AGNITIO EST PROSPERITAS: від економіки товару до економіки Знання

ЗНАННЯ — СИЛА...
ТА БАГАТСТВО

Концепція конкурентоспроможності країн зовсім не нова. Її експлуатують досить давно, а останнім часом навіть настроюють самі основи економіки на новий мотив — мотив економіки Знання, що ставить інтелектуальний капітал і людський чинник на чільне місце, у центр економічної й екологічно-свідомої політики. Однак це — на Заході. А в нас усе ще немає чіткого розуміння конкурентоспроможності власної країни, як немає і стратегії з її цілеспрямованого формування. Що загрожує відставанням в інвестиційній привабливості в майбутньому.

Протягом останніх років у «ДТ» уже кілька разів порушувалося питання про конкурентоспроможність країн у глобальному аспекті й конкурентоспроможність нашої країни зокрема. Проте нещодавня стаття виконавчого директора ЄБРР Юрія Полунєєва «Конкурентоспроможність країни як національна ідея» (див. «ДТ» №10 (538) від 19 березня 2005 року) викликала жваву реакцію аудиторії тижневика. Можливо, це свідчення (нарешті!) нашої готовності зайнятися своїм світлим майбутнім, починати яке доведеться з «капремонту» економіки, із формування нових, спрямованих на підвищення рівня конкурентоспроможності країни, елементів економічної політики.

Розуміючи важливість і загальнонаціональний масштаб ідеї конкурентоспроможності, редакція «ДТ» представляє нову рубрику «УКРАЇНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНА», в якій небайдужі представники науки, бізнесу та влади зможуть висловитися, запропонувати своє бачення проблеми, обговорити та прокоментувати ідеї підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Під цією рубрикою ми також плануємо опублікувати засадничі статті західних авторів з цього питання. Крім того, тут висвітлюватимуться міжнародні й національні події, конференції та з’їзди, проведені в цьому зв’язку.

Наше головне завдання — пробудити широкий інтерес до передумов українського економічного успіху, до своєї конкурентоспроможності, нагадати про те, що країни, орієнтовані на економіку Знання, сьогодні є найзаможнішими. А також про те, що гордість України — важка (в прямому й екологічному сенсі) промисловість — продовжує більше завдавати шкоди, ніж приносити користі: забруднює навколишнє середовище, закріплює традиційні схеми інвестиційних потоків, дає оманне відчуття стабільності, відволікаючи інтелектуальні сили країни від пошуку нових шляхів виживання й розвитку. Серед яких є і шлях до «нової економіки».

У колишньому СРСР знання було силою. Сьогодні розвинені країни успішно перетворюють його на багатство. Про що слід замислитися та якнайшвидше запозичити їхній позитивний досвід.

Запрошуємо наших читачів надсилати свої ідеї, коментарі, статті й запитання з приводу конкурентоспроможності України на електронну адресу compete@mirror. kiev. ua. Це не лише допоможе нам у підготовці матеріалів рубрики надалі, а й сфокусує громадський інтерес на цій важливій проблемі.

У своєчасних ідей немає власників, проте завжди чимало попутників.

У лютому ц.р. у «ДТ» було опубліковано мою статтю «Конкурентоспроможність країни як національна ідея». Відгуки підтвердили, що основна думка статті своєчасна. І що її можна й потрібно взяти на озброєння. Питання — як.

«До конкурентоспроможної країни» — так Соціалістична партія України назвала свою передвиборну платформу, озвучену О.Морозом 9 квітня ц.р. Це означає, що напередодні парламентських виборів 2006 року, які вперше обіцяють стати політичним змаганням зі стратегії розвитку України, ідеї конкурентоспроможності країни прозорливі політики вже прилаштовують партійні ноги. У чому немає нічого поганого. Хоча, по суті своїй, ідея ця аполітична.

Аби стати конкурентоспроможною й підтримувати марку в світі, що швидко розвивається, країна повинна спочатку себе зрозуміти, потім — себе змінити. Ініціатива створення стратегії конкурентоспроможності країни та парадигми нової економічної політики має в Україні належати суспільству в цілому.

Що стане основою конкурентоспроможності України? Якою має бути нова економічна політика? Як зацікавити людей у підвищенні привабливості своєї країни, її інтелектуального капіталу й інтелектуального капіталу її компаній у міжнародному контексті? Нині запитань більше, ніж відповідей.

Політекономія ноосфери

Ще на початку минулого століття наш великий співвітчизник, академік В.Вернадський сформулював роль людського інтелекту як продуктивної сили глобального масштабу та пов’язав подальший розвиток людства з наукою, інтелектом і гуманізмом, тобто з «ноосферизацією» (noos грецькою мовою «розум»).

Сьогодні «ноосферизація» економіки зводиться до поки ще не до кінця усвідомлених змін у політичній економії націй. Так, окремі дослідники вважають, що еволюція політичної економії капіталізму проходить такі етапи: економіка товару (основна частка доданої вартості (ДВ) виникає на рівні товару); економіка відносин (ДВ генерується на рівні економічного проекту); економіка менеджменту (головний актив компанії — якість менеджменту); економіка послуг (ДВ за рахунок якіснішого обслуговування клієнта). І, нарешті, економіка Знання, що базується на інтелектуальному й людському капіталі, де ДВ виникає в процесі генерування та промислового використання знань. Створення вартості, котра як політекономічна категорія стає дедалі нематеріальнішою, в економіці Знання пов’язане з радикальними змінами в суспільстві й у моделях ведення бізнесу.

Економіка Знання в деталях

Фінансова криза 1997—1999 рр. у Південно-Східній Азії привернула увагу міжнародних політиків і банкірів до реформування банківсько-фінансового сектора, а корпоративна криза кінця 90-х у США — до якості корпоративного управління й фінансової звітності. Тепер увагу політиків зосереджено на підтримці конкурентоспроможності країн у майбутньому.

На початку нинішнього століття концепція Знання як джерела економічного розвитку сприяла виникненню нового поняття — економіка Знання (knowledge-based economy). Знання (вже не стільки філософська категорія, скільки економічна) тепер стає основним джерелом багатства націй на рівні компаній і країн. У розвинених економіках вартість промислових активів компаній і організацій безпосередньо пов’язана з їхньою здатністю генерувати нові знання, з інтелектуальним капіталом (ІК).

Економіку Знання рухає виробництво, розподіл і використання знань та інформації. Джерелом економічного зростання й конкурентоспроможності в ній є продукування ідей, а не товарів. Лише країни, що продукують знання та інтегрують їх у свої економічні моделі, зможуть бути глобально конкурентоспроможними. За визначенням Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), «знання визнається сьогодні двигуном продуктивності праці й економічного зростання».

Якщо джерелом конкурентних переваг країни в «старій» («важкій») економіці були доступ до сировини, зручні транспортні маршрути, місткий споживчий ринок, дешева робоча сила, то в «новій» («м’якій») економіці чинники успіху — інновації та підприємництво, що грунтуються на знаннях, розвинена інфраструктура інформації та знань (Інтернет, бази даних, телекомунікації).

Отже, до нових чинників економічного зростання можна віднести: інвестиції в освіту; розвиток інформаційно-комп’ютерних технологій; зростання витрат на НДДКР; розширення доступу компаній до венчурного капіталу; якість управління країною та компаніями (високі темпи зростання заощаджень, низька інфляція, відкритість економіки, соціальна «зчепленість»); ефективна політика залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ); кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у галузях знання.

Сьогодні лідерами в створенні економічного багатства стають країни, у ВВП яких переважають «знання-місткі» види економічної діяльності. Так, у доповіді ОЕСР «Карта 2001 — до економіки знань», проранжовано близько 30 країн за рівнем їхніх інвестицій у ІК. У першій десятці — США, Швейцарія, Швеція, Ірландія, Нідерланди, Угорщина, Канада, Бельгія, Великобританія, Південна Корея. Основні ознаки економіки Знання, впроваджуваної цими країнами в себе, такі:

1) підвищення «знання-місткості» ВВП;

2) зростання питомої ваги нематеріальних активів (ноу-хау, інформаційних систем, патентів);

3) зростання частки «нематеріальних» товарів у міжнародній торгівлі. Якщо в країнах із низькими доходами per capita частка в експорті високих технологій становить у середньому 7%, то в країнах із високими доходами — понад 22%;

4) зростання в структурі капіталу передових міжнародних компаній частки капіталу, пов’язаного з витратами на НДДКР;

5) зростання інвестицій в освіту, науку, охорону здоров’я й навколишнє середовище.

Осягнути неосяжне?

Агентство «Інвестуйте в Швецію» (Invest in Sweden Agency, або ISA) стало першим агентством-країною із залучення іноземних інвестицій, яке виміряло інтелектуальний капітал для порівняльного аналізу конкурентоспроможності різних країн в економіці Знання. На думку ISA, потоки й напрямки ПІІ дедалі більше визначатимуться потенціалом приросту ІК.

Вимірюючи конкурентоспроможність країн в економіці Знання, ISA використовували більшість із наведених далі необхідних показників:

1. «Інноваційнність» країни (тобто інтенсивність продукування й комерціалізації інновацій) — загальна величина НДДКР та їхня частка у ВВП; витрати на дослідження та їхня частка у ВВП; кількість науково-технічних публікацій тощо.

2. Створення знань із комерційним потенціалом — витрати на прикладні НДДКР, їхня частка у ВВП; кількість патентів, зареєстрованих у «тріаді патентних сімей» (Європа, США, Японія), на 1 млн. населення; коефіцієнт «винахідливості» населення тощо.

3. Місткість ринку знання й динаміка міжнародного обміну знаннями — частка національних НДДКР, фінансованих із закордонних джерел; частка НДДКР у приватному секторі, виконуваних за кордоном, але фінансованих із національних джерел; міжнародна співпраця в науці та технологіях; кількість іноземних студентів у національних вузах.

4. Інновації й винаходи — частка промислових підприємств, що мають інновації (за величиною, галузями, типами інновацій).

5. Підприємницька діяльність — кількість створюваних приватних компаній; зареєстрованих підприємців; питома вага малих і середніх підприємств за галузями.

6. Підтримка інновацій і винахідництва — частка витрат на НДДКР, фінансованих державою, у ВВП; частка наданого венчурного фінансування у ВВП.

7. Якість людського капіталу — всі показники системи освіти; частка вчених у загальній кількості зайнятих; показники міграції висококваліфікованих працівників.

8. Розвиненість національної інформаційної інфраструктури — показники розвитку інформаційно-комп’ютерних і телекомунікаційних технологій.

Парадигма НЕПу

Провідні країни надають дедалі більшого значення політичним і регуляторним заходам з розвитку ІК і людського капіталу як основи конкурентоспроможності країни. Ось тут і виникають запитання. Як оцінити капітал знань нації, як культивувати ефективне відтворення ІК і як перетворити його на багатство? Іншими словами, як ідеї та знання перетворити на суспільний добробут і гроші?

Сьогодні на порядку денному економічної політики «просунутих» країн — питання не просто конкурентоспроможності економіки. Як така за останні 10—15 років вона вже стала мало не головним фокусом економічної політики США, ряду держав Азії та Європейського Союзу. Нині є важливішим формування конкурентоспроможності країни в умовах глобальної економіки Знання. Саме цією ідеєю пронизаний Лісабонський порядок денний Євросоюзу, політика конкурентоспроможності США, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Канади.

Чому парадигма нової економічної політики з формування економіки Знання, яка стала парадигмою політичної практики в дедалі зростаючій кількості колишніх пострадянських країн, може бути привабливою для України? Передусім тому, що під впливом технологічної й інформаційно-комп’ютерної революцій класичний поділ праці між багатими й бідними країнами змінюється, даючи останнім шанс «обійти історію на повороті». Проклавши міст до економіки Знання, бідні країни можуть вирватися з зачарованого кола, де в багатих — технології, ноу-хау, гроші, а в бідних — ресурси й дешева робоча сила.

За оцінками західних експертів, Україна в цьому сенсі має явно виражену конкурентну перевагу — з огляду на високий рівень освіти, науки й загальної культури населення. Це значною мірою «спадщина» мільярдних «заритих» інвестицій (sunk capital) часів СРСР, що можуть і повинні стати основою конкурентоспроможності України в економіці Знання. Цей капітал необхідно якомога швидше модернізувати й використовувати.

Контури стратегії конкурентоспроможності України

Для створення стратегії конкурентоспроможності України в глобальній економіці Знання необхідна як мінімум громадська дискусія, а можливо, і партійна змагальність із приводу формування такої стратегії в найближчому майбутньому — тобто вже під час і після виборів 2006 року. Крім того, політична воля та здатність влади надихнути людей та інститути на досягнення нелегких і неблизьких цілей стануть важливими чинниками майбутнього успіху.

Позаяк найважливішою складовою філософії конкурентоспроможності є якість і скоординованість управління економічними, політичними процесами й корпоративним сектором, то для радикального поліпшення корпоративного управління й організаційної культури необхідна система «батога й медяника». Без неї неможливо буде втілити в життя поняття culture to deliver — культури, в якій люди, організації та суспільства роблять те, що обіцяють. Цілеспрямоване формування такої культури стане найважливішим чинником конкурентоспроможності нашої країни.

Далі — формування підприємницько-інноваційної моделі економіки, де ідеї швидко генеруються й зіштовхуються між собою в боротьбі за ринок, а цього можна досягти лише там, де процвітає малий, середній бізнес (МСБ) і підприємництво, особливо пов’язані з НДДКР і малосерійними субпідрядами з великими високотехнологічними компаніями. Можна думати і про технопідприємництво як державну ініціативу, раніше вже успішно апробовану в ряді південноазіатських країн. У її рамки можна вкласти усунення регулятивних перешкод, що гальмують «запуск» нових компаній, створення урядом нового фонду (можливо, із залученням ЄБРР і СБ, інших донорів) для інвестування у венчурні фонди. Тобто залучення в країну провідних венчурних капіталістів і запровадження пільгових схем для заохочення інвестицій у нові компанії (фонд фінансування подачі заявок на патентування, пільги для створення бізнес-інкубаторів).

Як варіант можна було б оголосити всеукраїнський конкурс на Кращу область з підприємництва й економіки Знання з призом, приміром, у вигляді звільнення від сплати податку на прибуток для всього малого й середнього бізнесу області на рік.

Для МСБ і підприємництва важливі, по-перше, підтримка стабільного макроекономічного середовища, проста й незмінна система оподаткування, поліпшення загальних соціально-економічних показників, перетворення економіки з ЗАТ на ВАТ, у якому вигоди економічного зростання «просочуються» до всіх членів суспільства. У цьому контексті посилення інфляційних очікувань і непередбачуваність дій влади не сприяють цим цілям.

По-друге, підтримка внутрішньої конкуренції, яка прямісінько веде до конкурентоспроможності глобальної. Чесна конкуренція має стати наріжним каменем державного регулювання, основним правилом гри. Багато дій уряду (скасування пільг, усунення податкових дір і боротьба з контрабандою) спрямовані на це. Тут йому необхідна підтримка суспільства. Проте, з іншого боку, боротьба з «недосконалістю» ринку командно-адміністративними або обмежувально-наказовими методами несе небезпеку перекручень в економічній політиці та їхньої інституалізації. Крім того, скасовуючи пільги «бланкетним» (поголовним) чином, можна зрубати весь ліс.

По-третє, необхідно розвивати експортно-орієнтовані «знання-місткі» виробництва. Раніше багато таких компаній вкладали «надлишки» прибутку в розвиток технологій, підвищення кваліфікації працівників, словом, ішли до економіки Знання. Різке зниження курсу гривні та скасування податкових пільг стали для них дестимулючим сигналом від влади.

Для розвитку МСБ і підприємництва необхідні відповідні фінансові інструменти: банківське кредитування МСБ, індустрія венчурного капіталу, створення інституту «бізнес-ангелів» (тобто приватних інвесторів, котрі надають підприємцям власні кошти для фінансування початкових етапів бізнесу), розвиток фондового ринку.

Створення сприятливого клімату для залучення прямих іноземних інвестицій також є стратегічним завданням. І пріоритетом у політиці їхнього залучення в країну має стати зсув від експлуатації дешевої робочої сили та мізків до створення, за допомогою тих самих ПІІ, нових знань. Іншими словами, від «викруткового виробництва» до виробництва «знання-місткого».

Політика розвитку людського інтелектуального капіталу є чи не ключовим компонентом стратегії конкурентоспроможності в економіці Знання.

НЕК із створення економіки Знання, де людський та інтелектуальний капітал, високоосвічена і висококваліфікована робоча сила стають найважливішими чинниками конкурентоспроможності країни, включає не лише реформу освіти і збільшення інвестицій у цей сектор, а також реформування управління та здійснення довгострокових інвестицій у систему охорони здоров’я й охорони навколишнього середовища.

Асигнування на освіту, науку та охорону здоров’я потрібно розглядати в новій політичній парадигмі як інвестиції в підтримання та збільшення інтелектуального капіталу (за аналогією з інвестиціями в модернізацію основних фондів підприємства), що приведуть до створення вартості шляхом генерування ідей. Дослідження показують, що, приміром, ефективна система освіти забезпечує країні — так само, як і рівень НДДКР — високі бали у світовій шкалі конкурентоспроможності. Із сфер, що «паратизували» на подачках з бюджету, вони перетворилися у передових країнах на сфери виробництва знань, яким приділяється першочергова увага. Адже там на державному рівні одержимі ідеєю конкурентоспроможності.

Однак інтелектуальний капітал в умовах жорсткої конкуренції з його залучення, як і капітал фінансовий, ідуть туди, де вищі «відсоткові ставки», тобто загальний рівень і якість життя. Для того, аби втримати його вдома, сьогодні необхідно вже значно підвищити асигнування на освіту й науку (можливо, шляхом запровадження спеціального корпоративного податку) та почати створювати загальнонаціональну ідеологію «інтелектократії».

А завтра?

Сьогодні я не можу дати вичерпну відповідь на запитання «Що робити?». Проте спробую «струснути ноосферу» України пропозицією: давайте не чекати відповіді на запитання, чи є адами сміти в Україні, давайте разом думати про завтра.

Добре, що ідею конкурентоспроможності (ще до того, як вона викристалізувалася стосовно українських реалій) озвучив у своїй промові О.Мороз. Виходить, ідея правильна, бо досвідчений політик не став би стрясати ноосферу порожніми фразами. Якщо ж про своє бачення конкурентоспроможності країни заговорять і інші партії та рухи, можливо, зрештою розпочнеться нормальна конкуренція ідей і підходів.

Ідея оволодіває масами, коли вона правильна. Чи оволодіє нами ідея конкурентоспроможності так, як США, Фінляндією, Швецією й іншими передовими країнами, котрі вчасно «просікли», що Знання є Процвітання?

І чи з’явиться на нашому державному гербі місце для гасла — AGNITIO EST PROSPERITAS?