Балтійська труба в українських руках

Поділитися
Україна не мусить пасивно дивитися на російські транспортні проекти на Балтиці, які зачіпають стратегічні інтереси держави.

Україна не мусить пасивно дивитися на російські транспортні проекти на Балтиці, які зачіпають стратегічні інтереси держави. Йдеться, зокрема, про Північно-Європейський газопровід і наміри Росії закрити нафтопровід «Дружба», переводячи транзит нафти на балтійські танкери. Як з’ясувало «ДТ», Україна має можливість реально вплинути на блокування цих проектів з екологічних причин. Або принаймні затягувати процес чи шантажувати Москву використанням цієї «зброї» у тому разі, коли та вдасться до чергових недружніх дій на адресу свого сусіда.

Для того щоб офіційний Київ міг висловити такі застереження, а їх розгляд став обов’язковим для всіх балтійських держав, Європейської комісії і Росії, треба небагато. Достатньо лише підписати й ратифікувати Гельсінкську конвенцію з питань охорони середовища Балтики, долучитися до кількох організацій балтійської співпраці, в яких уже давно чекають на Україну, та почати реалізацію кількох екологічних проектів. Цього достатньо, щоб змусити Росію переглянути свої енергетично-транспортні проекти, що загрожують українській економічній безпеці, та водночас відкрити Україні новий шлях до членства в структурах ЄС.

Як повідомляло «ДТ» (№48 за 15 грудня 2007 року), Росія активно інвестує в свої балтійські порти в районі Фінської затоки та нафтопроводи, які з’єднають їх з наявною трубопровідною інфраструктурою. Серед стратегічних інвестицій — нафтоперевалочний комплекс у Приморську, де про екологію ніхто й не думає. Саме він має перехопити більшість транзиту, який зараз проходить територією «непокірних» Білорусі, України й Польщі.

Паралельно росіяни домовляються з урядами та бізнесом балканського регіону. Таким чином, наближається час створення південних ланок транспортних коридорів в обхід України. Якщо Москві вдасться здійснити ці проекти, то приблизно після 2013—2015 років стратегічне транзитне розташування України, Білорусі, Польщі та країн Балтії втратить свою актуальність, а енергетична безпека названих країн буде під питанням.

Усе це загальновідомі речі. Однак на фінішній прямій у Росії можуть з’явитися значно більші перешкоди, про які росіяни наразі воліють не замислюватися. Російська впевненість у завоюванні балтійського регіону щоразу сильніше непокоїть скандинавів, які ще два роки тому не вбачали в цьому загрози. Різке посилення інтенсивності руху танкерів на Балтиці всерйоз хвилює екологів. І це не дивно: Балтика є дуже чутливою й будь-яка серйозна аварія може спричинити непоправну екологічну катастрофу. Саме тому ІМО (Міжнародна морська організація) надала Балтійському морю статус особливо чутливого об’єкта й посилює екологічні вимоги щодо нього.

Наразі Росії чудово вдається обходити ці регуляторні норми, користуючись водночас щедрою фінансовою підтримкою міжнародних організацій, покликаних охороняти довкілля, та ще й витрачати ці гроші не за призначенням. Але терпимість європейців, схоже, небезмежна. Тим паче, що Москва з притаманною їй зверхністю відмовляє у визнанні особливого статусу Балтійського моря й не виконує вимог ІМО у своїх територіальних водах і портах.

Однак не ІМО, а насамперед балтійські інтеграційні організації мають реальний вплив на формування засад спільного використання Балтики. Серед них чи не найважливішою є HELCOM — Гельсінкська комісія з питань охорони морського середовища Балтійського моря та його басейну. Ця організація, діяльність якої координують фіни, опікується виконанням положень однойменної Гельсінкської конвенції від 1992 року, яку ратифікували дев’ять країн басейну Балтики та Європейська комісія. Коротко кажучи, саме HELCOM у змозі запровадити обмеження, які перекреслять російські плани перевести весь транзит нафти з «Дружби» на танкери.

І хоча ніхто й не приховує, що справа має передусім політичний характер, але аж ніяк не політичними аргументами можна обгрунтувати такі обмеження. Все буде вирішено з використанням винятково аргументів екологічної безпеки та безпеки судноплавства, а також ефективності виконання взятих на себе зобов’язань у царині екології. А з цим у Росії справи не найкращі — попри щедру фінансову підтримку, ця країна є «білою вороною» в усіх організаціях балтійської співпраці, а призначені для екологічних програм гроші часто кудись зникають. Розвинені балтійські дер­жави ще по інерції потурають Москві, сподіваючись, що така поведінка є проблемою лише перехідного періоду. Однак багато кому кортить сказати правду у вічі. Наразі це ще виглядатиме трохи неполіткоректно, але...

Тим часом HELCOM є чи не єдиною стратегічно важливою євроінтеграційною організацією, в якій Україну вже сьогодні хотіли б бачити як повноцінного члена. Адже до сфери діяльності Гельсінкської комісії входить охорона не тільки морських екосистем, а й середовища всього басейну Балтійського моря і навіть прилеглих територій. Тобто також тих частин Львівщини та Волині, які розташовані в басейні Сяну та Західного Бугу. Без значних інвестицій в екологічні та очищувальні технології, систему роздільного збирання сміття, просвітницькі програми в двох західних областях України домогтися поставлених HELCOM цілей буде неможливо.

З іншого боку, поліпшити стан природного середовища Західної України можна лише спільними із міжнародною спільнотою зусиллями, в тому числі з використанням фондів уряду Швеції, ЄС, Норвезького фінансового механізму та інших. Кошти на це є, бажання поділитися з Україною скандинавським досвідом — також. Тепер крок у відповідь має зробити Київ.

Стаття 35 Гельсінкської конвенції чітко визначає, як Україні потрапити до цього клубу дер­жав, здатних унормувати рух танкерів на Балтиці: «Ця конвенція після її втілення в життя відкрита для приєднання будь-якої іншої держави та регіональної організації економічної інтеграції, які зацікавлені в реалізації цілей та завдань цієї конвенції, за умови, що ця держава або організація будуть запрошені всіма сторонами». Гельсінкська конвенція підлягає ратифікації або затвердженню, а всі питання, пов’язані з її прийняттям, український уряд має з’ясувати з посольством Фінляндії в Києві. Саме ця держава є депозитарієм конвенції та координує діяльність HELCOM, секретаріат якої розміщується у Гельсінкі.

Прийняття Україною Гель­сінкської конвенції означало б, що держава взяла на себе певні зобов’язання щодо охорони природного середовища частини Західної України, насамперед Львівської та Волинської областей. Разом з тим, екологічні проблеми цих двох областей автоматично стали б спільними проблемами всіх країн та організацій — сторін конвенції, в тому числі Європейського Союзу. Така правова ситуація відкрила б Україні шлях до отримання грошей з кількадесяти фондів для фінансування цікавих проектів. До того ж обсяг коштів, які у такий спосіб можуть прийти на Львівщину і Волинь, набагато перевищує наявне фінансування в рамках Європейської політики сусід­ства. Головне — вміти використати бодай невеликий відсоток цих коштів, тобто насамперед знати, які саме фонди і що фінансують, і запропонувати добре розроблені проекти.

«Дзеркало тижня» з’ясувало, що в Західній Україні є інвестори, готові хоч сьогодні реалізувати цікаві екологічні проекти із залученням скандинавських дотацій. Вони зацікавлені у використанні найновішої технології, яку розробили українські науковці. Ноу-хау є, бажання також, бракує лише одного — фінансової підтримки.

Тим часом у Львові, Ельблонзі та Ольштині (столиця Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі) розробили попередню схему, за якою можна було б фінансувати такі заходи. Адже, поки Україна не входить до балтійських структур і не приєдналася до Гельсінкської конвенції, потрібне посередництво країни, яка вже бере участь у цих структурах, у даному випадку — Польщі. Тож частину кожного проекту могли б реалізовувати у польському Ельблонзі, де можливе створення спеціальної економічної зони (технопарку) для українських підприємців (або в сусідньому Моронзі, який також бере участь у цій ініціативі), іншу частину — на Львівщині або Волині. Ці питання потрібно врегулювати угодами про співпрацю, які планують укласти Вармінсько-Мазурське воєводство Польщі та Львівська і Волинська області. Втім, уже після ратифікації Україною Гельсінкської конвенції отримувати таку допомогу без польського посередництва стане набагато простіше.

Однак це не означає, що гроші потечуть за Буг і Сян без будь-якої активності з української сторони. Головною ж перешкодою на цьому шляху може стати вимога зробити внесок у розмірі в середньому 20% від вартості проекту (з можливим зниженням навіть до 10%). Оце й є те, на чому гальмують росіяни. У неофіційних розмовах скандинави, які співпрацюють з ними, зазначають, що російська сторона часто поводиться так, наче все їй і так належить. Тобто вони сприймають вимогу сплатити ці 20% як особисту образу — мовляв, ви хочете, щоб ми вам допомогли захищати ВАШУ Балтику, та ще й якісь гроші вимагаєте? Насправді ж, чисте Балтійське море — це також справа самих росіян, хоча у тому ж Калінінграді або Санкт-Петербурзі цю думку поки що сприймають не надто серйозно. Таке ставлення намагаються прищеплювати окремі науковці та незалежні громадські організації, однак не дуже успішно, не знаходячи підтримки в Кремлі. Тож свою участь у HELCOM Росія вважає чимось вимушеним і потрібним лише в тому разі, коли за цим ідуть якісь фінансові потоки. Справді, функціонування суто європейських, демократичних схем міжнародної співпраці в авторитарній державі — це експеримент, який не виправдав очікувань балтійської спільноти.

Саме з огляду на це переговорна позиція Росії в HELCOM та інших організаціях балтійської інтеграції дуже слабка. Отже, можливість блокування Росією українського членства в балтійських організаціях у разі схвалення його всіма іншими партнерами — практично нульова. Таке ставлення Росії викликало б нищівну критику з боку скандинавських грантодавців та прихильних до України Литви, Латвії, Естонії, Польщі та Швеції. Тож про можливий вступ України до «балтійського клубу» слід говорити насамперед із шведами, фінами та данцями, які відіграють у ньому провідні ролі, а також із німцями, які теоретично могли б підтримати російський опір. Він обов’язково виникне, однак ніхто, крім німців, на нього всерйоз не зважатиме.

Невдовзі в України може з’явитися ще один вагомий аргумент на користь участі в балтійських інтеграційних організаціях. Йдеться про майбутній український портово-економічний комплекс і балтійський флот у польському Ельблонзі. Маючи власний балтійський порт і флот, Україна стане безперечно балтійською державою, яка матиме право брати участь у прийнятті рішень щодо Балтики. Звісно, в такому разі Київ зможе використовувати не політичні, а екологічні аргументи для захисту своїх національних інтересів.

Щоб Україна отримала мандат для подібного «екологічного шантажу», вона мусить довести, що про стан морського середовища Балтики піклується більше за Росію. З огляду на рівень екологічної культури північного сусіда це буде неважко довести. Достатньо, об’єднавши «балтійські» зусилля, здійснити два-три великі проекти в басейні Бугу або Сяну, щоб створити імідж країни, яка зробила значний внесок у поліпшення стану Балтійського моря. Створення сучасного фільтраційного поля для стічних вод у місті Львів, які зараз без очищення потрапляють до Полтви, запровадження у тому ж Львові системи роздільного збирання сміття та вирішення екологічних проблем, пов’язаних із видобутком вугілля у Червонограді та Нововолинську, впровадження раціональної системи сільського господарства на Волині — це завдання, які потребують першочергового вирішення. Для місцевих бюджетів Львівської та Волинської областей ці проблеми такі великі, що для їх розв’язання неможливо вишукати навіть 20% від вартості проектів як власний внесок (решту 80% профінансували б скандинави та ЄС). Однак для державного бюджету України ця сума не така й велика. Тим паче що стратегічна користь для держави була б у такому разі неоціненною. Через Балтику до європейських структур — це виклик, на який Україна мусить відповісти у найближчі місяці. І це той шлях, який завдяки сприятливим обставинам цілком реально подолати.

***

З метою ознайомлення громадськості з деталями балтійської співпраці з’явився інформаційний проект «Балтійська Україна». Балтійська інтеграція може принести так багато користі нашій країні, що не можна дозволити собі не приділяти належної уваги інформаційній кампанії. Тому «Дзеркало тижня» братиме участь у створенні сайтуwww.baltic-ukraine.com, який має допомогти у налагодженні корисних зв’язків українських юридичних осіб, громадських об’єднань та установ із балтійськими партнерами. Нині сайт перебуває в стадії розробки, а на повну силу запрацює навесні 2008 року (приблизно з квітня).

Однак уже зараз можна надсилати на адресу координатора ініціативи «Балтійська Україна» — Управління морського порту Ельблонг (baltic.ukraine@gmail.com) матеріали з цієї теми. На черзі — аналіз інформації про екологічні проблеми Львівщини та Волині з метою визначення обсягів майбутніх проектів, які можна було б реалізувати в рамках балтійської співпраці.

Метою ініціативи «Балтійська Україна» є також ліквідація «оксамитової завіси», яка виникла на західних кордонах України. Наша країна доти не стане інтегральною частиною Балтійського регіону, доки на перетин її кордону з балтійською Польщею доводиться чекати по кільканадцять годин у жахливих умовах, а контрабандистам отримати візи легше, ніж чесним людям. Ці проблеми можна почати розв’язувати вже сьогодні, в рамках політики сусідства з ЄС, не чекаючи інтеграції України в структури Євросоюзу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі