Анатомія гальмування

Уповільнення темпів економічного зростання в Україні — одна із найболючіших проблем 2005 року. За підсумками 10 місяців проти аналогічного періоду 2004-го темпи приросту ВВП становлять 2,8%, а жовтень до жовтня — 2,2% (див. графік), а це означає, що річний показник буде нижчим. Гальмування викликане комбінацією чинників, де внутрішні структурні, пов’язані з формуванням споживчої моделі розвитку, відіграли вирішальну роль, тоді як погіршення зовнішньої кон’юнктури виявилося другорядним.

Зовнішня складова падіння темпів зростання була пов’язана як зі зміною цінових умов торгівлі (ціни на імпортні енергоносії цього року випереджали в зростанні середньозважені ціни на основні продукти експорту), так і зі зменшенням присутності українських товаровиробників, особливо на ринку Китаю, США і нових членів ЄС. Слід сказати, що надвідкритість української економіки завжди несла в собі загрозу залежності від кон’юнктури зовнішнього ринку, але біда в тому, що слабко диверсифікований експорт з його гіпертрофовано високою сировинною складовою закріплює за країною роль відстаючої у світовій торгівлі, а отже, і в рівні розвитку.

Проте навіть на сировинному ринку треба підтримувати свою конкурентоспроможність, а це вимагає відповідних внутрішніх умов господарювання, які можуть підсилити адаптивність вітчизняних виробників до зовнішніх шоків і зменшити тиск зовнішньої кон’юнктури. Йдеться не тільки про макроекономічну стабільність і про сприятливе підприємницьке середовище, а й про фундаментальні структурні чинники, які підтримують найважливіші відтворювальні макроекономічні пропорції і сприяють гармонізації інтересів населення, підприємств і держави. Їх безпідставні порушення призводять або до ресурсних втрат і гальмування розвитку, або до кризи, як це спостерігалося в нашій нещодавній історії.

Саме тут — у розподілі доходів між основними інституціональними секторами економіки — відбулися шокові зміни, котрі, різко змінивши сегментацію внутрішнього ринку, сформували безперспективну споживчу модель розвитку. Розрахунки показують, що якби ці найважливіші структурні пропорції залишалися незмінними (такими ж, як 2004 року), то зовнішній чинник хоча й відіграв би свою знижувальну роль, але падіння темпів розвитку було б мінімальним.

Аналітики вже неодноразово зазначали, що все розпочалося торік з подачі дореволюційного уряду, який напередодні виборів нагромадив кошти на своїх рахунках і зробив масштабні доплати до пенсій, тим самим заклавши величезний дефіцит Пенсійного фонду на 2005 рік. Звичайно, новий уряд зняти ці доплати не міг. До того ж було потрібно закласти механізм поступової мінімізації дефіциту Пенсійного фонду, що й стало причиною прийняття ряду рішень (насамперед — збільшення зарплати бюджетникам), які започаткували процес масштабного перекроювання структури наявного національного валового доходу на користь населення.

У результаті за даними дев’яти місяців поточного року порівняно з аналогічним періодом минулого року при номінальному прирості ВВП на 23% (61 млрд. грн.) (приріст бюджетних надходжень становить 48,3% (31 млрд. грн.), а валових наявних доходів населення — 39,7% (55,2 млрд. грн.). У доходах населення найбільше зростання спостерігалося за статтею «соціальна допомога», де збільшення було просто-таки рекордним — на 83% (28 млрд. грн.). Великим виявилося також і зростання натуральних трансфертів, або, іншими словами, індивідуальних послуг держави, — 49,7%, або 14 млрд.грн.1, що пов’язано з підвищенням зарплати бюджетникам.

Що ж дозволило здійснити такий ресурсний маневр?

По-перше, це серія змін у податковому законодавстві і посилення контролю за трансакціями держмонополій, які зменшили поле податкових пільг і схем податкової мінімізації з ефектом розширення бази оподатковування. По-друге, переплати з податків, особливо в частині накопичення бюджетної заборгованості перед експортерами з повернення ПДВ. По-третє, зміни в структурі бюджету, де рівень капітальних витрат різко зменшився.

Принцип доміно спрацював і надалі. Але перед тим як аналізувати наслідки цього, відповімо на запитання — чому настільки бажане зростання доходів населення не виправдало себе як стимулятор економічного зростання? Здавалося б, от він, гарний соціальний результат — уперше населення одержало колосальний приріст своїх чистих доходів, який за результатами дев’яти місяців реально становить 26,5%. Нарешті заощадження населення зросли втроє і становлять близько 7% ВВП. Чи це не цільовий результат?! Залишилася дрібниця — щоб заощадження почали працювати, капіталізувалися і дали імпульс розвитку. Проте саме цього не сталося. Вийшло, що перехід заощаджень від підприємств і держави до населення не зміг повноцінно відіграти свою інвестиційну роль, чим знизив рівень капіталізації національних заощаджень у цілому.

Справді, тільки в банківській системі зростання депозитних вкладів населення за січень—вересень ц.р. становить майже 20 млрд. грн., що значно збільшило ресурси комерційних банків. Проте інвестиційні кредити становлять зараз близько восьмої частини від обсягів кредитування суб’єктів господарювання, а вартість довгих кредитів майже не зменшилася. Тому банківські заощадження населення слабко працюють на розширення інвестиційного ринку через канал кредитування.

Зараз інвестиційний ефект зростання заощаджень населення виявляється переважно у новому житловому будівництві. Але цей канал не компенсує втрат від зниження заощаджень та інвестиційної активності інших секторів економіки. Незахищеність прав міноритарних акціонерів не дає розвиватися фондовому ринку, а це не дозволяє підтримувати належний рівень капіталізації збільшуваних заощаджень домогосподарств. І якби не прикра прогалина в ринку, ми б не спостерігали настільки різкого зниження економічної динаміки.

Приміром, у ЄС валові заощадження населення становлять близько 50% від валових національних заощаджень і активно залучені в обіг через кілька каналів: фондовий (найбільш ризикований) ринок, недержавні пенсійні фонди, купівлю державних облігацій, банківську систему й ін. Тому, з одного боку, рівень капіталізації національних заощаджень дуже високий, з іншого — капітал перебуває в постійному русі, що оптимізує його розподіл і сприяє позитивним структурним зрушенням в економіці. Грубо кажучи — капітал тече туди, де він використовується найефективніше.

Відсутність в Україні повноцінних фінансових ринків безпосередньо пов’язана з тривалим неприйняттям чітких правових норм, які захищають права власників і перешкоджають процвітанню угод зацікавлених сторін, із різноманітними схемами мінімізації податків. Наведемо один вражаючий приклад. 2004 року українські підприємства, де працювало менше 1% зайнятих, реалізували 25% від загального обсягу реалізації товарів і послуг (без урахування фермерських господарств, фізосіб — суб’єктів підприємницької діяльності і банків). Саме кишенькові фірмочки з невеликим складом працівників є учасниками «кластерів», котрі використовують «угоди зацікавлених сторін» з метою відтоку доходів і від міноритарних акціонерів, і від держави.

Олігархо-політична піраміда побудована на цих угодах і тому перешкоджає формуванню в Україні повноцінного ринку. І доти, доки ситуація кардинально не зміниться, відсутність захищеності прав власників і повноцінних фінансових ринків буде каменем спотикання в економічному розвитку країни. На жаль, у нещодавно відхиленому профільним комітетом Верховної Ради проекті Закону України «Про акціонерні товариства» так і не відпрацьовано норми, які перешкоджають укладанню угод зацікавлених сторін, як це передбачено, приміром, у російському законодавстві.

Проте повернімося до макроекономічної ситуації нинішнього року. У результаті різкого крену в бік споживання в найбільш несприятливій ситуації опинилися ті, хто хотів реалізувати інвестиційні проекти, але не зробив цього через цінову дестабілізацію, збільшення прямого й опосередкованого податкового тиску, що підточив ресурси розвитку. При цьому проблеми експортерів пов’язані також із «кредитуванням» держави своїм дебетовим сальдо з ПДВ. Водночас вітчизняні виробники, орієнтовані на внутрішній інвестиційний ринок, зазнали шокового удару через його звуження. Все це не могло не загальмувати підйом української економіки.

Досі зростання в Україні відбувалося переважно на відновлювальній основі, що послужило посиленню ролі сировинного сегмента економіки. У промисловості високим залишається рівень низькотехнологічних видів діяльності. Хронічно недоінвестованими залишаються підприємства, орієнтовані на внутрішній ринок, а експортне виробництво тримається в основному на хитких цінових перевагах. Відстаючи з технологічним оновленням, Україна слабко диверсифікує і продукти, і ринки, що спричинить скорочення експорту і надалі.

На жаль, парадоксальні результати соціально-економічного розвитку-2005, коли соціальні «підтяжки» несподівано призвели до зниження економічної динаміки, нагадуватимуть про себе ще не один рік і стануть уроком для тих, хто прийде у виконавчу владу після виборів. Дуже хотілося б, аби уряд не ставав заручником нової хвилі передвиборних обіцянок, особливо якщо виконання останніх дає лише короткочасні результати, а новий парламент лікував не наслідки хвороби, а її причини і поламав корупційну піраміду, вклавши свою корисну лепту в повноцінний захист прав власників в Україні. А саме — ліквідував білі плями в законодавстві, які дозволяють процвітати численним угодам зацікавлених сторін і схемам з ціновими трансфертами і мінімізацією платежів до бюджету; і тим самим заклав фундамент під розвиток фінансових ринків, без яких капіталу важко перетікати в перспективні сфери економіки і здійснювати позитивні структурні зміни.

Суспільству потрібно стабільне поліпшення якості життя, а не разові хвилі, котрі супроводжують виборчі кампанії і дестабілізують відтворювальні структурні процеси в економіці. А це передбачає відповідну макроструктурну політику, яка гармонізує розподіл доходів між державою, населенням і підприємствами, кардинальну зміна підприємницького середовища, де захист прав власників робить ринок повноцінним і сприяє підвищенню рівня капіталізації збільшуваних заощаджень населення, та їхнього розподілу в перспективні сфери зростання.

Що стосується зростання споживчих витрат населення, то й тут, на жаль, не можна заявити про серйозні якісні зміни. За даними Держкомстату України, у першому півріччі 2005 року (порівняно з аналогічним періодом 2004-го) населення збільшило рівень своїх споживчих витрат у структурі використання ВВП на 3,6 процентного пункту (із 54,8 до 58,4%), проте 60% цього приросту пов’язано зі збільшенням рівня витрат на транспорт і зв’язок, здоров’я й освіту. Якщо, приміром, у Франції в 2004 році витрати населення на охорону здоров’я й освіту становили відповідно 3,3 і 0,7% споживчого кошика, то в Україні — 4,3 і 2,7%, а в першому півріччі 2005-го — 4,8 і 2,9%. Такий розрив свідчить про те, що населення України демонструє свою спроможність виживати за принципом «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих», фактично не розраховуючи на одержання якісних безкоштовних державних індивідуальних послуг. Те, що найбільше зрушення (на 1,5 процентного пункту) відбулося за статтею витрат на транспорт, наполовину пов’язано з підвищенням транспортних тарифів і лише частково — зі збільшенням витрат на обслуговування індивідуальних транспортних засобів, продаж яких зріс.

Важливим індикатором якісних змін у споживчому кошику є збільшення витрат на відпочинок і культуру. На відміну від європейських країн, де їхній рівень становить трохи менше десятої частини споживання, в Україні він досяг у першому півріччі лише 4,6%, що усього лише на 0,2 п.п. перевищує показник першого півріччя минулого року. Таке саме невелике зрушення (із 3,3 до 3,5%) відбулося у рівні витрат на поліпшення умов побуту, включаючи придбання побутової техніки і поточне утримання житла.

Як бачимо, певні зміни в якості споживання населення є, але надто вже слабкі, аби стверджувати про поліпшення якості споживання населення України. Однак гальмування економічної динаміки не дає надій на збереження високої динаміки в доходах і витратах населення в 2006 році навіть тим, хто на якийсь час устиг поліпшити свої фінанси за рахунок збільшення бюджетних витрат на пенсії та допомоги. Ті ж, хто опинився поза цими потоками, змушений був витрачати більше коштів на купівлю товарів і послуг у зв’язку з підвищенням цін.

Потужний стрибок у споживчих витратах населення слабко позначився і на результатах діяльності вітчизняних виробників споживчих товарів, але сильно — на їхньому імпорті. Якщо торік темпи річного приросту виробництва в харчовій промисловості становили 12,4, а в легкій — 13,6%, то цього року в харчовиків темп приросту хоч і збільшиться, але становитиме не більше 15%, а у легковиків — менше 3%. При цьому в умовах зменшення курсової фільтрації імпорту і зниження імпортних мит внутрішній ринок продовжує насичуватися споживчими товарами з-за кордону. За підсумками дев’яти місяців порівняно з аналогічним періодом минулого року імпорт споживчих ресурсів уже збільшився майже вдвічі і зробив свій внесок у зниження позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Агресивну першість тут утримують китайські і турецькі виробники, котрі витісняють з українського ринку не тільки вітчизняних виробників, а й європейських. Їх частка в імпорті збільшилася з 7,2 до 18,1%.

Очікується, що 2005 року номінальний приріст наявних доходів населення становитиме понад 60 млрд. грн.; при цьому гальмування загальноекономічної динаміки призведе до втрати понад 30 млрд. грн. ВВП у річному номінальному обчисленні, що означає недоотримання потенційних доходів усіма учасниками ринку. А якщо врахувати ослаблену динаміку наступного року, то втрати виявляться втричі більшими, що затримає поліпшення якості життя в Україні.

Немає оптимізму щодо динаміки розвитку й наступного року: у поточному не закладено інвестиційного фундаменту під подальше зростання, а резерви відновлювального зростання вичерпано. В Україні, яка пережила тривалий період інвестиційного голоду, у найближчі п’ять років приріст нагромадження основного капіталу (НОК) має випереджати приріст ВВП мінімум удвічі. За даними першого півріччя, приріст НОК був від’ємним, і якщо навіть до кінця року вдасться змінити ситуацію і досягти позитивного приросту, сам рівень НОК не дає надій на відновлення високої траєкторії зростання ВВП у наступному році. Отут ніякі продажі національних активів іноземцям не врятують, навіть якщо їх (точніше, частину, яка залишилася) спрямувати виключно на фінансування капітальних витрат.

Отже, якби в 2005 році не відбулося масштабного перекроювання економіки під безперспективну споживчу відтворювальну модель, то гальмування було б незначним, оскільки навіть експортерам було б легше адаптуватися до зміни зовнішніх умов попиту і зміцнення гривні та забезпечити реальне зростання експорту. Тобто погіршення зовнішніх і курсових чинників розвитку хоча й дали негативний імпульс, але він не став вирішальним. Саме різка зміна конфігурації розподілу доходів між основними учасниками українського ринку спричинила головний знижувальний вплив на економічну динаміку, включаючи експортну2. В умовах недостатнього рівня розвитку фінансових ринків зрослі заощадження населення не могли відіграти свою інвестиційну роль. Падіння темпів зростання стало результатом неефективного розподілу ресурсів у країні, а отже — помилкової макроструктурної політики, яка орієнтована на короткострокові результати, але не передбачала середньострокових втрат через гальмування динаміки зростання.

2Строго кажучи, високі обсяги торішнього експорту викликають великі сумніви, тому що є значні розбіжності в дзеркальній статистиці про український імпорт у таких країнах, як Литва, Німеччина, США та ін. Фіктивний експорт дозволяв викачати із бюджету повернення ПДВ експортерів, тому широко використовувався у відповідних схемах.