НАК «Нафтогаз України» — 64—65 млрд. кубометрів. Сходяться вони і щодо середньої ціни — 80 дол. за 1000 кубометрів.

Обгрунтованість таких цін підтверджує той факт, що протягом 1996—1997 років у процесі розвитку відносин між Росією та Україною ціну 80 дол. за 1000 кубометрів було встановлено як нормальну ринкову.

Повертаючись до існуючих цін на газ, єдина ціна, яку можна сприймати як ринкову, — це ціна для промислових споживачів: 331 грн. за 1000 кубометрів (тобто 62 дол.). А решта цін, встановлені для населення (132 грн. за 1000 кубометрів) і бюджетних установ, фактично є прямим порушенням не лише здорового глузду, а й закону — це означає, що держава примушує госпсуб’єкт НАК «Нафтогаз України» брати на себе функцію соціального захисту населення.

Позаяк населення в нас, м’яко кажучи, не багате, постає запитання: як же йому компенсуватимуть зрослі витрати під час переходу на ринкові ціни?

Спробую довести: якщо всі розрахунки за газ і його транзит проводити грошима, то коштів цілком вистачить, аби компенсувати населенню втрати від підвищення цін шляхом адресних субсидій. Подальші розрахунки вестимуться в межах 61,5—80 дол. за 1000 кубометрів, де першою буде існуюча ціна, а другою — максимально можлива для ринку. Далі вирахуємо формування цієї ціни по виробничому ланцюжку, але таким чином, щоб у розрахунках транспортні тарифи по території Росії й України були однаковими.

Розрахункова вартість видобутку газу на Ямалі становить близько 22—24 дол. за 1000 кубометрів (звіти «Ямбурггазпром», «Уренгойгазпром», «Наддымгазпром» за 1999 і 2000 роки). Уточню: витрати на роботи, які передують промисловому видобутку газу, та деякі інші програми розвитку фінансуються в «Газпромі» не його місцевими газовидобувними підрозділами, а головною конторою за рахунок перерозподілу фінансових потоків, тому в деяких джерелах наводиться загальна вартість видобутку в 32—36 дол. за 1000 кубометрів.

І політика керівництва «Газпрому» завжди полягала в тому, аби змусити газотранспортні компанії країн-транзитерів знизити ставки тарифів за транзит газу своєю територією (передусім — Україну). Для чого у своїх звітах «Газпром» велику частину витрат списував на видобуток, зменшуючи частку транспорту у формуванні ціни. Бо для самого «Газпрому» такі маніпуляції не змінюють реалій. Тоді як під час переговорів із транзитерами керівники «Газпрому» мали додатковий аргумент тиску на протилежну сторону низькими ставками тарифу на транспортування газу власною територією.

Виходячи з поточних витрат (по виробничому ланцюжку), на транспортування на 2700 км імпортного газу до території України (з огляду на співвідношення газу з різних джерел, який надходить до України з-за кордону) у складі ціни залишається приблизно 30—45 дол.

При розрахунку потенційної імпортної ціни для України з «протилежного боку», тобто з Заходу, візьмемо ціну російського газу на східному кордоні Німеччини й вирахуємо витрати з транспортування цього газу від східного кордону України. Німецькі імпортні ціни взяті як ілюстрація того, що там оптові покупці можуть вільно вибирати між чотирма джерелами газопостачання: вітчизняний газ, голландський газ, газ Північного моря та російський газ. Потенційні українські імпортні ціни розраховуються на основі німецьких імпортних цін мінус транзитні відрахування, мінус змінні витрати на одиницю транспортування.

Німецька імпортна ціна на російський газ становить 85—88 дол. за 1000 кубометрів, що менше, ніж на газ з інших джерел, через нижчу калорійну цінність і безпеку поставок. «Контрольна ціна», якої не можуть перевищувати імпортні ціни на газ, становить 95—97 дол., що дорівнює ціні на норвезький газ, відстань транспортування — 2000 км (1100 км Україною й 900 км Чехією та Словаччиною). Транзитний тариф беремо найнижчий — 1,5 долара за транспортування кожної тисячі кубометрів газу по 100 км газопроводу, як у Словаччині.

З розрахунків за кількома сценаріями одержуємо межі коливань імпортної ціни (без ПДВ) на українсько-російському кордоні 50—63 дол. за 1000 кубометрів. Таким чином, у разі створення ринкових умов ціноутворення на газ в Україні можливі межі коливань імпортної ціни на кордоні (без ПДВ) будуть у межах 50—66 дол. Надалі можна будувати процес компромісів та домовленостей, формувати і спрямовувати фінансові потоки.

У чому ж вигода для НАКу? По-перше, розрахунки за транзит надходитимуть грошима. Якщо НАК «Нафтогаз України» стане нормальною комерційною компанією і сам нестиме майнову відповідальність за експедирування газу власною ділянкою труби, то якість і стабільність поставок до Європи зросте.

Сам «Газпром» не в змозі приватизувати «Нафтогаз України». Тому доведеться шукати західних інвесторів. А вони не прийдуть працювати в компанію, яка дотує все населення України собі на збитки. Тому є підстави з упевненістю стверджувати: «Газпром» може погодитися на плату за транзитні послуги грошима тому, що, по-перше, це дозволить реформувати «Нафтогаз України» й підготувати його до приватизації, у якій Газпром візьме достойну участь.

По-друге, приватизація НАКу зробить поставки газу до Європи надійнішими, що дозволить «Газпрому» сподіватися на підвищення ціни на власний газ у Європі. По-третє, кошти, які «Газпром» сплатить Україні за транзит, повернуться до нього через продаж газу для внутрішніх споживачів України.

При правильній постановці розрахунків, надходжень до держбюджету від доходів компанії вистачить, аби покрити видатки на адресні субсидії з відшкодування населенню втрат від підвищення цін на газ.

По-друге, завдяки узгодженості дій між структурними підрозділами НАКу можливо досягти того, щоб сама функція забезпечення газом українського ринку та функція транзиту газу в Європу були одна від одної відділені.

Наслідком цього може бути вимога НАКу як власника трубопровідної системи взяти на себе функцію експедирування газу своїми ділянками газопроводів. На цих умовах транзитер передає газ НАКу з одного боку кордону й отримує на протилежному. Усі витрати й ризики бере на себе українська сторона, за що одержує додаткові надходження в розмірі не менше 0,4 дол. (1000 кубометрів на 100 км). Тобто в такому разі розмір ставки тарифу залежатиме від транспортної та експедиторської складових.

Така мінімальна величина складової транзиту від функції експедирування газу дасть додатково не менше 600 млн. дол. Це дорівнює коштам на утримання постійного резерву газу в підземних сховищах та на інші витрати, пов’язані з забезпеченням стабільного транзиту, з умовою своєчасного одержання транзитером газу відповідної якості на протилежному боці кордону. Або 6% загального обсягу транзиту на виході з ГТС України, що значно менше, ніж аналогічні відрахування за такі послуги в Європі.

З огляду на величину транспортної складової транзитного тарифу 1,09 дол. і мінімальну експедиторську складову 0,4 дол., одержуємо 1,5 дол. як мінімально виправдану вартість тарифу.

До слова, хоч формально, але певний час так і було в 1996—1997 роках, коли тариф становив 1,75 дол. З комерційної точки зору, враховуючи, крім технічних, ще й інші ризики, виправданішим буде тариф у межах 1,5—2,05 дол. (Значення розміру тарифу отримано шляхом множення мінімального тарифу 1,5 дол. на коефіцієнти ризику, отримані під час аналізу комерційної пропозиції компанії Royal Dutch Shell про концесію української ГТС).

З огляду на транзитну дистанцію українською трубою — 1100 км — при тарифі 1,5 дол. додаткові доходи від транзиту наблизяться до мільярда, причому, підкреслю, грошима. По-третє, підвищення ціни транзиту українською територією до 1,5 дол. буде, попри неминучу пропагандистську кампанію, сприйняте в Росії досить спокійно, бо ця величина близька до розрахункової вартості транзиту російською ділянкою магістральних трубопроводів і нижча від більшості європейських.

Якщо хоча б частину цих коштів щорічно додатково витрачати на реконструкцію газопровідної системи, то, з урахуванням можливості підвищення якості використання нинішніх витрат, буде задоволено потреби з ремонту ГТС. По-четверте, зросте прибутковість видобутку газу на власній території. Поклавши край згубній практиці, коли НАК і його газовидобувні підрозділи змушені продавати газ власного видобутку населенню за нерентабельними цінами, ми зможемо зупинити падіння видобутку. Лише прибутки «Укргазвидобутку» зростуть як мінімум на 300 млн. дол. щорічно. Якщо третину цих коштів інвестувати в газовидобуток щорічно, його можна збільшити з 17,34 до 25—28 млрд. кубометрів на рік за чотири роки.

Лише за умови розумної взаємодії підрозділів НАКу, якої можна досягти тільки в межах єдиної компанії, з’явиться можливість додатково одержувати як мінімум 1,55—1,6 млрд. дол. на рік. Таким чином лише від газової складової НАК «Нафтогаз України» може стабільно отримувати чистого прибутку не менше 2,32—2,4 млрд. дол. на рік. Особливо підкреслюю: це — від компанії, яка працюватиме за прозорими механізмами, з чіткою перспективою збільшити прибуток до 3,5 млрд. дол. на рік протягом чотирьох років.

Вартість такої компанії як бізнесу, за оцінками експертів, буде приблизно 14 млрд. доларів. За умови приватизації за напрацьованим механізмом, можна одержати не менше 5—6 млрд. дол. відразу і 1 млрд. дол. щороку протягом п’яти наступних років, залишивши в держави достатньо важелів впливу. Цього вистачило б для кредитування реконструкції енергоємних виробництв.

Хочу ще раз звернути увагу на такий факт: у розрахунках ціни на газ для українського ринку було взято за основу діапазон імпортних цін від 50 до 66 дол., що, з урахуванням ПДВ, становитиме 60—78 дол. за 1000 кубометрів.

Переконаний, при існування в Україні ліберального ринку газу ціни вільно плаватимуть у цьому діапазоні.

Компенсувати втрати населення від зростання цін на енергоносії шляхом адресних субсидій можна, спрямувавши на ці потреби частину коштів від доходів компанії, які надходять у держбюджет . Тим більше що аналогічний механізм уже відпрацьовано — такий збір діє під час купівлі валюти. Частина збору від її продажу адресно спрямовується у Пенсійний фонд. Навіть якби довелося компенсувати всю різницю між нинішньою ціною 132 грн. і розрахунковою ринковою 62,7 дол. для всього населення, коштів би вистачило, бо, враховуючи загальний рівень споживання газу населенням 17,3 млрд. кубометрів, для цього в цілому потрібно приблизно 650 млн. дол. Виходячи з практики адресних субсидій, фахівці Міністерства соціальної політики запевняють: ця цифра навряд чи перевищить 500 млн. дол.

Певна річ, така реорганізація потребуватиме багато зусиль. Але рано чи пізно це однак доведеться робити. Якщо Україна хоче бути рівноправним учасником гри, а не просто об’єктом чиєїсь уваги, то їй доведеться будувати і рівноправну співпрацю з ВАТ «Газпром» та іншими представниками об’єднаного ринку газу в Європі. Якщо цього не зробити зараз, потім буде запізно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво