25-грошова опера, або Маршрутники-страйкарі як неоплачені кредитори «помаранчевої» влади

2003 року у Вінниці невідомі висаджували в повітря і палили маршрутні таксі. 2004-го вінницькі маршрутники збиралися просити політичного притулку в якій-небудь із європейських країн або в США. 2005 року вони готові пікетувати президентську адміністрацію на Банковій. Причому, якщо раніше справді стояло питання їхнього життя або смерті, то сьогодні йдеться лише (поки що, принаймні) про 25 копійок. Саме на стільки, від 75 копійок до гривні, перевізники самовільно підвищили вартість проїзду в маршрутках від 19 лютого. Й одразу наразилися на досить жорстку реакцію міської влади — аж до розірвання договорів.

«Ви кого пресуєте, героїв революції?! Та ми за вас...» — пристрасті в кабінетах вінницької мерії багатьом нагадують 1917 рік, коли матроси, повернувшись додому після штурму Смольного, намагалися диктувати революційну волю місцевим ревкомам. Пам’ятається, небезуспішно. Так було і, схоже, так буде. Адже «помаранчевий» губернатор Вінниччини Олександр Домбровський назвав одним із головних показників дієздатності нового керівництва міста вирішення проблем на місцевому рівні. А якщо люди закидатимуть скаргами обласний центр чи тим більше Київ — не уникнути чиновникам відповідних оргвисновків.

Через що зчинилася буча, питається? Адже проїзд у міських маршрутках дорожчає майже повсюдно. За словами президента Всеукраїнської асоціації автоперевізників Віталія Реви, залежно від довжини маршруту вартість проїзду має становити 1—2,5 грн. — через подорожчання палива та запчастин, підвищення відрахувань з підприємців до Пенсійного фонду. Ось і київські перевізники ладні зупинити 1 квітня транспорт у столиці, якщо не буде прийнято рішення про підвищення тарифів і відшкодування витрат на проїзд пільговиків.

Та якщо у столиці ще чекають на рішення, то вінницьким цвяхом у покришку стало підвищення тарифів без узгодження з мерією як замовником перевезень у місті. Глава асоціації приватних перевізників «Маршрут» Валерій Снітько пояснив це цілковитою байдужістю міськвиконкому до розвитку ринку маршрутних перевезень. І тому, заявляє він, «узгоджувати або запитувати дозволу на підвищення ціни проїзду ми в міських чиновників більше не збираємося».

У чиновників інша думка.

— Це порушення умов договорів і чинного законодавства, — вважає перший заступник міського голови Іван Михайлюк. — Без «оголошення війни», без будь-якого узгодження з владою, ігноруючи нормативні акти, перевізники самовільно підвищили тарифи, просто надіславши нам напередодні листа-попередження. Асоціація «Маршрут» справді виходила на нас раніше з такою пропозицією, але не було надано жодних розрахунків. І раптом, користуючись своїм монопольним становищем, вони взяли й підвищили вартість проїзду до гривні. Вирішити справу в досудовому порядку нам не вдалося, тому контролери почали складати акти по кожному маршруту й передали до суду вже більш як сто претензій. На сьогодні кілька договорів ми вже розірвали і просто оголосимо конкурс на місця, що звільнилися...

— Чиновникам не вдалося «задавити» нас раніше, ще під час проведення конкурсу перевізників. І тепер вони хочуть зробити це економічними методами, — опонує Валерій Снітько. — Якщо тариф у 75 копійок нерентабельний, чому ми маємо за ним працювати? Вартість проїзду у Вінниці не змінювалася з 1998 року, тож навіть самі пасажири вважають, що підвищення ціни необхідне. Бо ж у маршрутки сідають навіть бомжі, після яких сидіння потрібно дезінфікувати. Це вже не бізнес, а виживання. Зараз середня виручка перевізника за рік становить близько 78 тис. грн. Якщо вирахувати з цієї суми всі податки, зарплату водіїв, 20% на страхування «чорного дня», то залишиться близько 1500 грн. на місяць. Хіба це супердохід для приватного підприємця, котрий годує сім’ю, а нерідко і своїх літніх батьків?

— Рентабельність «Маршруту», коли вони починали, становила 200, потім 100%, — наводить свої розрахунки Іван Михайлюк. — Нині 50%, що для них, звісно, мало. Та ми в інтересах городян не допустимо підвищення ціни. Собівартість проїзду 60 копійок, а вони заявили, що 2,5 грн. Наш економіст наочно розписав, що навіть якби вони мили машини шампунем «Хед енд шолдерс», і тоді більше гривні не вийшло б...

Отож, із консенсусом не склалося. Щойно перші позови потрапили до суду, як перевізники в повному складі оголосили безстроковий страйк, ледь не паралізувавши громадський транспорт, який відвикнув від таких навантажень. І показавши в такий спосіб «ху із ху», продовжили возити пасажирів за ту ж саму ціну. А тих городян, які сподівалися на заклики мерії не платити більш як 75 копійок за проїзд, «рульові» хлопці просто висаджували. Капіталізм є капіталізм...

Проте такі витрати цілком можуть стати початком кінця вінницької вольниці: столиця Поділля залишилася єдиним містом в Україні, де пасажирські перевезення в режимі маршрутного таксі здійснюють не дві-три фірми, і не 68, як у Києві, а кілька сотень приватних підприємців — кожен зі своїм мікроавтобусом. Можна лише уявити юридичні проблеми, що супроводжуватимуть цю «колективну відповідальність».

Вперше вони далися взнаки у квітні минулого року, коли сплив термін дії старих договорів. Новий конкурс тоді так і не відбувся через масові протести перевізників, які ночували в наметах під мерією, скандуючи «Дайте нам роботу! Геть корупцію!», і вимагали пролонгації старих угод. Причому на 12 років — максимальний термін, передбачений Законом «Про автомобільний транспорт».

Тоді на слуху була ще серія вибухів у маршрутках, через які городяни виявляли солідарність з перевізниками. Зробили свою справу і намети, й публічне спалення символічного мішка з «хабаром» чиновникам. Теперішній губернатор (тоді ще мер Вінниці) Олександр Домбровський запропонував експеримент у вигляді безконкурсної організації перевезень, але — за умови створення асоціацією «Маршрут» власного АТП і обслуговуючої бази. Вийшло, як завжди. Тобто так, як трапляється, коли хочуть, як краще.

АТП так і не з’явилося, зате багатостраждальний конкурс усе-таки відбувся в листопаді-грудні. Чому «Маршрут» раптом змінив свою позицію, було невідомо, оскільки на переговори і щодо експерименту, і щодо конкурсу пресу не допустили.

Чому — з’ясувалося після конкурсу, коли лідери асоціації кинулися до тих-таки журналістів за підтримкою із заявами про «корупційну профанацію». Як з’ясувалося, їм обіцяли фактично ту ж саму пролонгацію договорів, але допустили на конкурс нових претендентів. У результаті залишилися ні з чим близько 40 членів асоціації, багато з яких купили в кредит автобуси «Богдан» і «Еталон», розраховуючи на збереження за собою торованих маршрутів.

Безумовно, цих підприємців шкода. Та, якщо відверто, з боку все це нагадувало звичайнісінький шантаж. І розберися ще, хто кого більше заганяв на слизьке. Якщо хотіли закритого конкурсу тільки для «своїх» (що, загалом, не передбачено законодавством), інтригували, аби нікого більше не пускати на маршрути лише з тієї причини, що були там першими, то чого ж тепер нарікати на долю?

А крім того, треба пам’ятати, що не люди для маршруток, а зовсім навіть навпаки. Пасажири тим часом давно вже не такі солідарні з маршрутниками, як раніше. Полюси інтересів розходяться дедалі більше, довіри дедалі менше. Через цінове питання зокрема.

Так, ще у вересні минулого року перевізники двічі повідомляли про наміри їздити «по гривні». І стільки ж разів давали «відбій» — мовляв, гривня «уб’є» маршрутний бізнес у Вінниці.

Та не минуло й місяця після конкурсу, що закріпив 75-копійковий тариф, як асоціація «Маршрут» без будь-якого форс-мажору почала наполягати на підвищенні ціни проїзду на 33,3%. Городяни цього не зрозуміли. Після конкурсу зовсім не збільшилася кількість машин, тож люди, як і раніше, юрмляться на зупинках і давляться в переповнених салонах, не змінилася на краще й культура обслуговування — типовий наслідок зростання конкуренції на ринку. А тут яка конкуренція?

«Конкурсно-тарифне» питання дало змогу по-новому подивитися і на теракти у Вінниці дворічної давнини. Вісім спалених тоді маршруток, двоє загиблих і 22 скалічених вінничанина, як запевняють члени асоціації, стали інструментом залякування «маршрутівців», аби відібрати їхній бізнес на користь якихось олігархів. Пам’ятається, кого тільки не звинувачували тоді в бажанні «приватизувати» пасажирські перевезення у Вінниці — від «донецьких» із Януковичем до Медведчука з Порошенком, причому на тій лише підставі, що вони причетні до виробництва автобусів «Еталон» і «Богдан». Проте, як і припускало раніше «ДТ», ніяких олігархів у транспортних схемах так і не виявилося (а швидше за все, й не було зовсім). Схоже, те, що сталося, було «сімейними розборками» серед своїх. Це визнав і лідер вінницьких перевізників Валерій Снітько.

Водночас розборки «сімейного типу» справді можуть призвести до появи на вулицях Вінниці «чужих». Щоб позбутися приватної монополії на ринку перевезень, мерія готова закупити нові автобуси, дати зелене світло київській фірмі «Вінбус», що займається у місті складанням капітально відремонтованих машинокомплектів автобусів «Volvo-В10М», а то й узагалі запросити перевізників із інших регіонів України. Якщо за розрахунками міськради, котра досить-таки «в темі», рентабельність місцевих маршруток справді становить 50%, то від охочих не буде відбою. У Києві, наприклад, навіть із новими тарифами заявлено лише три-п’ятивідсоткову рентабельність.

Довідка «ДТ». На сьогодні вартість проїзду маршрутними таксі в різних містах України така: Житомир — 60, Івано-Франківськ — 70—80 коп., Миколаїв — 60 коп. — 1 грн., Полтава — 50 коп., Рівне — 60, Херсон — 75 коп. — 1 грн., Чернігів і Хмельницький — 70 коп., твердий тариф у 1 грн. виставили, крім Вінниці, також Суми, Чернівці, Луцьк і Львів. У лідерах Одеса (1,25 грн.) і Дніпропетровськ (1,5 грн.).

У Вінниці перевезення пасажирів у маршрутних таксі здійснюються на 36 маршрутах 330 машинами. За різними оцінками, цей вид транспорту за рік перевозить до 15% 150-мільйонного пасажиропотоку міста. За один робочий день одна маршрутка перевозить близько 400 осіб, усі разом — близько 55 тис. пасажирів. Тобто навіть при 75-копійковому тарифі в касі маршрутників за рік набігає від 5 до 8 млн. дол. Звісно, близько 100 дол. із кожної машини щомісяця іде на єдиний податок, ДАІ, страхування, відрахування до Пенсійного фонду. Плюс гума на колеса, паливо, запчастини, водійські зарплати. Можна рахувати...

Після передачі справи маршрутників до обласного Господарського суду вартість проїзду в Вінниці все-таки повернулася до старих 75 коп. Тимчасово, чого не приховують ні влада, ні перевізники. Напевно, очікуючи дозвільного прецеденту з Києва. Можна уявити, яким неприємним сюрпризом для обох сторін стала поява громадської організації «Захист прав пасажирів», яка збирається контролювати дії і міськвиконкому, і транспортного монополіста з усіх питань маршрутних перевезень. І насамперед — їхньої вартості.

Керівництво асоціації «Маршрут» украй негативно сприйняло появу «третьої сили». Мовляв, питаннями ціноутворення повинні займатися компетентні фахівці. Дарма вони так, звісно. Зопалу. Якщо пасажирська спільнота влаштує відповідну акцію протесту, справедливості шукати буде вже ніде. Ну, хіба що на тій-таки Банковій — безпосередньо у керманича помаранчевої революції, ветеранами якої вважає себе багато хто з маршрутників. До того ж до нього колоні бусів з бібілками добитися буде набагато простіше, ніж до одного посольства, куди їздили рік тому 300 водіїв — нібито просити політичного притулку.

Звичайно, цілком зрозуміле розчарування цих людей, які возили мітингуючих вінничан на Майдан і прикрашали свої буси помаранчевими стрічками. Та якщо і справді постане питання розплати за революційними рахунками, то не забув би Віктор Андрійович і про 300 тис. інших вінничан, більшість яких також перебувала на Майдані. Однак не дочекалася від маршрутників ні облаштування обіцяних ще 2002 року зупинок, ні страхування пасажирів після вибухів маршруток, ні, за великим рахунком, нічого кращого навіть після конкурсу, що відбувся.