Зубці новорічної марки - Культура - dt.ua

Зубці новорічної марки

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Наближення Нового року породжує в повітрі енергію веселощів. Людям творчим хочеться дивувати, залазити через вікна до коханих, захоплювати, вирізнятися розумом і талантом.....

Наближення Нового року породжує в повітрі енергію веселощів. Людям творчим хочеться дивувати, залазити через вікна до коханих, захоплювати, вирізнятися розумом і талантом... Чиновникам, людям державним, цього теж хочеться... Почасти про те і мова.

Сто років тому датського поштмейстера Ейнара Холбеллу під Новий рік осінила щаслива думка: він запропонував своєму керівництву друкувати спеціальні марки і наклеювати їх на всю новорічну кореспонденцію безкоштовно! Завдяки цьому в Данії активізувалися потоки поштової кореспонденції, а ім’я Е.Холбеллу ввійшло в історію пошти та філателії. У СРСР перша новорічна марка з’явилася лише
1962-го. У нас чиновні люди до святкування Нового року дуже довго ставилися з підозрою: Різдвом пахне! Напевно, рішення з приводу випуску новорічної марки погоджували в політбюро і воно було обгрунтоване партійною установкою на посилення антирелігійної боротьби: свято Нового року спритно підміняє свято Різдва! У Великобританії перша різдвяна марка побачила світ ще пізніше, аніж у СРСР новорічна, — лише 1966-го. Пояснення того — легендарний консерватизм жителів туманного Альбіону. Там дуже довго на марках друкували винятково портрети монархів. Україна свою першу різдвяну марку випустила 1997 року, а новорічну, як жартують філателісти, пізніше від усіх у світі, уже на самісінькому стику тисячоліть — 2000-го. Відтоді ми щороку випускаємо ці марки, чим безмірно радуємо тих колекціонерів, які обмежують свою пристрасть збиранням марок святкової тематики. Випуск поштових марок у різних країнах регламентований і ідеологізований по-різному. Спочатку в
XIX ст. на поштових марках зображували портрети правлячих монархів (Англія, Бельгія, Іспанія, Пруссія), президентів і засновників держави (США), герби (Австрія, Аргентина, Росія). Марка в буквальному значенні була обличчям держави. Над їхнім виготовленням трудилися найкращі гравери, художники-мініатюристи... Українська марка, з’явившись наприкінці ХХ століття, відразу ж у кращих своїх зразках стала витвором мініатюрного мистецтва. Проте Україна у філателії пішла шляхом, пройденим іншими в XIX ст. На наших марках немає портретів чинних глав держави, немов ми соромимося залишити їхні обличчя історії.

Випуск наших марок регламентує наказ Укрпошти (№ 290 від 01.07.1994), один із пунктів якого стверджує: «Видатні громадські та державні діячі, діячі науки, культури, мистецтва можуть бути зображені на марках, які випускаються до ювілеїв від дня народження, по датах, кратних 25 рокам, але не раніше, ніж через 10 років після смерті». У наказі також зазначено, що марки можна випускати до річниць історичних подій, якщо ці дати кратні 50 рокам. Тобто наявний, так би мовити, неметушливий підхід до історії. Це з одного боку. А з іншого, ми бачимо, що Укрпошта підхопила давню радянську традицію. Відомо, що Сталін не любив, щоб його портрети поміщали на марках. Це може видатися дивним, бо створення інших портретів Йосипа Віссаріоновича — від живописних до скульптурних і від татуйованих до наскельних — у СРСР заохочували. Ми навряд чи підберемо раціональне пояснення його відмові від використання марок, ну а в область містики тут удаватися не будемо. Хоча можна б і порозмірковувати про можливі фобії вождя — наприклад, про містичне побоювання удару штемпелем по обличчю. Ляснуть штемпелем, а проконтролювати почуття, слова, а то й заклинання, із яким анонімний працівник пошти завдав удару, неможливо. Зате Гітлеру, здається, були далекі подібні переживання (утім, він і завершив свій шлях кепсько). Портрети рейхсканцлера постійно присутні на марках Німеччини, починаючи з блоку 1937 року, випущеного до його 48-річчя. Та й узагалі нацистська пропаганда вміла хвацько використовувати поштову марку як плакат; там не гірше від нас знали силу слова. Ось зразок. У січні нового 1941-го відбулася зустріч Гітлера і Муссоліні, після чого в Німеччині й Італії було випущено марки з портретами дуче та фюрера і текстом: «Два народи — одна війна». Тут якраз доречно було б заперечити Володимиру Набокову, котрий зауважив: «Бажання мої дуже скромні. Портрети глави держави не повинні перевищувати розмір поштової марки». Ні й ні! І такий розмір буває надмірний. Що ж стосується Сталіна, то філателісти до рідкісних винятків відносять марку 1934 р., видану в серії «До 10-річчя з дня смерті Володимира Леніна». На ній ми бачимо Сталіна, зображеного на тлі ленінського барельєфа. Також винятком філателісти вважають і блок 1949-го «До 70-річчя Сталіна», надрукований у секреті від вождя, він був сюрпризом і тільки тому потрапив в обіг. Ілюстрацією того, що Сталін був противником власних зображень на марках, став випадок, який стався під новий 1952 рік. Тоді в установленому порядку було видано серію з двох марок «До 50-річчя Батумського страйку та демонстрації 9 березня 1902 р.» На чолі ходи крокував молодий Сталін... Наклад було відправлено в макулатуру під ніж. Вважається, що збереглося всього вісім примірників цієї серії. М.Хрущов не потрапив на марки начебто через непорозуміння. 1959 року вже було зроблено пробний випуск серії «Візит М.С.Хрущова до Швеції», вже в зв’язку з поїздкою був навіть заборонений випуск марки «250 років історичної Полтавської перемоги 1709 р.» Але візит не відбувся. А потім настала епоха боротьби з наслідками культу особистості, і Хрущову «з’явитися» на марках стало не зовсім зручно. Із соратників Сталіна героєм сюжету вітчизняної марки ставав лише всесоюзний староста: 1935 року вийшла серія «До 60-річчя Калініна». А після Сталіна з діючих глав країни на радянські марки потрапляв лише Л.Брежнєв. Слід сказати, що майже всі перші особи Радянського Союзу (а іноді й ті, котрі були дещо в тіні — В.Молотов, Г.Маленков, К.Ворошилов) ставали героями філателістичних мініатюр багатьох країн світу. А от портретів нині живучих президентів України, як і претендентів на цей пост, поки ніде у світі на марках не помічено.

На користь сталінського неметушливого підходу у філателії варто віднести ще кілька цікавих випадків, коли ті чи інші події, котрі відбувалися в різних країнах, призводили до знищення випусків марок. 1951 року в серії «Народна Республіка Болгарія» було видруковано марку «Місто Сталіна». Її довелося знищити, оскільки місто Варна було перейменовано не в «Місто Сталіна», а просто в «Сталін». 1958-го у зв’язку з перейменуванням Ворошиловграда в Луганськ було утилізовано наклад марки «25-річчя Ворошиловградського тепловозобудівного заводу імені Жовтневої революції 1933—1958 рр.» Наприкінці 2003 р. у Чехії відправили в макулатуру п’ять мільйонів марок із портретом діючого президента Вацлава Клауса. Провиною тому — інфляція: грошові розрахунки в Чехії стали округляти до 50 гелерів, і номінал президентської марки
(6 крон 40 гелерів) став безглуздям. Натомість Чехія випустила іншу марку з Клаусом — традиція присутності на марках портретів чинних глав держав тут давня.

Окрім суворості в державній справі видання марок, відзначеної вище, не можна не сказати про іншу, недавно виявлену у світі тенденцію. Легше й жвавіше ставлення до видання марок стосується саме марок новорічних і різдвяних. У консервативній в минулому Англії тепер уже зовсім не потрібно бути монархом, щоб покрасуватися на поштовій марці. Досить сплатити 12,95 фунта стерлінгів, щоб стати власником 20 різдвяних марок із власним портретом. Але якщо в Англії така послуга є нововведенням (після чого ми і вправі казати про виявлення тенденції), то у Фінляндії вже 20 років існує сільце Рованіємі, батьківщина Санта-Клауса, звідки кожен бажаючий може відправити поштівку, наклеївши марку з власною фотографією в компанії з Санта-Клаусом.

Однак зайва жвавість у сюжетах різдвяних марок зустрічає з боку деяких християнських церков протест. Наприклад, Синод англіканської церкви недавно звернувся до Королівської пошти з настійним проханням не допускати на марках того, що заступає сенс Різдва Христового, і використовувати на святкових марках лише християнську символіку.

У США ж до створення іменних марок поштовиків підштовхує зовсім не бажання заробити на безтурботних туристах чи марнославстві співгромадян. Розробка і створення в Америці так званих «розумних поштових марок», які містять ідентифікаційний код відправника, викликана терористичною загрозою. Вважається, що подібний захід перешкоджатиме лиходіям, котрі раптом знову надумають використати пошту в ролі каналу з адресної доставки бактеріологічної зброї. Ідентифікаційні марки, мабуть, зможуть перешкодити й анонімникам, шантажистам... Однак у США далеко не всі в захваті від перспективи введення «розумних марок», вважаючи, що цей захід стане черговим ударом по делікатному світу приватного життя.

З розповсюдженням у світі ідентифікаційних поштових марок, які містять детальну інформацію про відправника, із наших словників, можливо, згодом зникне слово «анонімка». Ну а «ідентифікаційка», котра якщо колись і виникне в наших «палестинах», то, звісно ж, з’явиться під Новий рік як сюрприз і буде свідченням того, що наші державні мужі про нас пам’ятають, намагаються декого з нас здивувати, а когось навіть і порадувати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво