АРИФМЕТИКА ЗЛИДНІВ - Економіка - dt.ua

АРИФМЕТИКА ЗЛИДНІВ

19 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 19 липня-26 липня

Рік тому, повернувшись із Тбілісі, колега співчутливо розповідала, що в Грузії набагато гірше, ніж в Україні, — і з пенсіями, і з зарплатами, і з газом, і з електрикою...

Рік тому, повернувшись із Тбілісі, колега співчутливо розповідала, що в Грузії набагато гірше, ніж в Україні, — і з пенсіями, і з зарплатами, і з газом, і з електрикою. «Але там на вулицях немає жодного жебрака», — з повагою говорила вона.

У нас немає потреби виходити на вулицю, аби констатувати протилежну картину. Бо про те, що ми бідні і, хоч як прикро, не горді, свідчать не лише злидарі на кожному кроці. Про це в нас із минулого року й довідки є, та ще й з гербовими печатками: президентський указ і постанова Кабміну про затвердження комплексної програми забезпечення реалізації стратегії подолання бідності. Відповідно, скрізь на місцях було створено робочі групи з розробки таких програм. На останній сесії депутати Хмельницької обласної ради обговорили і схвалили невеселий документ регіонального масштабу, що ілюструє похмуру національну картину всезагальної боротьби зі злиднями, — обласну програму подолання бідності, розраховану на 2002—2004 роки.

Ми всі — на межі бідності. Тільки по різні її боки

Взагалі-то, як слушно зауважила на сесії голова депутатської комісії з питань праці та соціального захисту Надія Підскоцька, бідність є в кожному суспільстві — і в найбагатшому, і в найдемократичнішому. Та одна річ, коли це, образно кажучи, легкі хмаринки у високості, і зовсім інша — повністю затягнутий важкою сірою повстю небосхил. Звернімося до цифр. З майже півтора мільйона населення Хмельниччини мало не третину становлять пенсіонери, переважну більшість яких забезпеченими аж ніяк не назвеш. Інвалідів — майже 84 тис., непрацездатних одинаків — 14 тис., 114 тис. сімей одержують державні соціальні допомоги на дітей. Майже 26 тис. родин (прогнозується, що їх кількість зросте до 60 тис.) малозабезпечені й отримують державні соціальні допомоги. 89 тис. сімей — вважайте, кожна п’ята в області — отримують субсидії на житлово-комунальні послуги. Майже десята частина працездатних громадян — 74 тис. — на обліку в центрах зайнятості.

При законодавчо встановленому рівні у 342 гривні середньомісячна зарплата на Хмельниччині 210,6 гривні — одна з найнижчих в Україні. Середня величина пенсії — неповних 120 гривень, допомога малозабезпеченим сім’ям — 86 грн. 29 коп. Рівень бідності в області торік становив 36% проти середньоукраїнських 28,3%. Приблизно така ж картина, до речі, простежується на Миколаївщині, Луганщині, Буковині — на відміну, скажімо, від Києва, де рівень бідності ледве перевищує 10%.

Вражає? До глибини душі. Бо за сухими цифрами — живі люди зі щоденною тужною думою про завтрашній хліб насущний. Люди, що мешкають у житлі, далекому від нормативних вимог, не мають можливостей доброякісно харчуватися, добре вдягатися, навчатися і, само собою, лікуватися. Низький рівень життя, закономірно, знижує його тривалість. Невисокий освітній рівень практично позбавляє людину шансів посісти привабливіше місце під сонцем. Та й, власне, хіба можуть розраховувати на високий рівень життя переважна більшість пенсіонерів, чия пенсія за реальною купівельною спроможністю як мінімум учетверо нижча від пенсій радянського періоду? Чи бюджетники, або, точніше, люди, які справді живуть на зарплату, яка так само катастрофічно полегшала? Чи сім’ї з дітьми (а їх — третина з цих злощасних 36%)?

Хоча, знову ж таки, мала рацію депутат Н.Підскоцька, коли говорила про феномен української бідності. Тобто про існування двох її форм: об’єктивної, коли рівень добробуту сім’ї не відповідає певним нормативним критеріям, і суб’єктивної, коли людина сама оцінює рівень свого добробуту. За першою у нас малозабезпечені становлять трохи більше чверті населення. За другою — всі 75%. Виною тому — чинне законодавство, яке враховує не реальні доходи, а тільки підтверджені документами, та діюча система пільг та субсидій, що посадила на шию держави і працюючих громадян цілу армію утриманців. Причому система обліку дуже недосконала й невимоглива. Вона досить часто ощасливлює державною підтримкою не тих, хто справді її потребує, а просто хитріших чи безсовісніших. Тому й не дивина в нас факти — неможливі в будь-якій іншій, бодай і найбагатшій, країні світу, — коли власники шикарних квартир користуються державними субсидіями чи отримувачі допомоги безробітним приїздять по неї в «мерседесах» і вернуть носа від будь-якої запропонованої їм роботи: «Що я дурний вам за 150 гривень вкалувати?» Мовляв, ліпше за гривню лежати, ніж за дві працювати.

Через нинішню систему пільг склалася парадоксальна ситуація. Якщо бідна сім’я отримує у вигляді пільг 6 грн. 10 коп. на місяць з розрахунку на одного дорослого, то заможна — 13 грн. 10 коп. Отож зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою і навіть кримінальною діяльністю. Адже якщо серед найбіднішого населення величина незареєстрованих доходів становить 1,7 гривні на особу в місяць, то серед найзаможніших — 208,2 гривні.

Резонні аргументи щодо цього навів голова Чемеровецької райдержадміністрації В.Хоптян. У районі проаналізували рівні доходів і споживання в одному з сіл — на 180 дворів. Протягом двох останніх років у 94 дворах з’явилися нові автомобілі. Однак 80% їх власників отримують пільги і субсидії як малозабезпечені. Бо не враховуються жодні інші доходи, крім грошової частини зарплати: ні натуроплата, ні «тіньова» зарплата в підпільних цехах чи й на легальному виробництві, ні зарплата, яку отримують і пересилають рідним ті, хто працює за кордоном.

Така ситуація обурлива не тільки з економічної точки зору, а й з моральної, оскільки привчає людей жити за системою подвійних стандартів, дурити державу. Та всі розуміють, що виникла вона внаслідок недолугої державної політики — економічної, податкової. І ще більше — внаслідок глухої байдужості держави до своїх громадян. Бо перейнятість української верхівки суто приватними, а не державними проблемами й породила в суспільстві круговий обман, атмосферу взаємної недовіри влади і народу, коли всій моці першої громадяни протиставляють не організований протест, а дріб’язкову помсту у вигляді приховування доходів чи претензій на таку ж дріб’язкову державну допомогу: мовляв, хоч щось та вирвав. І мав рацію директор Головчинецької школи-інтернату С.Вознюк, коли доводив, що важко не називати бідною сім’ю, яка, щоб хоч якось звести кінці з кінцями, змушена тримати чотири-п’ять корів, перетворюючи життя всієї родини в тяжкий труд біля цих «хвостів». Вона бідна, навіть коли її доходи перевищують встановлений мінімум чи навіть коли за зароблене цим каторжним трудом вдається придбати якийсь автолах, викинутий на звалище, можливо, теж якимось бідним європейцем.

Бідність, як і мафію, неможливо перемогти.
Зате боротися можна довго!

Як правило, кожен підручник з арифметики, друкуючи умови задач, наприкінці друкує і відповіді. Підвищення добробуту, себто зменшення бідності громадян, також можливе за певних відповідей держави, а саме: за умови збільшення середньодушових грошових доходів населення — зарплат, пенсій, інших соціальних виплат; ліквідації заборгованості з них; забезпечення їх виплати у розмірах, не нижчих за встановлений законодавством мінімальний розмір, і збільшення середнього заробітку до прожиткового мінімуму; продуктивної зайнятості населення, зменшення кількості безробітних; створення механізму збільшення доходів громадян за рахунок здачі в оренду земельних та майнових паїв; пожвавлення житлового будівництва; поліпшення стану охорони здоров’я; адресної соціальної допомоги підтримки малозабезпечених верств населення.

Щоб отримати ці відповіді, потрібно дуже багато зробити. Отож заходів з реалізації обласної програми подолання бідності передбачено чимало. Насамперед — щодо розвитку ринку праці, підвищення зайнятості населення. Автори програми, зокрема, зазначають, що, за прогнозами, до нинішньої кількості незайнятих громадян — 73,8 тис. — найближчим часом додасться ще 7,6 тис. Із них цього року планується працевлаштувати через служби зайнятості на вільні та новостворені місця не менше 24,7 тис. Практично стільки ж, для скількох знайшли роботу торік (24383). А позаторік було працевлаштовано лише на 20% менше. Але ж за таких темпів хіба вдасться істотно зменшити безробіття до кінця дії затвердженої програми? Ні, гласить і програма. Якщо сьогодні рівень зареєстрованого безробіття в середньому по області становив 3,73%, то до 2004 року його передбачено зменшити до 3,65%. Тобто або лукавлять чиновники, по-різному витлумачуючи терміни «незайнятість» і «безробіття», або ж лукавлять цифри, які характеризують явище, не відбиваючи суті проблеми — і, тим паче, шляхів її розв’язання. Створюється враження, що пункти програми можна переписувати рік у рік, практично нічого в них не змінюючи, — вони будуть оптимістичними, багатообіцяючими й так само порожніми.

Як справедливо констатує програма, добробут працюючого населення залежить від рівня зарплати, питома вага якої в грошових доходах становить 40%. Тож першочерговим завданням нинішнього року є повсюдна ліквідація заборгованості, а далі — створення умов для зростання заробітку. Для цього необхідно здійснити такі заходи: погасити заборгованість; ініціювати внесення до регіональної угоди між облдержадміністрацією, профспілками та союзом промисловців і підприємців положень щодо умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжпосадових співвідношень в оплаті; посилити контроль за дотриманням законодавства про оплату праці. Але як це робитимуть на місцях? І що буде тому, хто насправді чинитиме не так?

Або, скажімо, як практично вплине на поліпшення соціального захисту громадян такий пункт: «Сприяти впровадженню в області пенсійної реформи, організувати роз’яснення законопроектів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування»? Для кого писали такі пропозиції: «3.Активізувати організаційно-роз’яснювальну роботу по виявленню малозабезпечених сімей, які мають право на соціальну допомогу. 6. Створити банк даних малозабезпечених сімей»? Хіба цього не було досі? Невже такі речі не входять до посадових обов’язків працівників відповідних служб? Чи в медичні програми також вписуються пункти: «Лікувати тільки хворих»? І взагалі, хіба це — стратегія?

На жаль, програма рясніє такими перлами. І хибує однобоким підходом до бачення проблем. Резонно зауважив депутат М.Хіцінський: «У програмі зовсім не відбито ситуацію в селі — так, наче в наших селах бідних немає. Згідно з програмою, весь тягар лягає на соціальні служби — а вони в селах малодіяльні. І сучасні процеси на селі насправді сприяють поглибленню майнового розшарування, й аж ніяк не ліквідації бідності».

Але ж документ складали серйозні люди: працівники райдержадміністрацій, міськвиконкомів, Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, інших обласних структур і спеціально створена обласна робоча група. Однак вийшов папірець заради папірця, який самі автори й схвалили: добра половина депутатів облради — керівники різних рангів, у тому числі понад десяток керують районами, а ще більше — областю в цілому (губернатор і його заступники) та окремими галузями й напрямами. Керують, треба думати, успішно — інакше б їм не виявили довіри і не обрали б депутатами. А що при цьому народ бідний — то це часи такі злецькі настали, що хоч як добре тим народом керуй, а він усе бідний та бідний…

Одне слово, мав рацію хтось із ораторів, сказавши: «У нашій області, як і в державі, з бідністю ми боремося давно, тобто — весь час». Їй-право, не схоже, щоб програма, хоч і розрахована на певні часові рамки, мала намір колись припинити цей захоплюючий процес. Хоч і начебто наявне в ній усвідомлення того, що бідність неможливо подолати лише шляхом підтримки нужденних. Необхідні такі економічні умови, при яких в людей з’явиться можливість самим підвищувати свій добробут — тобто працювати і заробляти. Створення таких умов у державі — це і є справжня стратегія подолання бідності.

А програма... Не підтверджена фінансовими розрахунками — бодай у рамках мінімальних потреб, не переплетена з економічною програмою, яку приймали депутати, не «забита» в бюджет, — вона декларативна і непереконлива. Хоч і записано, що фінансове забезпечення здійснюватиметься в межах коштів, передбачених у державному й місцевих бюджетах, Пенсійному фонді та фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів благодійних недержавних фондів, громадських та релігійних організацій, але конкретних сум і термінів надходження цих коштів не названо жодного разу. Таж десятки заходів заплановано вже на нинішній рік! А наступна сесія буде аж восени…

Чи треба було приймати такий документ? Хіба що для того, аби своїм існуванням нагадував про те, що потрібно робити. Та не можна позбутися враження, що писалося все це для галочки. Щоб засвідчити комусь, що ми таки бідні і нам треба допомогти. І аби цей хтось не подумав, що, крий Боже, все доведеться робити замість нас, ми й імітуємо напружену діяльність: «забезпечити», «провести», «активізувати», «вжити»... Не розуміючи, що в такий спосіб просто марнуємо час до дзвінка.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво