ЗВУКИ КОСМОСУ НА КРИЛАХ ТИШІ - Культура - dt.ua

ЗВУКИ КОСМОСУ НА КРИЛАХ ТИШІ

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

«Гранди мистецтва» (продюсерське агентство «Мистецьке Березілля», глава Патронатної ради проект...

Стефан Мікус
Стефан Мікус

«Гранди мистецтва» (продюсерське агентство «Мистецьке Березілля», глава Патронатної ради проекту — Володимир Горбулін) порадували киян новою акцією, подарувавши зустріч з унікальним німецьким музикантом Стефаном Мікусом. Долаючи кордони й мовні бар’єри, він шукав свою музику в різних країнах і континентах. Усе життя він присвятив збиранню, освоєнню й розповсюдженню невідомих Європі інструментів народів Сходу, Азії, Індії, Америки. Навчившись грати на цих інструментах, він по-новому відкривав душу кожного. У нових умовах і по-новому відроджуючи стародавню традицію, він став музикантом-універсалом: інструменталістом, співаком, композитором.

Європейська культура довго йшла до уніфікації тембрової палітри музики академічної традиції, створивши сучасний симфонічний оркестр — ідеальний зразок неподільності звучання старанно відібраних, відшліфованих видів і груп інструментів: струнних смичкових, дерев’яних і мідних духових, ударних. Усі вони мали своїх демократичніших предків у народному середовищі. Традиційна музика різних народів береже в своїй пам’яті й використовує на практиці незрівнянно багатший звуковий світ. Він так само багатоликий і багатомірний, як кліматичні зони та природні ландшафти, як зовнішній вигляд людських рас і народностей, як їхні мови, звичаї, мораль.

У природі, частиною якої ми є, усе звучить і все має свій неповторний голос. Ці живі голоси сховані в музичних інструментах, виготовлених із різноманітних природних матеріалів: шкіри, дерев різних порід, металу, глини, земних плодів. Музикант стає подібний до самого Творця, котрий створив цей світ, виліпив нас із глини та вдихнув у нас свій подих. У концерті Стефана Мікуса ми спостерігали це таїнство злиття Творця і творіння. Кожен інструмент перетворювався в його руках на живу істоту, кожному він дарував свій подих, зігрівав теплом своїх долонь, із кожним зливав свій голос. Інструменти, на яких він грав і які акомпанували його співу — японські губна гармошка шо й бамбукова флейта шакухачі, єгипетський ней і вірменський дудук, африканська арфа й ефіопська ліра, — видавали звуки то тонкі й ніжні, то глухі й уривчасті, то тягучі та струмливі, як чистий гірський струмок, що біжить серед каміння.

Мікус дав своєму концерту поетичну назву «На крилах тиші». У будь-якій із зіграних ним композицій розкривалося таїнство народження звуку. Твір ніби не розпочинався й закінчувався, а виникав і зникав, відійшовши в тишу. За загального споглядального й медитативного характеру виконаних композицій умовно їх можна було розділити на ліричні та жанрові. У першому випадку основу становив довгий тягучий наспів, ритм якого був подібний до плескоту морських хвиль, а малюнок нагадував постійну мінливість хмар, що пливуть небом. Деякі сольні мелодії супроводжував акомпанемент, записаний на магнітофонній стрічці. І тоді виникало відчуття, що самотній голос занурений у тонку звукову ауру. У сольних інструментальних номерах виникли асоціації з довгими наспівами муедзинів у передранковій прохолоді, які немов зливаються з подувом вітру, шелестом листя, синіючою далечінню гір. Коли Мікус співав у супроводі власного акомпанементу, у його сольній пісні голос співака особливо хвилював і зачіпав душу. Було в ньому щось таке, що важко визначити: туга самітності та світлого умиротворення, смуток і надія, заглибленість у себе та злиття з безмежністю всесвіту. Мікус виходив на сцену в світлому полотняному костюмі, який носять у жарких країнах літньої пори, сідав на низький столик-постамент, схрестивши ноги в східній позі і, любовно взявши до рук черговий інструмент, відключившись від навколишнього світу, весь поринав у музику. Грав і співав він із закритими очима. А на великому екрані збоку можна було бачити, як оживає інструмент під його пальцями, як дихання, зосереджена напруга, внутрішні вібрації душі музиканта переходять у звуки та звучання.

Багато років присвятивши подорожі в світ музики різних народів і пройшовши школу в її автентичних хранителів, Стефан Мікус не став лише учнем, котрий завчив традиційні наспіви з чужих голосів. Він перейнявся духом цього великого музичного всесвіту, всмоктав його в себе і став самостійно творити, не відтворюючи буквально засвоєні зразки. Тим самим він проклав місток між західною та східною культурами. Засвоєна традиція за давно існуючою в Європі практикою виступала збагаченою й обновленою в акті індивідуальної творчості. У його творах перед нами постала духовно багата особистість музиканта, котрий відкритий світові і трактує музику як універсальну мову для спілкування людини з до себе подібними та з Богом, котрий цей світ створив.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво