Якою має бути ефективна екологічна політика України - Довкілля - dt.ua

Екологічне благополуччя України: фінансувати, не можна заборонити

19 травня, 14:30 Роздрукувати

У розвинених країнах фінансування природоохоронних проєктів — це не лише захист навколишнього середовища, але й один з основних чинників інвестиційної привабливості.

© hyser.com.ua

Для України, на котрій лежить і ще довго лежатиме тавро аварії на Чорнобильській АЕС як найбільшої техногенної катастрофи XX століття, відсутність ефективної екологічної політики означає передусім атрофію інстинкту самозбереження перш за все пересічних українців. Адже для бізнес-еліти територія країни — це майданчик для вичавлювання грошей, і свої перспективи і перспективи своїх дітей вона пов'язує з благополучними країнами, наприклад із Швейцарією.

Водночас низький рівень екологічної свідомості народу України не забезпечує відповідної реакції суспільства на надмірне забруднення довкілля, марнотратне використання природного багатства, несправедливий перерозподіл природно-ресурсної ренти, нецільове використання надходжень екологічного податку до публічних фінансових фондів.

Практика господарювання у країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою показує, що відтворення довкілля та раціональне використання природних ресурсів є необхідними умовами процвітання цих країн. На жаль, система макроекономічного регулювання в Україні, що базується на пріоритетному використанні монетаристських інструментів, не оперує достатнім набором методів покращення екологічної ситуації.

Неспроможність центральної та місцевої влади попередити сміттєву катастрофу з летальними наслідками в Грибовичах Львівської області, не допустити незаконного видобутку бурштину в поліській зоні, вчасно локалізувати нещодавні нерегульовані лісові пожежі в зоні відчуження, мінімізувати всихання Свитязю та зникнення малих річок, сформувати надійні бар'єри проти знищення лісів — це і є свідчення рівня професійної підготовленості українських можновладців і регіональних еліт у питаннях формування та реалізації екологічних пріоритетів, а також їх здатності сприяти збільшенню кількості джерел фінансового забезпечення природоохоронної діяльності.

Вагомими причинами виникнення екологічної кризи слід вважати створення євромайданною владою "кадрового котла" у вищій ланці управління лісовим господарством та фактичний провал її політики в частині реалізації міжнародних багатосторонніх природоохоронних угод і в їх рамках залучення іноземних інвестицій в охорону довкілля, а також фактичну ліквідацію нинішньою владою профільного міністерства, яке реалізовувало національну екологічну політику.

Свою безпорадність в екологічній сфері влада пояснює економічними негараздами в країні, що суперечить здоровому глузду та передовому іноземному досвіду, де екологічні пріоритети ніколи не вважалися другорядними в державній політиці. Хрестоматійним прикладом виступає реалізація екологічних ініціатив адміністрацією президента США Франкліна Рузвельта під час подолання наслідків Великої депресії на початку 30-х років минулого століття.

Досвід передових країн показує, що чисте, прийнятне для здорового способу життя людей довкілля, а також відтворення та охорона природного багатства — це великою мірою наслідок значних фінансових вливань. У розвинених країнах фінансування природоохоронних проєктів — це не лише захист навколишнього природного середовища та відтворення природних ресурсів, а й прибутковий вид підприємницької діяльності, що виступає основним чинником інвестиційної привабливості діяльності, пов'язаної з охороною довкілля.

Україна в цілому не змогла забезпечити впровадження у вітчизняну практику такого роду позитивного досвіду, тому й залишається надмірно звуженим спектр джерел фінансування заходів з охорони довкілля. Це, у свою чергу, також не дало можливості забезпечити реальне збільшення витрат на охорону навколишнього природного середовища за всіма джерелами фінансування. Витрати на охорону навколишнього природного середовища охоплюють капітальні інвестиції та поточні витрати. Капітальні інвестиції являють собою вкладення в модернізацію, оновлення, реконструкцію об'єктів природно-господарської та природоохоронної інфраструктури, поточні витрати — асигнування в утримання та експлуатацію природоохоронних об'єктів. Витрати на охорону навколишнього природного середовища в Україні формуються в основному за рахунок таких основних джерел: власні кошти підприємств, організацій, установ; кошти державного бюджету; кошти місцевих бюджетів.

У номінальному вираженні витрати на охорону навколишнього природного середовища у 2002–2018 роках загалом демонстрували тенденцію до зростання, що було зумовлено розгортанням інфляційно-девальваційних процесів, а це потребувало механічного збільшення видатків на мінімізацію негативного впливу суб'єктів господарювання на довкілля, попередження збитків і ліквідацію наслідків стихійних лих та різного роду аварій техногенного та антропогенного походження. Зокрема, 2002 року витрати на охорону навколишнього природного середовища становили 3827 млн грн, 2008-го — 12176 млн, 2013-го — 20378 млн, 2018 року — 34392 млн грн (див. рис. 1).

Припущення про вирішальний вплив на динаміку величини витрат на охорону навколишнього природного середовища інфляційно-девальваційних процесів, а не реального збільшення обсягів фінансування природоохоронної діяльності підтверджується динамікою цього виду витрат у порівнянних цінах на початок 2002 року (сума витрат на охорону навколишнього природного середовища у порівнянних цінах на початок 2002 року розраховувалася шляхом ділення номінальної суми витрат на кумулятивний індекс цін виробників промислової продукції).

Використання кумулятивного (добуток індексу цін за відповідний рік і попередні роки) індексу цін виробників промислової продукціїдало можливість усунути вплив інфляційних і девальваційних процесів на величину природоохоронних витрат і тим самим показати динаміку реальних обсягів фінансування заходів з охорони довкілля. Динаміка витратна охорону навколишнього природного середовища у порівнянних цінах на початок 2002 року не демонструє тенденції зростання, а починаючи з 2013-го і завершуючи 2018 роком має чітко виражену спадну тенденцію.

Рис. 1. Витрати на охорону навколишнього природного середовища у 2002–2018 роках за всіма джерелами фінансування в Україні*

*Розраховано за оперативними даними Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України.

Графik
DT.UA

Це свідчить про відсутність позитивних змін у динаміці реальної величини витрат на охорону навколишнього природного середовища за всіма джерелами фінансування. Причин такої ситуації кілька. По-перше, відсутність у регуляторному механізмі природокористування достатнього набору стимулів для суб'єктів господарювання нарощувати фінансові вливання в природоохоронну діяльність. По-друге, традиційна дефіцитність державного бюджету та залежність від офіційних трансфертів місцевих бюджетів не дають змоги повною мірою фінансувати видатки на здійснення природоохоронної діяльності сектором публічного управління. По-третє, Україна мляво впроваджує базові положення міжнародних багатосторонніх природоохоронних угод, тому не має можливості отримувати фінансові потоки глобальних природоохоронних фондів та урядів іноземних держав. По-четверте, внаслідок неналежного законодавчого оформлення угод публічно-приватного партнерства публічні партнери не в змозі повною мірою залучати фінансові ресурси підприємницького сектора у природоохоронну діяльність.

Однією з прикметних ознак фінансування природоохоронної діяльності в Україні є збереження протягом тривалого часу поточної, а не стратегічної спрямованості витрат на охорону довкілля, свідченням чого є переважання частки поточних витрат над капітальними інвестиціями. Тобто публічний (державного та муніципального управління) сектор і приватні підприємницькі структури здійснюють переважно фінансування витрат на утримання й експлуатацію об'єктів природо-господарської та природоохоронної інфраструктури, і ці витрати зростають у міру спрацювання основних засобів природоохоронного спрямування. Водночас менша частка витрат на фінансування капітальних інвестицій свідчить про повільні темпи оновлення основного капіталу природоохоронної діяльності, що прямо й опосередковано позначається на ефективності збереження та відтворення природного багатства.

Номінальна сума капітальних інвестицій на охорону навколишнього природного середовища постійно збільшувалася у 2002–2008 роках, коли відбувалося загальне економічне зростання в країні, а у 2009–2010 роках вплив глобальної фінансової кризи на розвиток національної економіки також зрикошетив по цьому виду інвестиційних вливань, що зумовило їх скорочення порівняно з періодом макроекономічної стабільності. З 2011-го по 2016 рік фактична сума капітальних інвестицій в охорону довкілля в цілому демонструвала висхідну тенденцію, оскільки девальвація національної грошової одиниці потребувала механічного зростання номінальної величини природоохоронних інвестицій у зв'язку із загальним підвищенням цін на товари інвестиційного призначення. Однак у 2017–2018 роках уже спостерігалося скорочення номінальної суми капітальних інвестицій в охорону навколишнього природного середовища у зв'язку з переорієнтацією видатків публічних фінансових фондів унаслідок прискорення процесів фіскально-бюджетної децентралізації, в тому числі і в частині охорони довкілля (див. рис. 2).

Рис. 2. Капітальні інвестиції в охорону навколишнього природного середовища у 2002–2018 роках за всіма джерелами фінансування в Україні*

*Розраховано за оперативними даними Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України.

Графik
DT.UA

Такі коливання номінальної величини капітальних природоохоронних інвестицій також вплинули на їх динаміку у порівнянних цінах на початок 2002 року. Якщо прослідкувати динаміку капітальних інвестицій в охорону довкілля в порівнянних цінах на початок 2002 року за період 2002–2018 років, то реальна їх величина коливалася в інтервалі 719–1535 млн грн, а найбільші значення реальної величини капітальних природоохоронних інвестицій спостерігалися в роки найвищих темпів економічного зростання та в період стабілізації економіки після викликаного глобальною фінансовою кризою спаду у 2009–2010 роках.

За 2002–2018 роки питома вага капітальних інвестицій у загальній сумі витрат на охорону навколишнього природного середовища коливалася в інтервалі 19,9–41,2%. Найвище значення цього показника спостерігалося, знову ж таки, в періоди найбільшого соціально-економічного піднесення та в рік, коли сталася трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі у Львівській області (2016), усунення наслідків якої потребувало негайних капітальних вливань в індустрію поводження з відходами та в інші об'єкти природоохоронної інфраструктури.

Інвестиційний дефіцит у природоохоронній сфері України зберігається через половинчастість у здійсненні політики децентралізації, зокрема в частині управління природними ресурсами та природоохоронною діяльністю. Основною проблемою формування виваженої національної екологічної політики залишається зведення системи публічного управління природоохоронною діяльністю до механічного контролю за діяльністю природокористувачів. Це перетворює структурні підрозділи центрального органу регулювання у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів на своєрідну страшилку не лише для суб'єктів підприємницької діяльності та домогосподарств, а й для органів місцевого самоврядування. З цієї причини і не вдається забезпечити у переважній більшості регіонів і населених пунктів належну співпрацю між суб'єктами регулювання природоохоронної діяльності та територіальними громадами.

Екологічні негаразди України, які особливо загострилися в останні роки, потребують збільшення на порядок обсягів фінансування природоохоронних проєктів, щоб поступово Україна позбувалася тавра країни, яка рухається в екологічну прірву. Перш за все необхідно подолати вже традиційну для українських реалій надмірну звуженість джерел інвестиційного забезпечення реалізації природоохоронних проєктів.

Водночас останнім часом українська влада хоча й несвідомо, але створила додатковий бар'єр для нарощування обсягів фінансування природоохоронної діяльності, об'єднавши регуляторів природоохоронної діяльності та суб'єктів енергетичного ринку в одне міністерство — Міністерство енергетики та захисту довкілля України. Структура національної економіки, енергетичний ринок країни та галузеві особливості найвищої концентрації капіталу створюють передумови для того, щоб профільне міністерство опікувалося насамперед проблемами енергетичної галузі, свідченням чого є надмірно підвищена увага нещодавно призначеної нової очільниці цього відомства до вивільнення потужностей атомних електростанцій і збереження позицій на ринку підприємств теплоенергетики. Захист довкілля за таких умов перестає бути основним пріоритетом міністерства, хоча напередодні його створення в нинішньому форматі говорилося про те, що екологія буде первинною в його діяльності.

Нещодавні масштабні пожежі у Київській і Житомирській областях, які охопили й Чорнобильську зону відчуження, створивши ризики для погіршення радіологічної ситуації, значною мірою зумовлені й куцим фінансуванням природоохоронної діяльності як підрозділів сектору публічного управління, так і суб'єктів природно-господарської діяльності, що працюють на основі комерційного розрахунку. Передусім профільне міністерство мало б забезпечити публічне обговорення перспектив покращення рівня фінансового забезпечення природоохоронної діяльності, щоб такі пожежі й інші техногенні аварії та небезпечні природні явища у майбутньому можна було б придушувати в зародку.

Усі статті автора читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво