Банки — назад, у майбутнє! - Економіка - dt.ua

Банки — назад, у майбутнє!

3 квітня, 2009, 15:43 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Що було, що є і що буде? Відповіді саме на ці запитання у банківській сфері шукають усі: банкіри, вкладники, позичальники.

Що було, що є і що буде? Відповіді саме на ці запитання
у банківській сфері шукають усі: банкіри, вкладники, позичальники

Слід визнати очевидне: банківська система на чолі з НБУ вже не в змозі подолати кризу, необхідне втручання держави як регулятора фінансових відносин. І, попри заклики МВФ надати Нацбанку більшу самостійність, без втручання з боку президента та уряду не обійтися.

Щоб спрогнозувати шляхи виходу з кризи, пригадаємо, як ми туди потрапили, як розвивалися банки. Благо, банківська система України ще молода, і цей історичний екскурс буде невеликим. Отже, повернімося в буремні 90-ті.

Що було

А була криза, не гірша за ниніш­ню. Та оскільки в Україні вирос­ло покоління, котре цієї кризи не застало, варто нагадати її віхи.

Після проголошення незалежності Україна переживала еко­номічний шок. Виробничі зв’язки розривалися, підприємства зупинялися, люди залишалися без роботи і без можливості її знайти. В Україні процвітали бартер і галопуюча інфляція. Будь-яке працююче підприємство вважалося процвітаючим, але таких підприємств було мало. Платежі між підприємствами йшли місяцями. Довіри до банків у населення не було — ще б пак, після зникнення вкладів в Ощадбанку СРСР!

У кожного підприємства було безліч кредиторів і дебіторів. Тільки-но з’являлися гроші на рахунку підприємства, платежі відразу ж списувалися в одну з картотек, яку вів банк. Вести картотеки банк був зобов’язаний, відповідно до постанови НБУ. У банківських картотеках (їх було дві) кредитори підприємства розміщувалися по черзі. Першими задовольнялися вимоги держави (податки, штрафи), потім — судові рішення, а вже після цього — решта платежів, у міру появи коштів на рахунку.

Чим же займалися банки? Кредитування населення тоді не було — лише за знайомством кредитували тільки підприємства. При цьому на пряме кредитування в банківських доходах припадало не більш як 60%. А крім цього, банк виконував роль фінансового консультанта. Підприємст­ва починали освоювати фінансові інструменти на кшталт вексе­ля, акредитива, лізингу, факторингу тощо.

Оскільки банк досконально знав свого клієнта та його фінансовий стан, у роботі підприємств часто використовувалися гарантії банку. Без гарантій не виходило багатоходових бартерів. Допомагаючи клієнту оптимізувати фінансові потоки, платежі, контролюючи дебіторську і кредиторську заборгованість, оформлюючи векселі, акредитиви, гарантії, банк без ризику одержував до 40% доходів. Контроль над банками з боку НБУ був жорст­ким. Оцінка заставного майна була всебічною, застави мало виста­чити на погашення кредиту, і ще залишалося 20—30%, про всяк випадок.

Де банки брали фінансування, адже депозити фізосіб у банківську систему пішли тільки з 2004 року? В юросіб. Хоча було нелегко переконати підприємст­во розмістити в банку депозит. Проте якщо до початку 2000 року в банківській системі України депозити фізосіб становили 2,5 млрд. грн., то депозити юридичних осіб — 5,5 млрд. На початок 2004 року — відповідно, 29 млрд. і 28 млрд. Банки перейшли на гроші населення.

До 2004 року банки працювали як універсальна фінансова установа з обслуговування юр­осіб, і працівники в них були високопрофесійні, вони чудово знали бухоблік підприємства і розбиралися в нетрях податкового законодавства.

Так було. Потім економіка остаточно стала на рейки розвитку. У банках почали швидко зростати депозити громадян. До початку 2006 року вони становили вже 66 млрд., а депозити підприємств — 63 млрд. Надалі розрив розширювався: на початок 2007 року депозити фізосіб у банках сягнули 97,5 млрд. грн., а депозити юросіб — усього 86,5 млрд. На­селення дало банкам на 11 млрд. грн. більше депозитів, ніж підприємства! І цей розрив не зменшувався аж до початку кризи.

Однак депозити юросіб банкам обходяться дешевше, ніж депозити громадян, — різниця досягає 4—5%. Куди ж спрямовували банки ці дорогі і короткі, на термін до одного року, гроші? А спрямовували в кредитування! І якщо до 2004 року банки кредитували переважно підприємства, то з 2004-го перейшли до кредитування громадян.

На початок 2004 року кредитний портфель юридичних осіб становив 47,5 млрд. грн., а кредитний портфель фізичних осіб — 8,7 млрд. А на початку 2008 року кредитний портфель юросіб зріс уп’ятеро, до 236 млрд. грн., а кредитний портфель фізичних осіб — у 17 разів, сягнувши 149 млрд. грн.!

На кредитування населення України на початку 2008 року вже спрямовувалося 63% ресурсів банків. Вдумайтеся в цю цифру! У нас що, всі підприємст­ва працюють на новому обладнанні за світовими технологіями? Чи це не в нашій країні, основна виручка якої надходила від експорту металопродукції, досі працює доменний переплав, який споживає страшенну кількість газу, тоді як увесь світ давно перейшов на конверторний переплав, використовуючи електроенергію?

Замість кредитування реального сектору економіки наші банки кинулися кредитувати населення, та ще й у валюті, на великі терміни. І відразу злетіли ціни на квартири, дачі, машини. Ніхто особливо не торгувався — все одно в кредит. І банк заплющує очі на те, що підтвердженого доходу позичальника вистачає, щоб виплатити кредит років через 100! Плюс споживче кредитування на холодильники і чайники, практично без застави і без відповідних доходів.

Про валютні кредити взагалі окрема розмова. В другій половині 2008 року їхня частка в банках перевищила 55%. Тобто останні кілька років банки нарощували кредитування населення замість підприємств, та ще й у валюті іншої країни. Та й підприємст­ва одержували кредити саме в інвалюті, не маючи ніякої валютної виручки. І ці кредити йшли не на переозброєння виробницт­ва, а на «поповнення обігових коштів»!

Ще сім-вісім років тому таке важко було уявити. Але це відбувається, попри те, що виробнича база української промисловості зношена більш як на 70%. Кожен технар знає, що після такої зношеності розпочинаються техногенні катастрофи!

Звичайно, для споживчого кредитування не потрібні професіонали — можна набрати студентів, кредити вони видаватимуть, як жетони в метро. Структура дохідності банків перекосилась у бік кредитних доходів. До­ходи банків від надання фінансових послуг підприємствам скоротилися до 10—12%. Було не до них, треба швидко роздати гроші населенню. Ніхто не звертав уваги на рекомендації МВФ збільшити статутні капітали банків, довести розмір до прийнятного у світовій практиці рівня, зважаючи на темпи приросту кредитного портфеля.

Чи можна в усьому звинувачувати тільки банки? Навряд чи. Більшість із них створено для одержання максимальної вигоди в мінімальні терміни. А от НБУ разом з урядом повинні відповісти, чому різко скоротилося кредитування реального сектору економіки, чому банки повернулися у часи лихварів?

І от вдарила криза. У жовтні 2008 року НБУ був змушений видати постанову №319 про заборону на дострокове повернення вкладів. Залишимо за рамками статті законність цього документа. Іноді, у критичних ситуаціях, держава може порушити закони, якщо це веде до порятунку (у цьому разі — банківської системи країни). Але якщо, зробивши перший крок для порятунку постраждалого з вогню, пожежник зупиниться у роздумах, то він згорить разом із будинком. На цьому можна завершити екскурс у минуле, яке привело нас до кризи.

Що є?

На 18.03.2009 р. ми маємо банківську систему зі 185 банків. Із них уже в 11 введено НБУ тим­часову адміністрацію, і тільки з одного виведено, а саме:

1. Промінвестбанк, дата введення — 09.10.2008 р., дата виведення — 17.03.2009 р.

2. «Національний кредит», дата введення — 19.12.2008 р.

3. Укрпромбанк, дата введення — 21.01.2009 р.

4. «Причорномор’я», дата введення — 02.02.2009 р.

5. «Київ», дата введення — 09.02.2009 р.

6. «Надра», дата введення — 10.02.2009 р.

7. Західінкомбанк, дата введення — 13.02.2009 р.

8. Одеса-Банк, дата введення — 20.02.2009 р.

9. Трансбанк, дата введення — 02.03.2009 р.

10. «Родовід Банк», дата введення — 16.03.2009 р.

11. Банк «Біг-Енергія», дата введення — 16.03.2009 р.

12.«Банк регіонального розвитку», дата введення — 24.03.2009 р.

Крім того, 28 лютого ц.р. призначено куратора НБУ в Укргаз­банк. Керівництво банку звернулося до держави по фінансову допомогу, в обмін на 50%+1 акція банку. А на тиждень пізніше такий само намір виник у Імексбанку з Одеси. Збирається проси­ти допомоги у держави і банк «Фінанси та кредит». Таким чином, уже 14 банків потребують допомоги держави.

Єдиним винятком серед цих банків став ПІБ, але його купила Росія, через свій державний «Внешэкономбанк». А наша дер­жава продала не за дорого свій НАЙБІЛЬШИЙ банк. Чи далекоглядно це?

Може, уряд, НБУ, Верховна Рада прийняли програму з порятунку банків, запровадили жорст­кі правила на час кризи? Ні, ми дотепер користуємося законодавчою базою, прийнятою за часів економічного зростання і для кризи не придатною.

Тимчасова адміністрація, яку вводить НБУ, — це захід, придатний для «мирного» часу, проте абсолютно неадекватний у період кризи. До неї НБУ додав так званих кураторів, створивши ще більшу плутанину. З одного боку, куратор призначається НБУ в банк з метою контролю за витра­чанням коштів рефінансування, отриманих банком. Відповідно до постанови №38 від 30.01.2009 р., у куратора — контроль за здійсненням банком операцій, ініціювання нарад із керівництвом банку, присутність на зборах акціонерів, засіданнях правління або наглядової ради банку, узгодження пов’язаних із коштами рішень керівництва банку.

Задум, звичайно, цікавий. Але реально одна людина — представник НБУ в банку — фізично не в змозі проконтролювати діяльність усієї фінустанови, а вже тим більше своєчасно та адекватно відреагувати на виникнення проблем! Тоді це виходить не більш ніж «весільний генерал». Однак такий куратор для вкладників банку уособлює ДЕРЖАВУ!

Рефінансування банків, яке здійснюється НБУ, те саме, що гасіння пожежі у сибірській тайзі. Щороку горить тайга, і щороку туди направляють пожежні вертольоти. Самі пожежники і їхнє начальство знають, що це безглузде заняття, і пожежі погасять вересневі зливи. Проте всі виконують цей ритуал.

Те саме можна сказати і про рефінансування банків НБУ. З початку 2009 року Нацбанк влив у банки 20 млрд. грн. абсолютно безрезультатно. Безрезультат­ність пояснюється тим, що ні уряд, ні НБУ не розробили і не впровадили чітких правил, як, коли і куди можна використовувати отримане рефінансування, які платежі гасити та в якій послідовності. Адже НБУ зовсім не важко запровадити обов’язкову картотеку і жорстко контролювати встановлену для банків послідовність платежів при використанні рефінансування.

Зі мною можуть не погодитися: рефінансування для банків платне, проводиться під певний відсоток, і банки самі мають право вирішити, як краще підтримати одержаними коштами свою ліквідність. Ще рік тому з цим можна було погодитися, але не зараз. Сьогодні рефінансування НБУ мають ділити, як хлібний пайок у блокадному Ленінграді. Процедура рефінансування повинна бути гласною, клієнти банку мають знати, що саме їхній банк одержав від НБУ стільки-то, на такий-от термін і в цілковитій відповідності до порядку використання цих коштів (який має затвердити НБУ), використовуватиме їх для проведення таких-от платежів у суворо визначеній черговості.

Поки наш уряд, НБУ і президент не зрозуміють однієї простої речі, а саме — ніякі кредити МВФ, чи Світового банку, чи Росії не можуть зрівнятися за розміром з коштами, які є у громадян, будь-якого поліпшення ситуації не буде! Адже у населення на руках зараз 158 млрд. грн., 25 млрд. із яких зняли з банківських рахунків тільки за жовтень—листопад 2008 року.

Подивіться, які банки першими відчули труднощі? Банки з великим портфелем іпотечного кредитування? Ні! Банки з великими обсягами зовнішніх запозичень? Теж ні! Банки з великим портфелем депозитів фізичних осіб? Цілком правильно. Саме вкладники банку можуть зараз або потопити, або втримати банки на плаву! Адже в більшості наших банків депозитний портфель фізичних осіб становить 50 і більше відсотків загального депозитного портфеля.

Що робить наша держава, аби вселити у цих самих вкладників — своїх громадян впевненість у стабілізацію ситуації на банківському ринку та втримати банківську систему, яка похитнулася? Може, держава оперативно реагує на труднощі, які виникли в банках, затримки з виплатами депозитів, термін на які закінчився, та з проведенням клієнтських платежів, і вирішує, кого націоналізувати, а кого ліквідувати? Ні! Може, у пресі виступають державні діячі, фінансисти з аналізом нинішньої ситуації і програмою виходу з кризи? Ні! Може, вкладникам пояснюють, чому те чи інше рейтингове агент­ство знижує або відкликає рейтинг того чи іншого банку? Ні!

Тому не варто дивуватися цифрам відпливу депозитів фізичних осіб із банків. Тільки за лютий 2009 року загальний обсяг депозитів фізичних осіб у банках зменшився в гривні на 4,7% (з початку року — на 11,7%) і становив 176,6 млрд. гривень, в іноземній валюті — на 6,7% (з початку року — на 8,7%) і досяг
16,7 млрд. дол. США.

Дивлячись на ці цифри, розумієш, що не в кредитах МВФ щастя, гроші є в самій Україні. Завдання уряду — повернути ці гроші в економіку шляхом запровадження жорстких і навіть непопулярних заходів щодо банків-порушників. Не можуть власники банку забезпечити роботу своєї фінустанови, наростити капітал, своєчасно проводити платежі, видавати депозити, термін яких закінчився, відповідати за своїми зобов’язаннями? Уряд і НБУ відразу ж, ОПЕРАТИВНО приймають рішення — або націоналізація, або ліквідація, з роз­продажем майна і погашенням боргів. І не затягувати безнадійну ситуацію своїми тимчасовими адміністраціями. Вкладник банку має відчувати, що держава дбає про нього.

Держава стоїть на варті інтересів громадянина, це має стати нормою. І тут ми переходимо до питання про майбутнє банківської системи.

Що буде?

Жорсткість держави стосовно банківської системи має бути виправданою життєвою необхідністю для країни. Ми можемо втратити не тільки банківську сис­тему, а й Україну як державу! Уряд має чітко розуміти, що 185 бан­ків нинішню кризу не переживуть ніколи. Залишиться максимум кілька десятків банків, і це розуміють не тільки банкіри, а й усі грамотні фінансисти. Та НБУ продовжує реєструвати нові банки, не повідомляючи про розміри їхнього статутного капіталу, засновників, цілі створення.

Наші банки, як і раніше, непрозорі для клієнта: він не уявляє, що і для чого планує робити той чи інший банк. А коли не уявляє — не чекайте від нього довіри і ГРОШЕЙ! У нас дотепер, ще з 2006 року, відповідно до законодавства, дозволено створювати банки зі статутним капіталом не менш як 10 млн. євро. Але в більшості банків навіть такого статутного капіталу сьогодні немає! За даними Асоціації українських банків за січень 2009 року, із 185 діючих банків:

— статутний капітал до 10 млн. євро — у 80 банків;

— статутний капітал від 10 до 20 млн. євро — у 26 банків.

Це що, адекватні капітали банків у період кризи? Мінімальну планку статутного капіталу для всіх банків треба підняти мінімум до 20 млн. євро. При цьо­му розмір статутного капіталу ОБОВ’ЯЗКОВО має бути адекватним розміру депозитного портфеля вкладів фізосіб! Не може капітал становити 4—5% від суми залучених депозитів громадян!

Для решти банків має бути тільки два виходи: або наростити статутний капітал до 20 млн. євро, щоб було чим відповідати перед вкладниками, або через брак коштів приєднатися до інших банків, продатися.

Третього не дано. Немає грошей на нормальний банк — іди, тор­гуй насіннячком. Адже, приміром, у банку «Надра» статутний капітал усього 38,7 млн. єв­ро, а депозитний портфель фізич­них осіб — 8869 млн. гривень, або 800 млн. євро!!! А в «Родовід Банку» на 3157 млн. гривень, або 287 млн. євро, депозитів фізичних осіб припадає аж 43 млн. євро статутного капіталу! І це називається адекватна гарантія вкладів? Зміна мінімального розміру статутного капіталу — це життєва необхідність для України сьогодні.

Наступним кроком до стабілізації в банківській сфері має стати контроль держави над фінансовим станом основних акціонерів банку. І займатися цим повинен не НБУ, а КРУ. Якщо акціонер банку відчуває значні фінансові труднощі, він ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ продати пакет акцій або передати його дер­жаві в управління. Не може такий акціонер бути підтримкою своєму банку — тільки тягар.

Усі банки, які мають тимчасову адміністрацію, куратора НБУ або звернулися по допомогу в рекапіталізації, потрібно або націоналізувати, або ліквідувати! Зволікання тут означає смерть, тому що з кожним днем вкладники дедалі більше переконуються в неспроможності держави захистити їхні заощадження.

За всіма вкладами, терміни яких закінчилися, у цих банках дер­жава у разі націоналізації повинна видати вкладникам усі кош­ти! Якщо для цього не виста­чить Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стягнути решту суми з акціонерів цих банків. Щодо керівництва цих банків провести персональне розслідування — про доведення банку до банкрутства. І якщо буде виявлено випадки навмисного чи через нед­бальство доведення банку до банкрутства, невиконання рекомендацій і вимог НБУ, передавати справи до судів на ВІДКРИТІ СЛУХАННЯ! Клієнти банку мають знати, що держава захищає їхні інтереси!

Після укрупнення, націоналізації, капіталізації і ліквідації бан­ківську систему України представлятимуть працездатні банки. А чим же займатися цим банкам? У період кризи вони мають зосередити свої зусилля на супроводі реального сектору економіки.

Не просто кредитування під заставу, в жодному разі! Банки мають пригадати досвід 90-х років, старанно відібрати фахових банкірів, котрі супроводжуватимуть фінансову діяльність КОЖНОГО підприємства, незалежно від того, звернулося воно по кредит чи ні. Йдеться про персональних менеджерів, які володіють усіма банківськими інст­рументами, кредитуванням, факторингом, лізингом, вексельним обігом, гарантіями тощо. Так, такі спеціалісти коштуватимуть дорого, але вони приноситимуть банку і підприємству, яке обслуговують, дохід і фінансову стабільність.

А після кризи банкам доцільно узагалі перейти на трирівневу модель обслуговування підприємств. У чому вона полягає?

Перший рівень — це звичайний комплекс послуг для клієнта, у тому числі кредитування за звичайними ставками, загалом, стандартний набір.

Другий рівень — укладання з підприємством договору на аудиторський супровід його діяльності аудиторською компанією, яка працює з банком. Аудитори контролюють роботу підприємст­ва і своєчасно попереджають банк про виникнення у підприєм­ства труднощів, пропонуючи свої варіанти рішень. У цьому разі підприємство одержує знижку на всі види обслуговування, включно з кредитуванням, до 20%. Во­но й зрозуміло: банк зменшує ризики, а високі кредитні ставки — це плата за ризик.

Третій рівень — це вже консалтинг, коли спеціалісти банку разом із підприємством оптимізують фінансові потоки за рахунок банківських інструментів і коштів. Тут уже може йтися не про плату банку за послуги або кредити, а про участь банку в прибутках підприємства.

А що з фізичними особами, як із ними банки працюватимуть у період кризи та у післякризовий час? У період кризи банки можуть широко пропонувати населенню послуги сейфового зберігання цінностей (уже сьогодні у Києві немає вільних банківських комірок, і в банках стоїть черга ско­ристатися цими комірками). Крім того, у населення на руках зібралося чимало виробів із дорогоцінного металу, які вони віддали б під заставу, щоб одержати тим­часово фінансові кошти. Ко­жен банк може займатися ломбардним кредитуванням, але поки що, на жаль, через ігри на валютному ринку цим ще не зайнялися.

Після кризи банки можуть надавати і фізичним особам послуги з планування і фінансування їхнього бюджету. Відчуваєте, у чому відмінність між споживчим кредитуванням і участю в плануванні і фінансуванні бюджету фізичної особи? Правильно, в мірі відповідальності сторін, у другому випадку вона набагато вища!

А що ж із депозитами фізичних осіб? Як із ними бути в період кризи і після неї? І тут дер­жава має зробити крок назустріч вкладнику. Після укрупнення банків усі депозити, які вкладають у банки фізичні особи, повин­ні супроводжуватися відпо­відним сертифікатом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. І якщо після закінчення терміну депозитного договору банк затримує видачу депозиту, вкладник має право подати цей сертифікат до погашення прямо у Фонд гарантування. І той ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ задовольнити законні вимоги вкладника, погасити свій серти­фікат, а в банку вимагати ці кошти вже зі штрафними санкціями! За такого розкладу громадяни повернуть свої кошти банкам. І тільки так, а не у відповідь на порожні заклики довіряти банкам.

Сьогодні ситуація в банківській системі парадоксальна. Вкладники, котрі не можуть одержати свої кревні заощадження з банків, САМІ домовляються з позичальниками, які через зростання курсу долара і труднощі на роботі не можуть погасити свої креди­ти. І намагаються поміняти депозити на заставне майно. Найсміш­ніше, що до цього вже почали під­ключатися приватні підприємці, тому що рух набув масового розмаху, вихлюпнувся в Інтернет, де створено першу Біржу депозитних вкладів, а ДЕРЖАВА в особі уряду, НБУ, президента обрала позицію стороннього спостерігача зі словами Пілата: «Я умиваю руки. Вирішуйте самі!»

Поки держава не змінить своєї позиції, вона не дочекається дієвої допомоги в кризі ні від зовнішніх джерел, таких як МВФ чи Світовий банк, ні від громадян своєї країни! Будемо чекати і сподіватися, що усе піде за вищеописаними сценаріями, а не шляхом дефолту.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво