Рекреація відпочиває…

Поділитися
Правові засади рекреаційної діяльності в національних природних парках України.

Однією з не усвідомлених сповна суспільних цінностей є рекреаційний потенціал природно-заповідних територій та об'єктів, зокрема національних природних парків, де маємо охоронювані природні та історико-культурні комплекси, покликані служити справі відновлення фізичних і духовних людських сил. Таке саме неусвідомлення стосується і самого поняття "рекреація".

То що ж таке "рекреація"? Юридично оформленого визначення цього поняття і пов'язаних із ним похідних термінів (приміром, рекреаційна діяльність) досі немає. Тому його трактують на різний лад, як кому заманеться. Навіть у законодавчих і нормативно-правових актах поняття "рекреація" містить неоднаковий зміст і має неоднакове значення. Складається враження, що і чиновники, і фахівці не розуміють справжньої семантики та етимології цього слова, зводячи його до аморфного поняття "відпочинок".

Так, у базовому Законі "Про охорону навколишнього природного середовища України" є курортні, лікувально-оздоровчі (ст. 62) та рекреаційні (ст. 63) зони. І ті, й ті пов'язані з відпочинком, з відновленням людських сил, а розуміння самого терміна (корінного) "рекреація" не видно. Можемо тільки здогадуватися, що в зміст цього поняття вкладається лише організований масовий відпочинок і туризм.

У Земельному кодексі України також є землі оздоровчого (ст. 47) і рекреаційного (ст. 51) призначення. До складу останніх віднесено низку земельних ділянок (включаючи, приміром, ділянки, зайняті територіями об'єктів фізичної культури і спорту, будинків рибалок і мисливців і т. ін., а також ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Найважливішою ознакою земель оздоровчого призначення вважається наявність природних лікувальних властивостей (що цілком логічно).

Та знову ж таки зазначені (в обох статтях ЗКУ) землі безпосередньо пов'язані з рекреаційним їх освоєнням, а сам термін "рекреація" з'являється тільки (аж!) наприкінці статті 51 Земельного кодексу, без окремого трактування.

У Лісовому кодексі (ст. 39) за екологічним і соціально-економічним значенням виділяється категорія рекреаційно-оздоровчих лісів, які виконують, окрім рекреаційних, оздоровчих, ще й санітарні та гігієнічні функції. А в статті 37 (ч. 7) цього кодексу йдеться про використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства. І знову цілком логічно виникає запитання - що саме розуміється під поняттям "рекреаційні цілі" (на одному ієрархічному рівні з туристичними, культурно-оздоровчими та ін. цілями!)?

У Законі України "Про курорти" (ст. 1) слово "рекреація" "засвічується" лише у визначенні терміна "курорт". Зустрічається воно й іще в деяких нормативно-правових (підзаконних) актах. Але, крім загального семантичного навантаження, пов'язаного з утилітарним відпочинком, термін більше нічого не несе.

І, власне, в Законі України "Про природно-заповідний фонд України" таки знаходимо поняття "рекреація" як вид господарської діяльності (п. 3 ч. 1 ст.18) та похідні від нього - "рекреаційна діяльність" (ст. 20 і ст. 22), "рекреаційне використання" (ст. 20 і
ст. 33), "природоохоронна рекреаційна установа" (ст. 20, с. 23 і ст. 37), а трактування їх - немає.

Не витримує критики очевидне зволікання: давно потрібно розписати все це в окремому законі, приміром "Про рекреаційні території" або "Про національні парки". Тим більше що колись про такий закон уже йшлося, та десь він "заблукав"...

Висновок напрошується один - задля врегулювання відносин, що складаються в рекреаційній галузі, потрібна широкомасштабна розробка нових законодавчих актів.

А концептуальне визначення цього терміна стратегічно важливе й необхідне. Від того, який зміст ми вкладемо в нього, залежатиме, власне, майбутнє цілої індустрії, пов'язаної з дозвіллям людей. Інакше і далі матимемо низку окремих субгалузей (туризм, курортне і мисливське господарства тощо), не скоординованих (взаємовигідно) і не інтегрованих спільним управлінням. Тобто цілком реальна перспектива байки Крилова: лебідь, рак і щука.

На сьогодні доводиться констатувати, що питання рекреаційного природокористування, включаючи, зокрема, природно-заповідні території та об'єкти, законодавчо не врегульовані. Якщо туризм і мисливство в Україні вже мають порівняно сформоване законодавче і нормативно-правове поле (Закони України "Про фізичну культуру і спорт" від 24.12.1993 р., "Про внесення змін до Закону України "Про туризм" від 18.11.2003 р., "Про мисливське господарство та полювання" від 22.02.2000 р., інструктивно-методичні документи), а курортологія формує його (Закон України "Про курорти" від 05.10. 2000 р.), то в сфері рекреації загалом, окрім однієї статті 22 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", досі маємо непідняту цілину.

На підставі авторських публікацій та наявного досвіду пропоную власне бачення зазначеної проблеми та причин, які стримують формування в Україні високорентабельної галузі національної економіки - рекреаційної.

Міжнародна практика визначає її як особливо прибуткову і водночас екологічно чисту галузь економіки. Її прибутки перевершують надходження від експорту нафти, електрообладнання та автотранспорту.

Про успіхи в розвитку туризму всі ми знаємо, про них списано стоси паперу. Однак зазначимо, що доходи від туристичного бізнесу прирівнюються до доходу в світовому вимірі від металургії, автомобілебудування та нафтової індустрії. Щорічно в міжнародному туризмі нині обслуговується більш як 700 млн туристів і "крутиться" до 500 млрд дол. США. В державний бюджет першої у світі туристичної країни - США - за рік надходить до 90 млрд дол., а податки та обов'язкові платежі від туристичної діяльності до бюджету України становлять суму, меншу на 15 порядків.

І в який уже раз наголосимо - рекреаційна сфера здатна за короткий час забезпечити одночасне вирішення соціально-економічних та природоохоронних питань.

Однак поки не розв'яжемо двох основних проблем - чорнобильської (навіть без Чорнобиля Україна посідає в Європі одне з перших місць за обсягом технічного бруду, що припадає на одного жителя країни), і проблеми підвищення життєвого рівня людей (Україна на 89-му місці в світі за цим показником; розрив між бідними і багатими в нас вражає), - особливих успіхів на рекреаційній ниві чекати не доводиться.

Окрім цього, маємо низку конкретних, суто галузевих, проблем у розвитку рекреації, найважливіші з яких: формування термінологічно-понятійного апарату в індустрії рекреації, розробка економічного механізму надання платних рекреаційних послуг, інфраструктурне забезпечення, оцінка рекреаційних природних ресурсів, інвентаризація пам'яток історико-культурної спадщини та ін.

Поміж іншого наголосимо, що у світі був і залишається особливо привабливим розвиток рекреаційної діяльності в межах природних і національних парків. У результаті рекреація перетворилася там на стратегію поліпшення життєвого рівня місцевого населення через підйом регіональної економіки.

Так, чистий дохід парків у світі, які пов'язані з самим лише екологічним туризмом, становить понад 40 американських доларів з гектара за рік. Загалом прибутки від туризму, наприклад, у національних парках США у п'ять разів більші, ніж видатки на їх утримання. Американські парки не висять каменем на шиї держави. На поїздки в ці музеї природи американці щорічно витрачають близько 7 млрд доларів. З цієї суми понад мільярд доларів у формі податків з доходу йде державі. До цього слід додати кошти, які виручають за відвідування парків туристами.

В Україні, за різними даними, площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить від 8 млн га до майже 20 млн га, або від 13% до майже третини території країни. Використання природно-рекреаційних ландшафтів могло б приносити національним природним паркам України щороку, за даними Інституту економіки промисловості НАНУ, чистого доходу на суму, щонайменше, від 300 до 800 млн доларів.

Отже, оскільки фінансування природно-заповідних установ з державного бюджету є недостатнім, без економічного реформування природно-заповідного фонду його подальший розвиток видається проблематичним.

У сфері реформування права власності на об'єкти рекреаційної галузі дедалі актуальнішим стає корпоративний підхід. На базі фізично і морально (на 80%) зношених рекреаційно-оздоровчих закладів (санаторіїв, пансіонатів тощо) потрібно створювати відкриті акціонерні товариства, спільні з іноземними партнерами підприємства, де певна частка власності (25%) належатиме державі, а решту в різних пропорціях доцільно віддати зацікавленим стратегічним інвесторам.

На прискорення розвитку рекреаційної діяльності установ ПЗФ України, поліпшення їх фінансового стану спрямовано постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1913 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" та від 02.06.2003 р. №827 "Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду".

І насамкінець. Автор вважає, що рекреація (у межах природно-заповідних територій та об'єктів) є системою заходів, пов'язаних з відновленням витрачених у процесі життєдіяльності (трудової, навчальної, побутової) розумових, духовних і фізичних сил людинишляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавальноговідпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, аматорського та спортивного рибальства тощо.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі