Анатолій Гальчинський: «Треба усвідомити безперспективність політики стимулювання експорту за рахунок заниженого курсу гривні»

Поділитися
Приводом для нашого спілкування з екс-головою ради НБУ Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ став гучний скандал щодо грошової емісії Національного банку України.

Приводом для нашого спілкування з екс-головою ради НБУ Анатолієм ГАЛЬЧИНСЬКИМ став гучний скандал щодо грошової емісії Національного банку України. Екс-прем’єр Юлія Тимошенко посіяла смуту, заявивши, що вона, емісія, «зашкалює». А нинішній прем’єр Микола Азаров засмутив іще більше, заявивши, що взагалі ніякої емісії не було...

Після обговорення прем’єрської суперечки розмова перейшла й на багато інших, не менш важливих тем.

- Анатолію Степановичу, ви як авторитетний фахівець з грошового обігу маєте знати всі таємниці емісійного процесу. Поясніть для наших читачів, на чиєму боці правда.

- У знаного фахівця по грошах Вільяма Гладсона (він, до речі, у 60-х роках ХІХ століття був прем’єр-міністром Великобританії) є вислів, що став крилатим: навіть кохання не робить стількох дурнями, як спроби інтерпретації грошових процесів. Я не знаю, якою мірою це стосується названих вами фігурантів. Скажу лише, що коли почув фразу, що НБУ взагалі абсолютно ніякої емісії не здійснює, мимохідь подумав: знову зарплати отоварюватимуть каструлями. У нас таке було...

Емісія - це перманентний процес, це випуск грошей в обіг. Розрізняють готівкову та безготівкову емісію, первинну емісію, здійснювану НБУ, і вторинну, реалізовану через механізми так званого кредитного мультиплікатора комерційними банками.

Безпосередній вплив на макроекономічні процеси має динаміка грошової маси, яка включає в себе готівкові гроші, що перебувають в обігу, депозити та ряд інших компонентів. Можливо, і не всім смертним це треба знати. Прем’єри, колишній і чинний, - теж люди.

- І все-таки - «зашкалює» в нас емісія чи ні?

- Якщо відповідати на ваше запитання, що належить до найскладніших, «по-простонародному», то, швидше за все, як критерій оптимальності емісії можна використовувати показник інфляції. Торік рівень інфляції виявився меншим за прогнозований. Висновок робіть самі.

Важливий і інший показник - рівень монетизації економіки (співвідношення грошової маси до ВВП). Якщо він нижчий за оптимальні розміри, то формується певний лаг збільшення емісії.

Наведу приклад із своєї практики. На 2002 рік рада НБУ затвердила стелю приросту грошової маси (це ексклюзивна функція ради) у 35%. Але навіть таке значне зростання пропозиції грошей було недостатнім: за підсумками року ми одержали дефляцію - близько 1%. Водночас був дуже низьким показник монетизації ВВП (усього 28%), а це означало, що грошей в економіці не вистачало.

У контексті «дискусії» прем’єрів можу назвати й такі цифри: у 2005 році, під час прем’єрства Ю.Тимошенко, грошова маса збільшилася на 54,3%, що, природно, не могло не позначитися на інфляційних процесах. При цьому рівень найбільш інфляційно небезпечної - готівкової емісії зріс у 2005-му на 43%, тоді як роком раніше - на 27%, а в 2003 році - лише на 8%.

Торік грошова маса зросла на 22,8%. З формальної точки зору, це дуже велика цифра. Я - прибічник більш жорсткої грошової політики. До того ж рівень монетизації економіки нині близький до свого оптимуму - 53,3% (у Польщі - 53,3, у Росії - 49,9%).

Проте й у цьому випадку я був би обережний із обвинуваченнями. НБУ є заручником власної ж політики «валютного якоря», за якої емісійні параметри визначаються не в кабінетах НБУ, а на валютному ринку. Девальвується один із основних інструментів монетарної політики центрального банку. Про це потрібно говорити відкрито: торік 99,4% приросту грошової маси становили операції на валютному ринку. Ми кажемо про сальдові показники.

За цієї ситуації не може не турбувати й інше: НБУ обмежує свої можливості виконувати одну зі своїх базових функцій - виступати кредитором останньої інстанції. Емісійні ресурси поглинаються валютним ринком. Від цього потерпає банківська система, економіка в цілому. Втрачає свою дієвість найважливіший показник монетарної політики - дисконтна ставка НБУ. На Заході - це ключовий інструмент економічного регулювання.

- Ви посилаєтеся на офіційну статистику, але ж вона зазнає маніпуляцій. Опоненти НБУ акцентують увагу саме на цьому.

- Однак це, що називається, «вішати локшину на вуха», це цілковита дурниця. Існують десятки непрямих показників, які дають фахівцю можливість визначити достовірність офіційної грошової статистики.

Кожна емісійна копійка надходить на рахунки її одержувача. Емісія - це не надруковані гроші, а гроші, які влилися в канали обігу. У результаті існує подвійний чи навіть потрійний лік цього процесу. Отже, «хімія» тут повністю виключається. Додайте до цього жорсткий контроль із боку МВФ - і ви зрозумієте всю неспроможність такого роду обвинувачень.

- Чи не надто ви захищаєте Нацбанк?

- Я захищаю не банківського чиновника, а святу святих - національну грошову одиницю, яка, до речі, своєю назвою щодня нагадує, що нам трохи більше, ніж двадцять років. Гривня - це срібна монета Київської Русі. У мене справді алергія на політиків, які, «на хвилиночку», забувають це.

Відповідно до Візантійської угоди 911 року, греки зобов’язувалися виплачувати князю Олегу данину в гривнях. У Європі дуже мало грошових одиниць із таким історичним родоводом. Рубель з’явився в XIV столітті, як «рублена гривня». Рубель - половина гривні. На більше Московія тоді не тягла. У мене не може бути поваги до політиків, які «дозволяють» собі «забути» це. Гривня переживе їх.

Ставлення політика до національної грошової одиниці визначає рівень його економічної культури. Адже це - епіцентр економіки. До того ж дуже чутливий до різних «інтерпретацій».

- Давайте повернімося до питань грошової політики. Ви неодноразово говорили про уразливість політики валютного якоря. Як ви ставитеся до ідеї інфляційного таргетування, яка не лише активно обговорюється серед фахівців, а й нав’язується Україні її іноземними донорами?

- Дуже важливе запитання. Я не просто активно обстоюю в останні роки політику інфляційного таргетування, а й вважаю її безальтернативною. Нам потрібно значно знизити потенціал інфляції. Створити надійну основу інвестиційного зростання економіки, її інноваційного розвитку можливо тільки на цій основі. Від цього залежить і динаміка реальних доходів населення.

8-10% - це дуже висока інфляція. Я не витаю в хмарах. Знаю, як багато потрібно зробити, щоб знизити інфляцію на два-три відсоткові пункти. Але в нас немає іншого виходу. Вже найближчим часом ми маємо вийти на рівень інфляції 5-6%, а в перспективі - 3-4%. Досягнення цього надскладного завдання без використання механізмів інфляційного таргетування, за якого досягнення цільового рівня інфляції стає пріоритетом номер один не тільки монетарної, а й усієї макроекономічної політики, неможливе.

Механізми інфляційного таргетування застосовуються не тільки в країнах із перехідною, а й із розвиненою економікою, зокрема, в Англії, Канаді, Новій Зеландії, Швеції, Фінляндії, Норвегії та ін. Серед наших найближчих сусідів - це Чехія, Угорщина та Польща. У нас є дуже солідні напрацювання розв’язання відповідної проблеми. У тому ж НБУ є фахівці, що розбираються в цих питаннях.

- Чому тоді ми не наважуємося перейти на таку систему?

- Важливо зрозуміти таке: забезпечити стійку цінову стабілізацію лише інструментами монетарної політики НБУ неможливо. І річ тут не тільки в зростанні цін на енергоносії. Інфляційний потенціал у нашій економіці має системний характер. І визначається насамперед надвисоким рівнем державного споживання, структурними диспропорціями економіки, дуже високою питомою вагою базових галузей, високою собівартістю продукції, вузькими параметрами внутрішнього ринку, постійними порушеннями пропорційності в зростанні продуктивності праці та її оплати, високою монополізацією і низьким рівнем конкуренції, фактичною відсутністю фондового ринку, низьким ступенем капіталізації доходів населення та багатьма іншими чинниками.

У цій ситуації інфляційне таргетування може бути результативним лише за умови спільних системно скоординованих дій НБУ та уряду. Потрібні принципові зміни загальної філософії економічної політики держави: політика вирішення окремих питань має поступитися місцем політиці пріоритетності макроекономічної стабілізації. Добудувати станцію метро за позичені гроші - не той випадок, з приводу якого можна тиждень піаритися. До того ж це справа місцевих керівників - навіщо в них відбирати хліб? Давайте розпочнемо насамперед вирішувати питання, від яких залежить загальний стан економіки. Це - по-перше.

По-друге, треба усвідомити безперспективність політики стимулювання експорту за рахунок заниженого курсу гривні. Найсерйознішою проблемою української економіки є вузькість внутрішнього ринку. Торік експорт зростав у кілька разів швидше, ніж загальні параметри ВВП. У результаті - ця проблема продовжує
поглиблюватися.

Наша економіка ніколи не стане інвестиційно привабливою за такого стану справ. Іноземні інвестиції нескінченним потоком пливуть в економіку КНР, насамперед завдяки внутрішньому ринку, який дуже динамічно розвивається. У Китаї зовнішньоторговельний оборот становив у 2007-му докризовому році 38,8%, у Росії - 30,4%, у Туреччині - 21,9%, а в нас - понад 60% ВВП. Цією статистикою все сказано.

- Хіба цього не розуміють в уряді?

- В уряді немає людей із поставленим макроекономічним мисленням. Добре розуміти філософію «купи-продай» дуже важливо, це теж мистецтво, дар Божий, але для керівництва економікою як цілісним організмом цього замало. Сумна епопея з ухваленням Податкового кодексу - один із доказів того, що загалом потенціал макроекономічного мислення уряду дуже мізерний. Я не виключаю й існуючої зацікавленості перерозподілу доходів за рахунок низького валютного курсу гривні на користь експортерів.

Взагалі треба зрозуміти природу високих параметрів українського експорту. Експортній стадії не передувала стадія технологічного відновлення виробництва. Ми й нині посідаємо перше місце у світі за часткою морально застарілого, архаїчного мартенівського виробництва сталі: середньосвітовий показник - 3%, а в нас - понад 40%. Експортний потенціал базових галузей спирався всі роки на низьку вартість праці та занижену (штучно) вартість національної валюти.

Така ситуація безперспективна. Потрібні рішучі кроки з принципової корекції загальної спрямованості економічної політики в країні. Певне, вирішальне слово в цьому має сказати президент, якщо, звичайно, на Банковій є розуміння зазначеного. Не тільки сильна, а й перспективна економічна політика - це політика, яка орієнтується передусім на внутрішній ринок. Виявляється, що криза 2008-2009 років нас нічого не навчила.

Що ж до НБУ, то тут потрібно більш рішуче рухатися в напрямі лібералізації валютного курсу. Без цього політика таргетування неможлива. Я зазвичай поділяю постсоціалістичні країни на країни з формально та реально відкритою економікою. Після вступу до СОТ Україна стала країною з реально відкритою економікою. У цій ситуації зростає значущість ринкових регуляторів платіжного балансу, а це без механізмів плаваючого (з необхідними обмежувачами) курсу гривні нереально.

Неозброєним оком видно й інше: внутрішні ціни зростають, а валютний курс гривні штучно утримується на незмінному рівні. Який кінцевий результат? Він очевидний: долар стабільний, а гривня знецінюється, люди відмовляються від гривні, конвертуючи її в долари. А де ж політика зміцнення національної грошової одиниці, яку має здійснювати НБУ, де політика дедоларизації економіки? Це - найочевидніші протиріччя, елементарні речі.

Є питання і більш складного порядку. Все це потребує осмислених і скоординованих рішень.

- Ви зачепили питання про занижений валютний курс гривні. Чи не можна докладніше обгрунтувати цю тезу, адже останні дані свідчать про збільшення від’ємного торговельного сальдо?

- Розрахунки, зроблені на основі паритету купівельної спроможності, показують, що в 2009 році валютний курс гривні був занижений у 2,6 разу. Кажучи про це, давайте не забувати, що в роки економічної кризи найбільших втрат зазнала гривня - вона втратила у своїй вазі понад 70%.

Нагадаю, що ще в середині 2008 року один долар коштував 4,6 гривні. Нині уже пізно порушувати питання, чи була в НБУ можливість за рахунок валютних інтервенцій не допустити такого падіння. Так, від заниженого курсу виграють експортери. Та водночас у результаті кризової девальвації в 1,7 разу подорожчав у гривневому еквіваленті імпорт енергоносіїв, машин і обладнання, медикаментів і низки інших товарів критичного імпорту, від якого ми не можемо відмовитися. Адекватним чином збільшилася вартість обслуговування зовнішніх боргів держави та суб’єктів господарювання.

Перелік втрат можна продовжити. За статистикою МВФ, ВВП України в поточних цінах знизився лише за рік із 179,7 млрд. дол. у 2008 році до 115,7 млрд. - у 2009-му. Відповідно, із 3,9 до 2,5 тис. дол. зменшився показник ВВП на душу населення. У цій динаміці відображене не лише реальне зниження ВВП, а й обвальне падіння курсу гривні, про яке йдеться.

Чи потрібно за цих умов, накопичуючи валютні резерви, продовжувати штучну девальвацію гривні? Зміцнення економіки має супроводжуватися адекватною тенденцією зміцнення валютного курсу. Я не кажу про штучне форсування цього процесу. Ринок сам спроможний вирішити це завдання. Йому треба лише трохи допомогти в цьому чи хоча б не заважати. Йдеться про дуже важливий чинник антиінфляційної політики.

- Торік рада НБУ, здається, жодного разу не збиралася, і світ від цього не перевернувся. Чи потрібна вона, рада НБУ, у принципі? Нещодавно один із віце-прем’єрів заявив, що це взагалі атрибут адміністративної системи.

- В адміністративній системі центральний банк підпорядкований уряду, і саме там жодна рада справді не потрібна. У Великобританії - країні класично-ліберальної ринкової економіки - багато років діє Комітет монетарної політики банку Англії, який складається з дев’яти осіб і реалізує повноваження, близькі до повноважень ради НБУ.

Рада НБУ - це в нас конституційна норма. Чиновник зобов’язаний рахуватися хоча би з цим. Але я хочу сказати про інше. Відповідно до Закону «Про Національний банк України», на його раду покладено ексклюзивну функцію розробки основних засад грошово-кредитної політики, здійснення контролю за її виконанням, а також, що дуже важливо, затвердження кошторису доходів і витрат НБУ плюс визначення аудитора фінансової звітності Національного банку. Є й інші не менш значущі функції. Їхню реалізацію не може перебирати на себе правління НБУ.

Я не знаю, чим нині займається рада НБУ, але якщо зазначені питання вирішуються в інший спосіб, то ці рішення, за законами юриспруденції, можуть оцінюватися як нелегітимні.

- Останнє запитання: як ви оцінюєте загальні економічні результати країни за минулий рік?

- 4,1% зростання ВВП - це краще, ніж спад у 15%. Однак потрібно враховувати циклічну закономірність: після кризи, навіть якщо нічого не робити, підйом настає сам по собі. Торік багато країн подолали результати кризового падіння. Нам до цього ще дуже далеко.

У 2000-2004 роках середньорічний темп зростання становив 8,6%. Чому влада не ставить перед собою завдання такого ж рівня? 4% зростання - це консервація нашого відставання. У цьому вся суть порушеної вами проблеми.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі