А мишку ми даємо безплатно... - Економіка - dt.ua

А мишку ми даємо безплатно...

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Підігріті рекламою, порадами друзів чи просто мріями про світле високотехнологічне майбутнє, ми дедалі частіше спокушаємося на купівлю того, що носить горду назву «ІТ-продукти»...

Підігріті рекламою, порадами друзів чи просто мріями про світле високотехнологічне майбутнє, ми дедалі частіше спокушаємося на купівлю того, що носить горду назву «ІТ-продукти». Тим паче що чимало речей, які раніше були просто побутовою технікою (або й не технікою зовсім) — фотоапарати, плеєри, записники і т.д., отримують цифрову начинку й потрапляють у категорію «інформаційних». Врешті, процесор і пам’ять сучасного фотоапарата можуть дати фори комп’ютеру десятилітньої давності.

Що ж краще за все зробити, коли бажання збіглося з можливостями і ви морально готові підтримати прогрес своїм гаманцем? «Звичайно, сходити у магазин», — відповість більша частина наших співвітчизників. Як свідчить практика, така відповідь, м’яко кажучи, неоптимальна.

Насправді перше, що можна порадити, — це сходити в Інтернет, на сайти, де зібрано прайс-листи різних компаній. І там слід уважно вивчити технічні характеристики омріяного продукту (залучення друзів, родичів і т.д. з базовими знаннями у цій галузі вітається), які зазвичай є на тому ж сайті — часто разом з відгуками щасливців, котрі вже мали можливість тим продуктом покористуватися. Читаючи відгуки, слід пам’ятати, що частину з них могли писати співробітники фірми-продавця. А потім варто пошукати привабливі, з погляду ціни, варіанти. Чесне слово, таке проведення часу зазвичай себе виправдовує. Доволі часто можна з’ясувати, що найближчий від вас магазин, до якого ви, власне, й лаштувалися йти, скромно накручує ціну відсотків на 30—40.

Зрозуміло, у великих і гарних салонах ціни будуть зазвичай вищі, а в маленьких оптово-роздрібних фірмах та фірмочках, чиї «офіси» і «склади» завбачливо ховаються у підвалах та на горищах, — навпаки, нижчі. «Але ж у солідних магазинах усе покажуть, розкажуть, допоможуть зробити оптимальний вибір і запакують вибране в гарненьку коробочку», — може вигукнути простодушний читач. В ідеалі, звичайно, так і повинно бути (причому як у великих магазинах, так і в малих). Сувора реальність, на жаль, часто інакша.

Картинка з життя

Магазин відомої київської фірми (лідера за обсягами продажів, із чотирма, здається, салонами у центрі міста). Приглядаюся до жорстких дисків. По хвилині-другій за плечем з’являється довгоноге блондинисте диво: «Вам допомогти?». «От, от за що беруть магазинні націнки!» — думаю про себе. «Скажіть, а чим різняться ці два диски?» — питаю, показуючи на продукти компаній М. і Н. «Диво» якось скисає, а за кілька секунд чомусь агресивно оголошує: «Ви що, не бачите, — виробники різні. Ну, і ціна…». Продовжую допит: «Ну а оці два?» — вже про вироби однієї фірми. Настає тривала й незручна пауза. На підмогу підбігає молодик у напрасованій сорочці і при краватці (як вони тільки примудряються зберігати такий вигляд весь день?). І, вникнувши в ситуацію, починає щось бурмотіти про «новіші й старіші моделі», так і не сказавши притому, котрий із дисків є котрим. Загалом я здогадувався, що різнилися два пристрої кількістю пластин і розмірами буфера (зони, де «складуються» дані, перш ніж здійснюється фізичний запис). Проте говорити про такі речі я вже не наважився — а що як «сейлзвумен» сприйме це як непристойну лайку? Ще міліцію викличе… Та й купувати, зрештою, я нічого не збирався — ціна була завищена відсотків мінімум на 25. Вочевидь, за оренду площі магазину в центрі міста. Ну і, мабуть, за «послуги» «продавців-консультантів».

Звичайно, в природі існують салони з компетентними й тактовними продавцями. Але трапляються вони рідко. Причина проста — найчастіше заробітна платня конкретно взятого продавця слабко (або взагалі ніяк) не залежить від обсягу проданого. Час від часу сувора адміністративна дисципліна може примусити вродливих дівчат і хлопців широко всміхатися клієнтам, але читати специфікації, інструкції і обшир комп’ютерної преси — ніяк. Складається враження, що у багатьох «консультантів» основне завдання — ненав’язливо з’ясувати розміри вашого «бюджету» — і продати вам товару рівно на наявну у вас суму (за можливістю — трохи більше), а технічні характеристики того, що вони вам продають, цікавлять їх в останню чергу.

Очевидною перевагою великих магазинів є те, що товар можна обдивитися, покрутити й помацати, — часто тактильні відчуття нітрохи не менш важливі, ніж технічні характеристики. Хоча, зробивши це, можна зі спокійною совістю продовжити погоню за нижчою ціною вже у зовсім іншому місці. Певну роль інколи відіграє й географічний фактор — якщо вам треба товару на 30—40 гривень, ви не марнуватимете час на пошук нижчої (на 5 гривень) ціни і поїздку в інший кінець міста, а підете у найближчий магазин і купите все, що вам потрібно. Зрештою, багато людей ідуть по покупки до певного магазину просто за звичкою.

Існує іще така штука, як різні акції, на які власники та виробники заманюють простосердого покупця. Тут простір для маркетологічної фантазії безмежний — безплатні килимки для мишей і самі миші, заклики «приведіть друга, і за його голову ми подаруємо вам футболку», і навіть реальних два-три відсотки знижки за товар, куплений у неділю між 23 та 24 годинами, — всім цим обдаровує нас реклама на кожному стовпі. Хоча покупцеві не слід забувати, де саме водиться безплатний сир, як і того, що 15—20 надлишкових відсотків вартості комп’ютера, придбаного у салоні, котрий витрачає гроші на масовану рекламу, дозволили б йому обзавестись цілим виводком різнокаліберних мишей.

У маленьких і недорогих фірмах ситуація кардинально інакша. Весь колектив там складається з десятка співробітників, і контролює їх напряму «шеф», який найчастіше є й власником фірми. Найкраще, якщо ви, власне, на «шефа» й натрапили: людина, котра бачить у вас свій прямий прибуток, постарається вам і розповісти, і показати, і польку станцювати. А загалом, задоволення від процесу купівлі у малій фірмі повністю залежить від її керівника. Якщо у великих компаніях вам зазвичай запропонують знеособлено-відсторонений сервіс (середньо-невисокого рівня), то в малих ви маєте шанс нарватися як на відвертих хамів (над якими немає контролера, що примушував би їх усміхатися, — вони самі собі начальники), так і на фахівців, які з максимальною увагою ставитимуться до всіх ваших побажань, а з часом, якщо ви станете постійним клієнтом, коригуватимуть для вас ціни і даватимуть безплатні, але корисні поради. Тому «вестися» на хороші пропозиції у прайс-листах з боку невеликих компаній у багатьох випадках не тільки можна, а й потрібно.

Проте, женучись за низькою ціною, треба зберігати здоровий глузд. Якщо якась фірма пропонує надто вже низькі ціни — не на 10—15, а відсотків на 35—50 нижчі за середні на ринку, це серйозний привід навіть не для роздумів, а для відмови. У кращому разі, вам намагаються продати так звану фабрично перероблену техніку. Себто прилади, якими хтось користувався, потім вони зламалися і були здані в гарантійний ремонт, відправлені на фабрику і там приведені в робочий стан. Із заміною кнопочок та бирочок — щоби факт попереднього вжитку було не дуже видно. Зрозуміло, що купівля такого приладу — лотерея. Щоправда, з шансами на виграш.

Інколи серед потоків спаму трапляються заманливі пропозиції — «техніка за 50% вартості» і т.п. Лінк веде на сайт, де й справді пропонують техніку, але будь-яких координат чи навіть назви фірми-продавця немає. Ось на таку рекламу вестися не можна в жодному разі. Перш за все — це найчастіше кримінал. У кращому разі, вам пропонують крадену техніку. Або техніку, куплену з допомогою крадених кредитних карток. У гіршому — вас хочуть банально обдурити чи пограбувати.

До речі, під час купівлі через Інтернет інколи трапляються не тільки кримінальні, а й кумедні епізоди.

Картинка з життя

Впродовж трьох годин шукаю новий мобільний телефон. Шукаю, звичайно, в Інтернеті — не в дорогих же салонах із породистими, але малофункціональними консультантками це робити! Нарешті знаходжу потрібне — в сенсі, не телефон, їх-то скрізь удосталь, а ціну. Про всяк випадок передзвонюю-перепитую — все сходиться. Іду за вказаною адресою й підходжу — ні, не до звичного гуртожитку, підворіття чи, на крайній випадок, музичної школи, в яких водяться недорогі фірми, а таки до салону мобільного зв’язку. Всередині шукаю потрібну модель. Вона, звісно, є. Ось тільки ціна… салонна. «Кинули, як дітвака кинули! — клекоче праведний гнів. — Думають, що раз прийшов — то все одно купить. Не куплю. І не надійтеся — у мене і грошей таких із собою немає, а були б — однак не купив би». Проте як жест відчаю, підходжу до продавця й пояснюю ситуацію — обіцяли одну ціну, а тут на добрих 30 відсотків вища. Якусь мить він морщить лоба, а потім вибухає змовницьким шепотом: «А-а! Це вам в інтернет-магазин потрібно! Проходьте у підсобку!». Входжу у «віртуальну реальність». Волохатий молодик жестом фокусника дістає потрібний телефон, десь знаходить заряджений акумулятор, включає і тестує (коли я заходив, його колеги у торговому залі відмовлялися це робити). Підписує гарантію. Щоправда, не фірмову, а магазинну. Телефон працює й досі, незважаючи на цінову «неповноцінність».

Звичайно, низька ціна в малих фірмах та «інтернет-магазинах у підсобці» не завжди є тільки наслідком економії на оренді, продавцях і т.д. Дуже часто у продаж іде «сірий» товар. Ні-ні, це жодним чином не підробки. Просто перетинав кордон такий товар у не зовсім легальний спосіб (щоправда, нині контрабандистів начебто приструнили). Або ж навіть і перетин кордону був цілком легальний — просто партія товару призначалася фірмою-виробником, приміром, для Китаю, і ціна у неї була далеко нижча, ніж для «постесендешного» ринку. Єдиною реальною небезпекою купівлі «сірого» товару є відсутність фірмової гарантії. Себто купивши, наприклад, монітор транснаціональної корпорації Х, ви не можете прийти у будь-який авторизований сервісний центр цієї корпорації і вимагати його гарантійного ремонту, — вам доведеться звертатися тільки до тієї фірми, яка вам його, власне, й продала.

Картинка з життя

Зламався у мене якось монітор. Великий. На 19 дюймів. Просто одного дня перестав вмикатися — і все тут. Тому довелося везти шедевр західної техніки на гарантійний ремонт. Заняття це, м’яко кажучи, малоприємне: все-таки 25 кілограмів уже «неживої» ваги і велетенська коробка, яка не в кожен легковик вміщається, — а без неї на гарантійний ремонт не приймають.

Викликаю таксі, їду в «авторизований сервісний центр» дуже відомої і дуже серйозної фірми-виробника. Приїхавши, машину не відпускаю — бо треба встигнути в цілу купу різних місць. Вношу «труп» у приміщення. Там якраз один з працівників приймає на ремонт… електром’ясорубку. А інший обговорює по телефону подробиці риболовлі. Прийнявши кухонний механізм, перший майстер ремонтних справ чинно зникає за дверима. А інший бесідує. На спроби привернути його увагу тільки гостинно махає рукою — ви сідайте, не нервуйтеся.

Я сиджу. Таксист сидить у машині й чекає мене. Йому сидіти краще — у нього копієчки після кожного чарівного помаху годинникової стрілки прибувають. А від мене, відповідно, втікають. А історія про риболовлю все не закінчується. Минає 30 хвилин. Уже й не знаю, чи то таки тема вичерпалася, чи моє зацікавлене перечитування книги скарг і наступне добування ручки з кишені вплинули, але хвилин за 40 монітор у мене таки прийняли. І запропонували подзвонити, ну-у, тижнів за два-три. І працюй той час, дорогий товаришу, як хочеш — хоч новий монітор купуй, хоч засвоюй радикально сліпий набір. Упродовж п’яти тижнів періодично надзвонюю — безрезультатно. А потім приходить довгождана звістка — монітор ремонту не підлягає, я можу прийти й забрати відповідний папірчик, за яким фірма-продавець видасть мені новий пристрій.

«Сервісні центри часто так роблять, — просвітив мене продавець у процесі видачі «обмінного» монітора. — Пишуть акт на списання, а потім «знищують» монітор — чи будь-який інший прилад. Оскільки представник фірми-виробника при цьому, як правило, не присутній, то «знищене» невдовзі з’являється у друзів-знайомих за дуже помірну ціну. А продав би я вам товар із нашою гарантією — так за два-три дні поміняли б…

Ще одним, доволі популярним, способом купівлі різних ІТ-продуктів є замовлення їх з-за кордону, «з оказією» у вигляді родичів, друзів чи знайомих. Плюси — очевидні. Ціна на більшість сучасних цифрових приладів у США, і особливо в Азії, нижча інколи чи не наполовину. Проте й за низьку ціну доводиться платити. Якщо прилад зламається навіть у перший день користування — про жоден гарантійний ремонт мова не йтиме. Призначені для продажу в одній частині світу електронні прилади та компоненти в інших не ремонтуються, а «сервісна поїздка», приміром у Китай, найчастіше буде явно дорожчою за сам прилад. Отож, доведеться або розщедрюватися, або чекати нової оказії.

Популярною небезпекою при купівлі ІТ-продуктів є синдром буріданового віслюка. Зокрема в автора є знайомий, який уже третій рік вибирає цифровий фотоапарат і вибиратиме його, вочевидь, іще довго. Він вивчає всі специфікації, розглядає тестові фото, прискіпливо перечитує огляди — і тільки-но йому здається, що ідеал знайдено, як на ринку з’являється ще три-чотири моделі, з якими все починається спочатку. Зрозуміло, що ставитися до справи слід легше. Зрештою це всього-на-всього речі, хай і складні, високотехнологічні, а часто й недешеві. Проте зазвичай термін їх життя відносно короткий — від року до трьох-чотирьох, а там однак з’явиться спокуса придбати новішу, кращу модель. Технічний прогрес разом із енергійними комерсантами про приплив свіжих бажань у споживачів, будьте певні, подбають.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво