Багато думати шкідливо: думки — сміття. Розмова піде неквапливо: так, про життя…

Поділитися
Огидний наклеп Для любителів подавати до суду на вільну пресу — відразу вступне зауваження: усе, п...

Огидний наклеп

Для любителів подавати до суду на вільну пресу — відразу вступне зауваження: усе, про що йтиметься далі,— чистісінька вигадка, ніколи не мало місця у світлій дійсності, та й узагалі все це — плід підступної злостивої уяви мерзенного наклепника, відомого до того ж своїм ДПАУненависництвом.

Отже.

Приходить головна бухгалтерка до тітоньки-податківця (якраз у день перевірки) захищати свої убогі валові витрати. (До речі, хто до кого прийшов — це ще питання, але не відволікатимемось.) І показує головна бухгалтерка Ліберальний Особливо Хороший Лист ДПАУ з Дуже Довгим Номером (скорочено — ЛОХЛИСТ ДПАУ ДУДОН). І каже:

— Ось!

А розумниця-податковиця іронічно так зауважує:

— Ну то й що? Де тут Київ і Севастополь?

Головбушка (теж розумниця) розуміє, що чогось не зрозуміла:

— При чому тут, блін, Севастополь? — чемно перепитує. Чемно, але ошелешено, оскільки зв’язок і справді відразу не проглядається.

І отут — увага, майбутні позивачі! — розпочинається найгірше у цій вигаданій байці. Продовжуючи іронічно вертіти ЛОХЛИСТ ДПАУ ДУДОН, розумниця-податковиця, піднявши окуляри, щоб краще бачити реакцію, ще іронічніше запитує:

— А Ви за цей лист платили?

З наголосом чомусь саме на другому слові, а не на останньому, яке саме по собі сумнівів, напевно, не викликає, але за це вже до суду не на мене.

У результаті ніжної розмови розумниця-головбух зметикувала, нарешті, на яку тему їй майже непомітно натякалось. Усе-таки далася взнаки фахова кмітливість.

Так от.

Листи, в яких одночасно присутні слова «Київ» і «Севастополь» (у переліку адресатів), направляються всім обласним податковим адміністраціям. От вони й мають реальну силу — незалежно від того, як співвідносяться із законами, і від інших дурних формальностей. Це — Істина в останній інстанції (суд до уваги не беремо: позиваються з податківцями лише камікадзе або хворі смертельно і невиліковно). Побачивши такого листа, у місцевих ДПА трясуться так, як тряслись би нормальні віруючі, якби їм показали оригінал Одкровення Іоанна.

Та от лише лист цей був зов­сім іншим. Ні Києва, ні тим більше Севастополя цей ЛОХЛИСТ ДПАУ ДУДОН, на жаль, не містив. Він надсилався на конкретну приватну адресу (і — крім того — до податкової, яка цю адресу курирує), тож лише для цієї адреси мав таку дивовижну силу.

Бо той, хто платить,— той і замовляє музику, а іншим слухати її забороняється. У наш цивілізований час «халява» не проходить.

Тому всім іншим (хто не сплатив) доводиться чемно нагадувати, що лист написаний з явним перевищенням компетенції, не відповідає, до речі, законодавству, виходив, напевно, з конкретної ситуації (з конкретною оплатою), та й узагалі це просто ЛОХЛИСТ ДПАУ ДУДОН.

На цікавий дзвінок Туди — ласкаво дадуть відповідь, що такого листа ніхто не писав, а такого номера взагалі немає. Що і те й інше — міраж (утім, спочатку все-таки запитають, хто телефонує).

Поряд із простими міражами існує і такий цікавий різновид міражів, як чесні фальшивки, спеціально підготовлені для того, щоб виявити «резидента» — дівчинку-набірницю, котра торгує наліво дорогими листами у найбільш некорумпованому відомстві країни. Дівчатка цим дуже стурбовані, а скандал починається, коли отакий лист потрапляє до друку.

За світлих часів мудрої ГДПІУ (не плутати з нинішньою ДПАУ) розпізнати несправжнє було просто: коли дурниці — отже, так і є. Сьогодні цей критерій, на жаль, не працює...

Тож не читайте чужих листів!

— Так як же ж, що ж тепер же ж? — запитує, порозумнішавши, розумниця-головбух.

— А це не до мене,— чесно відповідає розумничка-податковиця, звертаючи томливий погляд чи то до Місяця, чи то до сонечка, і надіває окуляри.

Про Місяць

До речі, про Місяць.

Я з Місяця не прилетів і все розумію.

Я ніколи не кажу: «Роби так — і тобі нічого за це не буде, тому що так — правильно, і ось — аргументи».

Я кажу: «Роби так — і даси стільки або роби отак — і даси ось стільки, за правильне даєш менше (але даєш усе одно), але тоді менше й можна, тому дешевше-таки не так, а отак, і от на додачу — кілька контр­аргументів. Котрі, якщо вони — додача, будуть вагомішими за ті аргументи, що випливають із закону. Оскільки що саме з нього випливає, а що просто тече в нікуди, вирішувати не тобі, а тим, хто тебе слухатиме. Якщо, звичайно, ти не обмежишся словами, а грамотно їх додаси до чогось більшого»...

Так ми живемо, так ми працюємо. Правильне не гарантує безпеки, а лише дає можливість збити ціну «у разі чого». Проте грамотні ціни не збивають і роблять неправильно, але розумно, що і є правильно, тому що в підсумку дешевше.

Так грають в Україні, правила (не плутати із законами) нормально працюють, і економіка, вирощена на поняттях, стоїть зараз набагато крутіше вирощеної на діючому (для кого???) законодавстві. Точніше, на такому, що діяло, бо воно щомиті змінюється, щоб якомога рідше спадало на думку на нього, на мінливе, всерйоз орієнтуватися.

«Ой, складно, ой, складно!» — бідкаються ті, хто тільки-но приїхав (або прилетів) і нічого ще не зрозумів. Складно — це якщо не читати між рядків, а читати, що написано. Але ж написано спеціально з великими міжрядковими проміжками — широкими і просторими, щоб помістилися всі. Ну, хоча б хто хоче. А решта — нехай дотримуються букви, коли дух їм не до снаги. Має ж хтось і бюджет поповнювати, от букволюби нехай на нього і працюють, якщо вже такі законники. У житті завжди є місце їхньому подвигу...

Тільки от бюджет у нас — з іншої реальності. Для неї, для іншої, його й вигадано, тому прості його не помічають. І навіть якщо на вході своєму він щось у когось люб’язно прийняв — де у нього вихід, вони не знають!

Тому що відносини з бюджетом у них безвихідні.

Зате знають інші. Вони нічого не давали на вході, тому що цікавий їм саме вихід, а не вхід. Там, біля виходу, вони й чергують. Дивлячись від нудьги на Місяць: раптом знову прилетять донори.

Вампіри донорів полюбляють...

Коріння

Звідки ж усе це взялося — така практика, такі відносини, такі поняття?

Відповідь на це запитання дав шанований журнал «Вісник податкової служби України» (№ 28/2007), у редколегії якого — вище керівництво ДПАУ і ГоловКРУ, включаючи особисто голову ДПАУ, двох його перших заступників і двох просто заступників. Звідти й цитуємо далі. Отже:

«Кажуть, що податки — це та ціна, яку ми платимо за цивілізацію, адже від них залежить добробут кожного з нас, стабільний розвиток держави. Проте завжди були люди, які намагалися уникнути сплати податків і таким чином заощадити свої прибутки. З роками зазнавали змін політичні устрої й податкове законодавство, але не змінилася сутність людини.

<...>

Дмитрій Донський, саме за допомогою грошей, прихованих дідом від оподаткування, зміг зібрати велике військо й у 1380 році переміг татар на Куликовому полі. <...>

Як відомо, одним з найпоширеніших способів приховування податків є так звана чорна бухгалтерія. Принцип подвійного запису вперше був описаний наприкінці XV ст. італійцем Лукою Пачолі в книжці «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відносини». <...>

Хто б міг уявити, що канцлер Німеччини Адольф Гітлер — злісний неплатник податків? Від продажу книги «Mein Kampf» («Моя боротьба») він отримав 1,232 млн рейхсмарок. При цьо­му його річна зарплата становила 44 тис. рейхсмарок. (Для порівняння: зарплата звичайного вчителя на той момент становила 4,4 тис. рейхсмарок на рік.) Податки мали «з’їсти» майже половину суми гонорару за книгу, однак вони не були сплачені. Сам Гітлер публічно заявив, що всі гроші пожертвував на благодійність. Насправді ж за все своє життя на рахунки благодійних фондів та організацій фюрер не переказав навіть пфеніга.

У наші дні також вистачає спритників, які вишукують різні шляхи, аби не сплачувати податки! <...>».

Усе, цитата закінчилася.

Тож тепер ми знаємо і те, як ганебно Дмитрій Донський (канонізований згодом православною церквою як святий) здобув кошти, «реалізовані» потім у Куликовській битві. І те, чим саме завинив перед людством канцлер Гітлер («Хто б,— пише «Вісник»,— міг уявити?..». Справді, такий добропорядний канцлер!).

Головне ж — ми тепер знаємо справжню суть Луки Пачолі та про що насправді була його знаменита книжка. Адже досі описаний у ній подвійний запис — у дебет одного рахунку і в кредит іншого — з недомислу вважали основою бухгалтерського обліку. Проте, як з’ясувалося, винайшовши цей подвійний запис, лукавий Лука створив — на думку «Вісника» — просто подвійну (чорну) бухгалтерію!

Відома історія, коли маленький хлопчик, заставши батьків, які займалися сексом, голосно сказав: «І ці люди забороняють мені колупатися в носі!»

Але це — так, чомусь згадалося.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі