АМЕРИКАНСЬКІЙ ESI ПРОПОНУЮТЬ ПІТИ ДОБРОВІЛЬНО - Економіка - dt.ua

АМЕРИКАНСЬКІЙ ESI ПРОПОНУЮТЬ ПІТИ ДОБРОВІЛЬНО

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Фонд держмайна України запропонував американській компанії ESI Engineering & Construction Co. Inc розірвати догов...

Фонд держмайна України запропонував американській компанії ESI Engineering & Construction Co. Inc розірвати договір про передачу їй в управління державного пакета акцій ВАТ «Дністровська гідроакумулююча електростанція» (ДГАЕС, Чернівецька область). До такого непростого рішення ФДМ змушений удатися через те, що ESI не виконала зобов’язання залучити інвестиції на добудову станції. Отримавши в управління держпакет акцій (86,37%) ВАТ «ДГАЕС», компанія ESI зобов’язалася інвестувати 480 млн. дол. на добудову станції. З інвестиціями не склалося. А ESI воліє відмовчуватися...

Майже півтора року минуло відтоді, як американська компанія отримала право управляти держпакетом Дністровської ГАЕС, звісно ж, в обмін на інвестиції. Але справа так і не зрушила з «мертвої» точки. Більше того, ESI припинила будь-які контакти з Фондом держмайна, а також із... Дністровською ГАЕС, не вважаючи, мабуть, за потрібне хоч щось пояснити. Хоча, підписуючи договір із ФДМ про передачу в управління ДГАЕС, ESI зобов’язалося звітувати перед Фондом і Міністерством палива й енергетики про виконання застережених у документі умов.

ESI Engineering & Construction засновано 1988 року в Канаді. Спеціалізується на розробці та реалізації проектів зі спорудження гідроелектростанцій, включно з організацією фінансування і постачанням устаткування. 1994 року штаб-квартира ESI «переїхала» у Нассау (Багама), а операційний центр — у США.

У київському представництві ESI відмовилися від коментарів. Щоправда, відмова йшла в парі з... напевно, це можна назвати ультиматумом: якщо інформація буде негативною, то автору статті до кінця своїх днів не розрахуватися з лондонським третейським судом. На жаль, якщо дійде до суду, хай навіть лондонського, це не принесе користі жодній зі сторін (мова не про пресу). У суперечці, як у шлюборозлучному процесі, розумніше розійтися полюбовно...

Тим часом Дністровська ГАЕС могла б стати взірцево-показовим проектом у створенні умов для залучення інвестиційного приватного капіталу в Україну без держгарантій. Гарантією повернення інвестицій міг стати договір про продаж електроенергії, яка вироблятиметься на станції, на оптовий енергоринок України. Причому в договорі визначено тарифи, що забезпечують окупність проекту протягом десяти років. Але з ESI реалізувати намічені плани, схоже, не вдасться. А тим часом ДГАЕС і проект її реабілітації більше приваблює інших, серйозніших інвесторів.

Роботи над втіленням ідеї завершення будівництва найпотужнішої в Європі гідроакумулюючої електростанції розпочаті ще 1995 року. Непросто було привернути увагу інвесторів до надзвичайно складного незавершеного будівництва станції, розпочатого ще 1984 року. Проект ДГАЕС було розроблено для регулювання потужностей європейської частини енергосистеми колишнього СРСР. Як і тепер, у ті роки енергосистема країни відчувала гострий дефіцит «пікових потужностей», тобто потужностей, які дозволяють покривати щодобові максимуми навантажень. Тільки-но буде введено в дію енергоблоки Хмельницької та Рівненської АЕС, проблема дефіциту ускладниться. І це розуміють і в Мінпаливенерго, і в уряді.

Однак у бюджеті країни не було грошей на завершення об’єкта. Ситуацію в українській енергетиці вивчав і Світовий банк. Однак у кредиті на добудову відмовив, оскільки українська сторона наполягала на закупівлі гідроагрегатів для ГАЕС у харківського «Турбоатома», а західні кредитори підтримують лише своїх виробників. Тому всі зусилля було спрямовано на пошук приватного інвестора, який погодився б вкласти кругленьку суму в недобудований об’єкт, причому з наперед обумовленими вимогами української сторони.

До речі, за радянських часів у будівництво вже було вкладено 200 млн. дол., за рахунок яких, зокрема, на крутому схилі Дністра (перепад 150 метрів) прокладено і забетоновано сім тунелів, кожен діаметром 7,5 м і завдовжки близько 650 м. Споруджено підхідні тунелі для виконання певних робіт, у тому числі для відведення дренажних вод. Залежно від рельєфу місцевості і висоти перепаду води, для кожної гідроелектростанції розробляється своя конструкція турбіни, і на це йде 7—8 років. Для Дністровської ГАЕС турбіну-насос розробив харківський «Турбоатом», що і стало перешкодою в отриманні кредиту від Світового банку. Але ініціатори проекту демонструють послідовність дій, які визначили інтерес інвесторів до цього проекту. Суть їх полягає ось у чому.

У травні 1998 року уряд України видає постанову про створення ВАТ «Дністровська ГАЕС». У жовтні 1999 року відбувся міжнародний конкурс на вибір інвестора для Дністровської ГАЕС. Конкурсна комісія під егідою Фонду держмайна і Міністерства енергетики визначила переможцем на право управляти держпакетом акцій ВАТ «Дністровська ГАЕС» компанію ESI Engineering & Construction. Конкурсна комісія підписала протокол про визнання переможця, після чого ФДМ мав видати відповідний наказ. Однак історія з визнанням переможця затяглася на півроку. Та після ретельної перевірки потенційних можливостей ESI у лютому 2000 року цю компанію визнали переможцем конкурсу. Ще через півроку — 22 липня 2000 року — Фонд держмайна підписав договір із ESI, якій було передано в управління держакції ВАТ «ДГАЕС».

Щоправда, із самого початку передбачалося, що ESI також отримає в управління на чотири роки держпакет акцій діючого АТ «Дністергідроенерго», до складу якого раніше входила Дністровська ГАЕС (це було визначено травневою постановою уряду 1998 року). Але в процесі переговорів із ESI це положення було вилучене з договору і як компенсація передбачалася участь України в будівництві ГАЕС (постанова Кабміну № 1810 від 30 вересня 1999 року). В документі застережені умови фінансування першої черги об’єкта у складі трьох гідроагрегатів: за рахунок цільової надбавки до діючих тарифів гідроенергогенеруючих станцій «Дніпрогідроенерго» та «Дністергідроенерго» у розмірі 1 коп/кВт · год.

Механізм фінансування затверджено постановою Кабінету міністрів у вересні 1999 року (№1810). Кошти переказувалися на спеціальний рахунок, а потім спрямовувалися на будівництво. Протягом 1999—2000 років на будівництво станції було спрямовано 15,2 млн. грн. Надходження коштів 2001 року становили близько 70 млн. грн.

У липні 2000 року було також підписано Генеральну інвестиційну угоду, відповідно до якої, компанія ESI зобов’язалася залучити 480 млн. дол. інвестицій для завершення будівництва першої черги станції у складі трьох гідроагрегатів.

У перший же рік після набуття чинності підписаного з ФДМ договору ESI зобов’язалася інвестувати понад 22 млн. дол. у завершення будівництва. У першочерговому порядку планувалося виконати роботи, пов’язані з запобіганням можливим екологічним аваріям. Ці роботи ESI обіцяла виконати за рахунок власних коштів.

Однак минуло півтора року, а віз і нині там.

У грудні 2000 року на Багамських островах засновано АТ «ESI-Дністер» (контрольний пакет належить ESI). Це проектна організація, що мала стати позичальником кредитів. Представництво АТ «ESI-Дністер» планувалося відкрити в Новодністровську, однак цього не сталося.

Право управління державними корпоративними правами ВАТ «Дністровська ГАЕС» компанії ESI надано на період із 2000-го по 2006 рік з можливою пролонгацією.

Державі належить 86,37% акцій ВАТ «ДГАЕС» — 41,53 млн. акцій номіналом 10 грн. кожна. Власник держпакета — ФДМ.

Уповноважена особа, тобто компанія ESI, зобов’язалася фінансувати весь комплекс робіт відповідно до графіка, доданого до договору (у тому числі дослідні роботи, експертизу, підтримку безпечного стану об’єкта і діючих екологічних норм, придбання будівельних матеріалів й устаткування, а також будівельно-монтажні і пусконалагоджувальні роботи). Крім того, ESI зобов’язалася 2000 року забезпечити погашення простроченої кредиторської заборгованості ДГАЕС, яка виникла на 1 липня 2000 року на суму 5,972 млн. грн. На жаль, усі зобов’язання залишаються обіцянками.

На завершення об’єкта ESI обіцяла залучити 480 млн. дол., причому значну частину цієї суми — у вигляді західних кредитів. Термін кредиту — 12 років; із пільговим дворічним періодом; кредитна ставка — 12%. Виплата відсотків за кредитом, а також повернення основної суми має здійснюватися кожні шість місяців після введення в експлуатацію трьох енергоблоків.

У підписаному договорі обумовлено право при спорудженні ДГАЕС купувати гідроагрегати харківського «Турбоатома» (якщо буде забезпечено гарантійні і вартісні показники заводу відповідно до умов договорів). Усі 100% майбутнього прибутку станції мають іти у фонд розвитку виробництва і на повернення кредитів.

У Генеральній інвестиційній угоді сторони домовилися, що не будуть висуватися вимоги урядових гарантій для отримання іноземних кредитів. Є також пункт і про сприяння розвитку соціальної інфраструктури проекту. На це передбачалося спрямувати 8,6 млн. дол. За ці кошти планувалося реконструювати дахи житлових будинків, тепломережі міста Новодністровська і дороги.

За умови виконання узятих компанією ESI зобов’язань, у договорі обумовлено її участь у будівництві другої черги ДГАЕС (спорудження ще чотирьох гідроагрегатів).

Українська сторона створила для стратегічного інвестора сприятливі умови і надала гарантії безпеки вкладених інвестицій. З урахуванням спеціального механізму тарифоутворення для ВАТ «ДГАЕС», після введення станції в експлуатацію забезпечувалася окупність проекту за десять років. Для цього було підписано тристоронній договір між ВАТ «ДГАЕС», держпідприємством «Енергоринок» (оптовим постачальником електроенергії) та компанією ESI на купівлю-продаж пікової електроенергії, яку вироблятиме ДГАЕС. Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) затвердила відпускні тарифи для Дністровської ГАЕС, що забезпечують окупність проекту.

Однак компанії ESI виявилося не під силу мати справу з такою ризикованою державою, як Україна. У січні 2001 року на засіданні спостережної ради ВАТ «ДГАЕС» її глава Леонід Кальниченко (він же заступник голови ФДМ) нагадав віце-президентові ESI Карлосу Муньосу, що з моменту підписання договору минуло півроку, проте інвестиції в Україну так і не надійшли.

Тоді у відповідь Карлос Муньос заявив: «Оскільки Україна має невисокий імідж у світовому співтоваристві, міжнародні фінансові установи, які здійснюють кредитування, вимагають розгляду спорів, що можуть виникнути в угодах із резидентами України, лише із залученням системи міжнародного арбітражу, зокрема лондонського. Тому була затримка з підписанням договору з «Енергоринком».

По-друге, проект значно змінили, порівняно з умовами конкурсу. Діюча ГЕС не бере участі в проекті, не передбачається передача в управління пакета акцій ДАЕК «Дністергідроенерго». Крім того, підписання договору на управління держпакетом акцій ВАТ «ДГАЕС» було затримано на вісім місяців не з вини компанії. Все це призвело до того, що всі попередні домовленості з міжнародними фінансовими інституціями про фінансування проекту втратили силу. Досягнуті раніше домовленості необхідно відновлювати, враховуючи нові умови реалізації проекту. А для цього потрібен час».

Карлос Муньос навів ще низку вагомих аргументів на виправдання ESI. Зокрема, виникають складнощі в переговорах із західними банками ще й тому, що ДГАЕС не отримувала в повному обсязі кошти з енергоринку, передбачені на завершення будівництва. Водночас ESI уже витратила значні кошти у США та Канаді в ході узгодження з банками умов фінансування проекту, що втратили силу через піврічне підбиття підсумків конкурсу.

Певне, враховуючи вагомість наведених вище аргументів, спостережна рада ДГАЕС погодилася почекати стільки часу, скільки попросила американська сторона. Карлос Муньос пообіцяв, що знадобиться два місяці, аби ESI розпочала виконання своїх інвестиційних зобов’язань.

Однак і через рік ситуація не змінилася. Протягом минулого року відбулося ще кілька засідань спостережної ради, у ході яких завжди запитували: коли ESI почне виконувати інвестиційні зобов’язання? Та відповідь була попередньою: мовляв, західні банки зробили висновок, що проект не готовий до фінансування. Керівництво ESI запропонувало нову модель фінансування — за рахунок власних коштів, а також коштів, залучених через Франкфуртську фондову біржу. Проте запропонована угода теж не була реалізована.

На черговому засіданні спостережної ради у серпні 2001 року претензії української сторони до ESI прозвучали вимогливіше. Позиції української сторони зміцнилися ще й тому, що з березня 2001 року різко збільшилися надходження коштів із енергоринку України — до 6 млн. грн. на місяць (2000 року — 0,7—1,5 млн. грн.). Усього за 2001 рік на будівництво станції надійшло майже 70 млн. грн.; від ESI — жодної копійки. Однак власних коштів не досить, щоб будувати станцію відповідно до наміченого графіка робіт.

З огляду на таку ситуацію, з ініціативи Чернівецької облдержадміністрації спостережна рада «узяла до відома» пропозицію про розірвання договору з ESI про управління держпакетом акцій ВАТ «Дністровська ГАЕС» і про його передачу в управління держадміністрації Чернівецької області. Нині уряд вивчає цю пропозицію.

Одночасно ФДМ направив керівництву ESI пропозицію про розірвання договору про управління держпакетом акцій. Але відповіді не було.

Тим часом інтерес до проекту створення найбільшої в Європі ГАЕС виявляють відомі західні компанії, а також Європейський банк реконструкції та розвитку. Однак їхню участь «гальмує» наявність «стратегічного інвестора» в особі ESI, яка, схоже, уподібнилася класичній собаці на сіні: «і сам не гам, і іншому не дам».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво