Безготівкові платежі «по-українськи» - Економіка - dt.ua

Безготівкові платежі «по-українськи»

16 вересня, 2011, 13:56 Роздрукувати Випуск №33, 16 вересня-23 вересня

Нацбанк вирішив поставити міжнародні платіжні системи в національні рамки.

© Getty Images/Fotobank

Сьогодні практично кожен дорослий українець є власником однієї або кількох пластикових карток. Загальна їх кількість в Україні — 32 млн., а кількість операцій із ними 2010 року перевершила 692 млн. При цьому переважна більшість пластикових карток на руках українців мають логотип міжнародних платіжних систем (МПС) VISA або Mastercard, які охоплюють близько 90% ринку вітчизняних електронних платежів. Донедавна такий стан справ влаштовував усіх учасників ринку — від НБУ до пересічного користувача, оскільки дозволяв почуватися захищеним авторитетом і технологіями світового рівня.

Однак незабаром ситуація може докорінно змінитися. Недавно НБУ на своєму сайті опублікував для обговорення проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків)». Загалом, цей законопроект містить низку цікавих новацій і може відіграти позитивну роль у плані стимулювання безготівкових платежів і вдосконалення ринку електронних платежів. Так, у ньому нарешті дається визначення поняття «електронний платіжний засіб», яким тепер вважається не тільки банківська платіжна картка, а й мобільний телефон, електронні гроші тощо. Багато пропозицій щодо стимулювання безготівкових платежів. Тепер планують зобов’язати торговельні точки встановлювати торговельні термінали й приймати платіжні картки або платити штраф. Однак є в цьому законопроекті і підводні рифи, здатні дестабілізувати налагоджену систему платежів і, головне, серйозно позначитися на гаманцях пересічних власників пластикових карток.

Хто заплатить...

Законопроект передбачає, що обробка трансакцій і кліринг з операцій, здійснених у межах України з використанням банківських платіжних карток, емітованих банками-резидентами, відбуватиметься через НБУ. Автори законопроекту бачать у цій ініціативі шлях до здешевлення обслуговування для банків, громадян і торгово-сервісних підприємств. Логіка такої впевненості зовсім не зрозуміла. Адже логічно припустити, що поява додаткової ланки, ізольованої від решти світу, призведе швидше до подорожчання послуг МПС, оскільки зникнуть можливості зниження витрат, які з’являються при веденні бізнесу в глобальному світовому масштабі.

Створення й забезпечення функціонування такого центру НБУ потребуватиме істотних інвестицій, джерело яких експертам поки що не відоме. Хоча варіантів тут усього два: або ініціативу НБУ буде оплачено з державного бюджету (тобто за рахунок українських платників податків), або (і швидше за все) реалізація цієї ідеї ляже на плечі українських банків. Мільйони, витрачені банкірами на національний процесинг і кліринг, неодмінно будуть враховані в банківських тарифах і, в остаточному підсумку, спірну ідею все одно оплатять прості українці.

При цьому якість послуг центру прямо залежатиме від величини вкладених інвестицій. Уже з цієї причини логічніше було б, аби ініціатива створення нових процесингових потужностей ішла не від НБУ, а від самих українських банків, які й стали б­ їх засновниками, коли б, звісно, вважали це за доцільне. А доцільність таких ідей якраз під великим сумнівом.

Україна вже мала негативний досвід створення локальної системи TOPAZ. Ця система стала до дії 1998 року, але вже на початку 2003-го припинила своє існування, оскільки її надійність і якість надаваних послуг не влаштовували українські банки. Приблизну вартість запуску та обслуговування TOPAZ експерти оцінювали в 10 млн. дол. на рік. Зрозуміло, що ціна питання тепер значно вища, — вона пов’язана з невпинним зростанням обсягів ринку електронних платежів і масштабними інвестиціями в сучасні технології й інновації процесингових потужностей.

Карткова ізоляція

Свого часу на створення локального процесингового центру замахнулася Франція, зовсім не остання країна Європейського Союзу за рівнем розвитку безготівкових платежів і модернізації економіки. На реалізацію ідеї пішло дві п’ятирічки й понад 500 мільйонів доларів. Урешті-решт створена система дуже скоро опинилася у приватній власності, — фінансування виявилося непідйомним тягарем для держбюджету країни.

Дорогу дотаційну ідею реалізував і поки що підтримує Китай. Але від чималих уливань з держбюджету місцеву платіжну систему не рятують навіть величезні масштаби китайського ринку. І тільки в країні шейхів — Саудівській Аравії — функцію процесингу й клірингу безготівкових платежів виконує центробанк. Одне слово, в багатих свої причуди.

Втім, річ не тільки в ціні, яку вітчизняним споживачам платіжних послуг доведеться заплатити за реалізацію мрії Нацбанку про власний процесинговий центр. Найімовірніше, постраждають якість і безпека платіжних послуг. Збільшення витрат на створення нових процесингових потужностей призведе до відпливу ресурсів від інвестицій у платіжні інновації, досконаліші споживчі продукти, підвищення безпеки платежів та інші інновації, пов’язані з поліпшенням якості надаваних послуг. МПС, як відомо, інвестують значні суми в боротьбу з картковим шахрайством, постійно вдосконалюють процесингові платформи, й роб­лять це у глобальному масштабі. Хтось сьогодні готовий узяти на себе відповідальність за те, що вітчизняне програмне забезпечення й технології будуть надійнішими і безпечнішими за світові, перевірені часом і вдосконалювані у світовому масштабі?

Крім того, ініціативи, спрямовані на створення локального національного платіжного простору, з явно помітною монопольною роллю у ньому державних структур, можуть вплинути на міжнародний імідж України і зашкодити її інтеграції у глобальну фінансову систему. Створення монополії в будь-якій сфері фінансових послуг явно порушує зобов’язання України як члена СОТ. Не виключено, що це може позначитися і на характері переговорів України про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС.

Національні преференції

Дуже спірний у законопроекті також пункт, яким учасникам внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем надається право розміщувати на платіжній картці внутрішньодержавної платіжної системи торговельну марку МПС. При цьому переказ коштів із використанням такого пластику на території України має, на думку НБУ, здійснюватися відповідно до правил вітчизняної платіжної системи.

Інакше кажучи, проект закону прямо передбачає надання переваг національним платіжним системам. Це буде як мінімум порушенням міжнародних зобов’язань України й негативно позначиться на її інвестиційних перспективах. Але головне — знову ж таки — постраждають пересічні власники карток, які просто будуть позбавлені права вибору платіжних продуктів та послуг. Обмеження конкуренції завжди призводить до зниження якості послуг і гальмує впровадження інновацій у сфері безготівкових платежів. Цей економічний закон практично не має винятків.

Крім того, розміщення двох або більше товарних знаків на платіжних картках можливе тільки тоді, коли воно санкціоноване власниками відповідних знаків. А якщо ні, то таке розміщення суперечитиме міжнародним і національним правилам, котрі стосуються охорони промислової власності, а також конституційним принципам непорушності права власності.

Слід зазначити, що це не перша спроба змінити правила гри на ринку безготівкових платежів України. До 2010 р. банки й платіжні системи вже виступили категорично проти таких ініціатив. Нинішнього року регулятор виніс закон на публічне обговорення, й хочеться вірити, що НБУ дослухається до думки ринку й візьме до уваги міжнародний досвід, а країна отримає нарешті збалансоване законодавство, яке пожвавить ринок безготівкових платежів, підвищить його якість, надійність і конкурентоспроможність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво