Антикризовий портфель приватних інвестицій-2 - Економіка - dt.ua

Антикризовий портфель приватних інвестицій-2

3 квітня, 2009, 13:49 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Найвідчутніше вдарила фінансова криза по фондовому ринку України. П’ятикратне зниження вартості вітчизняних підприємств шокувало учасників ринку і викликало в ринку стан, близький до анабіозу...

Криза — найкращий час для інвестицій у цінні папери

Найвідчутніше вдарила фінансова криза по фондовому ринку України. П’ятикратне зниження вартості вітчизняних підприємств шокувало учасників ринку і викликало в ринку стан, близький до анабіозу. Більшість ліквідних акцій і облігацій уже давно торгуються не тільки нижче від своєї справедливої ціни, а й нижче від номінальної вартості. При цьому обсяги реальних операцій мізерні. Однак, хоч як парадоксально це звучить, саме тепер настав час для інвестицій і формування портфелів зі знецінених цінних паперів українських емітентів. Більшості паперів просто вже нікуди падати. Зате в далекосяжній перспективі їх зростання практично неминуче, й розпочнеться воно відразу ж після стабілізації світової економіки. Набравшись терпіння і грамотно інвестувавши гроші в цінні папери (ЦП), можна не лише зберегти свої заощадження під час кризи, а й через кілька років примножити власні капітали.

Ризик при цьому досить серйозний, і, звісно, принципове рішення про можливість інвестицій у папери кожен для себе може прийняти тільки сам. Однак, перш ніж прийняти таке рішення, треба добре уявляти сам ринок та його інструменти. Сьогодні перед фізичною особою є три шляхи інвестицій в українські цінні папери: самостійна купівля паперів через брокера, передача грошей у довірче управління компанії з управління активами (КУА) і купівля інвестиційних сертифікатів інститутів спільного інвестування (ІСІ). Кожен шлях має свої плюси та мінуси і розрахований на певне коло інвесторів.

Самостійний ризик

Самостійні інвестиції передбачають наявність спеціальних знань у сфері фондового ринку, адже ризики з ухвалення інвестиційних рішень лежать виключно на клієнті. Обов’язковими посередниками для самостійних операцій на фондовому ринку в нашій країні є торговці цінними паперами (брокери), яких в Україні сьогодні близько 800. Самостійність інвестицій полягає в можливості вибору брокера та пріоритетів інвестування. Як правило, клієнт самостійно або за рекомендацією брокера визначає структуру свого портфеля. Завдання брокерської компанії — придбати цінні папери за найвигіднішою для клієнта ціною. Потім оформляється замовлення з підписанням усіх необхідних документів між клієнтом та компанією, здійснюється оплата. У результаті клієнт стає власником ЦП, які зараховуються на його особовий рахунок, відкритий зберігачем.

Провідні компанії надають також додаткові послуги: консультації щодо емітентів і ринку в цілому, з питань формування інвестиційного портфеля, питань законодавства; аналітичну підтримку (щотижневі огляди фондового ринку з рекомендаціями, щоденні огляди з корпоративними новинами).

Самостійні інвестиції передбачають вкладення досить серйозних коштів. Акцій підприємств, які входять у I рівень лістингу ПФТС, можна купити мінімум на 20 тис. грн.; які входять у II рівень лістингу — на 10 тис. грн.; акції підприємств, що входять у біржовий список ПФТС, але не потрапляють у лістинг, — мінімум на 5 тис. грн. Однак для диверсифікації ризиків у портфелі мають бути акції не менше трьох (а в ідеалі — п’яти-семи) різних емітентів. Таким чином, реальний поріг інвестицій через брокера — близько 100 тис. грн.

Акценти аналітика

1. Чим більше грошей іде на придбання, тим більшим (у разі зростання ринку) буде дохід. На невеликих обсягах більшу частину доходу з’їдають накладні витрати.

2. За надання брокерських послуг клієнт оплачує комісію брокера. Як правило, вона включається в ціну паперів і становить до 1% від угоди або заздалегідь застережену суму.

3. Якщо у клієнта немає відкритого рахунку в ЦП і відкритого розрахункового рахунку для перерахування коштів, то він платить за відкриття рахунку в ЦП у зберігача (близько 100 грн., деякі зберігачі стягують також абонплату за зберігання — 1—2 грн. на день) і за відкриття рахунку в банку (25—50 грн. плюс 5 грн. за платіжне доручення на перерахування коштів). Якщо клієнт захоче платити через касу брокерської компанії, то розрахунково-касове обслуговування зазвичай становить 1% внесення готівкових коштів на рахунок.

3. Усі накладні витрати (зберігач, комісія, банк) не входять у суму витрат при визначенні податку з доходу фізичної особи (15%).

Довірче управління

Довірче управління було й залишається послугою для людей дуже небідних. Мінімальний поріг для отримання таких послуг оцінюється у 50—200 тис. дол., які інвестор передає в управління професійному управляючому цінними паперами. Той, у свою чергу, повинен вкладати їх у різні фінансові інструменти з метою отримання максимального прибутку. Інвестують довірені кошти не лише в цінні папери, а й у нерухомість і навіть у бізнес-проекти.

Мінімальний термін вкладення грошей, як стверджують інвестиційні управляючі, має становити не менше року. Рівень залучення клієнта в управління своїм капіталом може бути різним — від затвердження стратегії, орієнтованої на певні ризики й рівень прибутковості, до узгодження кожної покупки та продажу. Стратегія може бути як агресивнішою, так і консервативнішою, ніж в інвестиційних фондах. Утім, зазвичай інвестори, котрі хочуть отримати індивідуальний портфель, більше схильні до агресивної стратегії. Це ринок для багатих. Вони віддають в управління великі гроші в обмін на вищу дохідність та професіоналізм.

Акценти аналітика

1. Ризики при довірчому управлінні вищі, але й дохідність, як правило, теж.

2. На довірчому управлінні заробляють не менше 30% на рік. Менша дохідність українським VIP-клієнтам поки що не цікава.

3. Довірчий управляючий бере щорічну комісію, а також премію, що нараховується пропорційно до отриманого прибутку.

Колективні інвестиції

Найдемократичнішим і найдоступнішим способом інвестування в цінні папери для простого українця є ІСІ. Як правило, ІСІ забезпечують хорошу диверсифікацію ризиків, професійне управління і доступність, адже сума інвестицій може починатися від 1 тис. грн. До вад ІСІ можна зарахувати додаткові витрати на оформлення та зберігання інвестиційних сертифікатів і постійні виплати винагород управляючій компанії, навіть тоді, коли фонд зазнає збитків.

Перш ніж вкласти свої кошти в інвестиційний фонд, інвестор повинен чітко розуміти, на який термін він готовий розпрощатися з грішми, визначити рівень дохідності, яку хоче отримати, а також рівень ризику, на який готовий задля цього піти. Знаючи свої можливості й уподобання, він уже може вибрати інвестиційну стратегію (відповідно до якої фонди можуть бути ризиковані — фонди акцій, консервативні — фонди облігацій, збалансовані — змішані за структурою активів). Кожен фонд розрахований на свого інвестора. За своєю природою, фонди акцій — найбільш ризиковані, але й потенційно найбільш дохідні. На противагу їм, фонди облігацій найменш ризиковані і, відповідно, найменш дохідні. Як правило, дохідність консервативних фондів навіть у кращі часи ледве перевищує ставку за банківськими депозитами. У збалансованих фондах ризики помірні, а дохідність вища, ніж у консервативних фондів.

Окрім цього, залежно від того, як управляюча компанія проводить процедуру викупу випущених нею інвестиційних паїв, існують три види фондів: відкритий, інтервальний і закритий. Різниця між ними та, що управляюча компанія відкритого фонду зобов’язана викуповувати і продавати паї кожного робочого дня, інтервальні фонди відкриваються для купівлі та продажу паїв у певний період часу, застережений у правилах фонду, однак не рідше одного разу на рік, а закриті фонди відкриваються для купівлі паїв у час формування фонду, і інвестор зазвичай позбавлений права погасити свої паї до завершення фонду.

Акценти аналітика

1. Величина винагороди компаній із управління активами коливається від 0,5 до 5% вартості чистих активів фонду.

2. Існує плата за вхід (за купівлю сертифікатів та оформлення документів) і вихід із фонду (за продаж сертифікатів та отримання грошей). У результаті витрати інвестора можуть «зашкалити» за 5% його чистих активів. А тому про всі можливі витрати інвестору слід поцікавитися заздалегідь і уважно прочитати договір із КУА.

3. Необхідно також пам’ятати, що ІСІ не надають жодних гарантій повернення вкладених грошей.

Складність вибору

Зараз у країні зареєстровано понад 300 КУА. Вкладникам уже важко зробити вибір між КУА та їхніми інвестиційними фондами. На думку експертів, головними критеріями, якими має керуватися інвестор, вибираючи ІСІ, є: рік заснування управляючої компанії, досвід роботи, кількість фондів у її управлінні, історична дохідність фондів, сума активів в управлінні компанією та її фондами, можливість диверсифікації інвестицій. Втім, сама собою кількість років на ринку може ні про що не свідчити. Питання не у віці самої КУА, а в репутації засновників, які її створили.

Обсяг активів інвестиційного фонду також впливає на ефективність роботи, оскільки лише великі інвестиційні фонди можуть дозволити собі не тільки мінімізацію витрат, а й високу диверсифікацію інвестицій. Низькі витрати, пов’язані зі здійсненням операцій купівлі-продажу цінних паперів, у підсумку призводять до зниження витрат інвесторів (оскільки, відповідно до чинного законодавства, вираховуються з активів фонду).

Одним із найочевидніших чинників прийняття рішення інвестором вважається дохідність, продемонстрована інвестиційним фондом за минулі періоди діяльності. Крива дохідності не повинна бути стрибкоподібною, оскільки часті й сильні коливання дохідності свідчать про нестабільну роботу інвестиційного фонду. Динаміка прибутковості фонду та вартості його сертифікатів або паїв безпосередньо залежить від двох чинників — поведінки ринку та професіоналізму управляючого. І якщо на перше впливати окремий інвестор не може, то оцінювати чи не оцінювати друге — залежить лише від нього. Про професіоналізм компанії з управління активами свідчить її дохідність не тільки під час висхідного тренда, а й особливо при падінні ринку.

Експерти також рекомендують, вибираючи фонд, переконатися, що активи фонду перебувають у незалежного зберігача, оскільки той зобов’язаний перевіряти правильність розрахунку вартості чистих активів ІСІ, виконаного КУА, здійснювати контроль за законністю операцій із активами ІСІ і взагалі діяти виключно в інтересах інвесторів.

Акценти аналітика

Входження на ринок, коли ціни сягають «дна», зручне для тих, хто налаштований на довгострокові інвестиції і не боїться тимчасових коливань. Як свідчить світова практика, після спаду завжди відбувається різке зростання. Тому інвестору необхідно допускати можливість короткочасних провалів ринку і налаштовуватися на триваліші терміни вкладень.

Мистецтво вишуканих інвестицій

Ринок творів мистецтва — один із найбільш ємних і динамічних світових ринків. Так, за оцінками експертів австрійської компанії Kunst Asset Management Gmbh, вартість світових арт-активів лише в сегменті живопису становить 250 млрд. дол. Упродовж останніх трьох років зростання цін на твори мистецтва у світі становило 50% (у США — 67%), тоді як індекс Dow Jones зріс лише на 24%. Крім того, індекс вартості мистецьких об’єктів не залежить від коливання індексів цінних паперів, тому саме арт-ринок в умовах кризи залишається одним із небагатьох досить надійних і стабільних сегментів глобальної економіки. Скажімо, на торішніх осінніх і цьогорічних зимових торгах провідних аукціонних домів, незважаючи на кризу, було встановлено нові цінові рекорди. Зокрема сенсацією лютневих лондонських торгів Sotheb’s стала бронзова балерина Едгара Дега, яку продали за 13 257 250 фунтів стерлінгів. Від класиків не відстають і сучасники. Декому з митців навіть пощастило перебратися у найвищу «вагову» категорію. Так, Яйої Кусама (Yayoi Kusama, Япония) стала найдорожчою з сучасних художниць. Її роботу «Абстракція №2» 1959 року, що свого часу належала американському художнику-мінімалісту Дональду Джадду (Donald Judd), на жовтневому Christie’s продали за 5 794 500 дол., тоді як оцінено її було у 2,5—3,5 млн.

Український арт — поріг і пиріг

Найпромовистішим фактом, що характеризує рівень міцності арт-ринку, є поширена недавно інформація про те, що скандально відомий «будівничий» фінансових пірамід Бернар Медофф вкладав отримані від ошуканих інвесторів кошти у створення власної колекції картин старих європейських майстрів, годинників та ювелірних прикрас. Отже, про мистецтво цілком упевнено можна говорити як про сферу альтернативних інвестицій. Водночас це сфера для тих, хто готовий до нестандартних рішень. Тут, що називається, «хто не ризикує, той не п’є шампанського».

Одним із головних способів інвестицій у мистецтво, безумовно, є створення колекцій. По суті, можна сказати, що світовий арт-ринок — ринок колекціонера, адже основні інфраструктурні елементи, такі як аукціонні доми, галереї, експертні інститути, страхові, консалтингові, аналітичні компанії, спрямовані на потреби фахових споживачів мистецтва. Водночас наявність згаданих інституцій допомагає і художникові створювати й утримувати свою ціну, зосереджуючись на творчості, тоді як організаційні і навіть побутові проблеми розв’язують фахівці.

Зазначені обставини обумовлюють високий поріг входження у професійну лігу арт-дилерів, що на сьогодні становить не менше 100 тис. дол. Аматорський «квиток» на порядок дешевший, але й діє він виключно у межах внутрішнього ринку, який наразі виглядає скромно.

Обсяги українського арт-ринку на час кризи експерти оцінювали приблизно у 230 млн. дол. (з урахуванням значного тіньового сегмента), цільова група покупців становила близько 50 тис. чоловік, включно з нерезидентами. Інфраструктура складається зі 130 галерей та шести аукціонних домів. Не менше 95% від згаданого обсягу ринку становить антикваріат, до якого зараховують і мистецтво від 1950-х і давніше.

«…покупай живопись»

За даними аналітиків, понад 75% лотів світових аукціонів — живопис. Не є винятком і українські аукціони, правда ситуація тут специфічна і поки що не дуже резонує зі світовими процесами. Фаворитами вітчизняних колекціонерів залишаються Сергій Шишко, Микола Глущенко, Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай. Високий, як і раніше, попит на російську школу ХІХ ст., православну російську ікону відомих іконописних центрів ХVI—XX cт., український авангард 1960-х рр. Твори сучасних митців, зокрема таких, які представляють сучасні версії модернізму або, тим більше, радикальний сotempory art, набагато слабше представлені на аукціонах — їх слід шукати на галерейних виставках або на арт-ярмарках. Однак дедалі частіше такі метри сучасності як Олександр Ройтбурт, Олег Тістол, Олександр Гнилицький, Ілля Чичкан та інші виходять на світові аукціони. Правда, не завжди першого ешелону і поки що з різним успіхом.

Оскільки нині в Україні працює близько 2,5 тис. професійних художників, потенціал для зростання чималий. До речі, ще чотири роки тому у грошовому виразі антикваріат (включно з соцартом) займав усі 99% вітчизняного арт-ринку, і саме в цьому сегменті спостерігалася галопуюча динаміка цін. Скажімо, суми, які покупці викладали за картини згадуваних уже Глущенка або Жерделі, на вітчизняному ринку зросли з 3—10 тис. дол. станом на 1995 р. до 30—250 тис. у середині 2008 р.
Зимові торги таких київських аукціонів, як «Корнерс» або «Золотое сечение», свідчать, що криза не викликала цінового обвалу на цьому ринку, однак і зростання припинилося. Верхній ціновий сегмент виявився таки добряче «перегрітим».

Хоча поняття «рентабельність» — досить умовне стосовно ринкового руху мистецтва, деякі аналітики озвучували такі цифри як 15—30% рентабельності (а на роботи окремих митців — 100% і вище). Зокрема, аналітики «Тект-Трейд» зазначають, що прибутковість українського ринку предметів мистецтва сягає 30% річних, і найближчими роками не прогнозують спаду. Втім, більшість експертів схильні вважати такі показники досить умовними, оскільки в нашій державі вони пов’язані з виходом на ринок значної кількості бізнесменів, які купували арт-об’єкти не для колекціонування (в тому числі з інвестиційною метою), а переважно для вирішення інтер’єрних питань.

Водночас формування пулу сучасних постмодерних художників, яких скуповують, що називається, «на корені», свідчить про поступовий перехід до концептуального колекціонування.

Ціни у цьому сегменті за останніх п’ять років зросли у 2,5—3 рази. Якщо, наприклад, ще чотири роки тому твори одного з яскравих представників українського постмодерну Василя Цаголова можна було купити за 5 тис. дол., то нині середня вартість його робіт тримається на рівні 15 тис. Після торішнього ярмарку «Арт-Київ» було проафішовано продаж роботи Олександра Гнилицького за 30 тис. Однак, зважаючи на високій рівень непрозорості та спекулятивності українського арт-ринку, експерти радять не зациклюватися на так званій «вартості» художника, а орієнтуватися на стандартні критерії арт-ринку: продаж на найбільших аукціонах, участь у великих міжнародних виставках, авторитетні премії (як, скажімо, премія Тернера, що її присуджують у Лондоні), наявність творів художника у зібраннях найбільших музеїв світу (на кшталт Нью-Йоркського Метрополітен Мюзеум), робота митця з найвідомішими галереями. У цьому сенсі вже можемо говорити про незаперечний успіх Іллі Чічкана, твори якого на червневих торгах Philips de Pury пішли за 40 тис. євро, та про Арсена Савадова, картину якого у листопаді 2008 продано на Лондонському MacDougall’s за 10,5 тис. євро. Вихід інших сучасних митців з України на такі показники — питання часу і «техніки».

У престижних міжнародних проектах регулярно беруть участь і українські модерністи: Павло Маков, Тиберій Сільваші, Анатолій Криволап, Олександр Животков, Олександр Сухоліт. І хоча проекти, в яких задіяні ці майстри, переважно мають некомерційний характер, їхні твори високо оцінені зарубіжними та вітчизняними колекціонерами, а рівень цін у цілому відповідає європейським показникам.

«Техніка» просування художників на світовий ринок — парафія галерей. Криза, звісно, позначається на їхній фінансовій спроможності, зокрема вже маємо втрати: одна з відомих київських галерей вимушена піти з ринку. Проте в основному галерейний бізнес пережив зиму без паніки. Низка молодих галерей, які постали впродовж останніх двох років, продовжують радувати поціновувачів мистецтва виставками музейного рівня.

«хто не ризикує...»

Якщо дохідність творів мистецтва у довгостроковій перспективі досить висока, то з ліквідністю складніше. Адже розраховувати на швидкий продаж навіть ексклюзивного твору важко, для кожної речі є свій час і свій покупець. Крім того, процес передпродажної підготовки (зокрема якщо йдеться про аукціон, де можна отримати найвигіднішу ціну) також забирає багато часу.

Загалом, арт-ринок можна назвати досить ризикованим. Найпоширенішою помилкою є неправильний розрахунок під час вибору напряму інвестування, особливо коли йдеться про сучасників або штучно роздуті модні тренди. Якщо ж брати надійний і стабільний антикваріат, то слід передусім остерігатися підробок або крадених раритетів, які перебувають у розшуку. Слід також обережно ставитися до речей, які змінили свого власника під час воєн або революційних подій. Може з’ясуватися, що такий раритет числиться в реєстрі національної спадщини, яка підлягає поверненню в ту чи іншу державу, або на нього претендують родичі колишнього власника. Як відомо, єдина з нині живих спадкоємниць родини Блох-Бауерів (з якої походила дружина Густава Клімта, Адель), громадянка США Марія Альтман відсудила на свою користь усесвітньо відоме Клімтове полотно «Золота Адель» у Австрійської національної галереї. До речі, зважаючи на кількість резонансних музейних пограбувань, власникам колекцій також слід подбати про надійний сховок для своїх мистецьких раритетів.

Акценти аналітика

1. Вкладання коштів у твори мистецтва називають інвестиціями для терплячих, розраховувати на швидкі прибутки тут не доводиться, а розраховувати на певні дивіденди можна у перспективі 8—10 років.

2. У питанні поповнення власної колекції черговим шедевром не рекомендується орієнтуватися на власні смаки — краще мати справу з професіоналами від арт-бізнесу, які можуть дати більш-менш зважену оцінку вибраному вами раритетові як із мистецтвознавчого погляду, так і з точки зору інвестиційної привабливості.

3. Варто не орієнтуватися на окремі кон’юнктурні твори, а формувати збірку з 5—7 імен, підбираючи роботи, які вже через 3—5 років можуть стати репрезентантами доби (адже не слід забувати, що нині маємо 2009-й, закінчується перше десятиліття ХХІ ст.).

4. Якщо представницьку колекцію важко зібрати самотужки, можна взяти на озброєння практику так званого «пулу інвесторів», з успіхом застосовувану в Європі. Орієнтиром може бути колекція сучасного мистецтва П’єра Броше, нещодавно презентована у шести містах Росії.

5. На відміну від грошей, які «люблять тишу», мистецтву, тим паче сучасному, потрібен розголос. Відтак придбані раритети не мають осідати мертвим багажем у сейфах або декорувати стіни заміської вілли. З колекцією бажано працювати: брати участь у виставках, запускати в інформаційний простір барвисті легенди, організовувати власні мистецькі проекти, продавати право на репродукування творів. Тут усе залежить від креативу і промоційного бюджету, який слід передбачити на рівні бізнес-плану. Приклад — уже згадувана колекція П’єра Броше, яка відразу була орієнтована на широке експонування з метою підвищення її інвестиційної привабливості.

6. Не завадить придивитися до молодих і маловідомих сьогодні, проте амбітних і орієнтованих на глобальний контекст художників. Зокрема можна орієнтуватися на тих, чиї імена потрапили у short-list премії Фонду Віктора Пінчука, на номінантів та лауреатів премії ім. Казимира Малевича, патронованої Польським інститутом у Києві, на тих, хто бере участь у проектах Міжнародного фонду «Ейдос» та інших міжнародних проектах.

7. Слід відстежувати глобальні тенденції арт-ринку і послуговуватися такими інструментами як індекси прибутковості мистецтва. Фахівці тут можуть порівнювати показники нью-йоркського Мей-Мозес (Mei-Moses All Art Index), міланського Габріус арт індекс (Gabrius Art Index), ліонського Артпрайс (Artprice), британсько-швейцарського Цюріх арт енд антікс індекс (Zurich Art and Antiques Index) тощо. Окрім індексів, існують і бази даних: Артнет (ArtNet), Артсейлз (Art Sales Index), Артпрайс (Artprice) та ін. Вартість річної передплати на повний доступ до баз даних становить від 200 до 2500 дол.

8. Для занурення у середовище світового арту доречно буде відвідувати такі знакові арт-ярмарки як ArtBazel, ArcoMadride, Frieze, Арт-Москва. А для початку не завадить побувати на українському «Арт-Київ», який щороку проходить у столичному «Українському домі».

9. У сфері операцій із творами мистецтва слід уникати двох крайнощів: керуватися виключно власним смаком і керуватися лише розрахунком, який спирається на показники індексів. У цій справі потрібна інтуїція, помножена на досвід. Класичний приклад — історія формування колекції російського фабриканта Сергія Щукіна, який ще на початку ХХ ст. почав купувати полотна недооцінених тоді постімпресіоністів та кубістів, у тому числі хрестоматійних нині Пабло Пікассо, Анрі Матісса. Сьогодні колекцію Щукіна, яка зберігається у московському Музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна, оцінюють у 3 млрд. дол.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво