Розмова з лісом

Ліс без душі - дрова

Ці мої розмови почалися ще в дитячі роки на лісовому кордоні батька-лісника. Пам’ятаю, залишалося від них відчуття радості й спокою. Нині ж вони нестерпні від відчуття безвиході. Звідусюди - «і ярий крик, і біль тужавий» (за Євгеном Маланюком). Немає вже ні кордону, ні озера, в якому дитячими руками ловилися карасики. На тому місці - зарості осики. Немає саду, криниці, до якої приходили напитися люди з села. Немає «панської» алеї з модрин, верхівки яких, здавалося, підпирали небо. Серед ділянок з порослевим дубом зустрічаються ще їхні поодинокі столітні сестри-модрини. Вони ніби промовляють: «Подивіться, які ми стрункі, гарні». Коли б не люди, дерева могли б прожити ще 200-300 років.

На тому місці, на кордоні, залишився один 150-річний дуб. Він - свідок того, як жили і живуть ліси, створені вже людиною. Коли я приходив до нього, він мовчав («Страшні слова, коли вони мовчать!» - Ліна Костенко).

Таких лісів в Україні понад 80%. Вони всихали і всихають часто вже в 40-50 років, не проживши й половини відведеного їм природою віку. Особливо болісно бачити їхній типовий нині стан у лісах зони відчуження Чорнобильської АЕС, національних природних парках, заповідниках, заказниках, лісах Криму, Карпат, навколо Києва

Суспільна свідомість визначила таке їхнє буття, спростувавши відоме марксистсько-ленінське ствердження про те, що «буття визначає свідомість».

Часто суцільні, так звані санітарні, рубки лісу (а насправді - «ліквідація захаращеності») досягають десятків гектарів.

Степова частина України поступово залишається без лісів, ціну яким скласти неможливо. Сокири, пилки й сірники перетворюють її в напівпустелю. За нинішнього ставлення до лісів та безгрошів’я державі не до снаги їх відновити.

Пригадуються зимові телетрансляції з Херсонщини: працівник ДАІ, скеровуючи в потрібному напрямку БТРи (наче військові дії) та іншу техніку, щоб визволити людей зі снігових заметів, ледь тримається на ногах від вітру. А літній чоловік каже на камеру: «Тут колись були лісосмуги, захищали поле й дорогу від вітру, а тепер самі пеньки». Навіть у голодні роки після війни держава йшла на те, щоб створювати широку мережу лісосмуг. Були навіть «плани перетворення природи», в яких головну роль відводили лісосмугам. Виходить, і тоді не буття визначало свідомість, а навпаки!

Важко повірити, але так було - на Півдні України росли ліси-пущі. Про це є згадка в Геродота. Більша частина піщаних ґрунтів Лісостепу ще не так давно була вкрита суцільними масивами соснових лісів. Нині ж, відштовхнувшись від «лисіючих» гір Криму, південно-східні вітри-суховії накидаються на незахищену землю і, не зустрічаючи на своєму шляху гідного спротиву - справжнього лісу, дедалі швидше й швидше «женуть» Степ на терени Лісостепу і… на Київ. Кияни вже бачать перші його ознаки на своїх вулицях і проспектах: замість київських каштанів і лип - акацію (крім природних катаклізмів, безпосереднє всихання каштанів прискорює каштанова міль, всихання дуба навколо Києва - теж міль, тільки дубова).

А на Заході України вітер, відштовхнувшись від так само лисіючих Карпат, «б’є» вже не тільки Волинь, а й Рівненщину. З прокладанням доріг у Карпатах, розширенням просік «світла надії» в кінці цих «тунелів» годі й чекати. Стіни лісу вздовж прокладених доріг, розширених просік невдовзі стануть резерваціями для численних шкідників. А вони дуже швидко перетворять сусідні насадження на ті, які бачимо на знімках. Тоді вже й Житомирщині, а за нею й Київщині, слідом за південними містами, доведеться звикати до «літаючого шиферу», зірваного вітрами з дахів. Природа нічого не прощає! Це не мобілізація внутрішніх ресурсів в умовах кризи, а їх руйнація. Держава вже вкотре з допомогою лісу сподівається розрахуватися за свої борги! А тим часом іноді здається, що зі знищенням лісів у людей зникають і почуття національної гідності, і розуміння… національної безпеки:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс.
Ми з матір’ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

У колективних нетрях самоти.

Ліна Костенко

Ліс, як основний компонент біосфери, завжди відігравав величезну роль у житті людини. Він споконвіку зігрівав її і зігрівав би, коли скінчиться газ. З деревини виготовляли знаряддя праці, будували житло. І нині рідко можна знайти господарську галузь, де б не застосовувалася деревина. Певно, не зайво нагадати, що ж саме людство втрачає, знищуючи ліс:

- можливість дихати на повні груди чистим повітрям;

- родючість землі (про це нагадують пилові хмари);

- можливість пити чисту воду, бачити красиві чисті річки (особливо малі).

Частішають шквали, смерчі, зливи. А які наслідки були б, зокрема, для киян, якби навколо Чорнобиля не росли ліси? Їх відсутність навколо деяких нафтогазових комплексів призводить до зростання кількості хворих на рак, серед яких і діти.

Звісно, історія України знає приклади збереження лісів, особливо так званих казенних, коли, наприклад, за підпал загрожувала смертна кара. Рубки велися лише з дозволу Адміралтейства-колегії. Особлива увага приділялася захисним лісам (Положення про збереження лісів, 1888 р.). Власники багатьох великих приватних дач дуже переймалися лісовим господарством (згадаймо Тростянецькі ліси Л.Кеніга, Білоцерківські - графині М.Браницької, Смілянські - графів Бобринських, Славутські - князя Р.Сантушка, Городницькі на Житомирщині - графів Потоцьких та інші). Передова наука, прогресивна громадськість завжди ставили питання про передачу згаданих вище та удільних селянських лісів державі.

Нині Україна ратифікувала Кіотський протокол до Рамкової конвенції з питань зміни клімату, що передбачає стабілізацію концентрації парникових газів в атмосфері на основі збільшення біологічної продуктивності лісових насаджень та посилення їхньої ролі у глобальному вуглецевому циклі. У цьому протоколі наголошено на посиленому впливі лісів на процеси пом’якшення клімату та на запобіганні його змінам.

Але, як свідчить історія, вплив людини на ліс у всі часи був переважно негативним. Траплялося навіть «шкуродерство», коли знімали кору з найкращих дубів для всіляких виварювань. Через їх вирубування відбувався перерозподіл опадів, з’являлися вітри, які ще різкіше погіршували клімат, зумовлюючи його посушливість. Розвивалися ерозійні процеси, міліли й зникали річки та озера. Питна вода в криницях вже за нинішнього покоління стала рідкістю.

У всьому світі також відбувається всихання лісів (у Європі - німецький Waldsterben). Західні вчені-дослідники вважають, що причиною цього явища є «кислі» дощі із сірчаною та азотистою кислотами, які утворюються внаслідок контакту з вологим повітрям автомобільних та інших викидів. Відбувається закислення ґрунтів, що впливає на вміст у них мікроорганізмів, відповідальних за процеси кругообігу живильних речовин, що й ослаблює стійкість дерев і насаджень.

У нас у країні автомобілі поки що особливої загрози лісу не несуть: у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, лісах Полісся, гірських масивах Криму або Карпат іноді днями не зустрінеш автівки чи іншої техніки з двигунами внутрішнього згоряння. Та в Україні й без автомобілів вистачає факторів втрати насадженнями стійкості - і загалом, і, зокрема, до найчисельнішого класу тварин у лісі - комах (ліс спершу в резерваціях всихання втрачає захисну реакцію проти шкідників - визначення професора З.Голов’янка). Шкідниками комах назвали люди після того, як не змогли знайти з ними «спільної мови». Насправді ж, у біологічно збалансованому середовищі комахи - необхідна складова лісового біоценозу. Інакше вони не прожили б на Землі разом із лісом 300 млн. років. «Вони - виключно адаптована група тварин, які є грізним суперником у боротьбі за ресурси планети» (Алан Берріман, США).

Певна група шкідників заселяє виключно живі дерева: спершу ослаблені, а потім, коли їх уже недостатньо, - дерева без ознак ослаблення. Ці комахи хороші літуни, невеликих розмірів (4-5 мм), деякі можуть навіть переноситися вітром. Відомі випадки з міжнародних відносин України, коли сусідня держава скаржилася на «хмари» короїдів, бо вони рухалися з наших лісів на їхні. У нас їм уже нічого було їсти. Після себе вони залишили самі дрова, а згодом гниль.

«Самоудушення» (термін професора З.Голов’янка) - найближчими роками їм також не загрожує. Практично немає жодного всохлого дерева (це стосується навіть дуба), яке перед кончиною не було б використане якимось видом комах. Спочатку тим, представники якого роблять свої ходи під корою, не зачіпаючи деревини і не заглиблюючись у неї. Дерево ще якийсь час чинить опір, але все одно неминуче всихає. Всихаюче дерево при цьому ще якийсь час не втрачає своїх технічних особливостей. Наприклад, дуб - після заселення дубовою двоплямистою вузькотілою златкою, сосна - великим та малим сосновими лубоїдами, ялина - типографом, двійником та гравером. Уже згодом «використані» дерева та інші насадження стають об’єктами для руйнівників деревини - вусачів, рогохвостів, свердликів. Найчастіше це відбувається наступного року.

Узагальнюючи причини «нашого Waldsterben», можна стверджувати, що його першопричиною є споживацьке ставлення держави до лісу.

Ліс належить різним установам і відомствам зі своїм особливим статусом та рекомендаціями ведення лісового господарства. Зазирніть до Бучі, Конча-Заспи - скільки там (у тому числі за мурами) побачите всохлих і всихаючих дерев. З кожним роком їх більшатиме. При призначенні на посаду голови Державного агентства лісових ресурсів України (2010 р.) пан В.Сівець зазначив: «…ліси, які перебувають сьогодні у підпорядкуванні різних установ і відомств, мають бути підпорядковані єдиній державній структурі, а отже, Держагентству лісових ресурсів доведеться виправляти «огріхи» непрофесійного господарювання».

Коли б академік Петро Погребняк, професор Зіновій Голов’янко, інші корифеї лісівничої науки - однієї з найпередовіших у світі, - та мій батько (земля йому пухом) побачили нинішній «професіоналізм» ведення лісового господарства й, зокрема, те, як відбувається виховання лісу (термін П.Погребняка), - вони перевернулися б у могилі!

Відбулася еволюція самосвідомості, бо нині «фронт національної гідності тримають мертві» (Ліна Костенко). А коли ж триматимуть живі?

На жаль, живі - як завжди на роздоріжжі, сперечаються, ставлячи одне одному одвічне запитання: «що робити?». Особливо часто про це запитують працівники лісової галузі - люди, переважно висококваліфіковані й сумлінні (бо в більшості це від батьків).

Одні: «На участках, где погибшие деревья медленно разрушаются естественным путем, повышается разнообразие микрорельефа, что создает условия для произрастания смешанных и разновозрастных лесов… Проведение санитарных мероприятий редко приводит к улучшению состояния леса» (доктор наук В.Мешкова. - Интернет. - Новости лесной науки. - 02.12.2010). Тобто якщо ця біда вже трапилася - спокійно, Україно, природа сама себе відрегулює?! Звісно, відрегулює, але через скільки століть? Адже 82% лісів - штучного походження, створені людиною, і закони їхнього життя інші, ніж природних лісів. На сьогодні в Україні немає прикладів насаджень, які дожили до зрілості. Бо їх не було взагалі.

Інші: Держава повинна знайти кошти, щоб перейти на наукове ведення господарства, а не ганьбити себе перед Європою та світом за ці страхіття. І починати виховувати ліс зі своєчасними санітарними заходами з його «дитинства». «З того часу, як зімкнулися крони дерев посадженого людиною лісу, повинні починатися заходи з його виховання. Крім звичайних прийомів виховання насадження - освітлення (формування складу насадження), прочистки, прорідження (формування стовбура і крони), прохідної рубки (формування приросту по діаметру), до категорії рубок виховання одночасно відносяться також санітарні рубки (формування здорового лісу)» (П.Погребняк, 1963). З допомогою цих заходів з лісу видаляють хворі й ослаблені дерева, які є небезпечним середовищем для розмноження комах-шкідників, грибка, що переходить на здорові дерева. У первісному лісі цей процес протікає абсолютно вільно. «Чим раніше починається виховання в культурах - тим краще. Думка, що немає необхідності втручатися в природний процес розвитку лісу в такому випадку, - помилкова. Без санітарних рубок рубки виховання не досягають своїх цілей» (академік навіть наводить приклад з підкоровим клопом). Якщо в соснових насадженнях жерднякового віку вибірка свіжозаселених дерев лубоїдами буде несвоєчасною - всихання дерев триватиме до повної деградації насадження, вважає професор З.Голов’янко. Як у воду дивився. Щоб нині зрубати вже геть деградоване насадження в ДП «Дарницьке лісове господарство», потрібно не менше ніж десять підписів. А що вже казати про вирубку свіжозаселених дерев стовбуровими шкідниками, які всихатимуть непомітно, залишаючись на вигляд живими. А їх треба терміново зрубати й вивезти від лісу подалі.

Прикладів можна навести безліч. Але як виховувати ліс, коли практично немає села? Робота в лісі надзвичайно клопітна, потребує душевного ставлення до нього. Нічим трелювати заготовлену лісопродукцію (у Скандинавських країнах цю роботу успішно виконують спеціальні коні). Та й як бути з реалізацією дрібнотоварної продукції, зокрема від масового сухостою, коли нема її альтернативного збуту? Може, інший користувач міг би переробляти її на альтернативний вид палива замість газу (стружку, брикети, тощо)? Що думає з цього приводу Антимонопольний комітет України?

А що чекає на ліс, коли його на свіжих лісосіках висаджують під меч Колесова (лісопосадкова лопата) вагою 5,5 кг школярі (акція «Майбутнє лісу - в твоїх руках»)?! Вже невдовзі після початку роботи він стає для них 50-кілограмовим. Як і скільки часу проживе в тій неглибокій щілині сіянець чи навіть доросла рослина? Що з них виросте, коли корінець - «догори дригом»? Піарні звіти на радіо, телебаченні про 43 тис. га щорічно посаджених лісів добре було б доповнювати інформацією про поповнення наших лісів зрілими насадженнями.

Величезних втрат держава зазнає і від несвоєчасних рубок лісу, реалізації вже пошкодженої деревини, особливо дуба, від запізнілого виявлення осередків масового розмноження комах. Їх виявляють уже тоді, коли вражені ними площі сягають сотні й тисячі гектарів. Наприклад, соснові насадження при цьому можуть втратити не менше ніж 10- 15 кубометрів на 1 га. А якими кубометрами оцінити всохлі дуби, що прожили 200 років і більше, а загинули в наш час від… молі?! Прикладів безліч. Цих втрат ніхто й ніколи не визначав. Відсутні фахівці-експерти, які обчислювали б, наприклад, «зелений валовий внутрішній продукт». Методику його обчислення достатньою мірою розроблено (див. Довідник ООН про екологічне рахівництво). Користь від своєчасних рубок істотно перекриває витрати на їх проведення. Той, хто обізнаний із тим, як усе це робиться у Швеції, Фінляндії, розуміє, що ми в Європі лише географічно.

Основним показником роботи Держагентства лісових ресурсів є реалізація продукції. «В 2011 році реалізація продукції зросла на 36%, а це більше ніж 4,9 млрд. грн… В 1,9 разу більше, ніж у попередньому році було суцільних рубок» (дані з Вікіпедії на 10.04.2012 р.). Зрозуміло, що за такого стану справ виправити «огріхи» Державному підприємству не вдасться. До того ж у разі «підпорядкування» Держагентству й інших лісів, одному лісникові (майстрові лісу) до його тисячі гектарів додасться ще кількасот. Як їх об’їхати? А пожежі - як їм запобігти? Якщо навіть встановлять реального підпалювача, «стрілочником» зроблять і лісника!

Практика без теорії - хаос

Розподіл площ деревостанів основних лісоутворюючих порід за групами віку характеризується істотною нерівномірністю. Так, молодняки сосни ростуть на 44%, а середньовікові - на 38% загальної площі соснових насаджень. Отже, понад 80% насаджень - створені людиною. Деякі вчені стурбовані, що в найближчі два-три десятиліття може виникнути напружена ситуація, спричинена накопиченням стиглих і перестійних лісів. З упевненістю заспокоїмо їх - такої ситуації не буде. Рідко які посаджені в останні 10-20 років лісові культури доживуть до зрілості. На жаль, до нинішнього катастрофічного стану лісів причетна й… наука. Особливої шкоди завдали рекомендації, що лягли в основу попередніх «Санітарних правил у лісах України» (1995 р.) і частково - нинішніх. Рекомендації розробив академік ВАСГНІЛ (Москва) М.Анучін, який раптом з лісового таксатора став «лісозахисником»: «Надобность в той или иной санитарной рубке выявляется при осмотре действительного состояния более старых древостоев» (Проблемы лесопользования. Лесное хазяйство и охрана природы. - Москва, 1986). Абсурд!

Багато хто був свідком того, як господарювали в колишніх колгоспних, військових та інших відомчих лісах. Санітарних правил там і в очі не бачили. Що таке освітлення, прочистки, прорідження - «темний ліс». Тепер, при передачі цих насаджень у підпорядкування, наприклад, національним паркам, створеним заказникам, заповідникам, які особливо потребують наукового підходу до збереження лісів з обов’язковими рубками виховання, покинути все це на саму природу - злочин перед майбутніми поколіннями України. Але ось документ -

Постанова КМ України від 12.05.2007 р. №724 «Правила поліпшення якісного складу лісів». Читаємо: «У заповідних зонах, національних природних і регіональних парках, природних заповідниках, заповідних урочищах у винятковому випадку можуть проводитися окремі рубки формування оздоровлення лісів лише на підставі наукового обґрунтування, рішень наукових рад установ природно-заповідного фонду, а також за погодженням з територіальним органом Мінприроди». Це що - знову десять підписів?! Яка недовіра до професіоналів лісу! А якщо із цих десяти якийсь чиновник «винятковий» випадок сприйме по-своєму і не підпише? Як тоді зі своєчасністю лісозахисних заходів? Як бути з наукою?

І нарешті - «вершина» абсурду. «Під час проведення суцільної санітарної рубки за погодженням з Мінприродою лісосіка може бути збільшена вдвічі». Напрошується запитання: яка ж вона, ця лісосіка, була «до того»?

На останній моїй зустрічі з лісом він прошелестів: «Коли ті чудові деревообробні машини, які керівник галузі так гарно представляв телеглядачам з виставки «Лісдревмаш-2012», почнуть переробляти не тільки ділову деревину «незайманого» лісу, а й масовий сухостій - Україна дуже швидко розрахується з усіма боргами. Тоді й мені щось перепаде для продовження життя».

Пам’ятаючи слова Григорія Сковороди про те, що ліс без душі - то дрова, можна стверджувати, що ліс хворий через те, що хворе суспільство. Чому ми досі не зрозуміємо, що лікувати і людину, і ліс значно важче, ніж запобігати хворобам? Хто ж зрештою винен? Однозначно - не коні, яких немає...

А так хочеться, щоб ті прадідівські дуби й модрини ще сотні й сотні років говорили з дітьми, внуками, Світом.

А наразі ж - «дерева неприкаяні, як ми» (Ліна Костенко).